Курсовая работа: Коммунітарна регіональна економічна політика в Європейському Союзі

Курсовая работа: Коммунітарна регіональна економічна політика в Європейському Союзі

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1. КОМУНІТАРНА РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА

1.1 Регіональна політика: цілі, об'єкти й зміст

1.2 Етапи становлення регіональної політики за рубежем

1.3 Регіональна політика Європейського Союзу

1.4 Проблеми розвитку комунітарної регіональної політики

РОЗДІЛ 2. СЬОМА РАМКОВА ПРОГРАМА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

2.1. Тематика сьомої рамкової програми

2.2 Потужності Дослідження - інфраструктури, підприємства середнього й малого бізнесу, галузі й потенціал

2.3 Міжнародне співробітництво

2.4. Технологічні платформи

2.5 Програма „Ідеї” - підтримка фундаментальних досліджень

2.6 Програма по співробітництву

2.7 Тематичні пріоритети РП7 „Космос” й „Безпека”

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЮВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

3.1 Шляхи вдосконалювання регіональної політики в Україні в умовах асиметричного розвитку

3.2 Пріоритети розвитку регіональної політики в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Багато країн світу, як економічно розвинені, так і що розвиваються, у сучасних умовах стикаються із проблемою нерівномірності розвитку регіонів. Гострота ц проблеми значною мірою визначається рівнем економічного розвитку країни. Велика кількість кризових територій у СНД, безпрецедентна диференціація регіональних показників, що поглибилася за останні роки, породжені тривалою системною кризою, спільною стагнацією економіки. Ринкові механізми не завжди здатні попереджати й переборювати серйозн територіальні розходження в рівнях життя населення, ефективності регіональної політики, що проводиться державою з метою підтримки певної однорідності територіального економічного й соціального простору. Термін «регіональна політика» у даній роботі означає вс політичні заходи, ціллю яких є вплив на регіональний розвиток таким чином, щоб ураховувалися економічні, соціальні й екологічні інтереси регіонів. При цьому завдання регіонального вирівнювання стоять не тільки перед Україною.

У Західній Європі регіональна політика спрямована, головним чином, на підтягування, щодо інших регіонів, до рівня середніх з акцентом на територіях з найгіршими економічними й соціальними показниками. При цьому нерідко використовується перерозподіл коштів відносно богатих відносно бідним країнам через механізми Європейського Союзу.

Актуальність теми дослідження обумовлена, по-перше, необхідністю поглибленого аналізу структурного змісту регіональної політики Європейського Союзу.

Об'єднання країн Західної Європи в Союз більш яскраво висвітило відставання економічного розвитку окремих регіонів менш розвинених країн (Греції, Португалії, Італії) у порівнянні із загальноєвропейськими показниками. Виходячи з гуманітарних принципів і для підвищення політичної стабільності суспільства, додавання стабільност розвиткові економіки, підвищення її конкурентноздатності на світовому рівні в Європейському Союзі розробляються й реалізуються програми вирівнювання міжрегіональних розходжень.

Ціллю даної роботи є дослідження регіональної політики ЄС і можливості використання досвіду її проведення для вдосконалювання регіональної політики в Україні.

У рамках загальної цілі дослідження вирішуються наступні головні завдання:

¾        аналіз особливостей сучасного етапу регіональної політики Європейського Союзу;

¾        визначення сучасної структури регіональної політики Європейського Союзу;

¾        вироблення системи принципів формування національної програми регіонального вирівнювання в Україні, з урахуванням досвіду новітньої української історії й деяких країн-членів ЄС, зокрема, Німеччині й особливо після її об'єднання в 90-х роках XX сторіччя.

Таким чином, предметом дослідження є регіональна політика Європейського Союзу структурний зміст у сучасних умовах інтернаціоналізації господарського життя й поглиблення інтеграційних процесів у світовій економіці.

Об'єктом дослідження є аналіз особливостей формування національних програм регіонального розвитку в Європейському Союзі й проведення політики регіонального вирівнювання в рамках Союзу.

РОЗДІЛ 1. КОМУНІТАРНА ЕКОНОМІЧНА РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА

1.1 Регіональна політика: цілі, об'єкти й зміст

Україна переживає сьогодні болісний момент трансформації соціальних і господарських відносин, відмітною рисою якого різке зниження ролі держави в регулюванні економічних процесів, ослаблення внутрішньо українських економічних зв'язків, а результатом - зростання асиметрії територіального соціально-економічного розвитку й порушення цілісності національного економічного простору. Ці явища в сполученні з унікальною розмаїтістю природно-кліматичних, геополітичних, етно-конфесіональних і геополітичних умов роблять необхідність розробки ефективно регіональної політики імперативом національного розвитку.

На відміну від інших напрямків державного регулювання економіки поняття регіональна політика не зводиться тільки до управління регіональними економічними процесами.

Регіональна (соціально-економічна) політика держави - сфера діяльності з управління політичним, економічним, соціальним й екологічним розвитком країни, що відображає як взаємини між державою й регіонами, так і регіонів між собою. Причому, при наявності міцних міждержавних інтеграційних союзів це поняття здобуває й національний контекст.

Об'єднання в рамках регіону різних підсистем соціально-економічних відносин у свою чергу визначає множинність напрямків регіонально політики, серед яких основними є:

1.         Економічна політика, спрямована на зм'якшення регіональних економічних диспропорцій.

2.         Соціальна політика, спрямована на згладжування регіональної диференціації в рівні життя, а також загальне поліпшення якості соціального середовища.

3.         Демографічна політика, що припускає регулювання з боку держави природного й механічного руху населення [5, с. 60].

Екістична політика, спрямована на підвищення ефективності використання територіальних ресурсів конкретного регіону шляхом оптимального розміщення виробництва, комунікацій і місць розселення з урахуванням природних, економічних, архітектурно-будівельних й інженерно-технічних факторів.

Екологічна політика, що припускає запобігання детеріорації, поліпшення екологічної ситуації в регіоні.

Науково-технічна політика, націлена на регулювання взаємозв'язків між розміщенням наукових центрів і продуктивних чинностей, регіональні переміщення наукових кадрів і т.д. [8].

Однак своєрідним жорстким ядром регіонально політики є реалізація економічних цілей регіонального розвитку, тому що механізми досягнення необхідних соціальних, демографічних і соціологічних умов неминуче пов'язан з наявністю достатнього об'єму фінансових ресурсів і використанням фінансово-економічних важелів стимулювання й примуси (наприклад, формування на регіональному рівні ефективно системи екологічних податків і штрафів здатно стати передумовою для активізац природоохоронної діяльності підприємств).

Іншою особливістю взаємодій виділених напрямків регіональної політики є взаємопереплетені об'єктів дослідження й необхідність нтегрального підходу до регулювання регіональних процесів.

Класифікація регіональної політики.

Класифікація регіональної політики може провадиться за різноманітними критеріями, залежно від цілі аналізу. В узагальненому виді класифікація регіональної політики представлена в таблиці 1.

Таблиця 1 - Класифікація регіонально політики

Разом з тим, у чинність відносної новизни регіональної політики і як галузі наукових знань й як напрямку державного регулювання економіки, використовуваний нею категоріальний апарат і методологія, поки перебувають у стадії формування, що робить актуальними спроби застосувати в даній сфері нов прийоми й методи досліджень, у тому числі й методи корпоративного керування, інституціонального господарства й т.д. У цьому зв'язку, особливий інтерес представляє аналіз історичних аспектів еволюції змісту, цілей, об'єктів і суб'єктів регіонального регулювання хньої взаємодії в процесі реалізації регіональних програм.

1.2 Етапи становлення регіональної політики за рубежем

Необхідність регіональної політики в країнах з ринковою економікою. Виділення регіональної політики як самостійний напрямок діяльності держави відбулося порівняно недавно. За рубежем початок її формування як системного явища безпосередньо пов'язане з переосмисленням ролі держави в економіці, у першу чергу під впливом Великої Депресії. У Росії (СРСР) розробка принципових теоретико-методологічних основ регіональної політики почалася трохи раніше, в 20-х р.р. нашого століття, разом з початком робіт з економічного районування й визначення адміністративно-територіального устрою країни [11].

За цей період регіональна політика пройшла складний, найчастіше болісний шлях розвитку в пошуках оптимальних моделей взаємодій різнорівневих суб'єктів, розробляючи нові й модифікуючи діючі норми, що регулюють регіональні умови відтворення, удосконалюючи теоретичні й методологічні аспекти регіональних досліджень.

Спочатку, у країнах з ринковою економікою під регіональною політикою звичайно розумівся комплекс різних законодавчих, адміністративних й економічних заходів, проведених як центральними урядовими органами, так і територіальними органами влади й спрямованих на розвиток так званих депресивних і знову освоюваних районів, виявлення раціональної мережі міст й їхніх розмірів, розміщення окремих підприємств і галузей промисловості й т.п..

Основні етапи становлення регіонально політики в країнах з розвиненою ринковою економікою.

У розвитку зарубіжної регіональної політики можна виділити кілька етапів.

Перший етап: 30-і р.р. 20 століття. Прийняття перших програм допомоги окремими старопромисловим і слаборозвиненим територіям, необхідність яких визначалася наслідками кризи 1929-1933 р.р. Тоді регіональні заходи були широко розгорнуті тільки у двох державах Великобританії й США, де спад виробництва торкнувся сфери зосередження традиційних галузей і слаборозвинені аграрні райони [19, с. 6].

Другий етап: 40-50-і р.р. 20 ст. У цей час розширюється коло країн, що практикують регіональні заходи. Чергова економічна криза (післявоєнна) знову призвела до спаду в традиційних галузях промисловост й загостренню соціально-економічних проблем в Ельзасі, Лотарингії й Північному район Франції, Південної Бельгії, Рурі й Саарі у ФРН, Нової Англії й Середньо-Атлантичних штатів у США, ряді районів на півночі й заході Великобританії.

Третій етап: 60-і початок 70-х р. 20 ст. У цей період формується цілісна система регіональної політики країн Заходу. Відбулося затвердження системи регіонального програмування, удосконалюється інструментарій регіональної політики. Поряд з історично першим напрямком регіональної політики, пов'язаним з розвитком проблемних регіонів, починають провадитися заходи щодо розвантаження найбільших міських агломерацій. Збільшення асигнувань на регіональні програми стало можливим завдяки стійким темпам економічного росту.

Четвертий етап: середина 70-х років 1993 р. (рік підписання Маастрихтських угод). Для цього періоду характерна дія двох разнонаправлених тенденцій. З однієї сторони підписання Маастрихтських угод давало потужний імпульс для проведення принципово нової наднаціональної політики з регулювання регіонального розвитку в рамках ЄС. З іншої сторони активізується діяльність місцевих органів влади, спрямована на реалізацію специфічних цілей розвитку місцевих співтовариств, що знаходить своє формальне відбиття в прийнятої ЄС в 1990 р. Європейської Харт про місцеве самоврядування. Цей етап розвитку регіональної політики проходив на тлі нової економічної кризи, що охватили країни Заходу після 1974 р. Внаслідок ослаблення нвестиційної діяльності трохи звузився інструментарій регіональної політики, що, однак не змогло зупинити розвиток системи регіонального програмування й у якомусь ступені стимулювало виділення двох вищезгаданих нових напрямків. Так, інтерес до наднаціональної політики багато в чому був пов'язаний із зусиллям макроекономічного компонента в державному антикризовому регулюванні. Умови кризи, у свою чергу, стимулювали збільшення розривів у рівнях соціально-економічного розвитку країн ЄС [19, с. 8-9].

Активізація як специфічного напрямку муніципальної політики, обумовлена прискореними темпами передачі на муніципальний рівень не тільки прав, але й обов'язків, раніше покладених на центральні й регіональн органи влади. При цьому переміщення повноважень найчастіше не підкріплювалося переміщенням на муніципальний рівень адекватних джерел доходів.

П'ятий етап: з 1993 р. по теперішній час. Підписання Маастрихтських угод відкрило дорогу до перетворення Європи національних держав у Європу регіонів. І хоча ці ідеї переважно реалізуються співтовариства, у випадку їхнього успіху, вони знаменують принципово новий рубіж у розвитку регіонально політики в цілому [1, с. 4].

Позитивний і негативний досвід реалізац регіональної політики.

Таким чином, еволюція регіональної політики на Заході в цілому йшла в загальному руслі трансформації ролі контрактної держави в сучасній ринковій економіці. Факторами, що зм'якшують неминучі протиріччя між різнорівневими владними структурами стали специфікація й захист Федеральним Центром прав власності, що виникають на регіональному й місцевому рівні управління, що у свою чергу спирається на чітку специфікацію повноважень у сфері забезпечення населення чистими суспільними й локальними суспільними благами, а також закріплення за територіальними органами влади джерел доходу, достатніх для виконання їхніх повноважень. Важливу роль у підвищенні ефективності роботи різнорівневих органів управління зіграла інституціоналізація норм і правил поведінки, що складаються в процесі їхніх постійних взаємодій. Зокрема в окремі напрямки юридичних наук виділилися муніципальне й регіональне право.

Разом з тим необхідно відзначити, що незважаючи на розширення самостійності територіальних органів влади, кінцеві результати реалізованих заходів у значній мірі визначалися збереженням і розвитком ролі, що конституює, Центр, що виступає гарантом дотримання прав як населення окремих територіальних утворень, так і суспільства в цілому.

Безумовно, діяльність держави в сфер регіональної політики не є апріорно ефективною. До найбільше що часто зустрічаються в цій сфері провалам держави можна віднести:

¾        невідповідність між обсягом закріплених повноважень джерелами їхнього фінансування для органів влади різних рівнів;

¾        недосконалість критеріїв оцінки ефективност діяльності федеральних, регіональних і місцевих органів влади;

¾        мовірність досягнення результатів, відмінних від поставлених (наприклад, у чинність асиметричності інформації відносно особливостей соціально-економічного розвитку окремих територій країни або навпроти, маніпулюванн на регіональному й місцевому рівнях при виконанні приписань Федерального Центра);

¾        нерівномірний розподіл ресурсів (наприклад, при відсутності або неефективності систем міжбюджетних відносин) [7, с. 98].

Однак рівноцінних субститутів держав в цій сфері поки не існує й подальший розвиток регіональної політики держав з ринковою економікою, мабуть, буде йти в напрямку вдосконалювання вже досягнутих результатів.

1.3 Регіональна політика Європейського Союзу

Історію розвитку регіональної політики Європейського Співтовариства можна розділити на два періоди.

Перший період з 1975 по 1988 р., коли політика Співтовариства базувалася на системі квот спільного фінансування регіонально політики країн-членів. Незважаючи на прийняті зобов'язання проводити регіональну політику, зафіксовані в Римському Договорі, перший специфічний інструмент регіонально політики - Європейський фонд регіонального розвитку - був створений лише в 1975 році після приєднання до Співтовариства З'єднаного Королівства й Данії [7, с. 102].

До кінця 80-х років асигнування ЄС в області регіональної політики використовувалися для фінансування заходів і регіонів, обумовлених національними урядами. Зі збільшенням європейської інтеграції - прийняття Єдиного Європейського Закону й приєднання до Співтовариства Іспанії й Португал - зростала потреба в більш активних і скоординованих діях, спрямованих на ліквідацію регіональної нерівності. У зв'язку із цим в 1988 році була проведена корінна реформа регіональної політики Співтовариства, що фактично з'явилося початком проведення самостійної й ефективної регіональної політики на рівні ЄС.

Реформа вимагала перегляд составу й способів застосування “інструментів структурної політики” країнами ЄС, спрямованих на регіональний розвиток, забезпечення зайнятості, навчання, а також на розвиток сільськогосподарських районів. Це також привело до істотного збільшення бюджетних асигнувань Структурного Фонду, які зросли вдвічі за період з 1987 по 1993 рік. Після підписання договору Maastricht Treaty, що передував утворенню економічного союзу й створенню єдиної грошової системи, в 1993 році був початий новий перегляд регіонально політики ЄС із метою її наближення до потреб двох скандинавських країн (Швеції й Фінляндії), що приєдналися до ЄС, і забезпечення додатковій підтримці рибальству. Бюджетні ресурси були знову збільшені. До кінця 90-х років на частку “структурно діяльності ЄС доводилося більше 35% витрат - близько 27,4 млрд. екю в 1999 роц - у порівнянні з 7 млрд. екю, або 19% бюджету, в 1987 році [12, с. 14].

Цілі й принципи регіональної політики.

Із часу підписання Римського Договору в 1957 році ЄС прагне скоротити регіональна нерівність. Ця ціль, підтверджена в Договорі про Утворення Європейського Союзу, підписаному в Maastricht в 1991 році, укладається в зменшенні нерівності в рівнях розвитку найбільш розвинених і найбільш відсталих регіонів.

За минулі 25 років доцільність проведено ЄС регіональної політики неодноразово одержувала підтвердження: соціальна рівність - неприйнятність великого розриву з погляду рівня доходів і зайнятості; продуктивність - здатність ЄС направляти допомогу в найбільш слаборозвинені райони, залучаючи в такий спосіб ресурси, які раніше залишалися невикористаними; ефективність - роль ЄС у координуванні політики, що проводиться ЄС і країнами-членами в інтересах регіонального розвитку; а також інтереси європейської інтеграції - запобігання можливості того, що регіональна або соціальна нерівність поставить під погрозу подальший розвиток процесів інтеграції в Європі. Починаючи із середини 80-х років, цей акцент на інтересах вропейської інтеграції як обґрунтування проведеної політики став особливо очевидний. На додаток до більш тісного політичного й економічного союзу, “економічна й соціальна згуртованість” була проголошена в якості однієї із задач, що стоять перед Співтовариством. Згуртованість” визначалася як економічне забезпечення досить високого рівня доходів, конкурентноздатності й зайнятості, а також соціальна солідарність, що досягає шляхом зменшення нерівності в плані забезпечення зайнятості, соціальних можливостей і ліквідац вбогості [11].

 Після реформи Структурних Фондів в 1988 році, їхня діяльність стала базуватися на декількох ключових принципах:

¾        концентрація ресурсів у найбільш нужденних регіонах і групах регіонів - і особливо в регіонах, що ставляться до так називано Цілі 1 (структурно відсталі регіони). Сюди ж входять і регіони, що ставляться до Цілі 2 ( щоприходять у занепад промислові регіони), Цілі 5 (сільські райони) або Цілі 6 (райони з низькою щільністю населення);

¾        фінансування розглядається скоріше як довгострокова програма, а не як одноразовий проект;

¾        політика здійснюється шляхом установлення відносин партнерства між Європейською Комісією, національним урядом і місцевою й регіональною владою;

¾        принцип додатковості, коли фінансування на рівні ЄС доповнює, а не заміняє собою ресурси, ассигнуємі на ці цілі на національному рівні;

¾        принцип субсидіарності, при якому управління ресурсами здійснюється на самому нижньому залежно від ситуації адміністративному рівні - регіональному, національному або європейському [12, с. 16].

 Крім того, істотна увага приділяється контролю й оцінці, що дозволяє забезпечувати ефективне використання фондів.

Регіональна політика побудована на принципах солідарності й спрямована на економічний розвиток найбільш відстаючих регіонів країн Європейського Союзу.

В 2007-2013 р. загальний бюджет у розмір 313 млрд. EUR спрямований на виконання трьох головних задач. Перша з них - конвергенція. Це найбільш значима із завдань, що отримає 78% загального, що розподіляє через структурн фонди й фонд вирівнювання бюджету для фінансування проектів на розвиток регіонів, у яких ВВП на душу населення становить менш 75% від середнього по ЄС [8].

Друга задача - регіональна конкурентноздатність зайнятість. У рамках виконання цієї задача основна увага буде приділятися підтримц й проведенню економічних і соціальних реформ, впровадженню інновацій і розвитку соціальної сфери для підвищення економічної привабливості регіонів, що не входять у число підтримуваних у рамках першої задачі.

Нарешті, третя - це європейське територіальне співробітництво. Дане завдання спрямоване на посилення трансграничного й міжрегіонального співробітництва, розвиток загальної інфраструктури, економічних зв'язків і мереж компаній малого й середнього бізнесу й базується на існуючій програмі INTERREG.

Регіональна політика - це не проста перерозподіл коштів багатих регіонів на користь бідних. Це продумана стратегія інвестицій цілеспрямованих реформ, що допомагає людям знайти роботу й жити краще в їхньому місті або сільській місцевості. Зайнятість, тренінг, конкурентноздатність компаній, нвестиції в інфраструктуру, інформаційне суспільство, дослідження, якість навколишнього середовища - все це пріоритети регіональної політики.

Структура управління.

Відображаючи прийнятий програмний підхід, політика Структурного Фонду вибудовується навколо двоступінчастого або триступінчастого процесу планування (двоступінчастого - для Цілей 2, 5 й 6, і, як правило, триступінчастого - для більше складних планів Цілі 1). Побудовані на принципах партнерства й субсидіарності, плани регіонального розвитку розробляються країнами-членами звичайно на регіональному рівні із залученням різних комбінацій партнерів (урядові департаменти, місцеві влади, агентства по розвитку, навчальні інститути, екологічні організації й т.д.) [13, с.30].

Плани для середньострокових програм (1989-93 р., 1994-99 р., 2000-2006 р.) погоджуються з Європейською Комісією з метою розробки загальної стратегії здійснення програми, встановлення пріоритетів, заходів надання підтримки, фінансової допомоги, що надається всіма партнерами, а також механізму здійснення. Звичайно фонди використовуються для часткового фінансування проектів у різних сферах економічного розвитку: допомога бізнесу, економічна й фізична інфраструктура, наукові дослідження, технічна модернізація, людські ресурси, туризм, навколишн середовище, відродження міст. За перші два програмних періоди було здійснено близько 300 багаторічних програм. Підраховано, що по всім 15 країнам ЄС близько 30% ресурсів Структурних фондів витрачено на розвиток інфраструктури (тобто транспорт, зв'язок, енергетику, водопостачання й т.п.), 30% - на проведення політики в області зайнятості, освіту, перекваліфікацію, і 40% - на інвестиції у виробництво, особливо як підтримка малих і середніх підприємств [13, с. 31].

Політичні інструменти.

Основними механізмами Співтовариства в області регіонального розвитку є чотири Структурних Фонди: Європейський фонд регіонального розвитку, Європейський соціальний фонд, Європейський фонд керівництва й гарантій в області сільського господарства; Секція керівництва й фінансування в рибальській галузі, кожний з яких вирішує специфічні завдання й діє у своїй галузі економіки. Додаткова допомога найбільш слаборозвиненим країнам виявляється через Інтеграційний Фонд із метою сприяння їхнім зусиллям, спрямованим на зближення економічних систем країн-членів і на створення єдиної грошової системи ЄС. Крім того, у Співтовариств діють ще 13 менш масштабних ініціатив (фінансованих за рахунок Структурних Фондів), спрямованих на вирішення проблем у конкретних районах або секторах економіки, які, як уважається, недостатньо охоплені іншими програмами. Ці Ініціативи, що діють у форматі програм, одержали наступні робочі найменування [5, с. 7]:

1. "Інтеррег". Сприяння міжрегіональному співробітництву, у тому числі прикордонних регіонів ЄС із регіонами третіх країн (включаючи просторове міжрегіональне планування розвитку), у тому числі в сфер енергетики, транспорту, водного господарства, охорони середовища й розвитку прибережних зон.

2. "Зайнятість" із чотирма підпрограмами: "Терміново", "Старт для молодих", "Обрій" й "Прилучення до праці". Сприяння виробничому навчанню й перекваліфікац жінок, молоді, інвалідів і представників маргінальних верств населення в порядку хньої підготовки до виходу на ринок праці.

3. "Лідер II" . Фінансування місцевих проектів розвитку в сільських районах, у тому числі з упором на захист середовища перебування (збереження культурної спадщини, екосистем, утилізація сміття, екологічний туризм, вирощування сільгосппродукції без застосування хімії й т.п.).

4. "Адаптація й Адаптація-біс". Сприяння в пристосуванні робочої чинності до умов, що змінюються, виробництва, у тому числі через навчання, перекваліфікацію, консультування, служби зайнятості й т.д.

5. "Малий і середній бізнес". Сприяння створенню й підвищенню конкурентноздатності дрібних і середніх підприємств, у тому числі на зовнішніх ринках (зміцнення технічної бази, освоєння сучасних навичок керування, підключення до систем надання ділових послуг, сприяння взаємним контактам т.п.).

6. "Урбанізація". Реконструкція кризових районів у містах, у тому числі через облаштованість, озеленення, створення нових робочих місць і нормального соціального середовища перебування (охорона здоров'я, безпека й ін.).

7. "Конверсія". Сприяння в конверсії оборонних підприємств на мирні цілі, особливо в регіонах, де вони є профілюючими в економіці й соціальній сфері.

8. "Регіс II". Залучення в господарське життя ЄС його віддалених (заморських) регіонів.

9. "Ресайдер II" - програма з виводу зі структурної кризи сталеливарної промисловості країн-членів, у тому числ шляхом освоєння нових технологій і виробів, перепрофілювання підприємств, диверсифікованост галузевої структури регіонів і т.д.

10 - 11."Ретекс" й "Решар II" - те ж для кризових районів текстильної й вугільної промисловості.

12."Світ" - особлива програма сприяння світу й примиренню в Ольстере й у його відносинах із шістьома прикордонними графствами Ірландії.

13."Риба". Модернізація рибного господарства й сприяння диверсифікованості економіки прибережних рибальських районів ЄС.

Як ми вже відзначали, Фонди звичайно використаються для часткового фінансування проектів по економічному розвитку диверсифікованості, створенню робочих місць, інвестуванню в промисловість, інфраструктуру, підтримц малих і середніх підприємств, науковим дослідженням і розробкам, туризму й навчанню. Розподіл витрат між цими сферами в рамках однієї програми регіонального розвитку залежить від характеру соціально-економічних проблем, що стоять перед відповідним регіоном, пріоритетів в області економічного розвитку, обумовлених урядом відповідно країни, і впливу, надаваного Європейською Комісією.

Виділення країнам-членам коштів зі Структурних Фондів провадиться відповідно до Цілей, певними Структурними Фондами.

У регіонах, віднесених до Цілі 5 прожива менше одної десятої населення ЄС (8,8%), і сюди також відносяться ділянки територій всіх країн за винятком трьох, повністю віднесених до Цілі 1. Основним критерієм низький рівень соціально-економічного розвитку, вимірюваний часток ВВП на душу населення. Крім того, при віднесенні регіону до цієї групи враховуються наступн фактори: високий відсоток населення, зайнятого в сільському господарстві; низький рівень доходів у сільському господарстві; а також несприятлива демографічна ситуація. Як й у випадку Цілі 2, передбачуваний список регіонів Цілі 5 був переданий країнами на обговорення в Комісію [1, с. 20].

І, нарешті, Ціль 6 стосується тільки до Фінляндії й Швеції й охоплює лише 0,4% населення країн ЄС. Ціль 6 передбачена Договором про приєднання нових країн і стосується регіонів із щільністю населення менш 8 чоловік на квадратний кілометр. Список регіонів був визначений у протокол до Договору.

Програми регіонального розвитку мали величезне значення в процесі інтеграції нових країн до складу ЄС. Зіграли свою роль не тільки безпосередньо фінансові кошти, що направляють на підтримку необхідних трансформацій і реформ, але й те, що регіональні влади й представники бізнесу країн-новачків навчилися працювати із програмами ЄС, грати по загальним для Європи правилам, мислити й діяти відповідно до логіки програм Європейського Союзу.

Для країн - нових членів ЄС регіональна політика є одним з національних пріоритетів. Наприклад, уже зараз помітна істотна різниця між західними (близькими до Німеччини) і східними регіонами Польщі.

Республіка Бєларусь у даний момент може брати участь у декількох програмах трансграничного співробітництва INTERREG: “Польща - Україна - Бєларусь”, “Литва - Латвія - Бєларусь” і співробітництво країн регіону Балтійського моря. Уже підтримані й одержують фінансування проекти, спрямовані на розвиток трансграничного туризму, екологічної безпеки й освіти.

1.4 Проблеми розвитку комунітарної регіонально політики

Переконання, що люди можуть виховати в собі гарні якості характеру й прожити змістовне життя, головним чином, вступивши в об'єднання або союз, якому властива близькість стосунків, загальні моральні підвалини, довгострокові взаємні зобов'язання, почуття товариства й громадянинство.

Коммнітаризм — ідеологія кінця XX века, прагнуча до сильного гражданскому обществу, основою якого є місцеві співтовариства й неурядові общественние организации, а не окремі особистості. Комунітаризм виступає за надання безкоштовної освіти, програми з підвищення моральності та захисту оточуючого середовища. Він жорстко погоджу права особистості й права підприємців із соціальною відповідальністю й допуска хнє обмеження в тих випадках, коли вони надаються суспільством і реалізуються за рахунок государства [21, с. 208].

Комунітаризм у його різних формах у цей час робить все більший вплив на теорію державного управління, особливо в США. Принаймні з кінця 1960-х рр. державне управління переживало кризу ідентичності в політичному й інтелектуальному житті. Його роль у суспільному житті США постійно піддавалася сумніву й глузуванням. Все більше число теоретиків-керівників вивчають комунітаризм, сподіваючись побудувати більше міцну основу своєї діяльності в даній галузі [16, с. 65].

Багато хто з даних теоретиків запозичають лише окремі ідеї комунітаризму й ніколи б не назвали себе його прихильниками. Проте такі поняття комунітаризму, як грамадянинство, суспільне благо, цивільні чесноти й участь у демократичних процесах, значною мірою надихають їхню діяльність.

Так, наприклад, Террі Купер, звертаючись до історії США, розробляє теорію громадянинства для державних службовців з метою відродити "етичну", або високу, традицію громадянинства в американській політиці. Він підкреслює, що державні керівники відіграють вирішальну роль в "поступовому й складному процесі формування почуття приналежності до демократичного політичного співтовариства, у якому правильно особистий інтерес, що розуміє, може одержувати підтримку й розвиток". Автор вказує, що люди, що стоять на службі держави, зобов'язані зв'язувати ліберальну ідею особистої вигоди з поняттям комунітаризма про загальне добро. Таким чином, відповідно до Купера, державні керівники - це громадяни у високому сенсі слова, покликані донести до суспільних мас поняття про високе громадянинство. Це спричинить до життя, по думці автора, справжню демократичну підзвітність й активну суспільну діяльність.

У роботах Т. Купера, а також Дж. Рора, що займається питаннями конституційної теорії й адміністративної відповідальності, К. Стіверс, що розглядає поняття лідерства, підзвітності, участі й відповідальност в адміністративній теорії з позицій фемінізму, підкреслюються протиріччя між принципами комунітаризму й лібералізму в американському політичному житті. І кожний з авторів прагне знайти якийсь розумний компроміс й уникнути крайностей, що загрожує зловживаннями [16, с. 69].

Більшість дослідників питань управління згодні з тезою комунітаризма про те, що співтовариство варто розглядати в різноманітт його прояву. З іншого боку, їхньої роботи відображають часто суперечливі погляди на суть цього явища, на мети й процеси, властивому цьому складному й важливому атрибуту всіх політичних суспільств.

Приклад коммунитарної регіональної політики (РП), мабуть, найбільше яскраво демонструє характерні риси підходу Європейського Союзу до формування напрямків своєї політики, його гнучкість й оперативність, коли зміна ситуації не спричиняє миттєву реакцію. Зародившись у післявоєнні роки у форму заходів надзвичайного характеру, сьогодні РП перетворилася в постійно діючий фактор, без якого, мабуть, немислима повноцінна інтеграція.

Для ЄС у цей час характерне стійке підвищення нтересу до регіональної проблематики взагалі й до РП, як коштам згладжування соціально-економічних диспропорцій у рівнях розвитку між регіонами, зокрема.

Цікаво, що таке різке підвищення інтересу характерно й для України: тема регіонального розвитку, подібно багатьом іншим, не перетворилася в тему-одноденку.

Історія формування РП Європейського Союзу вкрай насичена й напружена, хоча й не занадто довга: фактично активна РП почала провадитися із середини 70-х років. Не вдаючись у подробиці різних етапів її формування, проте необхідно згадати про радикальну реформу Структурних фондів (СФ) 1989 р., оскільки саме тоді були вироблені чіткі принципи діяльності фондів, а, фактично, комунітарної РП. Так, реформа РП базувалася на чотирьох основних принципах [16, с. 107]:

¾        усіляка концентрація коштів у найбільш нужденних регіонах;

¾        програмний, а не проектний підхід;

¾        партнерство на всіх рівнях: від національного до місцевого;

¾        додатковість, тобто спільне виділення коштів з наднаціонального й національного бюджетів.

Реформа передбачала різке збільшення виділення фінансових коштів на заходи РП (фактично їхнє подвоєння); були виділен основні типи регіонів, що одержують допомогу через СФ. Трохи пізніше Маастріхтський договір передбачив створення нового фонду - Фонду Згуртування - спеціально для «підтягування» чотирьох найбідніших країн - Іспанія, Португалія, Греція й Ірландії.

Нові виклики ставить перед комунітарною РП глобалізацію економіки. У новому глобальному контексті РП ставиться завдання не просто шукати й мобілізувати внутрішні ресурси регіону для підвищення його конкурентноздатност в масштабах Союзу, але про конкурентноздатність цього регіону у світовому масштабі.

У саме останнім часом можна відзначити й нові тенденції. Насамперед це різке підвищення уваги до ролі й межах застосування принципу субсидіарності. Будучи на поверхні простим (мова йде про відповідність масштабу завдання рівню її виконання), цей принцип проте поки не піддається однозначному трактуванню, у такий спосіб й ЄС, і країни-учасниці, і регіони мають своє подання про принцип субсидіарності, і приведенню цих подань до якогось загального знаменника присвячені сьогодні самі гарячі дебати.

Далі можна помітити, що в текстах ЄС РП всі частіше заміняється поняттям політики згуртуванням. Таким чином, на наших очах відбувається зміна понятійного апарата: фактично політика згуртування означа переплетення РП і соціальної політики, коли вони вже не розглядаються ізольовано один від одного. Політика згуртування припускає одночасне згуртування по горизонтал (між регіонами - РП) і по вертикалі (між верствами суспільства - соціальна політика).

Зупинимося на її основних складностях регіональної політики. Отже, по-перше, за час свого існування ЄС пережив чотири розширення. Зрозуміло, що постійне підключення нових країн неминуче несло із собою не тільки розростання міжрегіональних диспропорцій, але й поява нових типів регіональних проблем. По-друге, РП неминуче має на увазі необхідність вкладення величезних фінансових коштів, на що ЄС був готовий далеко не завжди, особливо в перші роки свого існування, коли вважалося, що інтеграція автоматично веде до вирівнювання міжрегіональних диспропорцій. Відповідно, і заходи РП шанувалися другорядними. По-третє, складність укладається в тім, що кожен напрямок комунітарної політики неминуче має територіально виражений ефект. З'ясувалося, що зрозуміти, яким буде цей ефект у регіонах різного типу, а тим більше цей ефект урахувати й снівелювати його можливі негативні наслідки, украй складно, практично неможливо. Четверта складність при проведенні РП полягає в тому, що регіональний розвиток взагалі - процес склданий, багатофакторний, тому задати йому певний напрямок вдається рідко. Така особливість веде до того, що результат заходів РП майже завжди буде відрізнятися від запланованого. Нарешті, п'яту складність несе із собою інерціонність територіальної структури взагалі. Подібна інерціонність веде до того, що перші результати з'являються через досить тривалий час після початку заходів РП. Щодо цього РП украй невдячна, оскільки люди, відповідальні за проведення тих або інших рішень в області РП, як правило, професійно не доживають до певного моменту, коли вони можуть навіч побачити результати своєї праці. Ця ж особливість має й зворотну сторону: люди несумлінні мають всі шанси уникнути відповідальност за неадекватні рішення, оскільки нести відповідальність будуть уже всі спадкоємці.

Нерівномірність регіонального розвитку залишається характерною рисою Європейського союзу. Створення Європейського союзу в 50-х роках (тоді це об'єднання називалося Європейське економічне співтовариство - ЄЕС, пізніше - Європейські співтовариства - ЄС), стало одним з помітних подій сторіччя.

Послідовне розширення ЄС обумовило зростаючу складність цього об'єднання. Спочатку ЄЕС поєднувало шість країн (Бельгію, Францію, ФРН, Італію, Люксембург Нідерланди), які, за винятком Півдня Італії, мали приблизно однаковий рівень соціально-економічного розвитку. Італія в той час не мала достатню вагу для того, щоб привернути увагу до своїх регіональних проблем. Перше розширення ЄС в 1973 році додало йому три нов країни (Данію, Ірландію й Великобританію) і поставило ряд регіональних проблем самого різного характеру. Найбільшою гостротою міжрегіональних диспропорцій зі знову, що вступили країн, відрізнялася Великобританія [16, с. 200].

В 80-х роках відбувається нове розширення - за рахунок Греції (1981 р.), Іспан й Португалії (обидві - 1986 р.). Сукупний ефект цього розширення радикально змінив природу ЄС. Всі три країни, що приєдналися, раніше були відносно слабко прив'язан до розвитих регіонів ЄС; це був свій особливий середземноморський світ, висаджений приєднанням до просунутого союзу.

90-і роки додали як мінімум дві більші проблеми до регіонального тягаря ЄС. По-перше, в 1990 році відбулося об'єднання Німеччини. Шість земель на територ колишньої ГДР, поставили перед союзом нове завдання: як трансформувати структури планової економіки, як фактично, а не формально возз'єднати країну. По-друге, останн розширення додало ЄС три нових члени - Фінляндію, Швецію й Австрію. З погляду регіонально проблематики двох перших країн мова йде про наявність на їхній території північних екологічно уразливих районів з дисперсним розселенням. Відзначимо, що вже зараз слаборозвинені й депресивні райони займають більше половини території ЄС, і в них проживає біля третини населення [16, с. 201].

Нарешті, майбутнє принесе союзу розширення на схід, а також на південь - за рахунок Мальти, Кіпру, можливо, Туреччини, а це в черговий раз радикально змінить саму природу ЄС.

У перші роки існування ЄС більшість теоретиків інтеграції поділяло думку про те, що розвиток і поглиблення інтеграційних процесів автоматично веде до вирівнювання міжрегіональних диспропорцій, при цьому підвищується конкурентноздатність кожного регіону. Практика начебто підтверджувала цей висновок. Тим часом це був період безпрецедентного економічного росту, бурхливого розвитку господарства.

Зі зміною його періодом хронічної кризи стало ясно, що висновок про автоматичне рішення регіональних проблем через інтеграційні механізми невірний, що підтвердило, насамперед, приєднання до ЄС Великобританії [11].

Вступ в ЄС Греції повернуло ту ж проблему іншою стороною. Малі масштаби економіки країни, нехай і слабкорозвиненої, не дозволили їй завдати серйозної шкоди ЄС у цілому, відкинути його назад. Разом з тим не відбулося й серйозного структурного поліпшення в грецькій економіці. Протягом останнього років економіка країни перебувала в постійній кризі, що проявлялося у високому рівні інфляції, величезному розмірі державного боргу, росту безробіття. Цю тенденцію підтверджує й інший приклад: незважаючи на величезні кошти, що направляють на територію Півдня Італії, через механізми комуніитарно (міжнаціональної) і національної регіональної політики, істотно скоротити розрив у рівні соціально-економічного розвитку між північчю й півднем країни так дотепер не вдалося. Поглиблення інтеграції (позитивно або негативно) впливає на всі райони ЄС. Вважається, що скасування внутрішніх кордонів між країнами ЄС найбільше сильно торкнеться прикордонних територій (внутрішні кордони союзу становлять більше 6000 км, у прикордонних районах проживає близько 10 % його населення). Владі прикордонних районів доводиться пристосовуватися до зовсім нових умов у порівнянні з периферійними районами в національній державі. Вплив інтеграційних процесів на регіональний розвиток ще не вивчено до кінця, теоретики й практики, що дотримуються різних економічних поглядів, поки не прийшли до згоди. Так, для неолібералів лібералізація торгівлі, руху капіталів і робочої сили буде сприяти згладжуванню диспропорцій у рівнях доходу.

Інші ж зауважують, що інтеграція, навпроти, дає однобічні переваги, насамперед найбільш розвиненим районам, особливо великим конурбаціям.

Друга точка зору представляється більше близької до реальності. Будівництво диного європейського ринку, поглиблення інтеграції привело до загострення конкуренц між районами ЄС. На передній план виступають такі фактори, як наявність у район швидких й ефективних систем транспорту й комунікацій, кваліфікованої робочої чинності, доступ до місцевих освітніх інститутів і науково-технічних центрів, мережам ділових послуг, нарешті, соціальне й культурне середовище в регіоні. Тим часом інтеграція сама по собі не в змозі істотно підвищити конкурентноздатність слаборозвинених периферійних районів, навпроти, вона може підірвати їх так названий "захист відстанню" і сприяти відтоку з них капіталу й кваліфікованої робочої сили. Тут доречно відзначити й те, що три чверті інвестицій, що направляють на розвиток сфери НВІОКР, сконцентровані у Франції, Великобританії й Німеччині. При цьому в менш розвинені країни інвестицій направляється менше, і вони сконцентровані переважно в столичних, що найбільше динамічно розвиваються територіях - Мадридської конурбації, Лісабоні й Дубліні.

"Пристебнути" слабкі периферійні райони до процесів економічно нтеграції можна лише через систему спеціальних механізмів, що вимагають величезних фінансових витрат.

Центр і периферія на території ЄС. Тривала історія розвитку Західної Європи, сторія розвитку країн з різноманітними регіональними ландшафтами обумовила формування складного, мозаїчного господарського малюнка. Нерівномірність економічного розвитку неминуче породжує перекоси. При цьому очевидно, що ні центр, ні периферія не є однорідними: вони теж можуть піддаватися градації, наприклад, периферія може підрозділятися на внутрішній або ближню, на якій помітне вплив імпульсів із центра, і далеку, або зовнішню периферію, що залишається до таких імпульсів практично байдужої. У категор центральних районів також можна говорити про виділення групи "лідерів серед лідерів", "еліти серед еліти". Необхідно відзначити й те, що з еволюцією всієї територіальної структури диспропорції між центром і периферією зберігаються, хоча можуть змінюватися змістовно й змінювати свою територіальну прив'язку.

Прийнято вважати, що центральні райони лежать переважно на території північних країн ЄС, у той час як периферійні, аграрні й аграрно-індустріальні, райони найбільш характерні для південних країн ЄС - Італії, Іспанії, Греції, Португалії. Такий розподіл на центральну північ і периферійний південь досить умовно. По-перше, більш дрібн центральні райони розташовуються на території південних країн і навпаки. По-друге, останнє розширення союзу за рахунок Фінляндії й Швеції обумовило появу в північних країнах віддалених периферійних районів, хоча це периферійність іншого роду, пов'язана не з аграрною спеціалізацією, а з їхньою орієнтацією на використання природних ресурсів. У цей час на території Західної Європи зоною, займаною центральними районами, можна вважати смугу між двома найважливішими транспортними магістралями: Глазго - Манчестер - Лондон - Париж - Ліон - Марсель і Ранстад/Холланд - Рейн/Рур - Цюріх - Рим - Неаполь. Тут в основному зосереджені райони, очолювані найбільшими міськими центрами або містами столичного типу, хоча присутні й невеликі ареали, займані внутрішньою периферією. Центральні райони відрізняє високий рівень доходу на душу населення, поліфункціональність динамічність розвитку, виражений акцент на інноваційні сфери діяльності й стикування внутрішніх зв'язків із зовнішніми й міжнародними. Центральні райони виділяє й підвищена й постійно зростаюча частка зайнятих у невиробничій сфері. Центральні райони центральн ще й у тому розумінні, що саме тут приймаються рішення, що стосуються інших територій. Для периферійних районів, навпроти, характерний відносно низький доход на душу населення, високий рівень безробіття й висока частка зайнятих у сільському господарстві, низька частка населення з вищим утворенням. Наявність цих характеристик є свідоцтво низько здатності до освоєння інновацій і стійкому росту. Периферійні райони залежать від зовнішніх центрів прийняття рішень, на їхній території мало штаб-квартир фірм й, навпроти, багато філій. Ці характеристики дозволили ЄС розробити індекс периферійності. Так, райони, що лежать поза центром ЄС, це ті, чий валовий внутрішній продукт на душу населення становить менш 70% середнього по союзі. Ці периферійні райони можна розділити на дві групи. Ірландія й більшість районів Іспанії й Італії близькі до оцінки 70%. З іншого боку, у Греції й майже всіх районах Португалії рівень ВВП на душу населення не перевищує 50% від середнього по ЄС. При аналізі периферійних районів ЄС мова майже завжди йде про неадекватну застарілу інфраструктуру, як транспортної, так і комунікаційної [16, с. 209-211].

Тим часом відстань у часі може ставити проблеми більш серйозні, ніж відстань у кілометрах. На території ЄС присутні райони, де проблема неадекватної інфраструктури, проблема доступу в ці райони стоїть особливо гостро. Це грецькі острови, західн райони Ірландії, райони Півдня Італії.

В 80-і роки XX сторіччя в розвинених країнах Західної Європи почалася фундаментальна трансформація економічної організації суспільства - від індустріального суспільства до інформаційного. Територіальний аспект цієї трансформації в районах накладається на процеси, викликані інтеграцією.

Можна виділити три основних процеси регіональної економічної перебудови в 80-і - 90-і роки XX в.: деіндустриалізація, реіндустріалізація й тертіаризація (швидкий розвиток туризму й рекреації, а також самих різних видів послуг). Процес деіндустриалізац охоплює в основному старопромислові райони ЄС і проявляється в значному скороченн зайнятості в традиційних галузях обробної промисловості в результаті скорочення попиту, жорсткості конкуренції й впровадження нових технологій. Реіндустріалізація - процес більше різнобічний, що включає створення нових дрібних фірм у непромислових районах "сонячного поясу", зростання зайнятості в наукомістких галузях, впровадження нових технологій у промисловість, приплив іноземних інвестицій - насамперед зі США і Японії - на ринки ЄС. Ці процеси розвиваються почасти в районах зосередження традиційних галузей промисловості через розвиток малих і середніх підприємств (МСП), як правило, там, де ці галузі вже організовані в МСП. В основному ж реіндустріалізація охоплює так називані нові індустріальні райони [15, с. 6].

80-і роки ХХ ст. характеризувалися збільшенням нових індустріальних регіонів, розташованих в "сонячному поясі", на деякій відстані від традиційних промислових центрів. Це, насамперед, Блакитний берег і Лангедок-Руссільон у Франції, Баварія й Баден-Вюртемберг у Німеччині, Східна Англія. Сюди мігрували високооплачувані кваліфікован фахівці і їхні родини, притягнуті, насамперед гарними екологічними умовами. Сама по собі міграція -результат розширення ступенів свободи при виборі місця проживання через зростання реальних доходів, рівня забезпеченості особистим транспортом і поліпшення нфраструктури [15, с. 7].

Розвиток нових технологій у промисловості й секторі послуг - ще один важливий компонент у процесі створення нових індустріальних просторів у Європі, у районах високої якості життя. На території ЄС можна виділити два типи екологічно престижних районів: менш індустріалізовані райони "сонячного" й "лижного" поясів -французька Рив'єра, Монпелье, Гренобль, Кембріджшир. Ці райони характеризуються в основному розосередженим розселенням; деякі зовнішні зони центральних районів або столиць - до півдня від Парижа, до півночі від Мілана, на захід від Лондона. Це райони зосередження компаній, що працюють у сфері НІОКР.

Перераховані вище складності (а вони величезні) проте не можуть стати підставою для відмови від проведення РП, що прекрасно демонструють підсумки РП ЄС. Правда, динаміку міжрегіональних диспропорцій у ЄС не можна порівнювати однозначно, оскільки результати залежать від тих типів регіонів, по яких проводяться дослідження: тобто завжди виявляються типи регіонів, по яких відбувається конвергенція, і навпроти, регіони розбіжні. У самому ж загальному вигляді можна констатувати, що РП вдавалося й вдається тримати диспропорції приблизно на одному рівні, не даючи їм «розповзатися». Здавалося б, результат не дуже втішливий, однак при подібного роду оцінках завжди варто задаватися питанням: а що було б без заходів РП?

Зміна підходу до РП відчувається насамперед у різкому збільшенні виділення фінансових коштів (у цей час витрати на проведення РП у бюджеті Союзу поступаються лише витратам на проведення загальної сільськогосподарсько політики); диверсифікованості форм і методів РП; спроби ЄС зайнятися «профілактикою», тобто вже на етапі вироблення рішень взяти до уваги їхній вплив на регіональний розвиток.

Який же досвід в області проведення комунітарної РП може виявитися корисним? Я бачу принаймні п'ять основних напрямків.

Перше. На досвіді ЄС Україна може оцінити переваги й недоліки того або іншого концептуального підходу до сутності регіонального розвитку. Очевидно, що найбільш оптимальним для сьогоднішньої України був би підхід стимулювання внутрішнього потенціалу регіонів, до якого ЄС перейшов після криз 70-80-х років. До цього превалював перерозподільний підхід, коли РП тісно замикалася із цілями соціальної політики.

Однак тут Україна виявляється в деякій «пастці». З одного боку, перерозподільний підхід країна явно не може собі дозволити, підхід стимулювання внутрішнього потенціалу набагато ефективніше. Але з іншого боку, специфічні українські умови й українська історія (відсутність традицій проведення повноцінної регіональної політики) об'єктивно ведуть до того, що завдання РП замикаються з завданнями соціальної політики настільки тісно, що перша стає як би територіальним розворотом другої.

Друге. Тексти ЄС, присвячені РП, дозволяють одержати прекрасне подання про понятійний апарат, яким Союз користується в цій області. Взагалі питання про дефініції представляється вкрай актуальним для України - без його рішення навряд чи можливо подальший розвиток РП. На сьогоднішній день ситуація, на жаль, така, що практично кожен пишучий або мовець про РП, має на увазі якесь своє визначення, не завжди зрозуміле навіть самому авторові. Зараз в Україні «ходить» щонайменше 8 визначень регіональної політики. Таким чином, необхідно терміново виробити домовленість із цього приводу.

Третє. Визначення принципів і пріоритетів РП. Можливо, принципи РП, якими керується ЄС, не зовсім годяться для України, однак ключовий момент у цьому випадку укладається в тім, що ці чітких й однакові для всіх регіонів принципи обов'язково повинні існувати й неухильно дотримуватися. В Україн ж сьогодні коштів виділяються залежно від близькості того або іншого регіону до «верхів», що просто неприпустимо.

Четверте. Нарешті, важливим моментом вивчення українського регіонального розвитку, українських регіонів, і наступне опублікування цих результатів. Дані регіональних досліджень довгий час уважалися секретними, сьогодні ж невивченість регіональних проблем веде до того, що ми просто не знаємо як треба, що відбувається в країні на рівні регіонів, не говорячи вже про місцевий рівень.

Суперечки про те, якими повинні бути основні принципи регіональної політики України, йдуть досить давно й, мабуть, тут дотепер залишається досить велика кількість невирішених питань, може бути, їх навіть більше, ніж вирішених. Проміжним підсумком дискусій про те, яким державою повинна бути Україна - унітарн або федеративним - стало прийняття Конституції, у якій був визначено унітарний устрій держави (правда, деяким протиріччям із цим положенням наявність Кримської автономії).

Сьогодні сутність проблеми визначається тим, що повинна бути сформована чітка модель взаємин центральної влади й регіональних эліт і знайдені шляхи для її реального функціонування.

РОЗДІЛ 2. СЬОМА РАМКОВА ПРОГРАМА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

2.1. Тематика сьомої рамкової програми

Сьома рамкова програма Євросоюзу присвячена дослідженням, технологічному розвитку й демонстраційній діяльності в 2007- 2013 р.

Знання становлять ядро порядку денного лісабонської конференції й фундамент всіх її елементів. Дослідження й технології, разом з освітою й інноваціями, становлять компоненти "трикутника знань".

Для того, щоб перетворитися в "найбільш динамічну й конкурентноздатну, засновану на знаннях економіку у світі", що має на увазі "європейська модель", Європа повинна збільшити внесок у сво дослідження до 3% європейського валового доходу й поліпшити використання можливостей в області передачі (трансформування) наукових результатів у нові продукти, процеси й послуги. Разом із країнами-членами й у тісній кооперації з ними Євросоюз повинен мобілізувати свої правові й фінансові кошти для досягнення цієї цілі, починаючи з досліджень по Рамковій Програмі.

При підготовці дійсних пропозицій Комісія враховувала результати численних опитувань і консультацій з організаціями Євросоюзу, у першу чергу Європарламентом, і організаціями країн-членів співтовариства, а також представниками наукових кіл, промисловості й всіх виконавців дослідницьких робіт у Європі. Ураховувалися також оцінки імпакт-фактора, що визначались як основними учасниками досліджень, так і незалежними експертами.

Сьома рамкова програма, хоча і є продовженням попередніх програм, повинна стати по своєму змісті, структурі, характеру впровадження й способам управління ключовим елементом здійснення лісабонської стратегії. Важливою особливістю програми є значне спрощення в схемах фінансування, оформленні й забезпеченн виконання робіт.

Сьома рамкова програма складається із чотирьох програм, що відповідають основних складових європейських досліджень:

1.         Кооперація. Підтримка всіх видів досліджень, виконуваних міжнаціональними колективами європейських країн, а також співробітництво між ЄС і країнами, що розвиваються.

2.         Творчі принципи й основи. Програма спрямована на стимулювання динамізму, творчого характеру й підйом рівня європейських досліджень на передових рубежах науки й технології, у тому числі в області технічних, соціально-економічних і гуманітарних наук.

3.         Кадровий потенціал. Якісне й кількісне посилення людських ресурсів у дослідженнях і розробці технологій шляхом узгодження заходів з конкурсами Марії Кюрі.

4.         Дослідницький потенціал. Підтримка ключових дослідницьких й інноваційних можливостей: інфраструктури досліджень, досліджень для розвитку малих і середніх підприємств, підтримка дослідницького потенціалу європейського регіону як регіону "суспільства знань", стимулювання повної реалізац дослідницьких можливостей розширеного ЄС. Якісне й кількісне посилення людських ресурсів у дослідженнях і розробці технологій шляхом узгодження заходів з конкурсами Марії Кюрі.

Програма "Кооперація" підрозділяється на підпрограми, для яких позначене дев'ять тем.

1.         Проблеми здоров'я;

2.         Продукти харчування, сільське господарство й біотехнології;

3.         Інформаційні й комунікаційні технології;

4.         Нанонауки, нанотехнології, матеріали й нов технології виробництва;

5.         Енергетика;

6.         Навколишнє середовище (включаючи зміни клімату);

7.         Транспорт (включаючи аеронавтику);

8.         Соціальні, економічні й гуманітарні науки;

9.         Безпека й дослідження космосу.

7 статей документа описують структуру, мети, способи, правові й фінансові аспекти виконання програми. У статті 4 позначен основні показники розподілу бюджету програми (у млн. €):

Кооперація - 44432

Творчі принципи й основи - 11862

Кадровий потенціал - 7129

Дослідницький потенціал - 7486

Спеціальні програми спільних дослідницьких центрів, що виконують роботи, не пов'язані з ядерною тематикою - 1817

Показники розподілу бюджету по тематиц наведені в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 - Показники розподілу бюджету по тематиці

Сьома рамкова програма Евроатома припуска виконання двох спеціальних програм:

1.         Ядерний синтез: з метою розробки технології безпечного, стійкого, екологічного й економічно вигідного джерела енергії.

2.         Ядерний розпад і радіаційна безпека: для забезпечення безпечного використання й експлуатації ядерних установок в індустр й медицині.

Інші напрямки охоплюють дослідження в області ядерної енергетики в спільних дослідницьких центрах. У цій області ціллю забезпечення й технічна підтримка прийняття політичних рішень в області ядерно енергетики.

6 квітня 2005 року в Брюсселі відбулося засідання Комісії Європейської Співдружності. Було схвалено дві пропозиції.

У підготовці поточних пропозицій, Комісія взяла до уваги зауваження, виражені іншими установами ЄС, зокрема Європейським Парламентом членами ЄС, також багатьма зацікавленими сторонами в широкому обговорені, включаючи наукову співдружність і промисловість.

Пропозиція для Структурної програми ЄС. Для того, щоб підсилити перевага й підняти середній рівень досліджень у Європі, необхідно стимулювати, організовувати й експлуатувати всі форми співробітництва в дослідженнях, від співробітництва в об'єднаних проектах і мережах до координац національних програм досліджень. Для того, щоб максимізувати сполучення фінансово підтримки ЄС, зв'язків і додаткових, як національних так і політичних й інших дій, будуть посилені джерела вкладення коштів ЄС у рамках 7-ий Структурної програми.

Ключова особливість 7-ий Структурно програми - це істотне спрощення її діяльності, порівняно з попередніми. Заходи описан в Робочому документі по виконанню, що супроводжує пропозицію. Вони покриють повний цикл вкладення коштів, зокрема спрощення схем вкладення коштів, адміністративних фінансових правил і процедур.

7-я Структурна програма буде організована в чотирьох певних програмах, які відповідають чотирьом головним завданням Європейсько політики досліджень:

Співробітництво. Підтримка цілого ряду дій досліджень, здійснюваних у співробітництві із транснаціональними й партнерськими проектами й у мережах координації програм досліджень. Міжнародне співробітництво між ЄС і третіми країнами є частиною цієї діяльності.

Ідеї. Автономний Європейський Консиліум Досліджень буде створений, щоб підтримувати інвестиційн проекти "прикордонних досліджень", здійснювані індивідуальними командами, які конкурують на Європейському рівні, у всіх наукових і технологічних областях.

Люди. Дії, які підтримують навчання й розвиток кар'єри дослідників.

Можливості. Ключов аспекти Європейських дослідницьких й інноваційних можливостей будуть підтримуватися нфраструктурою досліджень; дослідженнями для вигоди середніх і малих підприємств; регіональними дослідженнями частин, щоб задіяти повний потенціал досліджень у регіонах "конвергенції" ЄС; горизонтальними" діями міжнародної кооперац

Крім того, певна програма для не ядерних дій Об'єднаного Центра Досліджень.

Програма по Співробітництву буде організована в підпрограми, що дозволить об'єднати перехресні тематичні підходи, щоб досліджувати теми спільного нтерес.

Після опублікування в червні 2004 року Комюніке щодо розвитку нанотехнології Комісія провела on-line Консультації для посередників. Учасники визнали важливість концентрації зусиль на пріоритетних напрямках, які відповідають цілям Європейського Союзу. Ряд учасників відзначили труднощі в ідентифікуванні пріоритетів. Загальною точкою зору є необхідність повної прозорості в цьому питанні, у тому числ й у тім, що стосується посередників. Багато хто з респондентів підкреслювали важливість гнучкості у визначенні пріоритетів і вважають за необхідне підсилити підтримку досліджень, зокрема, таких як фундаментальні, дозволивши при цьому дослідникам самостійно обирати хню тематику

Наукова тематика в 7-ий Рамковій програмі.

Комісія визначила два нових тематичних пріоритети для 7-ий Рамкової програми - Безпека й космос. На сайті Комісії Консультац для посередників була підтримана необхідність фінансування цих пріоритетів. Серед них безпека мала більше низький рівень підтримки. Багато хто з відвідувачів сайту підкреслювали, що дослідження в області безпеки повинні перебувати в правильному співвідношенні з основними волями, правами людини й соціальних цінностей.

2.2 Потужності Дослідження - інфраструктури, підприємства середнього й малого бізнесу, галузі й потенціал

Виробнича програма запропонувала 7 рамковій програмі обрати ціллю розширення досліджень й інноваційної потужності по всій Європ й гарантувати їхніми заходами, направленими на:

¾        Инфраструктуры исследования;

¾        Исследование для выгоды предприятий среднего и малого бизнеса;

¾        Области знаний;

¾        Исследовательский потенциал Областей Сходимости;

¾        Наука в обществе;

¾        Международное сотрудничество.

Ця спеціальна програма також прагне підтримувати послідовний розвиток політики, доповнюючи програму Співробітництва, сприяючи політику Співтовариства й ініціативам поліпшити послідовність і вплив політики Держав-членів, включаючи:

¾        Зміцнення й поліпшення європейської системи науки, прагнучи до "кращого регулювання";

¾        Контроль й аналіз досліджень, що зв'язали суспільну політику й індустріальну стратегію;

¾        Координація політики досліджень, включаючи міжнаціональні ініціативи співробітництва.

¾        Інфраструктури досліджень

Пропозиція виробничої програми прагне оптимізувати використання й розвиток кращих інфраструктур дослідження, що існують у Європі, і допомагати створювати у всіх галузях науки й техніки нові інфраструктури дослідження пан-європейського інтересу. Це необхідно для європейського наукового співтовариства, щоб залишатися в центрі діяльності просування дослідження, а також для промисловості з метою підсилити її базу знання, і її технологічне ноу-хау.

Інфраструктури дослідження, включаючи променеві джерела, банки даних у геноміці й банки даних у соціальній науці, обсерватор для екологічних наук, системи відображення або чисті кімнати для вивчення й розвитку нових матеріалів або наноелектроніки, а також е-інфраструктури, базовані на вирахуваннях зв'язку, - це ядро дослідження. Вони дороги, мають потребу в широкому діапазон експертизи, щоб розвиватися, і повинні використатися й експлуатуватися більшим співтовариством ученої й споживчої промисловості в європейському масштабі.

Пропозиція рамкової програми признача ЄС грати каталізовану й посилену роль за допомогою наступних дій:

1.         Підтримка існуючих дослідницьких інфраструктур:

¾                    міжнаціональний доступ, щоб гарантувати, що європейські дослідники можуть мати доступ до кращих дослідницьких інфраструктур незалежно від місця розташування;

¾                    нтегровані дії, щоб структурувати краще, у європейському масштабі, спосіб, яким дослідницькі інфраструктури працюють у даному полі;

¾                    дослідницька e-інфраструктура, створюючи подальший розвиток об'ємного й високоефективного зв'язку, інфраструктур сітки, високопродуктивних обчислювальних можливостей.

2.         Підтримка нових дослідницьких інфраструктур, включаючи координацію фінансових інструментів співтовариства, Рамкову Програму й Структурні Фонди:

¾                    конструкція нові й основні відновлення існуючих нфраструктур, які можуть бути вирішені на основі Статті 171 з Угоди або на основ Певних Рішень Програми у відповідності зі Статтею 166 Угоди;

¾                    вивчення, що проектують, щоб просунути створення нових дослідницьких інфраструктур, фінансуючи дослідницькі нагороди й техніко-економічн обґрунтування.

Попередньо, Комісія видала рабочий документ относительно инфраструктур исследования що описує, як інфраструктури Дослідження вропейських капіталовкладень будуть розвинені, використовуючи механізм, подібний тому, що використовувався для трансевропейських комп'ютерних мереж. Цей підхід вимага розвитку бачення й маршруту для інфраструктур дослідження в Європі за наступні 10 - 20 років, і розвиток нового експлуатаційного механізму, залучаючи досвід трансевропейських комп'ютерних мереж.

Европейскому Форуму Стратегии по Инфраструктурам Исследования (ESFRI), початому у квітні 2002, дали мандат підготувати стратегічний маршрут до Європи в галузі інфраструктур дослідження протягом наступних 10 - 20 років. У початковій стадії, ESFRI представив свій перший "Список Можливостей" Комісії 7 квітня 2005, вносячись у список 23 проекту інфраструктури дослідження, які могли б фінансуватися по пріоритетах, щоб виконати потреби дослідницького співтовариства.

Наінвесторські консультації на Комунікац Комісії відносно майбутнього європейського дослідження багато учасників підкреслили важливість дослідницької інфраструктури для виконання європейських досліджень. Потреба охоплювати широкий діапазон дисциплін, включаючи соціальні гуманітарні науки, як потреба в промисловому відношенні доречній інфраструктурі, була згадана.

Комісія також провела Обзор европейских Инфраструктур Исследования, який завершився в січні 2005 року, призиваючи інвесторів дослідницьких інфраструктур допомагати наносити на карту існуючі Інфраструктури Дослідження й Інфраструктури Дослідження, що будуть створені протягом наступних декількох років.

Консультаційне Правління Європейських Досліджень, також видало рекомендації щодо європейських інфраструктур досліджень.

Дослідження для вигоди підприємств середнього й малого бізнесу. Ціль пропозиції 7 рамкової програми полягає в тому, щоб підсилити нноваційні здатності європейських підприємств середнього й малого бізнесу, і їхній внесок у розвиток нової технології, що створює товари й ринки, допомагаючи їм здійснити дослідження, збільшити їхні зусилля по дослідженню, розширити їхньої мережі, краще експлуатувати результати дослідження й здобувати технологічне ноу-хау.

Пропозиція звертає увагу, що більшість дій держав - членів, доречних для підприємств середнього й малого бізнесу не заохочу й не підтримує міжнаціональне співробітництво дослідження й технологічний трансфер, що дії на рівні ЄС є необхідними для доповнення й збільшення впливу дій, початих на національному й регіональному рівні.

Певні дії для підтримки підприємств середнього й малого бізнесу виконані у всій сфері науки й техніки, з фінансовими коштами, розділеними між двома схемами:

¾        дослідження для підприємств середнього й малого бізнесу;

¾        дослідження для асоціацій підприємств середнього й малого бізнесу.

Програма конкурентноздатності й Інновац також забезпечить підтримку комп'ютерним мережам посередницьких і національних схем дій з метою заохотити й полегшити участь підприємств середнього й малого бізнесу в рамковій програмі, і їхня участь заохочена й полегшене, а їхньої потреби - прийнят в увагу, у всіх частинах 7-ий регіональної програми.

Області знання.

У межах цієї ініціативи, 7 рамкова програма пропонує підсилити потенціал дослідження європейських регіонів, особливо, заохочуючи й підтримуючи розвиток, по Європі, регіональних "наведених дослідженням груп", центрів дослідження, підприємств і регіональної влади.

Експериментальна Дія відносно "Галузей Знань" продемонструвало динаміку розвитку й необхідність підтримувати й заохочувати розвиток таких структур.

Дії, початі в цій області, дозволять вропейським регіонам підсилити їхню здатність інвестування й виконання дослідницько діяльності, при максимальному потенціаліу для успішного залучення їхніх операторів у європейських науково-дослідних роботах.

Ці дії будуть здійснені в близьких відносинах з регіональною політикою ЄС і Програмою конкурентноздатності й інновації, у пошуку спільних дій з регіональною політикою ЄС щодо регіонів конвергенції.

Дослідницький потенціал Галузей Конвергенції.

Пропозиція 7 рамкової програми прагне стимулювати реалізацію повного потенціалу дослідження розширеного Союзу, шляхом розкриття й розвитку потенціалу дослідження в Галузях Конвергенції ЄС, і допомагаючи підсилити можливості їхніх дослідників, щоб успішно брати участь у дослідницькій діяльності на рівні ЄС.

Дії в цій галузі будуть включати підтримку:

¾        міжнаціональні двосторонні відрядження дослідницького персоналу в галузях конвергенції;

¾        придбання й розвиток обладнання дослідження у відібраних центрах;

¾        організація симпозіумів і конференцій, щоб полегшити трансфер знань;

¾        "кошти оцінювання" для дослідницьких центрів, зосереджених в Галузях Конвергенції, щоб отримати незалежну міжнародну експертну оцінку їхні дослідницькі якості й інфраструктури.

Сильні спільні дії будуть досягнут разом з регіональною політикою ЄС. Дії, виконані під цим заголовком, визначать потреби й можливості зміцнення потужності дослідження що з'являються й існують центрів переваги в областях конвергенції, які можуть бути виконані фондами структури і єдності.

Наука в суспільстві.

З погляду на побудову ефективного й демократичного європейського суспільства знання. Ціллю цієї частини 7 рамкової програми стимулювання гармонічної інтеграції наукових і технологічних спроб, і зв'язано політики дослідження в європейській соціальній мережі, шляхом заохочення масштабного вропейського відбиття й дебатів по науці й техніці, і їхні відносини із суспільством культурою.

Ініціатива, почата в цій області, включа підтримку:

¾        зміцнення й удосконалення європейської системи науки, включаючи "саморегулювання";

¾        більше широке зобов'язання дослідників публіки в цілому щодо пов'язаних з наукою питань;

¾        відбиття й дебати по науці й техніці і їхн місце в суспільстві;

¾        родове дослідження, включаючи інтеграцію виміру роду у всіх областях дослідження;

¾        навколишнє середовище, що викликає цікавість до науки серед молодих людей, зміцнюючи наукове утворення на всіх рівнях;

¾        розвиток політики щодо ролі університетів;

¾        поліпшений зв'язок між науковим світом більше широкою аудиторією вищих чиновників, середньої й широкої публіки.

2.3 Міжнародне співробітництво

Співробітництво із країнами третього миру в рамковій програмі буде особливо цілеспрямованим у наступних групах країн:

¾        Країни-кандидати;

¾        Країни, що граничать із ЄС, Середземномор'ям, Західними Балканами й державами, які недавно стали незалежними;

¾        країни, Що Розвиваються, зосереджуючи на хніх специфічних потребах;

¾        Країни з економікою, що починає розвиватися.

Тематичні міжнародні дії співробітництва будуть виконані відповідно до програми "Співробітництва".

Міжнародні дії в області людського потенціалу будуть відповідно до програми "Людей".

Програма "Можливостей" здійснить горизонтальні дії підтримки й межі виділення областей, крім певної тематичної або міждисциплінарної області. Зусилля будуть також зроблені, щоб підтримати координацію національних програм щодо міжнародного наукового співробітництва, і гарантувати повну координацію міжнародних дій співробітництва відповідно до різних програм РП7.

2.4 Технологічні платформи

У повідомленні «Наука й технології, ключ до майбутнього Європи - керівні принципи для майбутньої стратеги підтримки досліджень Європейського Союзу», Еврокоміссія пропонує шість головних цілей, однією з яких є реалізація європейських технологічних ініціатив. У цьому контексті Еврокоміссія відзначає, що «Еврокоміссією разом із промисловістю була створена ініціатива «Технологічн платформи», покликана об'єднати компанії, дослідницькі організації, фінансовий мир й органи влади загальноєвропейського рівня з метою створення загальної програми досліджень, здатної мобілізувати критичну масу суспільних і приватних ресурсів як на рівні окремих країн, так і на загальноєвропейському рівні.

Дійсно, існує ряд різноманітних технологічних проблем, щодо яких інтересанти вже приймають або планують взяти участь у рамках такого типу мережі, але продовжують з'являтися нові області досліджень. Таким чином, були виділені специфічні області досліджень, принципові для майбутньої конкуренц в рамках Європи, у відповідності з їхнім внеском у ключові цілі науково-технічно політики, включаючи:

¾        Нові технології, що приводять до радикального змінам у своїй області, що з'являються й використаються вчасно й доречно (наприклад, Водень і паливні елементи; Наноелектроніка).

¾        Узгодження різних цілей науково-технічно політики з погляду стійкого розвитку (наприклад, Водопостачання й каналізація; Геномика рослин і біотехнології).

¾        Товари й послуги, що базуються на нових технологіях з високим бар'єром входження в галузь і невизначену прибутковість, але високим соціально-економічним потенціалом (наприклад, Мобільний і бездротовий зв'язок; Інноваційна медицина для Європи).

¾        Забезпечення появлення необхідних технологічних проривів з метою збереження передового рівня розвитку у високотехнологічних секторах, мають істотне стратегічне й економічне значення для Європи (наприклад, Аеронавтика; Убудовані системи).

¾        Оновлення, відродження або реструктуризація традиційних секторів промисловості (наприклад, Сталь)

Сайт надає інформацію від Європейсько Комісії, що стосується розвитку технологічних платформ, за допомогою оглядів багатьох проблемах.

2.5 Програма „Ідеї” - підтримка фундаментальних досліджень

Ціллю програми «Ідеї», що була запропонована для РП7, є підвищення динамізму, креативніості й наукового рівня Європейських розробок на границі наукових знань. Для досягнення цієї цілі будуть підтримуватися ініціативн дослідницькі проекти індивідуальних груп учених у будь-якій галузі науки при конкуренц на Європейському рівні. Проекти будуть фінансуватися на основі проектних пропозицій, представлених дослідниками в рамках обраної ними тематики й оцінюватися за єдиним критерієм рівня якості, обумовленій шляхом експертної оцінки.

Заходи Еврокоміиссії в галузі міждисциплінарних досліджень будуть проводитися Європейською Радою по Наукових Дослідженнях, що складається з керівної наукової ради й спеціальної виконавської структури. Галузі наукових інтересів будуть незалежні від тематичних переваг інших частин Рамкової програми й будуть включати прикладні й гуманітарні науки.

Керівна наукова рада буде складатися з представників Європейської наукової громадськості найвищого рівня, що діють у власній області наукових інтересів, незалежно від політичних й інших поглядів буде визначатися Еврокоміссією шляхом проведення незалежної процедури по їхній ідентифікації.

Керівна наукова рада буде:

¾        Означати типи досліджень для фінансування;

¾        Розробляти щорічну Робочу програму;

¾        Забезпечувати проведення експертної оцінки;

¾        Проводити моніторинг здійснення програми з метою контролю рівня досліджень із погляду наукової перспективи.

Попередні етапи становлення Європейсько Ради по Наукових Дослідженнях як структури, що підтримує фундаментальні дослідження в контексті Європейського Дослідницького Простору, включали робочий документ Еврокомісс по забезпеченню механізму фінансування фундаментальних досліджень, у якому пропонувалися 5 основних принципів.

 Незалежний Комітет з Науковим Дослідженням Європейського Союзу також пропонував, щоб сфера діяльності фундаментальних досліджень поширювалася на всі області досліджень, включаючи прикладні, гуманітарні й суспільні.

2.6 Програма зі співробітництва

Ціллю спеціальної Програми зі співробітництва підтримка всього діапазону науково-дослідних заходів, виконуваних у рамках транснаціонального співробітництва - від спільних проектів і мереж до координації програм наукових досліджень. Сюди входить також міжнародне співробітництво між ЄС і третіми країнами.

Програма зі співробітництва буде також організована в тематичні підпрограми, кожна з яких буде максимально автономна в операційному відношенні, але в той же час покликана демонструвати погодженість сумісність із іншими програмами й дозволить здійснювати спільні, тематично пересічн підходи в дослідницьких областях, що представляють спільний нтерес. Девять тематических областей научных исследований, певних для Програми по співробітництву.

Спільні наукові дослідження: Європейська перевага.

Спільні наукові дослідження складуть більшу й основну частину наукових досліджень ЄС, фінансованих у рамках РП7. Їхньою метою є створення в головних областях поширення знань чудових науково-дослідних проектів і мереж, здатних залучити дослідників й інвестиції з Європи й усього світу. Вона повинна бути досягнута шляхом підтримки спільних наукових досліджень за допомогою цілого ряду схем фінансування: Спільні проекти, Мережі переваги, Координаційні/підтримуюч заходи й т.п.

Опитування думок по цих пріоритетах у майбутніх європейських наукових дослідженнях, проведений у ході консультаційно наради Еврокоміссії із зацікавленими сторонами, показав дуже високий ступінь очікувано фінансової підтримки на європейському рівні транснаціональних спільних наукових досліджень. Серед різних категорій респондентів особливо виділяється підтримка більшими компаніями (93% оцінюють дані цілі як "важливі" або "дуже важливі"). Загальним побажанням учасників було зниження кількості партнерів у консорціумах необхідність загострення уваги на малих проектах у порівнянні з маючими місце в 6-ий Рамковій програмі.

Комісія експертів високого рівня, очолювана доктором Рамоном Маріимоном, уже провела проміжну оцінку нових інструментів, уведених у Шостій рамковій програмі, а саме Мереж переваги й Інтегрованих проектів.

Спільні технологічні ініціативи й технологічн платформи.

У випадку, зокрема, тематик, що представляють нтерес для промисловості, теми для спільних наукових досліджень визначалися в залежності, крім інших джерел, від діяльності різних "Європейських технологічних платформ", заснованих в областях, де європейська конкурентноздатність, економічний ріст і добробут залежать від важливих наукових досліджень і технологічного прогресу в середньо- довгостроковій перспективі. Європейські технологічні платформи з'єднують воєдино всі зацікавлені сторони, при визначальній ролі промисловості, з метою вироблення й реалізації Стратегічного плану заходів в області наукових досліджень. РП7 буде сприяти реалізації цього Стратегічного плану заходів в галузі наукових досліджень, які являють реальну цінність для Європи.

В обмеженій кількості випадків рамки цілей ІТП (наукових досліджень і технічних розробок) і масштаб залучених ресурсів свідчать про установу довгострокових суспільних приватних товариств у формі Спільних технологічних ініціатив. Ці ініціативи, що є в основному результатом діяльност вропейських технологічних платформ й охоплює один або кілька відібраних аспектів наукових досліджень у своїй області, будуть поєднувати інвестиції в приватний сектор, а також національне і європейське державне фінансування, включаючи підтримку грантів науково-дослідною рамковою програмою й кредитне фінансування Європейським інвестиційним банком.

2.7 Тематичні пріоритети РП7 «Космос» й «Безпека»

У РП7 планується використати підпрограму з питань безпеки й космічних досліджень як одну з тем у рамках Програми по співробітництву.

Безпека. Цілі досліджень питань безпеки, викладених у проекті РП7, що випливають:

¾        розвивати технології й знання, необхідн для гарантії безпеки громадян від погроз типу тероризму й організованої злочинності, дотримуючи при цьому положення про основні права людини;

¾        гарантувати найкраще використання доступних технологій у цивільній і військовій областях

¾        стимулювати співробітництво між провайдерами й користувачами при рішенні питань безпеки.

Проект має на меті гарантувати, щоб наукові дослідження в галузі забезпечення безпеки узгоджувались із зовнішньою загальною політикою й політикою з питань безпеки, забезпечували високий рівень безпеки в межах загальноєвропейської юстиції, свобод і гарантій і сприяли технологіям, що розвиваються, потенційним можливостям у підтримку інших політик ЄС у таких областях як транспорт, захист цивільного населення, енергетика й навколишнє середовище.

Беручи до уваги те, що існуючі заходи в галузі наукових досліджень питань безпеки в Європі страждають від фрагментац й недоліку критичної маси, а також відсутності можливостей для взаємодії, науков дослідження питань забезпечення безпеки на рівні Європейського співтовариства пропонується сфокусувати на заходах, результати яких являють реальну цінність на національному рівні й при цьому будуть сприяти погодженості й підвищенню конкурентноздатності, наприклад, таких як:

¾        Захист проти тероризму й організованої злочинності, така, наприклад, як від CBRN (хімічної, біологічної, радіологічної і ядерної) погрози;

¾        Безпека інфраструктур й утиліт, таких як ICT (інформаційних і комунікаційних) систем і мереж;

¾        Безпека на границях, включаючи прикордонний контроль і спостереження;

¾        Відновлення безпеки у випадках кризових ситуацій й у ході різних операцій у надзвичайних обставинах.

Підготовча стадія заходів в област наукових досліджень питань безпеки, розроблена з ініціативи Європейської коміс в області наукових досліджень питань безпеки, уже наведена у виконання, і ця робота була продовжена до кінця 2006 р. Дані заходи реалізуються відповідно до методик, розробленим у РП6. Запланована тривалість - три роки із загальним бюджетом € 65 млн.

Протягом іспитового періоду Підготовча стадія заходів буде зістиковуватися з потребами потенційних користувачів відповідних технологій. Користувачі в основному будуть представляти суспільний сектор, а саме уряд, агентства з питань безпеки й неурядові організації. Результати поточного етапу Підготовчої стадії заходів створять основу для винесення рішення Європейським Парламентом Радою Міністрів по питанню про створення "Програми наукових досліджень питань безпеки в Європі" після 2006 р.

Ціль Еврокоміссії гарантувати, щоб вимоги Європейської стратегії безпеки, Зовнішньої загальної політики й політики з питань безпеки, Європейської політики з питань безпеки й оборони й інших відповідний політик Еврокоміссії, що відносяться до питань внутрішньої безпеки, повністю врахована в розробці наукових досліджень питань безпеки. Вирішено розвивати співробітництво й спільну діяльність у ході виконання наукових досліджень питань безпеки Співтовариством відповідними робочими аспектами Європейським оборонним відомством.

Був заснований "Консультативний комітет з науковим дослідженням питань безпеки в Європі" й, ґрунтуючись на його рекомендаціях, Еврокоміссія представила свій проект по змісту, фінансовим аспектам й організаційній структурі "Програми наукових досліджень питань безпеки в Європі" в 2005.

Космос. Ціллю космічних досліджень у рамках РП7 є підтримка Європейської космічної програми, з акцентом на такі застосування як GMES, покликаної забезпечити реальні результати для громадян і підвищення конкурентноздатност вропейської космічної промисловості. Вона також буде сприяти розвитку Європейсько космічної політики й доповнювати зусилля держав-членів й інших ключових гравців, включаючи Європейське космічне агентство.

ЄС, беручи участь у цій галузі, міг би зосередитися на визначенні загальних цілей, координації діяльності, запобіганн дублювання й максимізації можливостей для взаємодії, а також на встановленні стандартів. Європейська космічна політика була б націлена на представників державної влади й на особи, що приймає рішення, а також на європейську промисловість.

Заходу на європейському рівні також необхідні для втілення цілей політики ЄС, наприклад, в областях сільського господарства, рибного лову, навколишнього середовища, телекомунікацій, безпеки й транспорту, а також для того, щоб Європа була шановним партнером у регіональному й міжнародному співробітництві. Деякі із планованих заходів включають:

¾        Космічні застосування для обслуговування вропейського співтовариства, такі як GMES і супутниковий зв'язок;

¾        Участь у міжнародних ініціативах по дослідженню космічного простору;

¾        Дослідження в області космічних транспортних технологій і наук про космос, включаючи наявність життя в космосі.

Біла книга Еврокоміссії з Європейсько космічної програми, опублікована в 2003 р., розглядає "Усиление европейского превосходства в науке о космосе" як один зі своїх головних пріоритетів. Ціллю цього пріоритету є зміцнення європейського лідерства в науках про космос і розширення можливостей для реалізації політик ЄС. Біла книга рекомендує прогресивне підвищення фінансування космічних досліджень ЕКА й національними фондами.

Реалізацію Європейської космічної політики передбачає проводити у два етапи: перший (2004-2007) складається у виконанні заходів, охоплених Рамковою угодою, досягнутою між Європейським економічним співтовариством й ЕКА. Другий (з 2007 і далі) почнеться після вступу в чинність Європейського конституційного договору, що, як очікується, визначить питання дослідження космосу в компетенції, розділеної між ЄС і державами-членами.

Програма (FP7) призначена для того, щоб збільшити інноваційний потенціал середніх і малих підприємств.

У зв'язку з підвищенням бюджету, спрощенням процедур і розширенням підходів, сьома програма спрямована на участь малих і середніх підприємств у дослідницьких програмах ЄС а також на те, щоб допомогти їм стати їм більше інноваційними, - так говорять члени Комісії.

Існує безліч об'єднань, які були створен за допомогою Комісії з метою збільшити участь середніх і малих підприємств у програмах, таких як: Європейські Інформаційні Центри, комп'ютерні мережі Центрів Інновацій Бізнесу, Інноваційні Послідовні Центри й Національні Контрактні крапки

Вступ у суспільні дослідження є можливим, навіть якщо процедури часто складні.

Що стосується учасників, середнє й мале підприємство має більше шансів на успіх, якщо воно готовить проекти без очікувань, коли їх опублікую. Іншим фактором, що впливає на успіх, є те, що партнери поєднуються й починають працювати над поданням проекту перед підпорядкуванням пропозиції. Нарешті, частим є випадок, коли середні й малі підприємства, які вже брали участь у програмах, мають більше шансів на успіх, тому що вони звикли повертатися з різними підходами.

Головна європейська мережа Eureka відігра важливу роль у визначенні технічних платформ і спільних технологічних ініціатив. Обоє ці напрямки для FP7, як частина управління, призначені зробити програму промислово- орієнтованої

Європейські дослідницькі центри, як самі дослідники, відчувають недолік у координації між ЄС дослідниками 7-ий регіонально програми й головною європейською мережею для маркет-орієнтації, промислових досліджень розвитку.

Роль ЄС, як стимулятора й помічника досліджень на Європейському рівні, є вкрай важливою для створення найбільшої Європейсько конкурентноздатності.

Із цією ціллю комісія підприємств промисловості DG опублікувала першочерговий перелік робіт, які будуть сприяти підвищенню конкурентноздатності:

¾        план рішення програм для європейських центрів/ регіонів, що сприяють підприємництву

¾        переклад документів, що стосуються SME підприємницької політики,

¾        ефективність податкової системи, спрямовано на збереження джерел доходу й збільшення справедливості

¾        створення попереджуючих інструментів, що запобігають бізнес-невдачі,

¾        технічна й адміністративна допомога для організац й проведення досліджень

¾        порівняльне вивчення кращого застосування в області соціальних проектів нових підприємців й їхніх партнерів, аналіз рівнів соціального захисту бізнесу.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЮВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

3.1 Шляхи вдосконалювання регіональної політики в умовах асиметричного розвитку

Значний вплив на соціально-економічний розвиток України робить історично сформована економічна неоднорідність простору країни. При цьому зменшення диференціації регіонів за рівнем соціально-економічного розвитку може впливати на зміцнення єдності України й проведення єдиної загальнодержавної політики. В умовах асиметричного розвитку регіонів й ослаблення контролю над просторовим розвитком країни, надзвичайно зроста значення регіональної політики, що сприяє досягненню стійкого соціально-економічного розвитку територій. Із цих позицій становить інтерес SWOT-аналіз концепцій регіонального розвитку в історичному контексті (табл. 3.1).

У колишньому СРСР провідне місце займала політика вирівнювання соціально-економічного розвитку, інструментами якої були централізоване фінансування економіки й соціально сфери, дотації й субвенції, планові ціни й т.д. До деякої міри ці міри згладжували міжрегіональну соціально-економічну диференціацію. Однак при цьому усувалася не причина проблеми, а її наслідок, що приводило до пасивності господарюючих суб'єктів. У той час як у більшості країн миру, що зштовхнулися із проблемами територіальних диспропорцій (США, Японія, що розвиваються країнах Азії, Африки й Латинської Америки й ін.), з початку 60-х років використалася концепція "поляризованого розвитку". Вона базується на наявності в регіонах своєрідних "вогнищ росту", або "полюсів", що генерують їхній поступальний рух [10, с. 3].

Поняття "полюса росту" одним з перших увів у науковий оборот на початку 60-х років 20 століття французький економіст Ф. Перру. Відповідно до його подань, економічний ріст іде не повсюдно, а має осередковий характер. "Полюса росту" - це агломерації підприємств, сконцентрованих у певних місцях, де економічний ріст, підприємницька активність, інноваційний процес відрізняються найбільшою інтенсивністю, впливаючи на інші території, які не входять в "полюси". Це і є "поляризоване" розвиток [11].

Таблиця 3.1 - SWOT - аналіз концепцій територіального розвиненийия

У цей час в Україні здійснюється перехід від принципів "вирівнювання соціально-економічного розвитку" до принципів "поляризованого розвитку", що може привести до значного збільшення міжрегіональних диспропорцій з усіма із цього наслідками. При цьому, в умовах дефіциту фінансових ресурсів, більшість регіонів України буде випробовувати гостру недостачу інвестицій. У цьому зв'язку саме для цих регіонів найбільш прийнятна концепція "саморозвитку". Дана концепція універсальна: вона відповідає потребам і можливостям як щодо слабких регіонів, так тих суб'єктів, які не мають потреби або майже не мають потреби в зовнішній підтримці.

Таким чином, по-перше, необхідний диференційований підхід до вибору пріоритетів регіонального розвитку, інформаційною основою якого може стати оцінка потенціалу саморозвитку регіонів і рівня конкурентоспроможност хньої економіки. По-друге, для переважної більшості регіонів України в умовах дефіциту бюджетних засобів, на наш погляд, прийнятна "концепція саморозвитку". І, по-третє, необхідно досягти балансу інтересів окремих регіонів, погодженого з стратегічними цілями України в цілому.

З обліком вищевикладеного можна виділити два магістральні напрями вдосконалювання державної регіональної: посилення регіональних аспектів соціально-економічної політики, удосконалювання федеральної регіонально соціально-економічної політики

Посилення регіональних аспектів соціально-економічно політики.

Виконання регіонально-орієнтованих заходів соціальних й економічних реформ може вирішувати істотну частину завдань, пов'язаних з подоланням негативних тенденцій у російському економічному просторі й реалізацією стратегії територіального розвитку країни.

Найбільш близькі до проблематики територіального й регіонального розвитку підрозділи про соціальну підтримку населення, пенсійній реформі, стратегії житлової політики й розвитку житлово-комунального господарства, міграційній політиці, реформуванні податкової системи й позабюджетних відносин, розвитку транспортної й виробничої інфраструктури, а також більшість підрозділів по структурній політиці.

Для подолання надмірного відставання ряду регіонів за рівнем доходів і соціальної забезпеченості населення важливе значення будуть мати гарантування за рахунок бюджетних засобів мінімальних соціальних стандартів (враховуючих регіональні особливості) і нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості, що вводить адресність соціальних виплат і пільг, поступове підвищення мінімально заробітної плати й пенсій (з урахуванням районних коефіцієнтів) до рівня регіонального прожиткового мінімуму, федеральна політика збільшення зайнятості й збільшення допомога з безробіття, введення житлових стандартів. Реалізація зазначених мір дозволить уже в найближчі роки скоротити число регіонів, у яких значна частина населення перебува нижче границі бідності [7, с. 308].

Стимулюючий вплив на регіональний розвиток повинні робити заходу щодо створення сприятливого підприємницького й інвестиційного клімату. Розробка цих заходів повинна враховувати позитивний досвід ряду регіонів.

Для більше раціонального й справедливого формування фінансових ресурсів регіонів варто переглянути діючий порядок оподатковування по місцю державної реєстрації підприємств (трансрегіональних корпорацій), що приводить до невиправданої концентрації податкових доходів в окремих регіонах при відсутност податкової з регіонів, де розміщаються основні виробництва й об'єкти соціального призначення.

Реалізація регіональних аспектів соціальний, макроекономічний, структурний, інвестиційної й інших політик не забезпечує рішення всіх проблем територіального розвитку України й не виключає необхідності єдино регіональної політики як ядра системи державного регулювання територіального й регіонального соціально-економічного розвитку.

Основною метою регіональної політики зміцнення єдиного соціального й економічного простору України на основі розвитку економічних відносин.

Інвестиційна діяльність держави по поліпшенню якості економічного простору. Обмежені інвестиційні ресурси федерального бюджету необхідно направляти, у першу чергу, на ті потреби, які відповідають найважливішим цілям і функціям держави, але не є настільки ж важливими або не представляють достатнього комерційного інтересу для приватних інвесторів, регіональної й муніципальної влади.

Створення системи економічних регуляторів, орієнтованих на посилення інтеграції. Міжрегіональної економічної інтеграції сприя розвиток й удосконалювання не тільки матеріальної інфраструктури, але й грошової, кредитної систем.

Всі господарюючі суб'єкти, що діють на внутрішньому ринку України, повинні користуватися рівними правами у своїх відносинах з державними органами влади України й органами місцевого самоврядування.

Забезпечення єдиного економічного простору й сприятливого конкурентного середовища багато в чому визначається поводженням органів державної влади стосовно господарюючих суб'єктів на відповідній території. Безконтрольне й безсистемне надання допомоги державою окремим господарюючим суб'єктам порушу конкурентні норми й дезорганізує єдине конкурентне середовище на державному економічному просторі.

Реформування системи державної допомоги повинне розглядатися як частина цілісно програми вдосконалювання системи регулювання економіки. Підвищення ефективност державної допомоги, у тому числі приведення її у відповідність принципам рівних умов конкуренції для всіх учасників ринку, вимагає принципових змін практично в усі сферах федеративної економічної політики [7, с. 320].

Необхідною умовою організації економічної діяльності є забезпечення в кожному регіоні рівних можливостей для конкуренції для резидентів і нерезидентів регіонально економіки. Повинні створюватися необхідні правові й інституціональні умови для міжрегіонально конкуренції по залученню капіталу. Із цих позицій варто критично підходити до спробам висновку яких-небудь ексклюзивних договорів й угод між центром і регіонами.

3.2 Пріоритети розвитку регіонально політики в Україні

Регіональна політика є відносно новим напрямком державної політики України. Однак її значення росте паралельно з ростом диспропорцій у рівні соціально-економічного розвитку регіонів, міст і районів. Забезпечення однакових умов соціального й економічного розвитку окремих територій є однієї з головних цілей державної регіональної політики. Однак ефективне керування процесами, що відбуваються в соціально-економічному житт держави і його регіонів неможливо без побудови сучасної, гнучкої й прозорої статистично системи, здатної оперативно й об'єктивно відбивати зміни тенденцій у розвитку суспільства. З метою планування регіонального розвитку статистикою повинна бути надана така інформація, що дозволила б чітко виявити диспропорції в економічному й соціальному стані регіонів й основні тенденції їхнього розвитку. Отже, це питання вимагає наукового осмислення й обґрунтування методики оцінки диспропорцій регіонального розвитку [1, с. 6].

Суперечки про те, якими повинні бути основні принципи регіональної політики України, ідуть досить давно, проте тут дотепер залишається значна кількість невирішених питань. Може бути, їх навіть більше, ніж вирішених. У Західній Європі світовий процес регіоналізації почався після Другої світової війни, а із прийняттям п'ятнадцятьма країнами Західної Європи в Страсбурзі 15 жовтня 1985 року Європейської хартії про місцеве самоврядування.

Конституція України, прийнята в 1996 році й що встановив, що "в Україн зізнається й гарантується місцеве самоврядування", закони України "Про місцеве самоврядування в Україні" й "Про ратифікацію Європейської харт місцевого самоврядування" заклали основи місцевого самоврядування України.

Тепер стояло виконати колосальний обсяг роботи, щоб остаточно впровадити цей новий для нашої держави інститут у життя, що відповідає вимогам устояної світово практики.

За роки незалежності України були пророблені значні робота з організаційно-правового формування місцевого самоврядування. Відмовившись від жорстко централізованої радянсько системи державного керування, переборюючи стереотипи минулого, ми намагалися створити демократичну модель влади на місцях, що відповідає стандартам Європейської харт місцевого самоврядування [5, с. 8].

За цей час були прийняті "Концепція державної регіональної політики", "Програма державної підтримки розвитку місцевого самоврядування" й інш нормативно-правові акти, спрямовані на вдосконалювання місцевої регіональної влади. Це свідчить про спроби застосування принципів міжнародного досвіду в національному законодавстві України. Але треба визнати, що, на жаль, багато в чому вони виявилися тільки деклараціями.

Хочу відзначити, що нинішнє керівництво країни підтримує необхідність виконання обов'язків України як держави - члена Ради Європи в сфері розвитку місцевої й регіонально демократії.

Сьогодні разом з Конгресом місцевої й регіональної влади Ради Європи, Фондом сприяння місцевому самоврядуванню України, Міністерством регіонального розвитку й будівництва України робиться ще один крок на шляху рішення питань розвитку регіонально політики України. Нашій увазі представлений новий проект Концепції державної регіонально політики.

Прийняття Комплексного плану дозволяє систематично й цілеспрямовано вести роботу з підвищення ефективності і якості діяльності місцевих рад й їхніх виконавчих органів. Цей план являє собою програму, у якій передбачаються конкретні заходи щодо зміцнення місцевого самоврядування, підвищенню професійного рівня посадових осіб, розвитку ініціативи й активної місцевої політики.

Реалізується програма навчання керівників й інших посадових осіб місцевого самоврядування, у якій приділене увага вивченню законодавства, що стосується діяльност органів місцевого самоврядування.

У реалізації прийнятого Верховною Радою єдиного зведеного республіканського плану навчання посадових осіб задіяні центри перепідготовки й підвищення кваліфікац працівників органів державної влади й місцевого самоврядування, науковці , співробітники Секретаріату Верховної Ради.

Поряд із цим практикується проведення семінарів із сільськими, селищними, міськими головами, головами й заступниками голів районних рад, навчання в Інститут підвищення кваліфікації керівних кадрів й в Одеському регіональному інституті Національно академії державного керування при Президенті України.

Ще одним діючим імпульсом для розвитку місцевої ініціативи, залучення додаткових засобів з бюджетів України й Криму для реалізації потреб територіальних громад проведення Всеукраїнського й Всекримського конкурсів проектів і програм розвитку місцевого самоврядування.

Дані конкурси стали масовими, тому що їх основним і головним завданням є активізація пошуку шляхів рішення проблем місцевого й регіонального розвитку. У них активно беруть участь місцеві ради всіх рівнів. Наприклад, за три попередні роки в організаційний комітет Всекримського конкурсу надійшло 179 проектів і програм [10, с. 30].

Подібні конкурси дозволяють залучати засоби з бюджетів України й Криму для реалізації проблем територіальних громад.

Усіляко стимулюється створення вуличних, квартальних й інших органів самоорганізац населення, тому що це один із пріоритетних шляхів формування цивільного суспільства.

Вони є не тільки школою демократії, а дійсно являють собою реальний шлях мобілізац як матеріальних, так і людських ресурсів у рішенні питань місцевого значення.

В останній рік діяльність цих органів наповнилася новим змістом. Вони знайшли вдалу форму взаємодії із Програмою розвитку й разом з нею здійснюють комплекс заходів щодо розвитку соціальної сфери сільських населених пунктів, особливо по проблем водопостачання.

Варто звернути увагу на те, що, дотримуючись принципів регіоналізму й виходячи з особливостей регіонів, Верховна Рада й уряд визначили основні стратегічні завдання міжрегіонального міжнародного економічного співробітництва, зокрема : використання сприятливих природно-географічних умов для розширення виробництв, формування зональних промислових комплексів, збільшення зовнішньоторговельного товарообігу, формування нвестиційно привабливого іміджу регіонів і створення умов по залученню іноземного капіталу в їхню економіку й інше.

Увійшло в практику проведення спільних міжнародних симпозіумів, конференцій, "круглих столів", семінарів, здійснюється обмін відповідною літературою й інформацією.

З у практиці здійснення державної етнополітики правових процедур і політичних методів, заснованих на загальновизнаних нормах і принципах міжнародного права, найбільш ефективною моделлю захисту прав й інтересів всіх етносів, попередження конфліктних ситуацій, повернення й облаштованості репатріантів, дозволу проблем біженців і мігрантів.

У той же час результат розвитку регіонів України був би більше ефективним, якби не наявність цілого ряду проблем, рішення яких залежить від центра.

Необхідно уточнити й розмежувати повноваження між місцевими органами виконавчо влади й органами місцевого самоврядування.

Варто підвищити роль обласних і районних рад у рішенні питань місцевого й регіонального розвитку. Дотепер законодавцем не вирішена проблема сформовані в районах й областях двовладдя. Як і раніше районні й обласні ради не мають власних органів виконавчої влади, що вкрай негативно позначається на життєдіяльності громад. З місцевих з і державних адміністрацій чітко не розмежовані, а найчастіше дублюються, що породжу конфлікти й протистояння.

У другій половині 2008 року 15 мільйонів євро виділила Еврокоміссія на фінансування проекту стабільного регіонального розвитку в Україні.

Проект "Зі стабільного регіонального розвитку в Україні". спрямований на вдосконалювання регіональної політики в Україні шляхом поширення основних положень вропейської концепції регіонального розвитку.

Проект фінансується за схемою 6+9, тобто перша частина бюджету проекту йде властиво на його впровадження, а інша - на проведення тендерів на рівні муніципальних органів з метою розвитку внутрішніх ресурсів.

Заступник міністра регіонального розвитку й будівництва України Анатолій Ткачук виразив упевненість у досягненні плідних результатів реалізації проекту, відзначивши, що в Україні є всі умови для цього, необхідний досвід співробітництва з європейськими нститутами.

Він підкреслив, що регіональна політика в Україні розглядається як інструмент досягнення більше високого рівня життя громадян, об'єднання регіонів у єдиний український простір, подолання міжрегіонального відчуження.

Для вдосконалювання регіональної політики в Україні останнім часом підготовлений ряд концептуальних документів, зокрема , проекти концепцій державної регіонально політики, реформи адміністративно-територіального пристрою, підвищення кваліфікац кадрів органів місцевого самоврядування.

Важливим компонентом проекту є створення фондів регіонального розвитку.

Через відсутність чіткої законодавчої бази, що регулює відносини між радами громад, що входять в одну адміністративно-територіальну одиницю, постійно виникають правові колізії, особливо з питань бюджету, власності й земельних відносин. Це нерідко породжує порушення законів на місцях, стримує соціально-економічний розвиток регіонів як єдиної території.

Дотепер не дотримуються принципи самостійності місцевих бюджетів, гарантован Законом України про місцеве самоврядування й Бюджетний кодекс, а для Криму - Конституцією республіки, що є Законом України.

Однієї з основ формування справедливих відносин між державною владою й місцевим самоврядуванням є чіткий поділ фінансових ресурсів держави. Однак у цей час у політику формування місцевих бюджетів і позабюджетних відносин є ряд недоліків і головний з них - що всі доходи йдуть у центр і вже відтіля розподіляються, виходячи із суб'єктивного підходу державних чиновників. Функції ж місцевого самоврядування не забезпечен адекватними доходами. Воно практично не має повноважень, що стосуються бюджету. Тому на сьогодні практично гостро коштує питання децентралізації фінансових ресурсів.

На жаль, зміцнення регіонів з наданням додаткових повноважень через децентралізацію влади окремими українськими політиками сприймається як прояв сепаратистських і націоналістичних проявів. І, на мій погляд, тільки заважає процесу зміцнення регіонів. Посилення регіонів зміцнює держава й виключає прояву сепаратизму й націоналізму.

У зв'язку із цим пріоритетним завданням варто вважати прийняття нової редакц Бюджетного кодексу, законів "Про місцеве самоврядування в Україні" й "Про адміністративно-територіальний пристрій", у яких своє відбиття повинне знайти нове рішення питань позабюджетних відносин, власності, місцевих податків і зборів, статусу сільських, селищних, міських голів, проведення реформи адміністративно-територіального пристрою.

Крім того, при внесенні змін у Конституцію України необхідно врахувати, що в текстах Конституції й базового Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" закладені істотні протиріччя. Акти чинного законодавства приймалися в різний час, базувалися на різних ідеологіях і не согласовывались між собою. Тому більша частина положень законодавства про місцеве самоврядування ввійшла в суперечність із законодавством про місцеві органи виконавчої влади.

Кримський досвід автономного утворення і його парламентської форми правління показав, що він не тільки має право на існування, але і є кроком у майбутнє нашо держави, до високих критеріїв демократії. Тому я вважаю, що його можна використати в проекті Концепції державної регіональної політики.

ВИСНОВКИ

Нескладно вгадати, що роль регіонально складової в житті національних держав Європи й у Європейських співтовариствах буде й далі зростати

В України з Європою існують співзвучн регіональні проблеми.

Зрозуміло, є й відмінності. Вітчизняний регионализм і сепаратизм поки ще замішані в основному на этноисторических факторах. Не переборена проблема "регіональних суверенітетів". Окремі регіони мають різний політичний статус і пристрій, що збільшується індивідуальними угодами з ними центра про розподіл повноважень. Не пророблений до ступеня практичної застосовност принцип субсидиарности, далеко не завжди місцеві влади виявляються демократичнее й "народнее" центральних.

Більшість столичних політичних партій не мають регіональних мереж.

Нарешті, солідарність російських регіонів також не є поки загальної й організаційно оформленої, хоча саме їхні лідери формують Раду Федерації. Все це надає російському регионализму в цілому більше гострі форми свого прояву, чим це відзначається в європейського.

Тим більше значимої, при всіх відзначених розходженнях, для Російської Федерації й України може бути інформація до міркування про регіональні процеси в Європі й у ЄС, що коротенько бачиться в наступному:

1. Регіональні проблеми проявляються й загострюються нині в першу чергу там, де слабка або відсутня державна політика сприяння регіональному розвитку. У Росії й України такої політики поки, на жаль, ні, у всякому разі в порівнянному з Європою і ЄС. Не може служити їй адекватною заміною й нашою національною політикою, що акцентує увагу скоріше на минулому, чим на сьогоденні, і скоріше на специфічному, чим на загальному, в етнічних суб'єктів Федерації, а також залишає осторонь неетнічні, адміністративні регіони (області, краю).

2. Саме при наявності такої продумано регіональної політики регионализм у Європі, за рідкісними винятками екстремістсько користі, не виступає як погроза територіальної цілісності держав, окремі регіони претендують, як максимум, на свою автономію. Так само мова при цьому не йде про відновлення колишніх феодальних доменов: децентралізація функцій керування зв'язується, насамперед , з розвитком демократії на місцях при наближенні прийнятих управлінських рішень до інтересів громадян.

3. Нерівномірність розвитку регіонів не може бути переборена однієї лише "вільною грою ринкових сил"; результат такої гри виявляється найчастіше зворотним. Тому на певний історичний період подолання відсталості вимагає цільового втручання й сприяння держави через перерозподіл частини національних ресурсів на користь відсталих територій. Досвід Європи показує, що робити це надійніше всього через перерозподіл дохідної бази, а також обумовленість трансфертів (субсидій) сполученим місцевим фінансуванням при цільовий адресовке сприяння в цілому.

4. Регіони Європи при всій своїй специфіц рівні перед законом своїх країн і діють у єдиному правовому полі ЄС при мінімум виключень із цих правил, які можуть лише протиставляти їхній один одному. Відповідно, більше надійною базою регіональної політики Росії може бути лише єдина для всіх федеральна конституція, а не сукупність разнонаполненных двосторонніх угод "регіон - центр". Свою регіональну складову настав час уводити й у процеси господарсько реінтеграції СНД. Зокрема , потужним прискорювачем розвитку регіонів тут, за аналогією з Європою, може стати їхнє трансграничне співробітництво.

Очевидно, необхідно систематизоване ознайомлення наших регіонів і компетентних федеральних відомств із досвідом регіонально політики Європи і ЄС, можливостями використання програм ЄС у цій області.

Практика взаємного співробітництва виявить згодом й інші його корисні напрямки.

СПИСОК ИСПОЛЬЗОВАННОЙ ЛИТЕРАТУРЫ

1.   Береза А.В. Регіональна політика як чинник суспільної стабільності: європейський досвід Україна: Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02; НАН України. Ін-т держави права ім. В.М.Корецького. — К., 2007. — 19 с.

2.   Бойцова В. Европейский союз: расширение на восток// Общественные науки и современность. 2002. - № 2. – С.78 – 86.

3.   Бусыгина И., Региональная политика Европейского Союза и возможности использования ее опыта для России, Доклады Института Европы N17, Москва, 1995.

4.   Воронов К. Пятое расширение ЕС: судьбоносный выбор// Мировая экономика и международные отношения. 2002. - № 9. – С.59 -87.

5.   Гаврись Я. Регіональна політика ринку праці в умовах трансформаційних змін: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.09.01; НАН України. Ін-т регіон. досліджень. — Л., 2004. 22 с.

6.   Голдобина, А. А. Региональная политика: экономические и административные барьеры // Теория и практика управления экономическим развитием региона. - Петрозаводск, 2004.

7.   Гранберг А.Г. Основы региональной экономики: М.: ГУ ВШЭ, 2001. – 495 с.

8.   Европейское право. Учебник для вузов / Отв. ред. Л. М. Энтин. М., 2001.

9.   Журавлева, Т. А. Региональная политика налогообложения: задачи и проблемы / Т. А. Журавлева, Н. А. Гревцева // Региональная экономика: теория и практика. - 2005. - N 11

10.      Лавренчук А.О. Становлення та розвиток регіональних механізмів інтеграції України до Європейського Союзу: Автореф. дис... канд. наук з держ. управління: 25.00.02/; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. К., 2004. — 20 с.

11.      Лукша Н. Региональная политика Европейского Союза // http://loukcha.at.tut.by/stati-europe-15.html

12.      Мрінська О.В. Регіональна політика в країнах Європейського Союзу і можливості використання її досвіду в Україні (суспільно-географічне дослідження): Автореф. дис... канд. геогр. наук: 11.00.02/; НАН України. Ін-т географії. К., 2005. — 20 с.:

13.      Нарочницкая Н. Европа «Старая» и Европа «Новая»// Международная жизнь. – 2003. - № 4. – С.45 63.

14.      Нехайчук Ю.С. О поддержке регионального развития // Культура народов Причерноморья. — 2001. — N26. — С. 28-30.

15.      Никитина М.Г. Региональная политика как перспективный инструмент трансформации экономики Крыма // Культура народов Причерноморья. — 1999. N8. — С. 30-32

16.      Поліщук Л.С. Комунітарна регіональна економічна політика в Європейському Союзі. — К., 2001. — 621 с.

17.      Полонская Н.А. Диспропорции социально-экономического развития городов и районов // Культура народов Причерноморья. — 2005. — N66. — С. 149-153.

18.      Попова О. Евросоюз – это наше завтра?// Дело. - № 46. – 27.12.04. – С. 3.

19.      Право Европейского Союза: Учебник для вузов/ Под ред. С.Ю. Кашкина. – М.: Юристь, 2003.

20.      Прімишев І.М. Інституційне забезпечення регіонального розвитку в Україні: пошуки моделі співіснування організаційних структур // Культура народов Причерноморья. — 2002. — N33. — С. 57-63.

21.      Ричард Т. Грин Государственное управление. Словарь-справочник. –М.: ООО "Издательство "Петрополис"", 2000. - 632 с.

22.      Экономические аспекты региональной политики в странах Европы: опыт для России, Сборник обзоров ИНИОН, Москва, 1996 // http://www.edc.spb.ru/activities/conferences/40years/bussygina.html