Дипломная работа: Агресивність у підлітків та її вплив на міжособові стосунки

Дипломная работа: Агресивність у підлітків та її вплив на міжособові стосунки

Міністерство освіти і науки України

Слов’янський державний педагогічний університет

Кафедра “Психологія"

Агресивність у підлітків та її вплив на міжособов стосунки

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичне дослідження природи агресивності та міжособових стосунків у середовищі підлітків

1.1 Аналіз психологічних понять агресія, агресивність

1.2 Дослідження агресивності підлітків в зарубіжній літературі

1.3 Розвиток агресивності в дитячому віці

1.4 Формування агресивності в процесі соціалізації

1.5 Висновки

Розділ ІІ. Експериментальне дослідження агресивності у підлітків та її впливу на міжособові стосунки

2.1 Мета, задачі та методика експериментального дослідження агессивности і факторів міжособистісних відносин

2.2 Аналіз результатів констатуючого експерименту

2.3 Формуючий експеримент

2.4 Результати контрольного експерименту

2.5 Висновки

Література

Вступ

З погляду суспільної моралі вчинки людини повинні відповідати визначеній нормі. Границ цієї норми задані як віковими моральними традиціями, так і комплексом етичних представлень, що існують тепер і в даній соціально - економічній обстановці.

Агресивну поведінку не можна оцінювати як негативну. Виникаючи в критичній ситуації, вона виконує захисну функцію, іноді функцію вирішення сформованого конфлікту. Найчастіше агресивна поведінка спостерігається у дітей при кризі вікових періодів. Це свідчить про те, що жити дитині стає складніше: будь-яку важку ситуацію в момент вікової кризи підліток переживає важче. Отже, можна чекати вікову кількість агресивних елементів в поведінці. Це стосується як нормальної дитини, так дитини з емоційними порушеннями.

Людина розвивається шляхом поступового знаходження самостійності, уміння висловлювати свою думку без допомоги дорослих. Не можна залишати без уваги розвиток позитивних сторін агресивності і попередження її негативних рис. Для цього необхідно зрозуміти її природу, походження і сам зміст цього терміна. Необхідність цього ґрунтується на тому, що термін "агресія" часто використовується в широкому контексті і через це вимагає серйозного "очищення" від цілого ряду нашарувань. Це, насамперед, пов’язано з тим, що соціально - небезпечні наслідки агресивної поведінки додали йому тільки негативний зміст. Тому ця проблема викликає інтерес у психологів, педагогів та соціальних педагогів.

Тому ця проблема викликає інтерес у психологів, педагогів, соціальних педагогів.

У соціально-педагогічній та психологічній літературі проблема агресивності у підлітків розглядається в дослідженнях К. Андерсена, А. Адлера, А. Бандури, А. Басса, С. Бевана, Р. Берона, Р. Бердена, Л. Берковітца, Ж. Вілсона, Дж. Доларда, К. Конкейнен, М. Коба, К. Лоренца, К. Левіна, Т. Ліпскомба, Г. Мюррея, Є. Маккобі, Д. Річардсона, П.В. Сімонова, Л.М. Семенюк, Р. Сірса, С. Тейлора, І.А. Фурманова, З. Фрейда, Е. Фрома, Х. Хекхаузена та інших.

Багато дослідників підкреслюють важливість підліткового віку для формування здатност встановлювати міжособові стосунки.

У дослідженнях встановлено, що агресія, яка найбільш притаманна підліткам, яка саме в цьому віці є формою самовираження, не дає можливості розвиватися адекватним стосункам з батьками, вчителями, однолітками. Разом з тим у психологічній літературі поки немає достатніх даних про фактори, які пов’язують агресивність з розвитком соціальних стосунків, з її впливом на розвиток комунікативних здібностей підлітків та структуру їхньої особистості. Це ускладнює отримання цілісного уявлення про особистість підлітків та її стосунки з навколишнім соціальним середовищем. У психологічній літературі недостатньо даних також про те, який вплив здійснює навчально-виховний процес у школі на формування якостей підлітків.

Актуальність обраної нами теми полягає в тому, що проблема агресивної поведінки є однією з найважливіших проблем у розвитку та становленні особистості підлітка, а також його адаптації в соціумі. З огляду на актуальність і недостатню розробленість проблеми була визначена тема дослідження: “Агресивність у підлітків та її вплив на між особові стосунки."

Об’єкт дослідження: рівень агресивності у підлітків.

Предмет дослідження: вплив агресивності на міжособові стосунки.

Мета дослідження: експериментальним шляхом виявити взаємозв’язок агресивності та міжособових стосунків.

Гіпотеза дослідження полягає в припущенні, що існує значний сильний прямий зв’язок між рівнем агресивності та прагненням домінувати.

Згідно з метою та гіпотезою були сформовані наступні завдання дослідження:

проаналізувати сучасний стан дослідження проблеми агресивності та розвитку міжособових стосунків у підлітків;

з’ясувати рівень агресивност та її зв’язок з міжособовими стосунками у підлітків;

вивести механізми агресивної поведінки у підлітків за віком.

Розробити програму корекційних дій та практичних рекомендацій з метою зниження рівня агресивност та поліпшення міжособових стосунків у підлітків.

Теоретико-методологічну основу дослідження склали філософські та психологічні теорії про сутність особистості та її розвиток у процесі життєдіяльності; психолого-методологічн спостереження; тести (методика дослідження агресивності в підлітків А. Басса, А. Дарки; методика діагностики міжособових стосунків Т. Лірі; методика визначення локалізації контролю С.Р. Пантелєєва, В.В. Століна; методика соціометрії Морено); експеримент (констатуючий, формуючий, контрольний); методи описової та математично статистики (кореляційний аналіз).

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше взаємозв’язок агресивності та міжособових відносин став предметом соціального вивчення; теоретично розроблені практичн рекомендації суб’єктам виховання для попередження та невілювання агресивності у підлітків.

Практичне значення дослідження полягає у підборі, апробації та пропонуванні до впровадження методики комплексного дослідження агресивності та міжособових стосунків. Його результати можуть бути використані в подальших психологічних та педагогічних дослідженнях особистості. Методичні рекомендації, розроблені в дослідженні, можуть бути використані як у роботі психолога, так і класного керівника. Знання природи агресивності та застосування корекційної програми буде зумовлювати більш ефективну взаємодію на формування особистості підлітка.

Апробація результатів методики комплексного дослідження агресивності та міжособових стосунків у підлітків проводилась у ЗОШ №11 м. Єнакієве на рівн методоб’єднання класних керівників (5 -9 класи), а також психологічної служби (вересень - грудень, 2003).

Розділ І. Теоретичне дослідження природи агресивності та міжособових стосунків у середовищі підлітків

1.1 Аналіз психологічних понять агресія, агресивність

Для чіткого опису й аналізу обраної нами проблеми необхідно уточнити поняття агресії.

В основному під агресією розуміється шкідливе поводження. Причому в понятті “агресія поєднуються різні за формою і результатами акти поведінки - від таких, як зл жарти, плітки, ворожі фантазії, деструктивні форми поводження, до бандитизму й убивств. У підлітковому житті нерідко зустрічаються форми насильницького поводження, обумовленого в термінах “задерикуватість”, “драчливість”, “озлобленість", жорстокість".

Психоаналітична теорія розглядає агресивність як реакцію на блокування або руйнування лібідозних імпульсів.

Представники фрустраційної теорії розуміють агресію як намір нашкодити іншому своєю дією, як "акт цілеспрямованою реакцією якого є нанесення шкоди організму".

До агресивност близько підходить стан ворожості. Згідно А. Басса, ворожість - більш вузький по спрямованості стан, що завжди має визначений об'єкт. Часто ворожість агресивність сполучаються, але нерідко люди можуть знаходитися у ворожих навіть антагоністичних відносинах, однак ніякої агресивності не виявляють хоча б тому, що заздалегідь відомо її негативні наслідки для "агресора". Бува й агресивність без ворожості, коли кривдять людей, до яких ніяких ворожих почуттів не відчувають. А. Басс розуміє агресію як "реакцію", в результаті якої організм одержує болючі стимули.

Психологи, що знаходяться на біхевіористичних позиціях, звичайно говорять про агресивну поведінку, тобто про відкриті, зовні виражені дії. Ці дії дуже активні, часто ніціативні і завжди приносять об'єкту (людині, а в деяких випадках неживому предмету) якусь шкоду.

Л. Бендер розум агресію як сильну активність, прагнення до самоствердження. Він говорить про агресію як тенденцію наближення до об'єкта чи видалення від нього, а Ф. Алан описує її як внутрішню силу (не пояснюючи її походження), що дає людин можливість протистояти зовнішнім силам.

Х. Дельгадо під агресією розуміє акти ворожості, атаки, руйнування, тобто дії, що шкодять іншій особі чи об'єкту. Він затверджує, що "людська агресивність є поведінкова реакція, що характеризується проявом сили в спробі нанести шкоду чи збиток особистості або суспільству".

Уілсон визнача агресію як "фізичну дію чи погрозу такої дії з боку однієї особи, що зменшують волю або генетичну пристосованість іншої особи".

Фішбах запропонував розрізняти три види агресії: випадкову, інструментальну і ворожу. Кауфман справедливо заперечує проти того, щоб випадкову, тобто ненавмисну дію, що принесла шкоду, називати агресивною. Але він не правий, сумніваючись у необхідності розрізняти агресію інструментальну і ворожу, чи навмисну. Правда в деяких випадках нелегко установити, є агресія засобом чи метою, але це розходження дуже істотне. У випадку інструментальної агресії заподіяння шкоди - це не самоціль, а спосіб досягнення якої-небудь іншої позитивної мети. Отож ворожу агресію ми можемо назвати "гарячою", інструментальну - "холодної".

А. Адлер вважає, що агресивність є невід'ємною якістю свідомості людини, що організовує його діяльність.

1.2 Дослідження агресивност підлітків в зарубіжній літературі

Походження агресивності.

У теорії, що пояснює природу агресивності, існує три відмінних один від одного підходи. Ус вони відображають погляди й емпіричний досвід конкретних досліджень психологічних шкіл різного часу.

Теорія потягів (Психоенергетична модель).

Одним з основоположників цієї теорії, без сумніву, є З. Фрейд. Він вважав, що в людині існує два найбільш могутні інстинкти: сексуальний (лібідо) і інстинкт смерті. Перший розглядався як прагнення, пов'язані з творчими тенденціями в поводженні людини: любов'ю, турботою, близькістю. З. Фрейд затверджує, що людська поведінка виникає, прямо чи побічно, з еросу, інстинкту життя, чия енергія (відома як лібідо) спрямована на зміцнення, збереження і відтворення життя [43]. У цьому загальному контексті агресія розглядалася просто як реакція на блокування або руйнування лібідозних імпульсів. Агресія як така не трактувалася ні як невід'ємна, ні як постійна і неминуча частина життя. Переживши досвід насильства першої світової війни, З. Фрейд поступово прийшов до більш похмурого переконання у відношенні сутності і джерела агресії. Він припустив снування другого основного інстинкту, танатоса - потяг до смерті, чия енергія спрямована на руйнування і припинення життя. Його задачею є "приводити все органічно живуче до стану безжиттєвості". Це злість, ненависть, деструктивність. З. Фрейд затверджував, що вся людська поведінка є результатом складної взаємодії цього інстинкту з еросом і що між ними існує постійна напруга. Через те, що існує гострий конфлікт між збереженням життя (тобто еросом) і її руйнуванням (танатосом), інші механізми (наприклад, переміщення) служать для мети направляти енергію танатоса зовні, у напрямку від "Я". Таким чином, танатос побічно сприяє тому, що агресія виводиться назовн направляється на інших [50].

Виникнення подальше становлення агресивності у З. Фрейда зв'язується зі стадіями дитячого розвитку. Зокрема, відзначається, що фіксація на оральній стадії розвитку може привести до формування таких агресивних рис, як похилість до сарказму і пліток. Фіксація на анальній стадії може привести до формування упертості, що інод переходить у завзятість, до якої легко приєднується похилість до гніву і мстивост [50].

Погляди З. Фрейда багато в чому розділялися й іншими психологами. Це були безпосередньо М. Дуглас (1908) і Г. Мюррей (1938), що розглядали агресивний компонент мотивації як один з основних у поведінці людини.

Нове звучання ця тема одержала завдяки роботам одного з основоположників этології К. Лоренца, який затверджував, що агресивний інстинкт багато значив у процесі еволюції, виживання й адаптації людини [20]. Відповідно до його підходу, агресія бере початок насамперед з уродженого інстинкту боротьби за виживання, що є присутнім у людей так само, як в інших живих істот. Він припускав, що цей інстинкт розвився в ході тривалої еволюції, на користь чого свідчать три його важлив функції. По-перше, боротьба розсіює представників видів на широкому географічному просторі, і тим самим забезпечується максимальна утилізація наявних харчових ресурсів. По-друге, агресія допомагає поліпшити генетичний фонд виду за рахунок того, що залишити потомство зуміють тільки найбільш сильні й енергійн ндивідууми. Нарешті, сильні тварини краще захищаються і забезпечують виживання свого потомства.

У той час як у Фрейда не було однозначної думки щодо нагромадження і розрядки інстинктивно агресивної енергії, у К. Лоренца був визначений погляд на цю проблему. Він вважав, що агресивна енергія (яка має своїм джерелом інстинкт боротьби) генерується в організмі спонтанно, безупинно, у постійному темпі, регулярно накопичуючись з часом [52]. Таким чином, розгортання явно агресивних дій є спільною функцією 1) кількості накопиченої агресивної енергії і 2) наявності і сили особливих полегшуючих розрядку агресії стимулів у безпосередньому оточенні. Іншими словами, чим більша кількість агресивної енергії мається в даний момент, тим меншої сили стимул потрібний для того, щоб агресія "виплеснулася" зовні.

Але стрімкий розвиток науково - технічної думки і процес обігнали природно поточне біологічне і психологічне дозрівання людини і привели до уповільнення розвитку гальмових механізмів агресії, що неминуче викликає періодичне зовнішнє вираження агресії. Інакше внутрішнє напруження буде накопичуватися і створювати "тиск" усередині організму, доки не приведе до спалаху неконтрольованого поводження (принцип випускання пари з паровозного казана).

Утім, слід зазначити, що "психогідравлічна модель" К. Лоренца в основному базується на часто невиправданому переносі результатів досліджень, отриманих на тваринах, на людське поводження. Іншим слабким місцем теорії інстинктів зумовленість способів керування агресією: вважається, що людина ніколи не зможе справитися зі своєю агресивністю. І оскільки агресія, що накопичується, неодмінно повинна бути відреагована, єдиною надією залишається направлення її у потрібному руслі. Наприклад, прихильники теорії інстинктів вважають, що найбільш цивілізованою формою розрядки агресії для людини є конкуренція, заняття фізичними вправами та участь у спортивних змаганнях.

Однак більшість психологів не розділяють такого фатального погляду на людське поводження. По-перше, хоча ними і не заперечується, що людська агресивність має свої еволюційн фізіологічні корені, але засуджується обмеженість представлень про природу людини як про щось незмінне. По-друге, розходяться думки і у відношенні того, агресія інстинктом чи вона лише поставляє енергію, що дозволяє "Я" ефективно здійснювати "принцип реальності", переборювати перешкоди на шляху до задоволення інших потягів. Тому вважається, що агресивність - це сила, з якою людина виражає свою любов і ненависть до оточуючих чи до самого себе і з якою вона намагається задовольнити свої інстинкти. Агресія є механізмом, завдяки якому ці інстинктивні тенденції направляються на інші об'єкти, і в першу чергу на людей, в основному, з метою їхнього скорення чи завоювання.

Згодом навіть багато психоаналітиків (А. Адлер, Э. Фром) відійшли від "твердих схем" фрейдової концепції і стали розглядати не тільки біологічну, але і соціальну сторону агресії.

Згідно з концепцією А. Адлера, агресивність є невід'ємною якістю свідомості, що організує його діяльність. Агресія розуміється в більш широкому контекст напруги протилежних начал: життя і смерті, суб'єкта й об'єкта, тези й антитезису, любові і війни [21]. Універсальною властивістю живої матер змагальність, боротьба за першість, прагнення до переваги. У свідомост закладена інтенція тріумфу. Однак ці базові потяги стають автентичними тільки в контексті правильно зрозумілого соціального інтересу. Агресивна чи, виражаючись словами А. Адлера, "агонізуюча" свідомість породжує різні форми агресивної поведінки від відкритого до символічного, якою, наприклад, хвастощі, мета яких складається в символічній реалізації власної могутност переваги. Це пов'язано з тим, що агресивний інстинкт містить у собі жіночий нарцисичний компонент, що вимагає визнання і преклоніння. Агресивність, вплітаючи в контекст культури, здобуває й інші символічні форми (ритуали, обряди), а також інші види соціальної активності [52]. Більш того по А. Адлеру, будь-яке контрпримушення, тобто відповідна агресія, є природною свідомою чи несвідомою реакцією людини на примус, що випливає з прагнення кожного індивіда відчувати себе суб'єктом, а не об'єктом. Інший представник психоаналізу Э. Фромм розглядав два зовсім різних види агресії. Це оборонна, "доброякісна" агресія, що служить справі виживання людини; вона має біологічні корені і загасає як тільки зникне небезпека чи загроза життю. Інший вид представляє "злоякісна" агресія - це деструктивність і жорстокість, що властиві тільки людин визначаються різними факторами.

Фрустраційна теорія (Гоміостатича модель).

Ця теорія виникла як протиставлення концепціям потягів: тут агресивне поводження розглядається як ситуативний, а не еволюційний процес. Основоположником цього напрямку дослідження людської агресивності вважається Дж. Доллард (1939). Відповідно до його поглядів, агресія - це не автоматично виникаючий в організмі людини потяг, а реакція на фрустрацію: спроба перебороти перешкоду на шляху до задоволення потреб, досягнення задоволення й емоційної рівноваги [52].

Розглянута теорія затверджує, що, по-перше, агресія завжди є наслідком фрустрації, і по-друге, фрустрація завжди спричиняє агресію. Схема "фрустрація - агресія" базується на чотирьох основних поняттях: агресія, фрустрація, гальмування і заміщення.

Агресія розуміється як намір нашкодити іншому своєю дією, як "акт, цілеспрямованою реакцією якого є нанесення шкоди організму" [16].

Фрустрація виникає, коли з'являється перешкода здійсненню умовної реакції. Причому величина фрустрації залежить від сили мотивації до виконання бажаної дії, значущості перешкоди до досягнення мети і кількості цілеспрямованих дій (спроб), після яких настає фрустрація. Як, наприклад, батько - акуратист і педант привчає свою маленьку дитину підтримувати порядок у дитячій кімнаті. Як правило, це ні до чого, крім появи стану фрустрації та агресивних реакцій у батька, не приводить, і на голову дитини сиплються саркастичні зауваження, обвинувачення, догани і покарання.

Гальмування - це тенденція обмежити чи згорнути дії через очікування негативних наслідків. Зокрема встановлено, що гальмування будь-якого акта агресії прямо пропорційно сил очікуваного покарання. Імовірно, саме тому батьки, що практикують покарання своїх дітей за погані оцінки в школі, майже завжди по зовнішній активност настрою дитини безпомилково визначають, яку оцінку він одержав у школі: дитина приходить додому з почуттям провини і прагне бути на самоті.

Заміщення - це прагнення брати участь в агресивних діях, спрямованих проти якої-небудь іншо особи, а не дійсного джерела фрустрації. Дитина, що не може покарати або побити провиненого старшого брата, зі злістю рве його колекцію марок. Чи розсерджений поводженням батьків старший брат б'є ні в чому не винного молодшого [18; 60].

Дж. Доллард і його співавтори думали, що у відношенні спонукання до агресії вирішальне значення мають три фактори:

1) ступінь очікуваного суб'єктом задоволення від майбутнього досягнення мети;

2) сила перешкоди на шляху досягнення мети;

3) кількість послідовних фрустрацій. Тобто, чим у більшому ступені суб'єкт смаку задоволення, чим сильніше перешкода і чим більша кількість відповідних реакцій блокується, тим сильніше буде поштовх до агресивної поведінки. Надалі Дж. Доллард співавтори припустили, що вплив наступних одна за одною фрустрацій може бути сукупним і це викликає агресивні реакції більшої сили, чим кожна з них окремо. З сказаного випливає, що вплив фруструючих подій зберігається протягом визначеного часу.

Коли стало ясно, що індивідууми не завжди реагують на фрустрацію, Дж. Доллард і співавтори звернулися до факторів, що сповільнюють відкриту демонстрацію агресивного поводження. Вони прийшли до висновку, що подібна поведінка не виявляється в той момент часу насамперед через погрозу покарання. Цитуючи їхні власні слова, "ступінь уповільнення в будь-якому акті агресії співпадає в прямій відповідності з передбачуваною вагою покарання, що може піти за цією дією". Однак, незважаючи на припущення про те, що погроза покарання має вплив, вона не розглядалась як фактор, що послаблює актуальне спонукання до агресії. Якщо ндивідуума застерегти від нападу на того, хто його фрустрував, попередньо залякавши будь-яким покаранням, він усе ще буде прагнути до агресивних дій. В результаті можуть мати місце агресивні дії, спрямовані на зовсім іншу людину, напад на яку асоціюється з меншим покаранням [16].

Якщо, як було відзначено вище, погроза покарання тільки блокує здійснення агресивних дій спонукання до такого роду поведінки залишається багато в чому незмінним, то який фактор чи фактори послабляють агресивну мотивацію? Згідно Дж. Долларду його співавторам, відповідь варто шукати у одній з примітних ідей фрустраційно теорії агресії - ефекті катарсису, запозиченому з психоаналізу. Катарсис (у буквальному значенні "очищення емоцій") - це процес звільнення збудження або енергії, що скопичилась, яка приводить до зниження рівня напруги [52]. Суть цієї ідеї полягає в тому, що фізичне чи емоційне вираження ворожих тенденцій приводить до тимчасового або тривалого полегшення, у результаті чого досягається психологічна рівновага й ослаблення готовності до агресії. Дослідники припустили, що всі акти агресії - навіть сховані від спостереження, не прям не зв'язані з заподіянням збитку - відіграють роль деякої форми катарсису, знижуючи рівень спонукання до наступної агресії. Тому в контексті їхньої теор положення про те, що фрустрований індивідуум ображає іншого з метою послабити або усунути своє агресивне спонукання, зовсім не є необхідним.

Уявлення про те, що акти агресії знижують імовірність прояву агресивності надалі, не відкриттям. З. Фрейд і інші психоаналітики надають великого значення ефекту катарсису, часто пояснюючи ним потребу людини очиститися від агресивних тенденцій. Зокрема існують дані, які свідчать про те, що якщо людина, будучи об'єктом агресії, не може відповісти тим же, то в нього піднімається кров'яний тиск, тоді як при безпосередній агресивній відповіді воно значно знижується. Однак багато експериментальних даних не дозволяють однозначно оцінити ефективність катарсису: установлено, що в ряді випадків агресивна поведінка знижує подальш агресивні прояви, а в ряді випадків, навпаки, підвищує.

Як ми вже говорили, фрустрований індивідуум, якого страх покарання утримує від нападу на ншу людину, яка перешкодила йому досягти наміченої мети, може переадресувати свої атаки іншим об'єктам. Хоча найбільш придатним чи бажаним об'єктом для розрядки агресії у фрустрованого індивідуума буде саме та людина, що блокувала його цілеспрямоване поводження, об'єктами агресії можуть також служити й інш люди [5].

Міллер (1941; 1948), один з перших, хто сформулював теорію фрустрації - агресії, запропонував особливу модель, що пояснює появу зміщеної агресії - тобто тих випадків, коли ндивідууми виявляють агресію не стосовно своїм фрустраторам, а стосовно зовсім нших людей. Автор припустив, що в подібних випадках вибір агресором жертви в значній мірі зумовлений трьома факторами:

1) силою спонукання до агресії;

2) силою факторів, що гальмують дану поведінку і

3) стимульною схожістю кожної потенційної жертви з фруструючим фактором. Міллер вважав, що бар'єри, які стримують агресію, зникають більш швидко, чим спонукання до подібної поведінки, в мірі збільшення подібності з фруструючим агентом [2; 29].

Таким чином, модель пророкує, що зміщена агресія найбільше ймовірно буде розряджена на тих мішенях, у відношенні яких сила гальмування є незначною, але в якій відносно висока стимульна схожість із фрустратором, що має на увазі фізичну або перцептивну подібність між потенційними мішенями агресії та фруструючим фактором скоріше на рівні смислових, а не фізичних характеристик. Наприклад, схожість може варіювати в залежності від ступеня споріднення та знайомства.

Як і попередня концепція, фрустраційна теорія не уникла зауважень в свою адресу. Основний вогонь критики довівся на гіпотезу про тверду взаємозумовленість самої схеми "фрустрація - агресія". Було замічено, що люди досить часто відчувають фрустрацію, але не обов'язково при цьому поводяться агресивно, навпаки. Прихильники фрустраційної теорії погодилися і трохи видозмінили свою позицію. Представником такої модифікованої форми теорії обумовлювання агрес фрустрацією є Л. Берковитц [52]. По-перше, він увів нову додаткову перемінну, що характеризує можливі переживання, які виникають в результаті фрустрації, - гнів як емоційну реакцію на фруструючий подразник. По-друге, він визнає, що агресія не завжди є домінуючою реакцією на фрустрацію і за певних умов може придушуватися.

У концептуальну схему "фрустрація - агресія" Л. Берковитц увів три істотн виправлення [20; 2].

Він затверджує, що фрустрація - один з безлічі аверсивних стимулів, що здатні лише спровокувати агресивні реакції, але не приводять до агресивного поводження прямо, а скоріше створюють і стимулюють готовність до агресивних дій. Подібне поводження виникає тільки тоді, коли присутні відповідні посилання до агресії - середовищн стимули, пов'язані з актуальними чи попередніми факторами, що провокують злість, чи з агресією в цілому.

Згідно Л. Берковитцу, стимули здобувають властивість провокувати агресію (тобто потенційно можуть викликати агресію) за допомогою процесу, подібного класичним виробленням умовних рефлексів. Стимул може придбати агресивне значення, якщо він пов'язаний з позитивно підкріпленою агресією чи асоціюється з пережитими раніше дискомфортом і болем [46].

Стимули, що постійно пов'язані з факторами, що провокують агресію, чи із самою агресією, можуть поступово схиляти до агресивних дій індивідуумів, раніше спровокованих чи фрустрованих. Оскільки цим вимогам задовольняє широкий діапазон стимулів, багато хто з них може здобувати значення посилань до агресії. За певних умов роль посилань до агресії можуть грати люди з визначеними рисами характеру і навіть фізичні об'єкти (наприклад, зброя). Більш того, Л. Берковитц (1983) вважа навіть, що люди з фізичними відхиленнями в якомусь змісті приречені притягати до себе страждання і ставати об'єктами проявів ворожості, оскільки сам їхній дефект чи хвороба, що асоціюється зі стражданням і болем, здатний спровокувати людей, схильних до агресії, на специфічні дії.

Інше серйозне виправлення, внесене Л. Берковитцем в теорію фрустрації - агресії (1965, 1969, 1983), стосувалось умов, необхідних для послаблення агресивного спонукання. На противагу міркуванням Дж. Долларда, Л. Берковитц (1981) затверджував, що у сильно фрустрованих індивідуумів агресивне спонукання може слабшати тільки за умови заподіяння збитку фрустратору [52].

Далі Л. Берковитц затверджує: оскільки безуспішні спроби заподіяти шкоду тому, хто викликав фрустрацію, самі по собі є фруструючими, вони фактично можуть скоріше підсилювати, чим послабляти прагнення діяти агресивно. Тобто вихід з фруструючої ситуації за допомогою агресивних дій виховує у індивіда звичку до подібних дій [16]. Тільки успішні атаки, що супроводжуються заподіянням збитку об'єкту агресії, здатні послабляти чи цілком усувати агресивне спонукання.

І первісна теорія фрустрації - агресії і теорія посилань до агресії Л. Берковитца трактують агресію як інстинктивну потребу, що може бути послаблена за допомогою агресивного поводження. Зильман (1983) затверджував, що ці теорії агресії як потреби є занадто слабкими і невизначеними для широкого застосування. Потреба - це гіпотетичний конструкт, що не піддається виміру, але проте повинний враховуватися. Тому, він думав, буде більш плідним вважати, що агресія обумовлена порушенням, тобто конструктом, який можна спостерігати і вимірювати. У даному випадку порушення має відношення до роздратування симпатичної нервово системи, що знаходить вираження у соматичних реакціях - таких як частішання пульсу, підвищення потовиділення й артеріального тиску, що є складовою частиною реакції "бийся чи утікай", що могла еволюціонувати через значимість для виживання.

Одним з найбільш зацікавлених аспектів теорії Зильмана є положення про те, що порушення від одного джерела може накладатися (тобто переноситися) на порушення від іншого джерела, таким шляхом підсилюючи або зменшуючи силу емоційної реакції [2]. Оскільки порушення не вгасає негайно, навіть якщо реакція індивідуума припускає його ослаблення, залишки повільно зникаючого роздратування можуть "вливатися" у наступні, потенційно незалежні (від даного стимулу) емоційні реакц переживання (1983).

Те, що ц припущення дійсно доречні для розуміння людської агресії, було продемонстровано в декількох дослідженнях. Було виявлено, що порушення від таких джерел, як фізична активність (1972), фільми з зображенням насильства (1971), збуджуюча еротика (1978), а також шум (1976), - сприяють виникненню і прояву агресивних реакцій. Подібні процеси можуть також сприяти зменшенню імовірності появи агресивних реакцій або зниженню їхньої сили [4]. Наприклад, агресія може бути ослаблена в деяких ситуаціях шляхом приписування порушення джерелу, не пов'язаному з пережитою злістю чи з провокацією, що мала місце, (1974).

На закінчення необхідно відзначити, що в процесі свого розвитку фрустраційний підхід перетерпів значні зміни і розділився на дві самостійні плини. Представники першого плину залишилися прихильниками фрустровано-агресивної гіпотези і продовжують в основному досліджувати умови, при яких ситуація фрустрації веде до виникнення агресивних дій. До таких важливих, на їх погляд, умов відносяться: подібність - відмінність агресора і жертви, виправданість - невиправданість агресії, рівень агресивності як особистісної характеристики людини.

Прихильники другого плину створили власну концепцію фрустрації, в основу якої покладений аналіз фруструючих ситуацій, класифікації і типології реакцій на фрустрацію. Так, С. Розенцвейгом виділяються три типи причин, що викликають фрустрац