Дипломная работа: Організація безготівкового платіжного обороту в Україні та перспективи його розвитку

Дипломная работа: Організація безготівкового платіжного обороту в Україні та перспективи його розвитку

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

ХАРКІВСЬКА ФІЛІЯ

До захисту допускаю:

завідувач кафедри банківської справи,

Академік АЕН України

д.е.н., професор О. В. Васюренко

ДИПЛОМНА РОБОТА

Організація безготівкового платіжного обороту в Україні та перспективи його розвитку

Керівник роботи, старший викладач І. М. Федосік

Консультант з питань використання

інформаційних систем і технологій,

к.т.н., доцент С. О. Шамов

Консультант з питань охорони праці,

к.х.н., доцент Л. І. Юрченко

Студентка факультету банківської справи,

обліку і фінансів V курсу групи 54 – БСЗ

спеціальності 7.050105 “Банківська справа”

Н.О. Цимбалова

Харків-2009

Зміст

Вступ

Розділ 1. Безготівкові розрахунки та їх роль в умовах трансформації економічної системи України

1.1 Історичні передумови становлення та розвитку безготівкового обороту в Україні

1.2 Економічний зміст та принципи організації безготівкових розрахунків в Україні

1.3 Техніко-економічна характеристика АСУБ "Грант"

Розділ 2. Аналіз організіції платіжного обороту в Україні

2.1 Аналіз безготівкового обігу в Україні

2.2 Аналіз безготівкового обороту в АСУБ "Грант"

2.3 Аналіз впровадження пластикових карток міжнародних розрахункових систем в Харківському регіоні

Розділ 3. Шляхи вдосконалення безготівкового платіжного обороту на сучасному етапі розвитку банківської системи України

3.1 Введення програми розвитку системи масових безготівкових платежів в Україні – шлях до вдосконалення платіжного обороту держави

3.2 Впровадження найсучасніших банківських технологій у платіжному обороті України

3.3 Введення нових послуг в АСУБ "Грант " на підставі досвіду використання безготівкових розрахунків в розвинених країнах світу

Розділ 4. Використання нформаційних систем і технологій у банківській сфері

4.1 Характеристика та стан інформаційних систем і технологій у АСУБ "Грант"

4.2 Перспективи створення та розвитку сучасних нформаційних систем і технологій в банківській сфері, оцінка переваг та можливостей створення

4.3 Основні задачі та вимоги до систем захисту банківських інформаційних технологій

Розділ 5. Правові, соціально-економічні, організаційно-технічні питання охорони праці в банківській установі

5.1 Аналіз санітарно-гігієнічних умов праці в установі АСУБ "Грант"

5.2 Техніка безпеки та протипожежна профілактика

5.3 Розрахунок аналіз штучного освітлення в приміщенні валютного управління АСУБ "Грант"

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Функціонування фінансово-кредитної системи будь якої країни неможливо без ефективної д банківської системи. В сучасних умовах розвиток банківських послуг в Україн дуже важливим, тому що банківська система є невід’ємною ланкою, що обслугову економіку всієї країни.

Банки – необхідна складова сучасного грошового господарства. Вони створюють основу ринкового механізму, за допомогою якого функціонує економіка держави. Комерційні банки мають регулювати рух всіх грошових потоків, в першу чергу безготівкових, сприяти забезпеченню найбільш раціонального використання фінансових ресурсів суспільства та переливу капіталу в ті галузі господарства країни, де віддача вкладених коштів буде максимальною.

Організація платіжного обороту – одна з традиційних сфер банківських послуг, яка повинна відповідати конкретним вимогам, що обумовлені інтересами розвитку економіки. Головна з них забезпечувати своєчасне отримання кожним підприємством коштів за поставлену ним продукцію та надані послуги, чим сприятиме прискоренню обігу оборотних коштів в розрахунках.

Успішне проведення ринкових реформ в Україні неможливе без підвищення ефективності управління діяльністю банків. Тому важлива роль відводиться аналізу безготівкового обігу, без якого не відбудеться нормальне функціонування будь-якого підприємства і країни в цілому.

Ефективний розвиток та надійність банківської системи України в сучасних економічних умовах залежить від рівня аналітичної роботи в комерційному банку, яка дозволила б давати реальну та всебічну оцінку досягненим результатам їх діяльності, виявляти сильні та слабкі сторони, визначати конкретні шляхи рішення проблем, які виникають.

Актуальність теми обумовлюється необхідністю швидких, якісних та безперервних розрахунків, як між окремими підприємствами країни, так і між різними державами. Зрозуміло, що ці розрахунки не можуть проводитися готівкою, не тільки тому, що це не практично, але й тому, що безготівкові розрахунки – це ефективно, надійно, зручно. Розумна організація безготівкового обігу – це запорука надійної і безперебійної роботи будь-якого підприємства чи фірми. Тепер стає дуже важливим правильне обрання банку, в якому матиме обслуговуватися підприємство, це доводить актуальність обраної теми необхідність проведення аналізу даного напрямку діяльності банків з метою визначення недоліків, та шляхів їх подолання, і відкриття переваг при безготівкових розрахунках.

В роботі розглядаються питання складу платіжного обороту, особливості функціонування різних видів розрахунків.

Об’єктом дослідження є процес розвитку безготівкових розрахунків в Україні. Для більш детального розгляду взято Харківський Акціонерний Східно-Український банк “Грант”, який стане базою проведення фінансового аналізу банку та, зокрема, аналізу безготівкових розрахунків підприємства.

Метою дано роботи є обґрунтування теоретичних основ організації безготівкового платіжного обороту, а також розкриття основних напрямків підвищення якості структури безготівкового платіжного обороту, пошук шляхів, щодо вдосконалення системи електронних масових платежів.

Для дослідження поставленої мети в роботі вирішені такі завдання:

–     вивчення умов та принципів організац безготівкового платіжного обороту;

–     аналізу структури платіжного обороту держави;

–     розгляд основних форм безготівкових розрахунків;

–     запропоновано напрямки, щодо вдосконалення організації безготівкового платіжного обороту держави;

–     приведено нові банківські послуги.

Сфери застосування готівкових та безготівкових платежів чітко визначені в законодавчому порядку. Платежі, що здійснюються за допомогою готівки, використовуються в процес взаємовідносин господарських організацій із населенням, обслуговують рух його грошових доходів і витрат. У розрахунках між суб'єктами господарсько діяльності майже всі господарські платежі ( крім дрібних ) здійснюються безготівковим переказуванням коштів із рахунка платника на рахунок одержувача на підставі укладеного договору про розрахунково-касове обслуговування.

В роботі використана законодавчо-нормативна база та періодична література українських видавництв, підручники та інш джерела. Вказаному питанню приділяється значна увага Національного банку України, що знайшло своє відображення у законах “Про банки і банківську діяльність”, “Про Національний банк України”, “Про підприємства в Україні” від 17.12.2000р. №2121-ІІІ, Інструкції НБУ “Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті” від 29.03.01р. № 135, Про порядок відкриття та використання рахунків в національній та іноземній валюті” від 18.12.98р. за № 527. Ці акти також свідчать про необхідність розгляду даної теми, так як вийшли не так давно вимагають ретельного вивчення.

Для більш повного розкриття даної теми в робот були використані джерела таких авторів О.В.Васюренка, Р.Коцовської, В.І.Міщенка, А.М.Мороза, В.Ричаківської, В.А.Ющенка та інші.

Вище зазначені факти свідчать про актуальність і необхідність розгляду даної теми за сучасних умов розвитку України, та доводять перспективність розвитку безготівкового платіжного обороту.

Впровадження пропозицій, наданих у роботі, дозволить покращити роботу з безготівкового обігу та введення розрахункових операцій установами банків. Це надасть можливість ввести в дію нові системи розрахунків, покращити принцип дії існуючих платіжних нструментів, скористатися міжнародним досвідом з цієї галузі що призведе до вдосконалення роботи як комерційних банків так і їх клієнтів.

Розділ 1. Безготівкові розрахунки та їх роль в умовах трансформації економічної системи України

1.1 Історичні передумови становлення та розвитку безготівкового обороту в Україні

Щоб краще зрозуміти теперішній стан платіжної системи України як екс-радянської республіки, важливо розглянути сторичне коріння. З 1930 року до недавніх реформ єдина банківська система обслуговувала весь Радянський Союз.

У процесі розвитку банківської системи Радянського Союзу була в цілому створена налагоджена система внутрішньобанківських та міжбанківських розрахунків установ Держбанку СРСР. Як емісійно-касовий та кредитно-розрахунковий центр країни Держбанк будував свої стосунки з іншими кредитними інститутами країни на основі кореспондентських рахунків, які були відкриті в Будбанку СРСР та Держтрудощадкасах СРСР.

Тільки Державний ощадний банк, який працював разом з центральним банком, виконував функції єдиного споживчого банку, надаючи фізичним особам і господарствам ощадні депозитні рахунки.

Оскільки Радянський Союз оперував монобанківською системою і володів усіма підприємствами, платіжні операц здійснювалися через внутрішньобанківські перекази, і основною вимогою до системи та її відмінною рисою був контроль, а не швидкість, зручність чи надійність.

Внутрішньобанківські розрахунки між установами Держбанку СРСР проводилися за системою міжфілійних оборотів (МФО), яка була введена у дію 1933 року. У цю ж систему були включені й установи Зовнішторг-банку СРСР. Щорічно за міжфілійними оборотами в СРСР проводилося до 200 млн. операцій. Платежі здійснювалися незалежно від наявності коштів на кореспондентських субрахунках, але в межах кредитового сальдо на кореспондентському рахунку банку.

Слід зазначити, що операції з обліку та контролю за МФО при ручній обробці документів мали значну питому вагу в обсяз обліково-операційної роботи, і лише із застосуванням комп'ютерів та відповідного програмного забезпечення було значно скорочено час та зменшено трудомісткість операцій.

Позитивною рисою системи розрахунків через МФО було те, що вона була добре відпрацьована і дисциплінувала бухгалтерський апарат банків, оскільки вимагала виключно чіткої організації та жорсткого контролю за всіма етапами проходження платіжних документів.

Основним недоліком цієї моделі була відсутність ресурсного обмеження діяльності установ банку, оскільки платіж здійснювався в будь-якому випадку, а не лише в межах кредитового сальдо. При цьому неможливо чітко розмежувати ресурси банків.

Як показав багаторічний досвід діяльності Держбанку, такі розрахунки успішно діяли в рамках одного банку, в умовах централізовано керованої економіки. Слід підкреслити, що клієнтами Держбанку були лише державні підприємства. Тому централізоване керування як Держбанком, так і його клієнтами-підприємствами відігравало певну роль у відносній стабільності такої схеми розрахунків, незважаючи на згадані її недоліки. У деяких зарубіжних країнах успішно застосовується аналогічна система між філіями та відділеннями одного банку.

Політичні зміни, що відбулися на території колишнього Радянського Союзу, призвели до дезінтеграції радянсько платіжної системи. Наприкінці 80-х років монобанківська система поступилася місцем дворівневій банківській системі, що складалася з декількох державних спеціалізованих банків. Нові банки діяли в загальнонаціональному масштабі й обслуговували спеціальні сектори економіки (сільське господарство, промисловість і будівництво, інвестиції в соціальних секторах, експорт/імпорт). Розпочалося створення комерційних банків шляхом реформування філій державних банків і перехід до них штатних працівників центрального банку, який мав широку мережу територіальних представництв для виконання місцевих функцій (розподіл грошових коштів), а також мав кореспондентські (клірингові) рахунки в кожній місцевій філії спеціалізованих банків.

Другою зміною став розпад колишнього Радянського Союзу та утворення п'ятнадцяти незалежних держав. Це спричинило створення п'ятнадцяти окремих центральних банків і п'ятнадцяти "комплектів" спеціалізованих і ощадних банків. Під час цього процесу більшість кредитних ресурсів відійшло до Російської Федерації, зменшуючи фонди платіжних систем інших республік. Більшість управлінських та технічних ресурсів також залишилось у Росії, де був розташований апарат центрального банку колишнього Радянського Союзу і де ухвалювалися основні рішення. Комерційн банки платили своїм службовцям набагато більше, ніж центральні банки, що значно ускладнювало проблему трудових ресурсів. Багато фахівців залишили свої робоч місця, і в центральних банках залишилось дуже мало висококваліфікованих працівників.

Третьою зміною стало створення національних валют у нових країнах СНД. До певного часу національна валюта використовувалась тільки для готівкових розрахунків. Безготівкові операції (як усередині держави, так і між державами СНД) продовжували здійснюватись у "радянських" рублях. Пізніше нові держави стали використовувати свою національну валюту для всіх внутрішніх розрахунків.

Кінцевою зміною стала подальша реструктуризація банківської галузі, включаючи ліцензування багатьох нових приватних банків. Більшість банків були невеликими (мали лише один або декілька офісів) і багато з них виконували лише обмежені банківські функції. Однак, деякі з них ставали комерційними банками в повному розумінні цього слова, надаючи всі послуги і займаючи визначену частку на ринку, яка постійно зростала за рахунок державних банків.

Реорганізація платіжної системи стала першочерговим завданням реформування діяльності центральних банків у країнах, що утворилися після розпаду Радянського Союзу і розпочали перехід від централізовано планованої економіки до ринкової. Оскільки роль, яку виконувала платіжна система в умовах попереднього режиму, принципово відрізняється від тієї, яку платіжна система відіграє в країнах з ринковим господарством, важливо перетворити стару систему в ефективну, надійну і безпечну.

Політична орієнтація України на формування вільної ринкової економіки призвела на початку 90-х років до стотних змін у банківській сфері країни.

Еволюція міжбанківських розрахунків в Україні на поточний час нараховує три етапи, які характеризують і реорганізацію банківської системи в цілому.

Першим етапом реорганізації банківсько системи (1988 - 1991 роки), ще за часів входження України в СРСР, можна вважати розвиток елементів ринкової економіки в господарчому механізмі. У державних банках почала з'являтися клієнтура з приватних підприємців. Але механізми розрахунків не змінювалися. Було збережено порядок розрахунків за МФО. Він розповсюджувався на установи всіх державних спеціалізованих банків. Ці установи як суб'єкти господарювання мали усі атрибути юридичне самостійних осіб, але при цьому включалися в єдину державну банківську мережу. Вони керувалися зведеними кредитними та касовими планами Держбанку СРСР, виконували фінансово-кредитні та розрахунково-касові операції, вели облік за загальними правилами.

Планувалося надалі забезпечити фінансову самостійність банків. Однак, це завдання не могло бути виконано, зокрема, також і через механізм міжбанківських розрахунків: позаплановий перерозподіл грошових коштів між банками в процесі МФО створював неявні та неоформлені кредити за рахунок Держбанку. Ці кредити за характером були безстроковими та безоплатними, що само по собі ненормально.

У результаті Держбанк був позбавлений можливості регулювати грошовий обіг та контролювати діяльність спецбанків, а також застосовувати на фінансовому ринку економічні методи регулювання банківської системи, такі, як зміна норм обов'язкових резервів та процентних ставок за активними та пасивними операціями. Це звело нанівець спроби проведення грошово-кредитної політики, і саме "монобанк" в особі Держбанку, який був основою однорівневої банківської системи, був зацікавлений у переход до дворівневої банківської системи.

Ключовим моментом другого етапу (з 1991 по 1994 роки) реформування банківської системи була реструктуризація мереж банків:

–  створення Національного банку України (НБУ);

–  формування Національним банком України власної мережі регіональних управлінь;

–  перетворення установ державних спеціалізованих банків у самостійні комерційні банки. Державні банки (Промінвестбанк, «Україна», Укрсоцбанк) акціонуються персоналом банків, а також окремими клієнтами цих банків;

–  у комерційних банках відбуваються зміни у складі засновників: з числа засновників виходять міністерства;

–  утворення нових комерційних банків.

Створюються банки "ново хвилі" із залученням значного приватного капіталу (подальший розвиток спільних підприємств, малих підприємств, акціонерних товариств) і коштів новостворюваних державних бюджетних та позабюджетних фондів. Під час гіперінфляції відбувається масове утворення дрібних "кишенькових" банків. Протягом 1992-1993 років реєструється понад 100 таких установ, в основному з приватним капіталом.

Робота комерційних банків базувалась на власних та залучених ресурсах, їм було надано самостійність у питаннях визначення об'єктів кредитування, строків депозитів та кредитів, процентних ставок за пасивними та активними операціями. Починаючи з 1992 року, взаємн розрахунки між ними стали здійснюватися на основі встановлення кореспондентських відносин з відкриттям взаємних коррахунків або через коррахунки, що відкриті в Національному банку України.

З моменту створення у 1991 роц Національного банку України одним з найважливіших напрямів його діяльності було створення інформаційного середовища автоматизації банківської справи на баз Національного банку, а також створення ряду систем автоматизації банківсько діяльності на загальнодержавному рівні.

У 1992- 1993 роках в Україн використовувалась модель міжбанківських розрахунків за кореспондентськими рахунками, що були відкриті у регіональних управліннях Національного банку України. Для здійснення міжбанківських розрахунків використовувалися спеціалізовані підрозділи НБУ – розрахунково-касові центри (РКЦ) при регіональних управліннях. Саме там були відкриті кореспондентські рахунки для комерційних банків, що знаходилися у відповідному регіоні України. Всього було створено 27 РКЦ (відповідно до кількості регіональних управлінь НБУ).

Механізм розрахунків не включав елементів заліку. Міжбанківські розрахунки відбувалися на повну суму платежів між суб'єктами господарювання.

Контроль за станом міжбанківських розрахунків здійснювався, виходячи зі стану комерційного банку в цілому як юридичної особи за "консолідованими" кореспондентськими рахунками.

У 1992 році в Україні оброблялося в середньому 1 млн. 600 тис. платіжних документів за день.

Недоліки паперової технології було усунуто на третьому етапі становлення банківської і платіжної системи України.

У 1992 році була розроблена "Концепція створення системи електронного грошового обігу". Вона передбачає впровадження в народне господарство України нової технолог обслуговування банків, організацій та фізичних осіб, заснованої на виконанн різноманітних платіжних операцій за безпаперовою комп'ютерною технологією. Така система має назву "Система електронного переказу фінансових послуг або електронного грошового обігу" - СЕГО.

Комерціалізація державних банків, поява мережі нових комерційних банків, збільшення кількості суб'єктів підприємницько діяльності сприяли зростанню суспільної зацікавленості в створенні, в першу чергу, загальнодержавної автоматизованої системи, яка прискорила б міжбанківські розрахунки та підвищила б їх надійність і безпеку.

Кожний день зволікання у створенн системи призводив до значних збитків держави та підприємців унаслідок прискорення темпів інфляції та значних фінансових втрат від використання підроблених платіжних документів. Наприклад, лише в третьому кварталі 1993 року (останн місяці перед впровадженням електронної системи міжбанківських розрахунків) за допомогою фальшивих авізо з банківської системи України було вилучено понад 500 мільярдів карбованців. Справжні масштаби цього явища ще чекають з'ясування.

Враховуючи недостатній рівень нформатизації України, відсутність у комерційних банків власних систем міжбанківських розрахунків та відсутність з їх боку ініціативи щодо створення диної мережі електронних взаєморозрахунків, не можна було сподіватися на створення подібної системи "знизу", шляхом поступового добровільного об'єднання банків у єдину мережу електронних взаєморозрахунків. Національний банк України змушений був нав'язувати комерційним банкам свою політику та технологію у галузі створення електронної системи міжбанківських розрахунків. У той же час необхідно було врахувати всю різноманітність фінансових можливостей банків та рівня кваліфікації їх персоналу, а також обмеженість коштів самого Національного банку.

При створенні системи використовувалися принципово нові програмні, методичні та організаційні рішення.

Запроваджена система не має аналогів у країнах колишнього Радянського Союзу і наближається до рівня відповідних систем розвинених країн Європи і світу.

Програмне забезпечення та засоби захисту інформації системи електронних міжбанківських розрахунків Національного банку України, або Системи електронних платежів (надалі - СЕП) були розроблен фахівцями Національного банку і вперше надані учасникам міжбанківських розрахунків у липні-серпні 1993 року. 5 серпня 1993 року почалася дослідна експлуатація системи.

Після відповідного доопрацювання та вдосконалення програмно-технічного забезпечення системи 1 жовтня 1993 року почалося її запровадження в промислову експлуатацію. На 1 січня 1994 року практично всі філії комерційних банків були підключені до системи електронних міжбанківських платежів. Це дозволило відмовитись від використання поштових телеграфних авізо та значно підвищити швидкість, якість і надійність проведення платежів, безпеку і конфіденційність банківської інформації.

Існуюча система електронних міжбанківських розрахунків цілком задовольняє потреби економіки України на поточний час. Це, зокрема, підтвердив і досвід проведення грошової реформи в серпні-вересні 1996 року, коли у зв'язку з впровадженням нової національно валюти обсяг міжбанківських розрахунків збільшився в 2-3 рази і висувалися підвищені вимоги щодо швидкості та регламенту виконання платежів. СЕП успішно виконала покладені на неї в той час завдання. Так, ЗО серпня 1996 року через СЕП було оброблено платежів на суму понад 500 трильйонів карбованців. Це стало переконливим підтвердженням правильності стратегічного вибору НБУ щодо створення електронної платіжної системи країни (додаток А).

СЕП постійно розвивається з метою підвищення надійності її функціонування, надання більшого спектра послуг банкам - учасникам СЕП, розвитку бухгалтерської моделі.

Одночасно із створенням СЕП комерційн банки активно розробляли і впроваджували системи автоматизац внутрішньобанківської діяльності (так звані програмні комплекси "Операційний день банку" — ОДБ). Це - програмне забезпечення, що обслуговує поточну внутрішньобанківську діяльність (бухгалтерський облік, обслуговування рахунків клієнтів тощо). Одне із завдань таких систем - автоматизація обігу платіжних документів усередині банку та обмін електронними платіжними документами з СЕП.

Оскільки СЕП дозволила практично уникнути затримки платежів на міжбанківському рівні, для комерційних банків та х клієнтів стало доцільним використання систем "клієнт - банк" для розрахунків між клієнтом банку та банком в електронній формі.

Ще одним способом виконання міжбанківських розрахунків в Україні є встановлення між комерційними банками прямих кореспондентських відносин, що здійснюється з метою прискорення розрахунків. Враховуючи, що на території України діє система електронних міжбанківських розрахунків НБУ, учасниками якої є всі комерційні банки та яка практично задовольняє потреби банків у цій сфері, прямі кореспондентські відносини між банками встановлюються у виключних випадках. Ці винятки можуть бути пов'язан зі специфікою проведення банківських операцій, що мають постійний характер, наприклад:

–    при здійсненні операцій з продажу та купівлі валютних коштів на Міжбанківській валютній біржі;

–    при розрахунках між банками за операціями, що мають постійний характер та великі обсяги.

У всіх випадках Національний банк України дає дозвіл на встановлення прямих кореспондентських відносин, при умов обгрунтування їх доцільності. Платіжна система України у даний час складається з таких компонентів:

–    системи електронних міжбанківських розрахунків Національного банку України;

–    систем автоматизації роботи банків (програмні комплекси "Операційний день банку");

–    внутрішньобанківських платіжних систем;

–    систем "клієнт - банк".

На стадії розроблення - такі компоненти СЕГО:

–    система масових платежів із використанням карток;

–    система обігу цінних паперів на первинному та вторинному ринках.

Окремі комерційні банки України, а також підрозділи державних банків є абонентами:

–    міжнародних систем міжбанківських розрахунків;

–    міжнародних систем розрахунків за допомогою карток.

Можна, без перебільшень, зробити висновок: впровадження СЕП підняло банківську індустрію України на якісно новий рівень і у цілому відповідає світовим стандартам у цій галузі банківсько справи.

1.2 Економічний зміст та принципи організац безготівкових розрахунків

Сучасна економіка будь-якої держави являє собою широко розгалужену мережу складних взаємовідносин мільйонів господарських суб'єктів, що входять до неї. Основою цих, взаємозв'язків є розрахунки і платежі, в процес яких відбувається задоволення взаємних вимог і зобов'язань.

Реалізація валового продукту, використання національного доходу і всі подальші перерозподільні процеси в економіці забезпечуються на основі потоку грошей в готівковій і безготівковій формах - грошового обігу як сукупност за певний період всіх платежів, які опосередковують рух вартості в грошовій формі між фінансовими і нефінансовими агентами у внутрішньому і зовнішньому економічних оборотах країни.

Грошовий оборот - сукупність грошових розрахунків незалежно від способу і форми їх здійснення.

Головні складові грошового обігу: готівково-грошовий безготівковий оборот. Основна частина його - платіжний оборот в якому грош функціонують як засіб платежу, використовуються для погашення боргових зобов'язань. Він здійснюється як готівковій, так і в безготівковій формі. Весь безготівковий оборот є платіжним, тому що є певний проміжок часу між одержанням товарів та їх оплатою.

Грошова маса є результат взаємодії двох потоків. Перший потік - випуск грошей, що означає розподіл платіжних коштів через банки серед економічних агентів, що відчувають потребу в грошах; другий - повернення грошей боржниками, що має місце при зменшенні боргових вимог в активах банків через сплату боргів. У зв'язку з тим, що випуск платіжних коштів відбувається активніше, ніж повернення, грошова маса має тенденцію до збільшення. Важливо відмітити, що похідні грошового обігу - грошова маса і обсяг кредитів нарівні з валютним курсом є головними об'єктами грошової кредитної політики.

Безготівковий грошовий оборот - рух грошових коштів без використання готівкових грошей шляхом списання сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог. У сфері готівкового грошового обороту рух грошей здійснюється у вигляді готівкових грошових знаків.

Зміст і мета безготівкового платіжного обороту — оплата без використання готівкових грошей. Платник і одержувач коштів використовують поточні рахунки. Операція може бути проведена як в одному банку, так і між різними кредитними установами. Це дуже зручно для клієнтів. Вони можуть здійснювати платежі на великі відстані без ризику втрати.

Безготівковий платіжний оборот переважно здійснюється через банки. Частина його обслуговується платіжними інструментами, минаючи банк. Будучи переважним (до 90% всього грошового обігу), він здійснюється у вигляді записів за рахунками платників і одержувачів коштів у кредитних установах, а також шляхом заліків взаємних вимог і передачі оборотних документів (векселів, гарантів і т. д.). Безготівковий платіжний оборот опосередковує такі сфери господарських відносин, як реалізація продукції, послуг, робіт; розподіл перерозподіл національного доходу; отримання і повернення банківських кредитів; виплата і використання грошових доходів населення. Учасниками цих відносин об'єднання, підприємства, організації, банківські і фінансові органи, населення.

Рахунок у банку – серцевина його взаємовідносин з клієнтом. Кожному підприємству (організації, установі) відкриваються рахунки для обліку коштів, що зберігаються на них і здійснення розрахунків. Безготівковий оборот можуть здійснювати і кошти, що перебувають в особистій власності громадян (отримання заробітної плати через банки, оплата різних видів послуг і т. д. ).

Система безготівкових розрахунків являє собою сукупність принципів організації розрахунків, вимог, що ставляться до них, форм і способів розрахунків.

Переваги безготівкового обороту над готівковим:

–    прискорюється обіг грошових коштів господарських суб'єктів;

–    значно скорочуються витрати обігу;

–    збільшуються можливості держави щодо регулювання грошово сфери.

У розвинутих країнах готівка становить незначну частину грошової маси: 5-7%. В нашій країні у зв'язку з початком ринкових перетворень в економіці готівковий оборот займає близько 35% усього грошового обороту (додаток Б).

Безготівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обороту.

Безготівкові розрахунки поділяються на міжгосподарські та міжбанківські, які обслуговують, відповідно, відносини між клієнтами банків та між банками.

Безготівкові розрахунки поділяються за об'єктами розрахунків, тобто залежно від призначення платежу, на дві групи:

–    розрахунки за товарними операціями - платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконані роботи;

–    розрахунки за нетоварними операціями - сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позик, страхових сум тощо.

Основне місце в цих розрахунках займають платежі за матеріальні цінності та послуги.

Залежно від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:

–    внутрішньодержавні (внутрішньоміські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські - за межами цього пункту);

–    міждержавні розрахунки (між господарськими суб'єктами, які знаходяться на територіях різних держав).

Загальні принципи організації системи безготівкових розрахунків в Україні визначені в Інструкції Національного банку України "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", що затверджена постановою Правління НБУ від 29 березня 2001 р. № 135.

Принципами організації безготівкових розрахунків є:

–     правовий режим здійснення розрахунків і платежів;

–     обов'язковість зберігання грошей на рахунках у банку всіма підприємствами і організаціями. Безготівкові розрахунки проводяться юридичними особами і громадянами через банк, в якому відкритий відповідний рахунок. Наявність останнього, як у одержувача, так і у платника, - необхідна передумова таких розрахунків. Для розрахункового обслуговування між банком клієнтом укладається договір банківського рахунка - самостійний двосторонній цивільно-правовий договір. Юридичне оформлення і функціонування рахунків юридичних і фізичних осіб в банку зумовлюються діючою інструкцією;

–     підтримка ліквідності на рівні, що забезпечу безперебійне здійснення платежів. Дотримання цього принципу – застава чіткого, безумовного виконання зобов'язань. Всі платники повинні планувати надходження, списання коштів з рахунків, знаходити ресурси (шляхом отримання кредиту або продажу активів) з метою своєчасного виконання зобов'язань;

–     платежі здійснюються, як правило, після відвантаження продукції, надання послуг, виконання робіт. Платежі здійснюються за наявності коштів на рахунку платника або права у нього на кредит;

–     наявність акцепту (згоди) платника на платіж, тобто списання коштів з його рахунку. Реалізується застосуванням відповідного платіжного інструмента (чека, простого векселя, платіжного доручення), що свідчить про розпорядження власника на списання коштів, або спеціального акцепту документів, виписаного одержувачами коштів (платіжного доручення, векселя). Разом з тим законодавством передбачені випадки беззаперечного (без згоди платника) списання коштів: недоплати податків або інших обов'язкових платежах; на основі виконавчих листів, виданих судами; деяких штрафів за розпорядженням стягувачів, а також безакцептного списання за тепло- і електроенергію, комунальн послуги;

–     принцип терміновості платежу випливає з самої сут ринкової економіки, невід'ємною умовою якої є своєчасне і повне виконання платіжних зобов'язань. Безготівкові розрахунки повинні бути організовані таким чином, щоб існував мінімальний розрив у часі між отриманням продукції покупцем та її оплатою. Чим більший такий розрив, тим довше покупець користується коштами, що не належать йому, а у постачальника зростає потреба в кредиті;

–     найважливіший принцип організації безготівкових розрахунків - контроль (попередній, поточний, подальший, зовнішній, внутрішній) всіх учасників за правильністю здійснення розрахунків, дотриманням встановлених положень про порядок їх проведення.

Організація безготівкових розрахунків повинна відповідати конкретним вимогам, які обумовлені інтересами розвитку економіки. Головна з них - забезпечувати своєчасне отримання кожним підприємством грошових коштів за поставлену ним продукцію та надані послуги, чим сприяти прискоренню обігу оборотних коштів у розрахунках.

Необхідність контролю в ході безготівкових розрахунків визначається різними факторами для кожної із сторін, що беруть участь в них. Для постачальника — своєчасне отримання грошового еквівалента і запобігання позаплановим відстроченням платежів, неповернення боргів, втрати великих сум. Для покупця – виконання постачальником умов договору, а також своєчасність правильність виконання своїх зобов'язань перед кредитором відповідно до договору для того, щоб забезпечити нормальні господарські зв'язки зі своїм контрагентом.

Банки, виконуючи роль посередників між продавцями покупцями, податковими органами, населенням, бюджетом, позабюджетними фондами, здійснюють контроль за дотриманням ними встановлених правил розрахунків, всю свою діяльність банки підпорядковують Закону України “Про банки та банківську діяльність” від 21.12.2000 року.

Спосіб платежу характеризує порядок списання коштів із рахунків платників.

У сучасній системі безготівкових розрахунків господарськ суб'єкти використовують такі основні способи платежу:

–     перерахування грошових коштів (безпосередньо не пов'язане з банківським кредитом) з поточного рахунку платника;

–     надання позики банком шляхом прямого перерахування грошей із кредитного рахунку платника на банківський рахунок постачальника;

–     розрахунок шляхом заліку взаємних вимог платників коштів та їх одержувачів, пов'язаних між собою поставкою товарів чи наданням послуг у процесі обміну діяльністю, з перерахуванням на відповідні рахунки учасників заліку лише непокритої суми.

Гарантована оплата постачальнику з попереднім депонуванням коштів на окремих банківських рахунках в установах банку за місцем знаходження платника і з наступним їх списанням з цього рахунку після зарахування грошей на рахунок одержувача в установі банку, де йому відкритий поточний рахунок.

Як було зазначено вище, розрахунки за допомогою безготівкових інструментів здійснюються шляхом списання коштів з поточних рахунків. Поточні рахунки фізичним та юридичним особам відкриває банківська установа на умовах, викладених в Інструкції № 3 "Про відкриття банкам рахунків у національній і іноземній валюті", яка затверджена постановою Правління НБУ від 18.12.1998 р. № 527 та в договорі між установою банку і власником рахунку.

При здійсненні розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форми розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та використання розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді. У сучасних умовах застосовуються такі основн нструменти безготівкових розрахунків:

–    меморіальний ордер;

–    платіжне доручення;

–    платіжна вимога-доручення;

–    платіжна вимога;

–    розрахунковий чек;

–    акредитив;

–    вексель.

Використання банківських платіжних карток та векселів, як платіжних інструментів регулюється чинним законодавством у тому числі окремими нормативно-правовими актами Національного банку.

Найпоширенішим та найпростішим інструментом безготівкових розрахунків в сучасних умовах є платіжне доручення.

Платіжне доручення – це письмове розпорядження платника банкові, що його обслуговує, про списання з його рахунку зазначеної суми на рахунок одержувача коштів.

Банки приймають до виконання платіжні доручення протягом 10 днів з дати їх заповнення і тільки на суму, яка є на поточному рахунку юридичної особи, або за рахунок отриманого платником кредиту.

Як виняток, при відсутності коштів на рахунку платника банк зобов’язаний приймати від клієнтів доручення на перерахування до бюджету сум податків, зборів, інших обов’язкових платежів та внесків коштів на рахунках такі доручення враховуються на позабалансовому рахунку “Розрахункові документи, не сплачені в строк у зв’язку з відсутністю коштів на рахунку платника”.

У разі надходження коштів на рахунках здійснюється часткова оплата таких доручень, яка оформлюється меморіальним ордером за підписом відповідального виконавця, завіреним штампом банку. Перший примірник меморіального ордера вміщується в документі дня банку, другий – видається платнику, як підтвердження про часткову оплату, а доручення з відміткою банку про часткову оплату вміщується в позабалансовий рахунок.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними платежами:

–    за фактично відвантажену (продану продукцію (виконані роботи, надані послуги);

–    у порядку попередньої оплати – якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством або обумовлено в договорі;

–    для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств, які складені не пізніше строку, установленого чинним законодавством;

–    для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо) на їх рахунки, що відкриті у банках;

–    для списання податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів;

–    в інших випадках відповідно до укладених договорів та/або чинного законодавства.

У сучасних умовах найбільш правильним та безпечним для отримувачів коштів тобто відправників продукції факт попередньої оплати. Це гарантує безумовне отримання коштів на рахунок підприємства. З іншого боку, такий порядок розрахунку не вигідний для платника, так як достроково вилуча кошти з обороту на сплату ще не поставленої продукції. При цьому завжди існу ризик отримання неякісної продукції, або отримання продукції у строки, що суперечать договору.

Розрахунок за допомогою платіжного доручення може здійснюватись в межах одного банку або в других банках.

Зараз платіжні доручення є самими простими та розповсюдженими формами безготівкових розрахунків. Ними користуються підприємства усіх форм власності, а також фізичні особи. Питома вага платіжних доручень у документообігу розрахункових документів складає близько 85%. З них розрахунки за фактично відвантажену продукцію складають близько 65 %.

Платіжна вимога-доручення – це комбінований документ, який складається з двох частин: верхня – вимога постачальника (одержувача коштів) до покупця (платника) сплатити вартість поставленої продукції, наданих послуг; нижня частина – доручення платника своєму банку про перерахування зі свого рахунку суми одержувачеві.

Сума, яку платник погоджується сплатити одержувачу та зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не може перевищувати суму, яку вимагає до сплати одержувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення.

Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її одержувачем.

Вимога-доручення подається платником в установу банку у двох примірниках.

Банк платника на основі першого примірника платіжно вимоги-доручення списує кошти з його рахунку та перераховує їх у банк постачальника в день списання.

Банк постачальника проводить зарахування коштів на рахунок свого клієнта.

Якщо порівняти з обліком при розрахунках платіжними дорученнями, то правила аналогічні.

 У разі відмови платника сплатити вимогу-доручення він повідомляє про мотиви відмовлення безпосередньо одержувача коштів у порядку строки, зазначені у договорі.

Розрахунковий чек – це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), який веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів.

Розрахункові чеки використовуються в безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари.

Розрахункові чеки використовуються тільки на замовлення для безготівкових перерахувань з рахунку чекодавця на рахунок одержувача коштів не підлягають сплаті готівкою (крім випадків з фізичними особами, а також у разі отримання здачі із суми чека, але не більш ніж 20 % від суми цього чека).

Розрахункові чеки брошуруються у чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів. Строк дії чекової книжки – один рік. За погодженням з установою банку строк її дії може бути продовженим.

Чек з чекової книжки пред’являється для оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів.

Чек приймається чекодержателем для оплати безпосередньо від чекодавця на ім’я якого виписаний документ. Забороняється передавання чеково книжки її власником будь-якій іншій фізичній або юридичній особі, а також підписання незаповнених бланків чеків та поставлення на них відбитка печатки юридичними особами.

Гарантована оплата чека забезпечується:

–    шляхом депонування чекодавцем коштів з основного рахунку підприємства на окремий рахунок в банку, де він є клієнтом;

–    наявністю коштів на рахунку чекодавця;

Чеки та чекові книжки є бланками суворої звітності, тому при видачі чекової книжки здійснюється списанням операційним працівником банку чекової книжки з рахунку

Банк веде позасистемний облік номерів чеків у спеціальній реєстраційній картці, де вказується номер рахунку, з якого сплачуватимуться чеки, дата видачі книжки, номери чеків, строк дії книжки, для яких розрахунків вона видається.

Платник разом із заявою на видачу чекової книжки подає у свій банк платіжне доручення на депонування коштів, які депонуються на окремому особистому рахунку пасивного балансового рахунку “Кошти в розрахункових рахунках суб’єктів господарської діяльності”.

Банк платника видає чекову книжку тільки своєму клієнту, який має поточний рахунок. Бланки чекових книжок списуються в умовних одиницях.

Чеки з чекової книжки заповнюються в момент здійснення платежу і видаються чекодавцем за отримані ним товари та подані послуги. Виписуючи чек, чекодавець переносить залишок ліміту з корінця попереднього чека на корінець виписаного чека і виводить новий залишок ліміту.

Приймаючи чек на оплату за товари, чекодержатель перевіря наявність усіх реквізитів та правильність їх заповнення.

Після перевірки правильності даних та реквізитів чека, якщо чекодавець і чекодержатель обслуговуються в одній установі банку, сума чека зараховується на рахунок чекодержателя.

Для здійснення розрахунків чеками між клієнтами різних банків банк чекодержателя зобов’язаний прийняти чеки з реєстром. У цьому раз кошти на рахунок чекодержателя зараховуються тільки після отримання їх із банку-емітента. Умови інкасування чеків мають бути зазначені в договорі на розрахунково-касове обслуговання.

Для контролю за оплатою чеків перший примірник реєстру оприбутковується банком чекодержателя на по балансовому рахунку "Документи і цінності, прийняті на інкасо".

У банку чекодержателя сума чека перераховується на рахунок, "Документи і цінності, прийняті на інкасо".

Оплачений чек разом з примірником реєстру залишається у банку-емітенті. На чеку ставиться штамп банку "Проведено".

Якщо причин для відмови в оплаті чека немає, банк платника після перевірки чека списує суму з рахунку і перераховує банку постачальника того же дня.

Після надходження коштів за чеком у банк постачальника сума, зазначена в чеку, зараховується на поточний рахунок постачальника.

Одночасно ця сума списується з позабалансового рахунку "Документи і цінності, прийняті на інкасо".

Банк-емітент може відмовитись від оплати чека у винятках, якщо:

–    чек заповнений з порушенням або має виправлення підчистки, факсиміле замість підпису;

–    реєстр чеків заповнений з порушенням або ма виправлення і підчистки, факсиміле замість підпису;

–    чек виписаний чекодавцем на суму більшу, ніж сума ліміту на рахунках № 2602 "Кошти в розрахунках СГД".

Відповідальність за неправильне використання чеків, за збитки, що утворились у разі передачі чекової книжки або окремих чеків іншій особі, втрати або крадіжки, а також через зловживання з боку осіб, уповноважених на підписання чеків, несе чекодавець, якому виписана книжка.

У разі порушення клієнтом порядку розрахунків чеками банк може позбавити його права користування цією формою розрахунків, якщо це передбачено умовами договору на розраховано-касове обслуговування.

У світовій практиці чекова форма розрахунків переважає в аналогових країнах (США, Канаді, Великобританії), а також в Італії, Франції. Таки чеки використовуються як для безготівкових розрахунків в одному банку, так у сфері міжбанківських розрахунків. Деякі країни Європи (Австрія, Бельгія, Україна, Голландія, Німеччина, Швейцарія та ін.) використовують подібні до чекової форми жиророзрахунки.

В нашій країні форма розрахунків з чеками є не дуже популярною, хоча є зручною та нескладною. Питома вага розрахунків чеками через банки України становить близько 8 %. Обмежена кількість розрахунків чеками пояснюється небажанням, а в деяких випадках неможливістю підприємств вилучати кошти з обороту та депонувати їх на окремому рахунку.

Акредитив – це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов’язаний:

–    виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги;

–    надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Банк-емітент може відкривати таки види акредитивів:

–    покрити або непокриті (гарантовані);

–    відзивні і безвідзивні.

У разі використання покритого акредитива банк перерахову кошти платника у розпорядження виконуючого банку на окремий особливий рахунок.

Непокритим є акредитив, оплата за яким гарантована банком без попереднього депонування коштів. Такі акредитиви застосовуються рідко, найчастіше між банками які мають кореспондентські відносини.

Сума акредитива в день списання перераховується в банк бенефіціара. Одночасно перераховується плата за виконання акредитива.

Банк бенефіціара відкриває акредитив і зараховує кошти (депонує) на окремому особовому рахунку.

Виплати бенефіціантом за акредитивом, депонованим у виконуючому банку, здійснюються з спеціального рахунку.

Акредитивна форма розрахунку надійна для постачальника, оскільки гарантує оплату. Покупцям розрахунки з використанням акредитиву не вигідні, бо на певний час кошти вилучаються з обороту, що погіршує фінансове становище підприємств покупців. Акредитиви рекомендують ся при здійсненн зовнішньоекономічної діяльності.

Вексель – це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання терміну повну суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Вексель допомагає прискорити реалізацію товарів і збільшу швидкість руку обігових коштів. Вексель – це вид кредитних грошей.

Потрібно зазначити, що Законом "Про підприємства в України" який прийнято 1991 р., вперше суб’єктами господарювання було дозволено використовувати для розрахунків векселем. Національним банком України було розроблено низку нормативних документів щодо регламентації операцій банків з векселями, але з певних причин вексельний обіг в Україні ще не достаткові розвинутий.

Вексель є багатофункціональним інструментом, тому він виконує тільки функцію розрахункового документа. Комерційні банки можуть здійснювати також такі операції з векселями як: кредитні, торгівельні, гарантійні, розрахункові, комерційні та довірчі.

Суто розрахункові вексельні операції банків включають:

–    здійснення вексельних платежів на користь кредитора банку;

–    здійснення вексельних платежів боржникам на користь банку.

Протягом останніх десятиліть великої популярності та масовості використання набули розрахунки за допомогою платіжних карток. Особливо великих масштабів ці розрахунки набули в Європі, США, Канаді.

Зараз багато комерційних банків України, користуючись західним досвідом, пропонують своїм клієнтам нову послугу – емісію платіжних карток. Використовуються банківські платіжні картки як вітчизняного так міжнародних платіжних систем для безготівкових та готівкових розрахунків юридичних і фізичних осіб.

Платіжні картки застосовують для оплати за товари і надан послуги на підприємствах торгівлі, купівля яких здійснюється в системах електронної комерції для перерахування коштів картрахунків на рахунки інших осіб, або через банкомати.

Платіжні картки можуть надаватися у користування як юридичним так і фізичним особам. Більшого використання платіжні картки набули при готівкових і безготівкових розрахунках фізичних осіб.

Існує два основних види платіжних карток, на основі яких здійснюються безготівкові розрахунки. Це “електронний чек” і “електронний гаманець”.

Електронний гаманець – платіжна картка, яка дає змогу виконувати операції в межах витратного ліміту, записаного в самій картці, а перерахування коштів здійснюється з консолідованого рахунку банка, на якому обліковуються кошти, внесені клієнтами.

Електронний чек – це різновид дебетова платіжної картки, операції з якою здійснюються шляхом прямого списання коштів з картрахунку платника в розмірі, що не перевищує попередньо за депоновану на ньому суму. При цьому в пам’ятні картки ведеться сальдо коштів за цим рахунком. Списання коштів з картрахунку здійснюються після одержання банком платника інформації про виконані операції.

Операції за платіжними картками в Україні, за експертними оцінками, становлять близько 15 % загального обсягу грошових розрахунків. Це досить непоганий показник, оскільки ринок платіжних карток у нас ще молодий, клієнтська база недостатньо розвинута. Основною передумовою формування ринку попит населення на карткові продукти, який насамперед залежить від ступеня його довіри до нового платіжного засобу. Тому зараз головною задачею банків показати усі переваги платіжних карток, та залучити як найбільше клієнтів до цього виду розрахунків.

Підводячи підсумки, треба сказати, що безготівковий грошовий оборот головним чином залежить від вибору клієнтами-учасниками системи розрахунків форм безготівкових розрахунків. Тому банки повинні активно розробляти нові види розрахунків, пропонувати їх своїм клієнтам, залучаючи їх таким чином до участі у безготівковому обороті.

1.3 Техніко-економічна характеристика АСУБ "Грант"

Акціонерний Східно - Український банк "Грант" створений 26 липня 1991 року відповідно до законодавства України як закрите акціонерне товариство. Банк перереєстрований Національним банком України 29 жовтня 1991 року під номером 62.

На підставі ліцензії НБУ № 6 "Грант" здійснює усі види банківських операцій у національній та іноземній валютах.

Економічні показники діяльності свідчать про успішний поступ банку, зростання його потенціалу. Одним з наслідків такої політики стало підвищення уваги з боку нових акціонерів банку та клієнтів.

Протягом останніх двох років по всій сукупності вимог НБУ не було жодного зауваження. Всі фактичні значення діючих нормативів знаходились у встановлених межах. Більш того, завдяки стабільному перевищенню цих нормативів, зокрема, платоспроможності та загальної ліквідності, було створено надійну основу для обґрунтованої впевненості клієнтів банку у своєчасному та якісному обслуговуванні.

Основні види операцій та послуг кожний банк затверджує в статуті банку на основі наданих йому ліцензій НБУ. Операції, які виконує Акціонерний Східно - Український банк "Грант", наведені нижче.

Послуги юридичним особам:

–    валютні конверсійні операції;

–    розрахунково-касове обслуговування в національній та іноземній валюті;

–    залучення вільних грошових коштів на депозитн рахунки;

–    оперативне управління рахунком за допомогою системи "Клієнт-банк";

–    зарплатні проекти;

–    консультації по додатковому плануванню, управлінню фінансовими потоками;

–    консультації по укладанню зовнішньоекономічних контрактів, комерційному законодавству інших країн, оптимізації умов розрахунків, вирішенню будь-яких питань пов’язаних із супроводом та фінансуванням зовнішньоекономічних операцій;

–    операції з цінними паперами, в тому числі: аваль, доміциляція, прийом на інкасо клієнтських векселів, організація схем взаємозаліків та платежів, операції з цінними паперами власної емісії (фінансов векселя), державними та корпоративними цінними паперами;

–    документарні операції;

–    кредитні операції.

У звітному році особливу увагу банк приділяв фізичним особам. Проводилась активна робота, яка була спрямована на збільшення спектру послуг, впровадження принципово нових технологій, які дозволяють знизити вартість послуг та залучити нових клієнтів.

Послуги фізичним особам:

–    залучення вільних грошових коштів на депозити: строкові, до запитання, з правом поповнення, гнучкою системою сплати процентів;

–    розрахунково-касове обслуговування в національній та іноземній валюті;

–    грошові перекази;

–    купівля-продаж дорожніх чеків;

–    кредитні операції на купівлю нерухомого майна та споживчі цілі.

Акціонерний Східно-Український банк "Грант" є одним із засновників Української та Кримської міжбанківських валютних бірж, Харківського банківського конгресу, а також є членом Асоціації українських банків.

В минулому році банком "Грант" була отримана нова банківська ліцензія і дозвіл на проведення банківських операцій, відповідно до яких банк зберіг право на проведення усіх видів операцій з іноземною валютою, як на внутрішньому ринку України, так і міжнародних ринках капіталів. Збільшилась кількість банків, з якими "Грант" активно взаємодіє на міжбанківському валютному ринку.

Головною стратегічною метою банку є мінімізація ризиків, збереження і зміцнення фінансово стійкості, розширення спектру банківських послуг і підвищення прибутковості операцій банку.

Керування ризиками здійснюється відповідними підрозділами банку на основі розроблених внутрішньобанківських положень відповідно до нормативних документів, затвердженими Національним банком України.

Насамперед звертається увага на здатність банку підтримувати необхідний рівень фінансової стійкості, своєчасне проведення розрахунків, виконання як поточних, так і майбутніх зобов'язань перед вкладниками, гарантований захист інтересів акціонерів і клієнтів банку.

Для зниження ступеня впливу ризику ліквідності, Комітетом з питань керування активами і пасивами проводиться робота з узгодження термінів повернення розміщених активів і залучених пасивів.

Валютний ризик характеризується величиною можливих збитків унаслідок змін валютних курсів і залежить від розміру відкритих валютних позицій. У своїй діяльності банк "Грант" не спеціалізується на торгівлі іноземними валютами і проводить політику мінімізації ризиків при виникненні потреби в придбанні валюти. У результаті послідовної реалізації заходів щодо реалізац заходів щодо керування ризиками і нормативів у 2002 році "Грант" не поніс непередбачених збитків.

Аналіз фінансових результатів діяльності банку дає змогу визначити, що найбільший дохід в 2008 році отримані від процентних операцій, при цьому 95,6% доходу приходиться на відсотки за кредитами і авансові платеж клієнтам та 4,4% - на надані міжбанківські кредити ( рис 1.1 ).

Рис 1.1 Структура доходів банку

В структурі витрат перше місце займають процентні витрати. У порівняння з минулим роком вони збільшилися на 40,2%, тоді як процентн витрати – на 35%. Комісійні витрати були мінімальні ,а витрати на безнадійні та сумнівну заборгованість скоротилися в 3 рази ( рис 1.2. ).

Рис 1.2. Структура витрат банку

Політика банку по проведенню активних операцій має помірний ризик. Підхід банку до класифікації активних операцій є зваженим та в цілому відповідає вимогам НБУ. За 2008 рік найбільша частина в чистих активах банку (74,4%) припадає на кредитний портфель. У звітному роц відбулось збільшення кредитних операцій при одночасному покращенню якост кредитного портфелю, що дозволило зменшити на 3 процентних пунктів рівень резервування кредитних операцій (на кінець року склав 4,6% загальної суми кредитного портфелю); питома вага безнадійних, прострочених та пролонгованих кредитів за рік зменшились на 4,1 процентних пункти та склав 5,5% об¢єму кредитного портфелю. Дебіторська заборгованість складає 0,29% від загально суми чистих активів. Ризик по ній є допустимим та не становить загрози збитків.

Крім того, незакінчені капітальні вкладення на кінець звітного року склали 99 тис. грн. У складі вартості основних коштів 60,3% складають будівлі, 19,3% - комп¢ютерне обладнання, 8,7% - транспортні засоби, 4,4% - нематеріальні активи, 7,3% - інше обладнання. До складу інших активів відносяться нараховані прибутки та збитки майбутніх періодів (рис 1.3).

Рис 1.3. Структура активів банку у відсотках

До складу акціонерів банку входять 143 фізичних особи (48,35% статутного капіталу) та 10 недержавних підприємств (51,65%). Структура пасивів банку у відсотках ( рис 1.4. ).

Рис 1.4. Структура пасивів банку у відсотках

Для ефективної роботи банк повинен дотримуватись основних економічних нормативів, які встановлюються НБУ (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Основн економічні нормативи

Таким чином, "Грант" в 2008 році виконав обов'язкові нормативи НБУ з достатнім запасом. Порушень на протяз року не було встановлено.

Для проведення фінансового аналізу приймемо, що капітал Акціонерного Східно - Українського банку "Грант" який приходиться на долю складає на 1.01.2007 р. –25774,00 грн. та на 1.01.2008р. – 6594567,74 грн. (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Динаміка основних економічних нормативів

В звітному році банком були виконані вимоги НБУ щодо мінімального розміру статутного капіталу і регулятивного капіталу міжрегіональних банків, які є необхідними для проведення банківських операцій, що передбачає ліцензія НБУ. Статутний капітал та резервні фонди формувалися в звітному році у відповідності до законодавства України та Статуту банку. За 2008 рік власний капітал банку збільшився на 10712 тис. грн., або 41,56% на кінець року становив 36486 тис. грн. Збільшення власного капіталу відбулося за рахунок: зростання статутного капіталу – 10000 тис. грн., або 93,35%; прибутку звітного року – 712 тис. грн., або 6,65%. Операції, що непередбачен ліцензією, в звітному періоді не здійснювались. Показники економічних нормативів у 2008 році банком не порушувалися.

Політика банку в 2009 році буде направлена на розвиток та вдосконалення операцій, які надаються на сьогоднішній день. Стратегічними цілями банку на довгострокову перспективу є мінімізація ризиків, збереження та зміцнення фінансової стійкості та підвищення прибутковості банку.

Розділ 2. Аналіз організац платіжного обороту в Україні

2.1 Аналіз розвитку безготівкового обігу в Україні

Гостра платіжна криза початку 1990-х років супроводжувалася затримкою платежів (до шести тижнів), прискоренням темпів інфляції, надмірним відверненням коштів підприємств у розрахунки, зростанням неплатежів суб'єктів господарювання, фінансовими втратами внаслідок частих підробок платіжних документів. Це спонукало до пошуку нових форм методів проведення всіх видів розрахунків. Назріла нагальна необхідність створення платіжної системи, яка б прискорила виконання міжбанківських розрахунків, підвищила їх надійність та безпеку.

Особливістю безготівкового обігу в Україні є використання спеціальної організації форми здійснення самого платежу. Структура форм розрахунку передбачає створення спеціалізованої системи безготівкових розрахунків, як форми організації руху грошей на рахунках у банках (додаток В).

У безготівкових розрахунках грош виконують функцію засобу платежу. Організація безготівкових розрахунків ма відповідати певним вимогам:

–     сприяти нормальному обігу коштів;

–     забезпечувати безперервний хід реалізації продукції, послуг;

–     здійснювати вчасність розрахунків та контроль за дотриманням умов зобов’язань.

Безготівкові розрахунки становлять приблизно 50 відсотків усіх розрахунків у господарському обороті.

За даними НБУ, середньодобовий обсяг передачі коштів платіжними документами у 2007 році складав 3 млрд. грн., понад 450 тисяч середньодобової кількості платіжних трансакцій, і їх кількість зростає. Нині кожна гривня щоденно обертається через платіжну систему від 3 до 7 разів.

В Україні питома вага безготівкових розрахунків здійснюється платіжними дорученнями (81%), значно меншу вагу в безготівкових розрахунках займають розрахунки чеками (8%) та платіжними вимогами-дорученнями (6%) (додаток Г).

У сучасній практиці розрахунків в розвинених країнах використовується велика кількість платіжних інструментів, але переважна роль відводиться автоматизованим безготівковим платежам. Найбільш поширеними є такі їх види: кредитні картки, дебетні картки, розрахунков (платіжні) картки, чеки, векселі.

На початку 1990-х років, до впровадження системи електронних платежів Національного банку України (СЕП), банки вели розрахунки між собою за допомогою паперових розрахункових документів. Часом на це йшло три тижні. Інколи й більше місяця, а отже, надмірно відверталися у розрахунки кошти підприємств, зростали обсяги неплатежів суб'єктів господарювання.

З огляду на важливість цієї проблеми НБУ, розробляючи у 1992 році концепцію електронного грошового обігу в Україні, першочерговим завданням ставив запровадження системи електронних міжбанківських розрахунків. Створена 1993 року сучасна СЕП на повну потужність запрацювала вже на початку 1994 року, забезпечуючи проходження платежів упродовж одного дня. Відтак банки стали ефективніше використовувати ресурси, а клієнти — власн кошти.

Національний банк прагнув максимально розширити коло послуг відповідно до потреб учасників СЕП. Важливим здобутком було надання групі установ банку (головному банку та його філіям) засобів проведення міжбанківських розрахунків з урахуванням підпорядкованост банківських установ одна одній. Різні способи взаємодії головного банку з філіями втілено у так званих "моделях обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку".

Ще одним кроком у розвитку системи електронних платежів стала розробка та подальше вдосконалення нормативно-правової бази Національного банку, що визначала загальний регламент організації та форми міжбанківських розрахунків.

Нині шляхи, умови та порядок проведення міжбанківських розрахунків регулює Інструкція "Про міжбанківські розрахунки в Україні", затверджена постановою Правління НБУ № 621 від 27.12 1999 року.

Розробляючи наприкінці 1992 року "Концепцію створення системи електронного грошового обігу", Національний банк України першочерговим завданням визначив побудову та впровадження системи електронних міжбанківських розрахунків, а на другому етап системи масових розрахунків населення з використанням пластикових карток.

Враховуючи недостатній рівень нформатизації України, неоднорідність фінансових і технічних можливостей банківських установ та рівень кваліфікації їх персоналу, систему електронних платежів (СЕП) створювати фахівці Національного банку. Впроваджено її за короткий час із мінімальними капітальними й експлуатаційними витратами, з використанням наявної технічної платформи телекомунікацій та сучасних програмно-технічних засобів і банківських технологій. Для передачі інформації Національний банк у вересні 1993 року ввів у промислову експлуатацію власну систему електронно пошти.

У серпні 1993 року через СЕП у дослідному режимі пройшли перші електронні платежі трьох київських комерційних банків — учасників системи. Із жовтня 1993 року в усіх регіонах України розпочалося впровадження у промислову експлуатацію. А вже в січні 1994року сучасна СЕП почала діяти на повну потужність, забезпечуючи проходження платежів упродовж одного дня. Це дало банкам змогу ефективніше використовувати ресурси, а клієнтам — кошти. Підвищення коефіцієнта обігу коштів зменшило потребу у фізичній кількості грошей і стало одним із основних факторів стримування нфляції. Запровадження СЕП дало змогу Національному банку скасувати використання поштових і телеграфних авізо у міжбанківських розрахунках на території України.

З огляду на те, що робота в СЕП за консолідованим кореспондентським рахунком сприяє підвищенню ліквідності та прибутковості банку, ефективному використанню грошей, захисту інтересів кредиторів вкладників, НБУ у 1994році приступив до розробки моделей обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку. Вже у травн впроваджувати першу модель, у вересні — третю, а в квітні 1995 року — другу модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку. Протягом 1996 року розроблено п'яту, шосту і сьому моделі.

Одними з перших за певними моделями обслуговування консолідованого коррахунку почали працювати учасники СЕП Промінвестбанк, банк "Зевс". За станом на 1 квітня 2007 року згідно з дозволом Національного банку на роботу в СЕП за тією чи іншою моделлю обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку працюють 58 комерційних банків.

У загальному числі банків — юридичних осіб, що працюють у СЕП, переважну частину (64,8%) становлять банки, як налають перевагу роботі за незалежним коррахунком. Решта банків (35.2%) працюють за певними моделями. Зокрема, 17% банків застосовують 3 модель обслуговування консолідованого коррахунку.

Водночас помітна тенденція до зростання кількості банківським установ які обирають для роботи в СЕП певну модель обслуговування консолідованого коррахунку. Це дає змогу комерційним банкам ефективно використовувати грошові ресурси, захищати інтереси клієнтів, підвищувати власні ліквідність та прибутковість. Якщо в 2001 році за тією чи іншою моделлю працювали всього приблизно 2% банківських установ, то на початку 2008 року їхня кількість зросла до 83% (додаток Д).

Таблиця 2.1

Розподіл банківських установ за моделями обслуговування консолідованого коррахунку в СЕП

Аналіз розподілу банківських установ за моделями роботи в СЕП (табл. 2.1) свідчить, що число учасників системи протягом семи років її існування істотно змінювалося. У 2004 році зафіксовано максимальну їх кількість — 2436 (тобто майже на 50% більше, ніж було в 2000-му). Від 2007 року кількість банківських установ стрімко скорочувалася, і на 01.01 2008 року система електронних платежів НБУ налічувала 1548 учасників. Це пояснюється змінами у самій структурі банківської системи України, а саме, ліквідацією банків (філій), їх реорганізацією, перетворенням філій на територіальне відокремлені безбалансові відділення, злиття банківських установ та інші перетворення.

Таблиця 2.2

Завантаженість СЕП у розрізі моделей обслуговування консолідованого коррахунку

Аналіз завантаженості СЕП у розріз моделей обслуговування консолідованого коррахунку (табл. 2.2) свідчить, що за останні два роки найбільшу кількість платіжних трансакцій (приблизно 34%) виконали комерційні банки, які працюють у СЕП за 3 моделлю обслуговування консолідованого коррахунку. Кількість установ цих банків становить третину від х загального числа, а сума виконаних ними початкових платежів збільшилася більш як удвічі. За цією моделлю працюють в основному банки з розгалуженою мережею філій (такі, як Укрсоцбанк, Промінвестбанк), які здійснюють платеж через власну внутрішньобанківську платіжну систему (ВПС). Основною перевагою цієї моделі є те, що головний банк має змогу повністю контролювати розрахунки своїх підвідомчих установ.

Близько 33% від загальної кількост банківських установ працюють за 2 моделлю обслуговування консолідованого коррахунку. Кількість платіжних трансакцій, виконаних ними за 2007 рік порівняно з 2006 роком, збільшилася на 14%, а сума платежів – на 76%. За цією моделлю працюють усі установи Ощадного банку України. Консолідовані кореспондентські рахунки відкрито його обласним дирекціям, які ведуть рахунки і контролюють розрахунки філій на регіональному рівні за допомогою ВПС. Нині до роботи за цією моделлю приєднується Державне казначейство України, яке поступово переводить сво установи на роботу в СЕП.

За незалежним кореспондентським рахунком у СЕП працюють близько 17% банківських установ. Кількість оброблених ними платіжних трансакцій у 2008р. порівняно з 2007 роком. збільшилася на 36%, сума початкових платежів – на 63%.

За 6 моделлю обслуговування консолідованого коррахунку за станом на 1 січня 2002 року працюють близько 6% від загальної кількості банківських установ. Сума виконаних ними початкових платежів за звітний період збільшилася на 66%, а кількість трансакцій — на 8%. За цією моделлю працюють комерційні банки, які не мають ВПС, але мають довол розгалужену систему філій у регіонах України і надають своїм обласним дирекціям право організовувати їх роботу.

За 4 моделлю працює майже 5% банківських установ. Сума початкових платежів, оброблених ними за 2007 рік порівняно з попереднім роком зросла на 88% при збільшенні кількості платіжних трансакцій на 22%. Робота за цією моделлю дає змогу головному банку керувати процесом обмеження на початкові платежі філій у масштабах усієї країни.

Близько 4% банківських установ України працює за 1 моделлю обслуговування консолідованого коррахунку. Торік вони виконали на 1% більше початкових платежів, ніж у 2006 році. При цьому сума початкових платежів зросла на 42%. Ця найпростіша модель роботи в СЕП не потребує великих капіталовкладень.

Значно зросла (на 99%) сума початкових платежів, здійснених банками, які працюють за 7 моделлю, хоча ці установи налічують лише 3% від загалу учасників СЕП; кількість виконаних ними початкових платежів збільшилася на 26%. Ця модель — поєднання третьої і четвертої: головний банк має змогу контролювати значні фінансові операції філій, як водночас є відносно незалежними у розпорядженні дрібними сумами.

Вже сім років система електронних платежів Національного банку України успішно виконує покладені на неї функц вітчизняної платіжної системи. Протягом цього часу спостерігається тенденція до зростання загального обсягу платежів (табл. 2.3 ).

Таблиця 2.3

Завантаженість СЕП

Аналізуючи динаміку кількості та сум платежів, встановлено стрімке збільшення обсягу платежів у вересні 2003 року. Це пов'язано передусім із грошовою реформою, головною метою якої було введення замість тимчасової грошової одиниці (карбованця) національної валюти — гривні.

Із табл. 2.3 видно, що постійно зростають загальні обсяги платежів із 31 млн. трансакцій на суму 48 млрд. грн. у 2002-му до 106 млн. на суму 964 млрд. грн., у 2008 році. Збільшення кількості платежів більш як утричі, а суми — у 20 разів свідчить про те, що потреба суб'єктів господарювання у послугах банків зростає, а діюча система електронних платежів зручна для її учасників і на сьогодні цілком задовольняє їхні потреби.

За період реформи — з 2 по 16 вересня 1996 року — банківською системою було вилучено карбованців на загальну суму 327,9 трлн. (97% емітованої до реформи готівки), в тому числі з обігу — 309,5 трлн. крб. (97%), із кас банків — 18,4 трлн. крб. (96,3%). Навантаження на СЕП збільшилось у 2—3 рази, зросли вимоги щодо швидкості та регламенту виконання платежів.

Надійність і гнучкість системи електронних платежів сприяла проведенню грошової реформи у вересні 1996 року, коли у зв'язку із запровадженням нової національної валюти обсяг міжбанківських розрахунків подвоївся, а то й потроївся, і висуваються підвищені вимоги щодо швидкості виконання платежів.

1997 року СЕП реформовано у зв'язку з переходом банківської системи України на світові стандарти бухгалтерського обліку та звітності і з початку 1998 року вона почала працювати по-новому.

1998 рік порівняно з попереднім характеризувався зменшенням загальної суми платежів. Однак, починаючи з 1999 року спостерігається збільшення обсягу платежів комерційних банків, що пояснюється піднесенням економіки України та зростанням реального ВВП у січн жовтні 2000 року на 5% відносно відповідного періоду попереднього року.

Зазначимо, що середньодобова завантаженість системи зросла з 336 тис. у січні до 514 тис. платежів у грудн 2000 року.

Збільшення кількості платіжних трансакцій та суми платежів свідчать про пожвавлення економічної активності, стійку тенденцію до збільшення фінансових потоків у господарському оборот України та спроможність системи електронних платежів забезпечити належне обслуговування її учасників. Надійність роботи СЕП повсякчас підвищується, розширюється спектр її послуг, розвивається бухгалтерська модель.

Національний банк намагається максимально використати можливості системи, дбає про поширення моделей керування ресурсами через консолідовані кореспондентські рахунки, про оптимальне їх використання. Фахівці НБУ підвищують рівень надійності й безпеки виконання платежів, захисту конфіденційної банківської інформації; удосконалюють систему резервування та відновлення діяльності системи електронних платежів у разі порушення її роботи або виникнення надзвичайних ситуацій.

Загальний обсяг виконаних через СЕП платежів зріс із 31 млн. трансакцій на суму 48 млрд. гри. у 1995-му до 106 млн. трансакцій на суму 964 млрд. грн. у 2001 році.

Зважаючи на світові тенденції розвитку платіжних систем. Національний банк створює у рамках СЕП систему термінових переказів (СТП). Відомо, що СЕП функціонує в режимі "оф-лайн", тобто з точки зору користувача, виконання його платежу відсувається упродовж певного проміжку часу (хвилин, годин), а результат оформлено у вигляді окремо технологічної дії. А СТП працює в режимі “он-лайн”, тобто, з точки зору користувача, реагує на ініційовану трансакцію практично миттєво (за частки секунди), результат оформляється технологічно як невід'ємна складова само трансакції, причому між й ініціюванням і отриманням результату не можуть бути виконані дії, що не стосуються цієї трансакції.

Протягом другого півріччя 2000 року в ході тестових випробувань СТП за участю ряду комерційних банків через систему проводилися тільки інформаційні трансакції. Почалася її дослідна експлуатація. Електронний документ з інформацією про переказ банком грошових коштів через СТП прирівнюється до аналогічного документа, за яким перекази проходять через СЕП, а сума відображається і на коррахунках банків, і на рахунках їхніх клієнтів СТП упроваджується поетапно водночас із функціонуванням діючої СЕП, що забезпечу від порушень у діяльності банківської системи України.

Наступним етапом розвитку платіжно системи України стало поступове впровадження безготівкових форм розрахунків населення, зокрема платіжних карток та інших електронних платіжних засобів.

Вітчизняний ринок платіжних карток за короткий час почав набувати рис, притаманних західному картковому бізнесу, головні з яких — різноманітність форм і поширеність Відтак можна було б говорити про широкі перспективи цієї справи. Втім, навіть побіжний аналіз українського карткового ринку наводить на думку, що подані вітчизняними банками дані про показники, досягнуті в цій сфері діяльності носять рекламний характер швидше анонсують проектну потужність їхніх карткових програм. Схоже на те що превалює прагнення перетопити споживача та обійти конкурентів.

Міжнародні експерти зазначають, що в країнах Європейського Союзу обслуговування готівки щорічно обходиться банкам компаніям роздрібної торгівлі в 45 млрд. доларів США. Вартість річної підтримки Національним банком готівково-грошового обігу в Україні становить не менше 120 млн. грн.

Отже, за умови зацікавленості держави зниження навіть на 20—25% потреби в готівці за рахунок запровадження карток може дати близько 25-30 млн. грн. щорічної економії коштів держбюджету.

Внутрішні міжбанківські платіжн системи — лише на початковій стадії становлення. Вони організовані за стандартами і правилами міжнародних систем, що гарантує надійність їх роботи бізнесу. Банки — члени міжнародних систем, використовуючи наявні програмне технічні рішення, не несуть додаткових витрат і заощаджують на платі за міжнародну торгову марку, а банки, які приєднуються до цих систем, можуть обробляти їхні картки заробляючи відразу ж на еквайрінгу.

Внутрішні локальні монобанківськ платіжні системи мають швидше характер систем доступу до рахунку оскільки сфера використання таких карток як платіжних обмежена. Часто вони не можуть працювати навіть на міжфілійному рівні. Тому найвірогіднішою є їх міграція або заміна на інші (НСМЕП внутрішн міжбанківські платіжні системи або міжнародні).

Для організації розрахунків у гривнях за внутрішніми платежами, які виконуються за допомогою карток VISA International, 1998 року в НБУ вперше у світі створено і впроваджено програмно-технічний комплекс ТОПАЗ, що ефективно виконує функції маршрутизац повідомлень, авторизації, клірингу і розрахунків, а також управління ризиками в системі. Розрахунковим банком за внутрішніми платежами системи VISA International є Національний банк, який використовує систему електронних платежів Комплекс ТОПАЗ і міжбанківський процесинговий центр НБУ дають змогу створювати в Україні внутрішні платіжні системи, використовуючи та розвиваючи досвід і правила роботи міжнародних систем.

Сьогодні в нашій країні операції за картками міжнародних платіжних систем обробляються за допомогою п'яти процесингових центрів, не рахуючи міжбанківського процесингового центру ТОПАЗ.

2.2 Аналіз безготівкового обороту АСУБ "Грант"

В сучасному комерційному банку фінансовий аналіз являє собою не стільки елемент фінансового управління , а склада основу, оскільки фінансова діяльність, як відомо, є провідною в банку. Управління нею неможливе без аналізу - будь то традиційне здійснення кредитних операцій, зберігання грошей, нові види діяльності, чи проведення платежів розрахунків. Останні й розглянуті.

Зміст, місце і роль фінансового аналізу безготівкового обслуговування банку залежить від специфіки діяльності банку в галузі посередництва між економічними суб'єктами, високою мірою залежності від клієнтської бази.

Важливість аналізу виявляється в тому, що високоякісне безготівкове обслуговування - це розширення клієнтської бази отримання дешевих грошових ресурсів на поточних рахунках.

Для того, щоб виявити значення безготівкового обслуговування клієнтів для банку, необхідно розглянути питому вагу доходів витрат від розрахункового обслуговування в загальній їх сумі. Структура доходів АСУБ "Грант" за 2007 та 2008 роки представлена в табл. 2.4:

Таблиця 2.4

Аналіз доходів АСУБ "Грант"

З табл. 2.4 видно, що загальний темп приросту доходів у 2008 році становить 2,44%, що є позитивною тенденцією. Доходи від розрахункового обслуговування займали вагоме місце в структурі доходів в 2007 році - 88,10%, а у 2002 - 69,12%, що дорівнює 1421,57 тис. грн. проти минулорічних 741,12 тис. грн. Зменшення питомої ваги комісійних доходів в зальній структурі доходів відбулося за рахунок збільшення питомої ваги процентних доходів. Але в той же час абсолютний приріст комісійних доходів від розрахункового обслуговування склав 680,45 тис. грн., а темп росту цього показника у 2008 р. становить 1,92 разів, тобто відбулося його збільшення майже в два рази. Структура витрат банку представлена в табл. 2.5:

Таблиця 2.5

Аналіз витрат АСУБ "Грант"

За даними табл. 2.5 можна зробити висновок, що витрати по розрахунковому обслуговуванню займають незначну питому вагу в витратах банку - 0,56% та 5,23% в 2007 та 2008 роках відповідно. Приріст витрат по розрахунковому обслуговуванню на 65,08 тис. грн. пояснюється значним розширенням обсягу безготівкових розрахунків. Порівнюючи названі показники з відсотками доходу від розрахункових операцій помітне позитивне співвідношення. В 2007р. доходи перевищили витрати на 16,56%, а в 2008 - на 35,86%. Темп росту доходів перевищує темп росту витрат за 2007 та 2008 роки.

Таким чином проаналізувавши структуру доходів і витрат АСУБ "Грант" за 2007 та 2008 роки можна сказати, що обслуговування безготівкового платіжного обороту клієнтів банку є ефективною і прибутковою операцією, що робить її найважливішою для даного банку. Це пояснюється специфікою роботи банку, в основі яко обслуговування розрахунків сільськогосподарського сектору економіки та багатьох середніх підприємств регіону.

Шляхом збільшення доходів від обслуговування безготівкових розрахунків є зменшення витрат на здійснення цих операцій. Для цього необхідно проаналізувати структуру вартості розрахункових операцій АСУБ "Грант", що дасть можливість виявити резерви для економії коштів (табл. 2.6). З цієї таблиц видно, що витрати на утримання персоналу складають 27,04% у 2007 році та 44,67% у 2008 році в собівартості розрахункових операцій. Це є найвагомішою статтею витрат в загальній структурі витрат банку. Серед можливих шляхів економ витрат на здійснення розрахункових операцій є зменшення витрат на утримання основних засобів та нематеріальних активів, велике значення яких (у 2007 роц 42,23% в загальній структурі видатків, у 2008 році – 39,46%) пояснюється тим що банк проводив капітальний ремонт в серпні 2007 року, що зумовило значні видатки на придбання обладнання, ремонт приміщення тощо.

 Таблиця 2.6

Вартість розрахункових операцій АСУБ "Грант"

Також треба відмітити надзвичайний ріст комісійних витрат, в 17,68 разів (табл. 2.7). Це свідчить про необхідність детальнішого розгляду всіх статей витрат банку, для розширення можливостей їх зменшення. Майже в 2 рази зросли витрати на телекомунікації. Виходячи з цього в наступному розділі наведений розрахунок зниження витрат на обслуговування банку в системі електронних платежів. Спостерігається збільшення в 1,38 разів витрат на утримання основних засобів та нематеріальних активів. Але це пояснюється активною роботою АСУБ "Грант" в сфері розширення своєї діяльності в Харківському регіоні, введення в експлуатацію безбалансового відділення.

Підсумком аналізу безготівкового платіжного обороту АСУБ "Грант" є аналіз ефективності ц діяльності, тобто розрахунок показника рентабельності (див. табл. 2.7). В цій таблиці розглянуто рентабельність безготівкового обслуговування - 19000,08% в 2007 році та 2060,93% в 2008 році рентабельність спала, але це в відносних величинах. В абсолютному вигляді ці цифри дуже вражають своїм зростом, тому банку дуже вигідне розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів. Банк отримує надприбутки за даною послугою. Це пояснюється тим що банк займає майже монопольне становище на ринку обслуговування клієнтів, які пов'язані з охороною об'єктів та службою нкасації.

Таблиця 2.7

Рентабельність розрахункових операцій АСУБ "Грант"

З проведеного аналізу ефективност безготівкового обслуговування АСУБ "Грант" можна зробити висновок: левову долю своїх прибутків банк отримує від операції по обслуговування безготівкового платіжного обороту (додаток Е).

Перспективою розвитку безготівкового обслуговування клієнтів може бути введення нових зарплатних проектів пластикових карток для робітників великих підприємств Харківського регіону. (на даний момент введено в експлуатацію ВАТ "Харківгаз"., ВАТ "Харківобленерго"., УДСО при УМВС України., ВАТ "Стома".

2.3 Аналіз впровадження пластикових карток міжнародних розрахункових систем в Харківському регіоні

В умовах розвитку ринкових відносин в Україні пластиков картки стали одними із найбільших зручних інструментів здійснення безготівкових розрахунків. Одночасно пластикові картки є необхідним атрибутом світового фінансового ринку.

У країнах із розвинутою ринковою економікою платіжна картка стала лише формою однієї з банківських послуг, які надаються вкладнику, оскільки існує розгалужена інфраструктура безготівкових платежів з розрахунками за допомогою пластикових карток.

На жаль, події 17 серпня 1998 року та економічна криза, що виникли після цього, дуже пригальмували темпи розвитку карткових проектів як в Росії, так і в Україні. В Україні процес розвитку ринку пластикових карток почався дещо пізніше.

Відставання України в сфері розвитку карткового бізнесу викликано рядом об'єктивних причин.

По-перше, російські банки (особливо московські) порівняно з українськими мають більший капітал та широкі міжнародні зв'язки, оскільки сформован ще в Радянському Союзі за централізованої й адміністративної системи.

По-друге, завдяки тій же системі в Україні менш розвинута мережа торгівлі та послуг, у тому числі й мережа організацій, що раніше приймали картки за угодами з "Інтуристом".

По-третє, економіка України більшою мірою постраждала в процесі розпаду колишнього Союзу. Окремо слід згадати про гіперінфляцію в 1992-1994 роках, яка практично цілком виключила можливість розвитку карткового бізнесу.

Одними із перших стали приймати до оплати картки VISА банки Укрінбанк, Приватбанк, "Інко", "Аваль" (початок 1995 року). Приблизно в той же час було розпочато випуск карток інших систем.

Як свідчить статистика, найпоширенішими в Україні (не враховуючи спеціалізованих телефонних карток ї проїзних у метро) дентифікаційні картки з магнітною смугою.

У березні 1997 року Національний Банк України зажадав від українських комерсантів обслуговуватися за картками тільки в українських банках.

В Україні є значний прошарок осіб, котрим банківські картки необхідні для використання за кордоном. Це дипломатичні працівники, представники державної влади, приватного бізнесу, великих громадських організацій, фондів та ін..

Студенти та молодь взагалі, котрі сьогодні не так уже рідко бувають за кордоном, є потенційними споживачами карткових проектів. Зникнення "інфляційного прибутку" та нерозв'язані проблеми із залученням нових клієнтів змусили банки звернутися до карткового бізнесу як до нового інструменту банківського маркетингу.

Спосіб участі в платіжній системі значно варіюються. Банки, що оперують незначними фінансовими ресурсами, звичайно, обирають роль агента з поширення карток іншого, більш значного банку-емітента. Також на агентських угодах з іншим банком може бути побудовано й еквайрінг – тобто банк одержу комісію від банку-еквайєра за притягнення до розрахунків пластиковими картками торгових точок та підприємств сервісу.

Дуже поширена також операція видачі готівки за угодою з банком-еквайєром. Робота за агентським договором може стати першим кроком на шляху до власної карткової програми - так сталося з банком "Аваль".

Наступний етап карткової програми - розв'язання питання про безпосередній вихід на розрахункові й авторизаційні мережі міжнародних систем або роботу з ними через посередника – процесинговий центр. Серед фірм-процесорів виділяється "ЕСР" (Іспанія), що обслуговує картки Еurocard /Маstercard. Так через ЕСР працюють Приватбанк. Користується популярністю латвійська фірма "Банк Сервіс" (Укрінбанк, Укрексімбанк), оскільки пропонує консультації російською мовою, дещо меншу вартість послуг, ніж західноєвропейські процесингові центри, а також комбіноване обслуговування за декількома міжнародними системами.

Власний процесинг поки що не під силу більшості українських банків. Поки що його реалізує тільки Промінвестбанк.

Щодо випуску карток найбільш активно працюють Приватбанк, "Аваль", Перший український міжнародний банк, Промінвестбанк, Укрексімбанк. Обслуговування карток здійснюється головним чином Приватбанком, "Авалем", Укрексімбанком. В обігу вітчизняної банківської системи на даний час знаходиться близько 500 тис. платіжних карток до найбільших емітентів пластикових карток можна віднести так банки, як АППБ "Аваль", Приватбанк, Промінвестбанк, ПУМБ та інші.

На цей час ситуація на українському ринку еквайрінгу міжнародних платіжних карток також істотно зміниться у зв'язку з придбанням Промінвестбанком, "Авалем", Приватбанком, а також Укрексімбанком значного числа банкоматів та пост-терміналів,

У конкурентній боротьбі банки швидко знизили тарифи до мінімально можливих, і зараз тарифи з випуску й обслуговування карток істотно не відрізняються. Комісія за обслуговування торгових точок і підприємств сервісу коливається від 3 до 4 відсотків при різних умовах надання пост-терміналів та видатків терміналів. Спочатку всі банки орієнтувалися на випуск карток для використання за кордоном та на еквайрінг карток, емітованих іноземними банками. Одержання карток громадянами України в значних кількостях створило фактично повторну хвиля еквайрінгу, коли підприємства торгівлі та сервісу масово приймають картки, полюючи вже за внутрішнім споживачем. Це, в свою чергу, викликає додатковий попит на картки і т.д.

Комерційні банки дуже швидко переконаються, що застосування пластикових карток як засобу платежу - річ вигідна. Масштабності ж у справ забезпечення платіжних процесів на основі карткових технологій в Україні можна досягти, лише збалансувавши інтереси всіх учасників розрахунків. Сутність цих нтересів полягає в тому, що держава зацікавлена у залученні до банківських установ коштів населення.

Таким чином, ринок пластикових карток в Україні можна вважати перспективним і багатообіцяючим, якщо економічна ситуація в країні залишиться більш-менш стабільною або поліпшиться. Цілком можливе вибухове зростання кількості та грошового обсягу операцій за платіжними картками у найближчі 1,5-2 роки. Підтвердженням цього може служити приклад таких країн , як Чехія, Польща, Словенія, де споживач банківських послуг уже розглядає платіжну картку як звичайний інструмент доступу до свого рахунку в банку.

В сучасних умовах особливого значення набуває впровадження передових методів управління окремими видами банківських операцій, зокрема операцій, пов’язаних з безготівковими розрахунками на базі пластикових карток. Все більшого значення набуває наукова система обґрунтування управлінських рішень, яка базується на статистичній інформації. Актуальним є створення використання автоматизованої бази даних на основі інформаційних систем окремих банків, асоціації банків, Держкомстату України, підприємств і установ контрагентів банків.

Для прийняття рішень з використанням інструментів маркетингу про розробку нових послуг і про установку і зміну тарифів на послуги банку; про відкриття філіалів будь-якому банку необхідно прогнозувати результати своїх дій. Щоб підвищити ефективність карткового обслуговування, залучити додаткових клієнтів банк має вибрати наступні інструменти: зміну тарифів, рекламу чи розширити сітку філій.

Так як предметом дослідження виступає послуга з надання карткового обслуговування клієнтам АСУБ "Грант", для більш повного та детального аналізу на розгляд взято декілька таких крупних банків Харківського регіону станом на 01.03.2002 р., як: "Укрсоцбанк", "Надра", "Приватбанк", ХВ УАК ПІБ.

Цілі дослідження:

–     визначити параметри конкурентоспроможност карткового обслуговування;

–     оцінка привабливості послуги;

–     принципи оптимізації тарифної політики.

Вибір послуги того чи іншого банку визначається іміджем банку, тарифною політикою та територіальною доступністю відділень:

Pr = f ( Im, Tr, D) (2.1)

де Pr - міра привабливості послуги;

Im - міра іміджу;

Tr - міра сприятливості тарифної політики;

D - міра доступності.

Так як оперуємо безособовими величинами, призначеними для якісних оцінок та порівняння конкурентоспроможності карткового обслуговування, то в якості узагальненого показника конкурентоспроможності (Pr) може бути запропонована лінійна залежність:

Pr = K1*Im + K2*Tr + K3*D (2.2)

де К1, К2, К3 - коефіцієнти, що визначають значимість вказаних параметрів у споживацьких мотиваціях.

В результаті кінцева залежність має вигляд:

Pr = 0,5*Im + 0,2*Tr + 0,3*D (2.3)

Імідж – суспільна уява про якість банку, включаючи довго тривалість безконфліктного існування на ринку, позитивні відгуки влади (ЗМІ, влади, реклама та ін.), престижність. Головною складовою іміджу є довіра клієнту. В даному проекті імідж визначений через довіру клієнтів у вигляді співвідношення коштів юридичних і фізичних осіб до пасивів балансів відповідних банків.

В табл. 2.8 наведений рівень довіри клієнтів, банкам Харківського регіону.

Таблиця 2.8

Ступінь довіри клієнтів деякими банками Харківського регіону станом на 1.03.2008 р.

З табл. 2.8 видно, що найвищою довірою серед у клієнтів серед Харківських банків користуються банки Промінвестбанк, Укрсоцбанк, до банків з середнім рівнем довіри можна віднести АСУБ "Грант", АКБ "Надра".

Сприятливість послуги розраховується за формулою 2.4.

Tr = (t min – tr) / (t min – t max) (2.4)

де Tr - сприятливість тарифної політики;

tr - діючий тариф;

t min - найменш вигідний тариф для клієнта;

t max - найбільш вигідний тариф для клієнта.

При розгляді тарифів має сенс аналізувати лише тарифи, як підтверджують зацікавленість банку в виконанні даної послуги.

Таблиця 2.9

Розрахунок міри сприятливості тарифної політики з карткового обслуговування

Наступною складовою інтегрального показника є сприятливість тарифної політики послуг (Tr). Сприятливість визначається співвідношенням діючого тарифу з найбільш вигідним для клієнта на аналогічну послугу на ринку. Розрахунок ступеню сприятливості тарифної політики з карткового обслуговування по банкам Харківської області представлений в табл. 2.9.

З табл. 2.9 видно, що ринок названої послуги характеризується високою конкуренцією між банками. Про свідчить досить однорідний тариф у банків, які розглянуто. Тариф відрізняється максимум на 0,5%.

Наступним параметром в функції для визначення конкурентоспроможності послуги є доступність (D). При визначенні міри доступності використовується припущення раціональності розміщення мережі філій банків по території, що обслуговується. При цьому доступність хоч визначається кількістю філіалів банків, не пов’язана лінійно з розвитком мереж філій.

Шляхом експертних оцінок встановлено, що доступність послуги (D) в залежності від кількості філій (N) визначається так:

в діапазоні від 0 до 20 філій D1 = 0,025*N;

в діапазоні від 21 до 40 філій D2 = 0,015*N + 0,2;

в діапазоні від 41 до 200 філій D3 = 0,00125*N + 0,75;

в діапазоні від 200 і більше філій D4 = 1,0.

Як видно доступність, яку приносить кожна додатково відкрита філія у мережі банку з більше ніж сорока філіями, знижується. Розрахуємо доступність послуги з карткового обслуговування клієнтів банків Харківського регіону в табл. 2.10.

Таблиця 2.10

Доступність карткового обслуговування для клієнтів

Табл. 2.10 показує рейтинг банків по ступеню обхвату території філіями. Найбільш доступна послуга обслуговування карток клієнтів є в Укрсоцбанку (0,1425) та в Промінвестбанк (0,12). З середнім рівнем доступност можна назвати Приватбанк (0,03). Інші до низького рівня доступності.

Зіставляючи табл. 2.9 та 2.10 можна зробити висновок про те, що найвищі тарифи у банків з розвиненою мережею філій – Укрсоцбанк. Але Промінвестбанк, напроти, має самий низький тариф з однією найрозвинутішою філією. Банки з вузькою мережею філій ведуть політику завоювання клієнтів нижчими тарифами.

Розрахувавши складові параметри інтегрального показника привабливості послуги карткового обслуговування можна визначити сам показник. Він показує рейтинг кожного банку Харківської області щодо даної послуги (табл. 2.11)

Таблиця 2.11

Визначення конкурентоспроможності карткового обслуговування станом на 1.03.2008 р.

Як бачимо, конкурентоспроможність карткового обслуговування в Харківському регіону характеризується певною однорідністю. Немає банків з великим відривом від загального рівня.

Розрахунок показав, що найбільша міра привабливості в Укрсоцбанку, на другому місці Промінвестбанк та ін.. Можна зробити висновок, банкам необхідно розвивати мережу філій і знижувати вартість послуг, як представляються, лише за такої умови буде отримано більший прибуток, розшириться коло клієнтів та підвищиться рівень довіри до банку.

Розділ 3. Шляхи вдосконалення безготівкового платіжного обороту на сучасному етапі розвитку банківсько системи України

3.1 Введення програми розвитку системи масових безготівкових платежів в Україні – шлях до вдосконалення платіжного обороту держави

Протягом останніх десятиліть світова кредитно-фінансова система пройшла складний шлях від застосування готівкових коштів у різній формі до переважно безготівкових електронних розрахунків.

В Україні також зроблено чимало: створено систему електронних міжбанківських платежів, впроваджено систему типа "клієнт-банк", використовуються банківські платіжні картки, як вітчизняних, так і міжнародних платіжних систем для безготівкових та готівкових розрахунків юридичних та фізичних осіб.

Нині у банківській сфері України застосовуються чотири основні групи платіжних карток різних платіжних систем:

-     відомих міжнародних систем (Віза, Європей, Мастеркард);

-     внутрішніх локальних (запроваджених вітчизняними банками);

-     Національної системи масових електронних платежів.

У першій групі лідирують такі банки, як "Аваль", Приватбанк український міжнародний банк, Укрексімбанк та деякі інші. Аналіз їх роботи свідчить, що ринок в Україн для емісії міжнародних карток обмежений

Дві інші групи платіжних систем розвиваються шляхом упровадження "зарплатних" проектів. Однак, ці картки не можна назвати платіжними, бо вони використовуються лише для виконання основних банківських функцій – видачі та приймання готівки.

Застосуванню їх, як засобу платежу в торгівл чи сфері послуг перешкоджають такі фактори:

–     немає домовленості між банками про взаємний прийом карток;

–     бракує інфраструктури;

–     висока собівартість операцій, а отже вузька сфера застосування;

–     високі ризики;

–     не розроблені технології взаємодії із супутніми системами та відповідна нормативна база.

Зважаючи на ці реалії, НБУ створює Національну систему масових електронних платежів, покликану усунути основні перешкоди на шляху запровадження справді масової платіжної системи.

Із цією метою НБУ разом із вітчизняними партнерами розробив технологію, що ґрунтується на застосуванні старт-карток. Нею передбачене застосування офлайнових технологій, що значно зменшу собівартість операцій, а крім того дає змогу рентабельно виконувати навіть незначні за сумами операції.

Національний банк фінансував лише розробку базових складових НСМЕП:

–     системи безпеки;

–     програмного забезпечення старт-карток;

–     процесингових центрів.

Роль НБУ полягла в розробці технічних вимог, консультуванні та сертифікації завершених робіт.

 НБУ наприкінці 1999 р. підписав залікову угоду з німецькою компанією, яка входить до групи компаній Siemens, про постачання двох мільйонів чипів із вітчизняним програмним забезпеченням для виготовлення старт-карток.

У червні 2000 р. НБУ розпочав впровадження пілотних проектів НСМЕП.

Основними завданнями пілотного проекту було відпрацювання організаційних, нормативних, технічних і технологічних питань. НБУ постановою № 161 від 24.04.2000 р. затвердив “Тимчасове положення про національну систему масових електронних платежів” для якого поширюється стан пілотного проекту НСМЕП. НБУ оперативно доводитиме рішення Координаційної ради до відома банків та інших учасників системи. Пілотний проект по введенню національної картки, на сьогоднішній день вже закінчився. Цей факт найближчим часом буде оформлений рішенням НБУ. З самого початку в НСМЕП було заплановано задіяти десять банків з трьох міст України (Київ, Харків, Одеса), але кордон проекту значно розширився. Згідно з даними, які були опубліковані 13 лютого 2003року після всеукраїнського семінару у м. Харкові, на сьогоднішній день в проекті НСМЕП вже беруть участь 26 банківських установ з 52 міст країни.

Сумарно емітовано біля 148 тис. Карток (в тому числі в м. Харків – більш, як 33 тис), а грошовий оборот системи з початку реалізації проекту склав 290,8 млн. грн. (доля Харкова 62,7 млн. грн.) Процесінгових центрів два:

–     облуправління НБУ у м. Харків, який обслуговує АСУБ Грант”, Мегабанк та філію Експрес–Банку;

–     Центральна Розрахункова Палата у м. Київ.

В 2002році відбувалась масова експлуатація системи усі технології та програмне забезпечення працюють стійко та надійно. За рік ні разу не відбулось збою процесінгу, не було несанкціонованого доступу до системи.

Цей платіжний інструмент є привабливим для банків. На сьогоднішній день в систему можна вступити безкоштовно, а в подальшому, коли мова піде про промислову експлуатацію, сума буде, скоріш за все символічною – 1 тис. грн. А за вступ до VISA банк повинен заплатити 50 тис. дол.. США та відволікати кошти на депозитні вкладення у зарубіжному банку. На Україні депозитний страховий вклад зберігається на рахунках НБУ, як частина обов'язкових резервів.

Перевагами національної карти над зарубіжними аналогами: більш висока степінь захисту від підробок, багатофункціональність; більший строк використання (5 років навпроти 1-2); більша швидкість використання (карта має функцію ²електронний гаманець², тому не витрачається час на зв'язок з банком та авторизацію).

Перед національною картою не стоїть задача конкурувати з іноземними платіжними системами. ЇЇ основна задача – витіснення готівкових грошей. По-перше, обслуговування готівки обходиться НБУ дуже дорого: наприклад, строк використання однієї купюри номіналом 1 грн. складає 7 місяців. По-друге, стоїть задача легалізації тіньового сектора, котрий поповнюється, головним чином від готівкового обороту.

Якщо на першому етапі впровадження НСМЕП ще можна застосувати існуючу технологію залучання коштів працюючих громадян шляхом досягнення домовленостей між банками і трудовими колективами підприємств ("зарплатні проекти"), то надалі цього буде недостатньо. Необхідно вносити зміни до чинного законодавства, або поступово перевести всі виплати громадянам через банківськ рахунки. І передусім – працівникам державних установ, пенсіонерам тощо.

Над механізмами створення широкої інфраструктури із залученням недержавних джерел фінансування НБУ вже працює з двома фірмами. Основна ідея полягає в тому, що Інвестор (не обов’язково банк) встановлює термінами торгівлі, сфери послуг, на транспорт певного регіону і надає їх у користування за орендну плату (чи за лізинговою схемою). Крім того, на певних умовах він надає банку (банкам) у користування свою еквайрінгові інфраструктуру. За економічними оцінками, ця технологія дуже перспективна. Вже сьогодні комерційні структури пропонують співробітництво за такою схемою. НБУ готовий до широкої співпраці із цими фірмами, аж до можливо передачі їм для впровадження та наступної експлуатації регіональних процесінгових центрів.

Допомогти заручитися нормативною та законодавчою підтримкою впровадження НСМЕП покликана Координаційна рада.

Крім того, НБУ повинен подбати про те, щоб застосування безготівкових форм розрахунків було фінансово привабливим для населення та організацій, які продають товари й надають послуги за готівку. Можна запровадити різні зі величиною нормативи оподаткування (для готівкових розрахунків норматив оподаткування повинен бути більшим) або змінити цінову політику НБУ стосовно готівки. Готівка має стати дорогою. Крім того, варто ввести до порядку ліцензування торговельно діяльності диференційовані вимоги щодо обов’язкового прийому платіжних нструментів НСМЕП.

Національний банк України працює також над низкою супутніх програм, з упровадженням яких підвищиться ефективність і привабливість усієї системи. Йдеться насамперед про освоєння технології електронного чека для розрахунків між юридичними особами. Мегабанк нинішнього року почав впроваджувати нову технологію і вже замовив для цього невелику кількість корпоративних карток. На мій погляд, це перспективний напрям, який дасть змогу банку при незначних затратах окупити власн капіталовкладення.

Крім того, НБУ та ряд фірм розробляють технології для обслуговування і пільгових категорій громадян (на транспорті, в аптеках, при розрахунках за комунальні платеж тощо). Ця робота проводитиметься у тісній взаємодії з місцевими адміністраціями.

Простір для розширення сфери застосування платіжних карток НСМЕП відкривають дисконтн системи, функція яких поєднується у платіжний картці.

Великі перспективи НБУ вбачає також у впровадженні електронної комерції. Сучасні клієнти з картками НСМЕП матимуть змогу користування послугами Інтернет-магазинів, отримувати банківські послуги та сплачувати комунальні послуги через Інтернет.

Цей проект дуже перспективним, але й дуже складним для втілення його в життя. На сьогоднішній час існує багато перешкод, які необхідно подолати для того, щоб проект почав ефективно функціонувати. Перш за все потрібно покращити макроекономічну обстановку в країні, тобто покращити рівень життя населення. Лише коли у населення підвищиться рівень доходів та з’являться вільні кошти, тоді банки можуть розраховувати ці кошти, і на те, що платежі будуть здійснюватися не готівковим шляхом, а через платіжні картки. По друге, до проекту потрібно залучити якомого більше підприємств, установ, організацій у сфері торгівлі та надання послуг, тому що саме вони тим ланцюгом у системі, який буде безпосередньо приймати до оплати розрахунков картки. А для цього необхідно забезпечити їх системою терміналів для обслуговування системи, що потребує у свою чергу великого вкладення коштів. Лише при наявності всіх цих умов система зможе працювати та розвиватися.

Впровадження та розвиток НСМЕП домірно змінить стан масових безготівкових розрахунків в Україні.

3.2 Впровадження найсучасніших банківських технологій в платіжному обороті України

На даному етапі розвитку України стає дуже актуальним вигідним використання всіх можливостей сучасного розвитку технологій, в усіх сферах економіки, господарства, тощо. Так, не можна не помічати необхідності використання українськими банківськими структурами нового інформаційного середовища - глобальної мережі Інтернет, яка стрімко перетворюється в "абсолютний" ринок. Правильно використовуючи надані Інтернетом можливості, можна прискорити розвиток практично будь-якого виду бізнесу, зокрема оптимізувати і вдосконалити здійснення безготівкових платіжних розрахунків. Це призведе до підвищення швидкості та якості обслуговування безготівкових платежів клієнтів, та, як наслідок, банки, які будуть мати розвинену та сучасну систему обслуговування клієнтів звичайно підвищать свій рейтинг на рівні всіх банків України.

Складовими цієї сфери бізнесу є електронна комерція та нтернет-банкінг.

Термін "електронна комерція" означає "здійснення бізнесу електронним шляхом". Укладаючи угоди, сторони замість фізичного обміну або безпосереднього контакту вдаються до електронного способу взаємодії. Компанії можуть вибрати кращих постачальників не переймаючись їх географічним розташуванням та віддаленістю, вийти на глобальний ринок зі своїми товарами та послугами (додаток Ж). Це ж відноситься і до клієнтів банків у яких можливість роботи в Інтернеті, вони виберуть той банк, який може запропонувати м послуги даного виду, що призведе до економії часу, коштів, енерг працівників, які повинні ходити до установи банку навіть щоб провести один платіж.

Важливою складовою електронного бізнесу є інтернет-банкінг - управління банківським рахунком через Інтернет. Це - найдинамічніший найпрогресивніший напрям фінансових інтернет-рішень. Як засвідчив досвід американських і європейських банків, він дає змогу банку продавати, а клієнту - одержувати максимальний спектр послуг. Значний їх набір містить класичний варіант системи інтернет-банкінгу. Звичайно ж, можна дізнаватися про стан свого рахунку та операції за ним протягом будь-якого проміжку часу. Однією з переваг нтернет-банкінгу є те, що він не потребує спеціалізованих програм: можна використовувати звичайний "броузер" - стандартні інтернетівські програми.

За даними, отриманими компанією "Faulkner & Gray" (США) безпосередньо від фінансових інститутів, у Сполучених Штатах наприкінці 1999року понад 4,5 млн. американських родин (це близько 5% американських домогосподарств) здійснювали банківські операції через Інтернет. Число користувачів послуг "онлайнових банків" у країні в 2001 році сягнуло 22 млн. чоловік, що становить близько 10% населення країни. Уже сьогодні 15% операцій за рахунками приватні клієнти банків США здійснюють зі свого персонального комп’ютера. Нині 95% банків Фінляндії Швеції надають інтернет-послуги, якими користуються 25% клієнтів. У Англії статистика дещо інша: 65% банків і 4-5% клієнтів. Але на сферу фінансових послуг припадає 60% електронної комерції Великобританії.

Хоча електронна комерція в сучасному світі стала глобальною розгалуженою, далеко не всі відносини між її учасниками регулюються спеціальними законами або іншими юридичними документами. Розвиток електронної комерції, пов’язаний не лише з технологією, але й з правом. Вона потребує професійних підходів, чіткої взаємодії традиційно далеких одна від одної галузей знань.

У розвинутих країнах електронна комерція вже стала самостійною цариною юридичних взаємовідносин у внутрішній і міжнародній торгівлі, що спричинило кілька принципових правових наслідків:

–     з’явилася однойменна правова категорія і ціла сукупність пов’язаних із нею понять: електронна угода, електронний підпис, електронні платежі, електронні грош тощо;

–     електронн повідомлення (або електронний обмін даними), що застосовуються для укладення та виконання угод, замінюють паперову договірну документацію, традиційну для комерційних операцій. Виникла проблема в розробці критеріїв обов’язкової форми електронних угод та необхідних вимог до процедури їх укладення;

–     природа угоди принципово не змінилась - іншим став тільки спосіб її укладення здійснення;

–     на рівн звичаїв ділового обороту утвердився основний правовий принцип електронно комерції, який полягає в тому, що сторони не вправі ставити під сумнів законність ї дійсність угоди лише на тій підставі, що вона здійснена електронним способом.

Однак, досягнути гарантованого дотримання цього принципу не завжди вдається, що часто породжує значні юридичні труднощі. Зокрема, не має впевненост в тому, що всі положення такої угоди матимуть рівну юридичну силу в раз судового розгляду.

Нині найбільш значущими міжнародними правовими документами у сфері електронної комерції є:

–     Модельний закон ЮНСІТРАЛ “Про електронну торгівлю”;

–     Директива Європейського парламенту та Ради Європи від 13.12.1999 року про політику ЕС щодо електронних підписів;

–     Директива Європейського парламенту та Ради Європи від 08.06.2000 року про деякі правові аспекти інформаційних суспільних послуг.

Модельний закон “Про електронну комерцію”. Це модель за допомогою якої країни у національному законодавстві можуть вирішити основні проблеми, пов’язані з юридичною значимістю договору, що укладається з допомогою ЕОМ, з обов’язковою письмовою формою, підписом, оригіналом і копіями зберігання договірної документації в електронному вигляді, а також визнанням останньої, як судового доказу. Правовий режим електронного обміну даними, передбачений у законі, ґрунтується на принципі так званого функціонального еквівалента.

Ідеться про те, що, включивши в національне законодавство процедури, передбачені Модельним законом для врегулювання ситуацій, коли сторони обирають електронні засоби передачі даних, держава створює правове середовище, нейтральне без будь-яких переваг стосовно різних носіїв інформації.

Директива Європейського парламенту та Ради Європи від 13.12.1999 року про політику ЕС щодо електронних підписів. Цей документ створю правові передумови для широкого використання електронного підпису (ЕП) у країнах Європейського союзу. Серед приоритетних - надання електронному підпису юридичної та доказової сили. (Юридичні наслідки має викликати не сам факт використання ЕП, а обмін електронними документами, які містять ЕП, при чому ц наслідки залежать від змісту документів. Отже, визначення юридичної сили необхідне щодо електронного документа. Стосовно ж доказової сили ЕП можна погодитися з підходом, відповідно до якого саме він може слугувати підтвердженням істинності електронного документа.) При цьому в преамбул наголошено, що в законодавчому регулюванні не має потреби, якщо ЕП використовується виключно в рамках систем заснованих на угодах між обмеженою кількістю учасників.

Згідно зі статтею 5 зазначеної директиви держави учасниц повинні забезпечити умови, за яких ЕП задовольняв би юридичні вимоги до даних в електронній формі тією ж мірою, якою власноручний підпис задовольняє вимоги до даних на паперовому носії. Крім того, держави учасниці повинні в законодавчій формі визнати правомірність використання ЕП як доказу при судовому розгляді.

Директива Європейського парламенту та Ради Європи від 08.06.2000 року про деякі правові аспекти інформаційних суспільних послуг, зокрема електронної комерції, на внутрішньому ринку (Директива щодо електронно комерції). Цей документ регулює окремі види діяльності в мережі Інтернет на внутрішньому ринку ЕС. Зокрема, в ньому розглядається державне регулювання, а також питання стосовно поширення комерційної та іншої інформації з мереж Інтернет, договори, які укладаються в електронній формі, та відповідальність нформаційних посередників.

Директива забезпечує правовий захист угод, укладених в електронній формі. так, договір не може бути визнаний не дійсним лише на тій підставі, що його укладено через мережу Інтернет.

Усі названі документи є рамковими, тобто переважно вказують напрями розробки правового забезпечення та обмеження щодо правового регулювання, а не встановлюють конкретні норми. Принципи, закладені в цих документах, можуть бути використані при розробці українського законодавства з урахуванням вітчизняних реалій.

Цікавим для України може виявитися досвід регулювання електронної комерції в Росії, оскільки у цій країні економічне і правове середовище та рівень поширення нових продуктів в Інтернеті є досить подібним з нашим.

Російське законодавство досить оперативно, хоча водночас лише частково і суперечливо "сприйняло" електронну комерцію. Остання подана в основному у вигляді чотирьох юридичних конструкцій: "електронний документ", "електронна форма угоди", "електронний цифровий підпис" та електронн розрахунки.

Розвиток електронної комерції та інтернет-банкінгу в нашій країні поки що стримується через нечисленність аудиторії користувачів Інтернету. В Україні їх нині 200-500 тисяч. Не густо порівняно з 6 млн. росіян або 50 млн. американських шанувальників “всесвітньої павутини”. На жаль, не ма відомостей про платоспроможність українських користувачів Інтернету. Експерти вважають її досить низькою.

Гальмує роботу над новими технологіями, зокрема, електронною комерцією та інтернет-банкінгом, відсутність відповідних законодавчих актів та належного захисту в цій сфері. Немає внаслідок цього структур які б надавали послуги із сертифікації ключів для забезпечення суворо автентифікації (тобто встановлення справжності) торговців і покупців.

Усі банки прагнуть обслуговувати клієнтів з максимальним комфортом та наблизитися до нього у просторі і часі. Традиційно за для цього вони збільшують мережу філій і подовжують час для обслуговування. Однак, сучасні технології дають змогу досягти кращих результатів. Йдеться мова про віддалене (дистанційне) банківське обслуговування фізичних осіб та за допомогою банкоматів, управління рахунком (інтернет-банкінг) через Інтернет. Справді, дуже зручно не встаючи з крісла, здійснити із комп’ютера на робочому місці чи вдома платіж або дізнатися про залишок на рахунку. Але для цього клієнт повинен мати підключений до Інтернету комп’ютер, оплатити послуги провайдера та послуги зв’язку. На жаль, мало хто сьогодні в нашій країні має такі можливості. Втім, ще один вид віддаленого банківського обслуговування - найперспективніший найзручніший для України - дистанційне управління рахунком по телефону.

Технологією дистанційного управління рахунком по багатоканальному телефону передбачається, що клієнт у режими тонованого набору, дає розпорядження банківському комп’ютеру.

Такий вид обслуговування давно став звичним у західних банках. Деякі з них (наприклад, First Direct в Англії) тепер обходяться взагал без філій.

Система платежів по телефону "Телебанк-24" - це новітній банківський продукт, який не має аналогів в Україні, тому розробку складного та багатогранного проекту почали з налагодження контактів та обміну досвідом з іноземними банками, а також із порівняння вихідних умов розвитку цієї послуги на Заході та в нашій країні.

Цю програму почали розробляти у червні 2000 року. Тоді ж було створено спеціальну проектну групу. Розробку і впровадження банківського обслуговування по телефону вели за трьома головними напрямками: банківська технологія, нформаційна технологія та маркетинг.

Уперше скористатися системою "Телебанк-24" та оцінити її переваги клієнти змогли у жовтні 2000 року, це були клієнти "Укрінбанку", коли почала функціонувати автоматична довідкова система. Вона дає змогу отримати оперативну інформацію щодо всіх видів діяльності банку, офіційних та комерційних курсів іноземних валют на поточну дату. На час її впровадження проектна група вже підготувала до роботи платіжну систему, яка почала функціонувати у пілотному режимі з листопада 2000 року.

Із 1 лютого 2001 року система "Телебанк-24" доступна для всіх бажаючих. Як же працює ця система? Уклавши угоду на обслуговування клієнт отримує номер у системі та ПІН-код. Зателефонувавши до "Телебанку-24" він переключає телефон у режим тонованого набору, вводить свій номер та кілька цифр із ПІН-коду. Від шахрайства з боку будь-яких третіх осіб клієнта забезпечує багаторівневий захист, а саме:

–     1 рівень - лише клієнт та працівники банку знають номер договору в системі "Телебанк-24";

–     2 рівень - лише клієнт знає свій особистий ПІН-код;

–     3 рівень - клієнт сплачує лише обумовлені угодою платежі (навіть знаючи пароль або його номер у системі), ніхто не зможете переказати кошти на свій рахунок;

–     4 рівень - сума платежу не перевищує встановленого клієнтом ліміту;

–     5 рівень - завдяки роботі в автоматичному режим конфіденційну інформацію клієнта не може отримати жоден співробітник банку, чи нша особа;

–     6 рівень - під час роботи з оператором клієнт повідомляє тільки частину пароля, а отже його реквізитами не скористається жоден співробітник банку, чи інша особа.

Якщо авторизація пройшла успішно, клієнту відразу повідомляють поточний залишок на рахунку в системі (інформація з бази даних озвучується платою голосової обробки). Увівши код необхідної операції, він може дізнатися про залишки на своїх рахунках (карткових, депозитних), провести платіж за попередньо обумовленим договором на обслуговування реквізитами, отримати нформацію про виконані операції, замовити виписку тощо. Щомісяця безпосередньо в банку або поштою за вказаною в договорі адресою клієнт може отримати докладну виписку і проконтролювати стан свого рахунку та платежі.

Розпорядження обробляються без участі людини. Тому телефонувати можна цілодобово. Вказівки клієнта виконуються протягом поточного або наступного операційного дня. Якщо користувач не зміг переключитись у тонований режим, система підкаже, як це зробити, або після паузи, не дочекавшись відповіді, автоматично з’єднає з оператором. На нього в разі потреби можна переключитись під час сеансу зв’язку.

Користувач має змогу здійснювати практично всі повсякденн операції, пов’язані з банківським обслуговуванням: від контролю за рахунком, поповнення карткового рахунку до сплати комунальних платежів.

Виконати всі ці операції можна, перебуваючи будь-де і в будь-який час, аби лише був під рукою телефон. Досвід засвідчує, що клієнти здійснюють їх навіть із таксофонів нового типу.

Приблизно, кожна операція триває дві хвилини.

На прикладі "Укрінбанку", можна зробити висновок, що впровадивши цю систему банк отримує змогу на якісно новому рівні обслуговувати клієнтів, чого не вдалося б досягти навіть маючи мережу філій. Система працює майже так, як нтернет-банкінг, але клієнт несе менші витрати, “інтерфейс” для нього значно спрощений.

Завдяки автоматичній обробці заявок можна обслужити більше клієнтів за тієї ж чисельності персоналу. Відтак зменшується собівартість операції, вплив “людського фактора”, тобто робота банку з клієнтом ста безперебійною і надійнішою [48]. Головна перевага для банку - залучення через систему "Телебанк-24" нових клієнтів, збільшення обсягів продажу банківських продуктів і послуг.

Упровадження новітніх банківських технологій є запорукою сталого розвитку українського фінансового ринку, довіри населення до вітчизняних банків та широкого його залучення до розрахунків у безготівковій формі, спрощення і прискорення комунальних та інших платежів.

3.3 Введення нових послуг в АСУБ "Грант" на підставі досвіду використання безготівкових розрахунків в розвинених країнах світу

Економічні зміни і нові напрями торгових потоків дозволяють передбачити, що потреба в належному забезпеченні платежів і договірних зобов'язань буде зростати. В зв'язку з цим, на фоні існуючої нестабільност стотно зростає значення і потреба в ефективних і надійних інструментах безготівкових розрахунків.

На сьогоднішній день головною задачею банків вдосконалення існуючих послуг та введення в експлуатацію нових. При достатньо великій конкуренції між банками потрібно шукати нові шляхи здешевлення послуг.

Одним за напрямків роботи АСУБ "Грант" є успішне співробітництво з системою грошових переказів "АНЕЛІК". Це система, яка оперує в основному серед країн СНД, принципово відрізняється від системи "WESTERN UNON" та "MONEY GRAM" низькою вартістю послуг для клієнтів, що допомагає її активному розвитку. За 7 місяців після введення цієї системи в дію, послугами банку з переказів через дану систему, скористалось більш ніж 2500 клієнтів, оборот склав більше ніж 700 тис. дол. США. Витрати несе відправник у розмірі 3-4% від суми переказу. Одержувач не несе ніяких витрат. Відправити й одержати переказ можна у будь-якій точці системи протягом 3-24 години після відправлення. АСУБ "Грант" першим банком в Україні, який підключився до міжнародної системи грошових переказів "АНЕЛІК". Тому протягом 2002 року робота банку в якості клірингового центру даної системи стала однією з пріоритетних напрямків діяльності, за минулий рік банком було підключено 8 українських банків, що дозволило збільшити обслуговуючу сітку системи більш ніж на 150 відділень. Пункти обслуговування "АНЕЛІК" відкриті у всіх регіонах України. Об'єм переказів, які поступили в Україну за 2002 рік склали більше 8 млн. дол. США, а середньомісячні обороти перевищили 2,4 млн. дол. США.

Перспективним напрямком розвитку безготівкових розрахунків можна вважати систему "Bank WORKS". Дана система включає в себе всі етапи оплати по картам, починаючи з етапу здійснення трансакцій та закінчуючи кінцевою обробкою даних пов¢язаних з випуском карток та операціями за ними. "Bank WORKS" включає в себе всеохоплюючі функції управління з перевірки ризиків та несанкціонованого втручання в систему, а також систему управління інформацією для прийняття найкращих бізнес-рішень та покращання обслуговування клієнтів. Недавно випущені продукти дозволяють скористатись новими можливостями бізнесу, який пов'язаний з електронною комерцією (електронні платежі та покупки ), старт карти, В2В, здійснення банківських операцій за допомогою мобільних пристроїв та послуги, які надаються через Інтернет.

"Bank WORKS" забезпечує повну підтримку різноманітних валют, включаючи Євро. Система підтримує крос – курси різноманітних валют і для кожного рівня конвертації встановлюються окремі правила конвертації обміну валют. Усі бухгалтерські дані, які відносяться до обміну валют, генеруються автоматично у відповідності до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Також забезпечується повна підтримка міжнародних виплат та міжнародного випуску карт.

Сильними сторонами даної системи є:

–     скорочення часу покупок;

–     доступ через Інтернет;

–     різноманітні види валют;

–     обновлення та обробка в системі реального часу;

–     підтримка системи міжнародних карток.

Отже система "Bank WORKS" забезпечує детальне управління нформацією. Вона являється принципово новим шляхом для розвитку кожного банку. Вона дозволяє вдосконалювати існуючі послуги банку, допомагає збільшити прибутковість операцій завдяки професіональному обслуговуванню клієнтів.

Одна з принципово нових технологій - це запуск та введення в АСУБ "Грант" послуги "мобільного банкінга". Клієнти, які володіють мобільними телефонами можуть отримувати виписку зі свого рахунку безпосередньо на свій телефон у вигляді SMS – повідомлень. Це зовсім новий спосіб доступу до банківських продуктів та послуг, який містить в собі переваги двох каналів: Інтернет та мобільного зв'язку.

Сьогодні мобільний телефон, що підтримує WAP- стандарт (наприклад, Нокіа 7110, Еріксон р320), по суті є терміналом, за допомогою якого клієнт може отримати доступ до банківських послуг, які раніше вимагали його візиту до філії банку; цей термінал завжди знаходиться з клієнтом, отже банківські послуги доступні 24 години на добу та 365 днів на рік, з будь-якої точки – в цьому, зокрема, полягає відмінність від традиційного доступу до Інтернет, коли вимагається персональний комп'ютер та постійний зв'язок з постачальником сервісу Інтернет.

АСУБ "Грант", як будь-який універсальний банк в процесі свого розвитку так чи інакше намагається охопити весь спектр дистанційного банківського обслуговування (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Схема системи дистанційного обслуговування банку

Якщо системи "клієнт-банк" вже знайшли впровадження і навіть частково порядок їх застосування визначено в Інструкції НБУ № 7 "Про здійснення безготівкових розрахунків у господарському обороті України", то "Інтернет-банк-клієнт" та комп'ютерна телефонія є достатньо новими напрямками і нормативно-правова база поки що не визначена.

Проте центри телефонних дзвінків (комп'ютерна телефонія) стають важливим каналом маркетингу та сервісу для багатьох банків розвиватимуться разом з розвитком електронної комерції. Підготовленість персоналу, доступність інструментів та собівартість операцій – ось що визнача ефективність центру телефонних дзвінків. Банк, який забезпечить найкращий зв'язок представників служби підтримки клієнтів з інформацією про клієнтів та нструментами вирішення проблеми, матиме явну конкурентну перевагу.

Персонал, що безпосередньо контактує з клієнтами, ма швидко отримувати всі дані про нього, а отже представники банку потребують можливості заглибитися в деталі в міру взаємодії з клієнтом, що телефонує, щоб запропонувати найкращу комбінацію продуктів та послуг. Відповіді клієнтам повідомляються факсом чи електронною поштою того ж дня, для зменшення вартост це має здійснюватися автоматично.

Що стосується сервісу "Інтернет-банк-клієнт", виконання грошових зобов'язань з використанням мережі Інтернет може здійснюватися шляхом використання платіжної картки чи її реквізитів для переказу грошових коштів та шляхом використання електронних грошей та інших передплачених фінансових продуктів.

Сьогодні міжнародний банківський сектор також вивча можливості використання всесвітньої мережі Інтернет для автоматизованого оформлення корпоративних та синдиційованих кредитів. Результатом роботи можуть стати реверсивні (оборотні) аукціони, в ході яких корпорації висувають сво специфічні вимоги за необхідними кредитами, а банки беруть участь в торгах на право виділення таких кредитів. Не дивлячись на те, що проведення електронних торгів в Інтернеті ще не ввійшло в повсякденну практику, ринок активно підштовхує банківський сектор до використання такої системи, якщо банки не оцінять таку ідею, то її реалізують небанківські установи.

На оформлення комерційного кредиту можуть витрачатися дня навіть тижні – численні телефонні переговори, обмін повідомленнями по факсу, електронній пошті, а також величезний об'єм канцелярської роботи, все це затримує узгодження видачі кредиту. З настанням епохи Інтернет у банків з’являється готовий спосіб скорочення часових та грошових затрат.

Проведення кредитних аукціонів в Інтернеті відкрива можливості для бізнесу. Банки, наприклад, зможуть брати участь в торгах за право організації та наступного пошуку потенційних учасників синдиційованого кредиту. Використання центрального сайта дозволить банкам здійснювати відправку документів та вносити в них необхідні зміни в режимі реального асу.

Система кредитних аукціонів може бути корисною і в інших сферах корпоративного фінансування, наприклад, в проведенні документарних операцій.

Аукціонний Інтернет-сайт може використовуватись для відправки, обробки та продажу таких експортно-імпортних документів як акредитиви. Окрім зменшення витрат на оформлення кредитів, головним чином, за рахунок зменшення витрат на оплату праці, система електронних аукціонів дозволить компаніям швидко отримувати кредити. Виділення комерційних кредитів через Інтернет може дозволити середнім банкам, які, як правило, не мають можливості для створення власних внутрішньобанківських кредитних схем, отримати доступ до раніше недосяжних для них крупних клієнтів з числа національних компаній.

В Україні сьогодні найрозвинутішими каналами електронного обслуговування є банкомати та POS, а системи "клієнт-банк" має практично кожен банк, однак кінцеве число користувачів не перевищує, як правило, декількох сотень. Отримання банківських послуг дома ще не отримало широкого застосування, проте останнім часом банки виявляють інтерес до обслуговування по телефону та створення телефонних центрів. Отже запити про стан рахунку, переказ коштів, електронна оплата рахунків – це лише окремі послуги, які сьогодні можуть бути запропоновані з допомогою нових технологій.

Важливо, що "віртуальне" банківське обслуговування дає можливість клієнту виконувати операції в будь-який час доби з будь-якої точки. Традиційно практика обмеження доступності системи для нічної обробки пакетних трансакцій буде не прийнятна в майбутньому. Всі можливості мають бути доступні безперервно для того, щоб забезпечити необхідний рівень сервісу.

На мій погляд, для покращення стану безготівкових розрахунків в АСУБ "Грант" необхідно втілювати все більше і більше нових послуг. Наприклад, за допомогою платіжних карток через мережу банкоматів впровадити оплату послуг українських компаній – операторів мобільного зв'язку "Київстар GSM" та UMS. Також можна запропонувати клієнтам і інш послуги: оплату комунальних послуг через Інтернет та банкомати банку, відкриття карткових рахунків в євро.

Взагалі, на сучасному стані АСУБ "Грант" активно розвиває програми та нові послуги по платіжним карткам. В останній час було втілено багато нових "зарплатних" карткових проектів, розширено систему міжнародних переказів "АНЕЛІК". Введений цілодобовий он-лайн-моніторинг трансакцій по платіжним карткам.

Висновки

Проведені в роботі дослідження дозволяють зробити наступн висновки.

Ефективність функціонування економіки в цілому і кожного суб’єкта господарювання зокрема залежить від організації безготівкових розрахунків у господарському обороті.

Тепер розрахунки між економічними суб’єктами здійснюються переважно у безготівковому порядку, шляхом перерахування коштів із рахунків платника на рахунок отримувача, а також за заліком взаємних вимог. Безготівков розрахунки становлять приблизно 50 відсотків усіх розрахунків у господарському обороті.

В країні згідно з Інструкцією НБУ № 135 "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" від 29.03.2001 року застосовуються наступні основні інструменти безготівкових розрахунків: платіжними дорученнями; платіжними вимогами-дорученнями; платіжними вимогами; чеками; акредитивами; інкасовими дорученнями (розпорядженнями). Також проводяться розрахунки векселями, які регламентуються Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18.06.1991 року.

На даний час найпоширенішим видом безготівкових розрахунків в Україні є платіжні доручення, вони займають 81% всіх розрахунків, які проходять безготівковим шляхом.

Фінансовий аналіз проведено на базі Акціонерного Східно- Українського банку "Грант", який почав діяльність 26 липня 1991 року. Банк є універсальним інститутом, який концентрує свої активні та пасивн операції з метою охоплення сегменту ринку. Проведений аналіз показав, що протягом двох останніх років своєї діяльності банк досяг позитивних результатів роботи в сфері обслуговування безготівкового обігу своїх клієнтів, найбільшими серед яких є підприємства сільськогосподарської галузі, ВАТ "СТОМА", УДСО при УМВСУ в Харківській області, ВАТ "Хартрон" та інші. Рентабельність безготівкових операцій банку у 2002 році досягла високих показників, що пояснюється стійким становищем АСУБ “Грант” на ринку обслуговування клієнтів. Слід зазначити, що левову долю своїх прибутків філія отримує від операцій по обслуговуванню безготівкового платіжного обороту (69,12% у 2002 р.). Це пояснює актуальністю даного виду банківських послуг, як взаємовигідні як для клієнта, так і для банку. Дані операції є прибутковими для банку і необхідними для клієнта, за умови якісного та ефективного обслуговування. Для проведення аналізу використовувалась бухгалтерська звітність АСУБ "Грант".

Розглянуто перспективні напрямки розвитку систем банку, таких як інтернет-банкінг та телебанк. Виділені перспективи набуття законност електронного підпису”. Проведено розрахунок оптимальної організації роботи банку в системі електронних платежів. Це підвищить інтерес клієнтів до банку та принесе додаткові прибутки банку.

Також слід відмітити, що АСУБ "Грант" являється в Україні, кліринговим центром, міжнародної системи грошових переказів "АНЕЛІК". Це є перспективним напрямком розвитку та відіграє дуже важливу роль у подальшому розвитку банківської системи країни.

Не залишились без уваги і питання охорони праці АСУБ "Грант". Визначено стан санітарно-гігієнічних умов праці, техніки безпеки, пожежної безпеки.

Всі ці заходи неодмінно сприятимуть розвитку організац безготівкового банківського обслуговування в фінансово-кредитних інститутах України та збільшать кількість послуг, які пропонуються клієнтам (це понад 30 видів натомість, як на Заході, їх кількість налічує тисячі).

Звісно ж жоден захід не можливо робити без попереднього ретельного аналізу, не виняток і безготівкове обслуговування. В робот проведено аналіз розрахунок конкурентоспроможність карткового обслуговування в Харківському регіону показав певну однорідність. Немає банків з великим відривом від загального рівня. Найбільша міра привабливості в "Укрсоцбанку", на другому місці Промінвестбанк та ін.. Можна зробити висновок, що АСУБ "Грант", який на третьому місці, необхідно розвивати мережу філій і знизити вартість послуг, які надаються. Лише за тако умови буде отримано більший прибуток, розшириться коло клієнтів та підвищиться рівень довіри до банку.

Взагалі організація безготівкових розрахунків у господарському обороті є однією з найважливіших складових банківсько діяльності. Широке їх застосування дає змогу скоротити готівковий обіг в Україні, надійніше захиститися від можливих зловживань юридичних та фізичних осіб в усіх галузях діяльності.

Список використаних джерел

1.      Конституція України: Прийнята на п'ятій сес Верховної Ради України 28.06.1996р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.

2.      Закон України “Про банки і банківську діяльність від 17.12.2000р. №2121-ІІІ // http://www.rada.kiev.ua.

3.      Закон України “Про Національний банк України” від 07.12.2001р. // http://www.rada.kiev.ua.

4.      Закон України “Про охорону праці” від 14.10.1992р. № 2695-12.

5.      Закон України “Про платіжну систему та переказ грошей в Україні” від 05.04.2001р. № 2343-ІІІ зі змінами та доповненнями // http://www.rada.kiev.ua.

6.      Інструкція НБУ “Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті” від 29.03.01р. № 135 // http://www.rada.kiev.ua.

7.      Інструкція НБУ “Про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті” від 18.12.98р. за № 527 // http://www.rada.kiev.ua.

8.      Положення НБУ “Про порядок видачі банкам ліцензій на здійснення банківських операцій” від 20.02.92р. № 105 // http://www.rada.kiev.ua.

9.      Анализ экономической деятельности клиентов банка // Под ред. Лаврушина О.И. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 86 с.

10.    Анализ финансово-хозяйственной деятельности предприятий и объединений / Под ред. Рыбина В.И. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 399 с.

11.     Банківська енциклопедія / Під ред. Мороза А.М. К.: Фірма Ельтон, 1998. – 328 с.

12.    Банківські операції: Підручник / А.М. Мороз, М.І. Савлук та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф.. А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2000. 384 с.

13.    Банки и банковские операции / Под ред. Жуковой Е.Ф. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 417 с.

14.    Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. проф. Р.І. Тиркала. – Тернопіль: Карт-бланш, 2001. – 314 с.

15.    Банковское дело: Учебник / Под ред. О.Н. Лаврушина. – М.: Финансы и статистика, 199. – 576 с.

16.    Банковское дело: Справочное пособие / Под ред. Ю.А.Бабичевой. М.: Экономика, 1993. – 397 с.

17.    Банковское дело: Стратегическое руководство/ Под ред. Платонова В., Хиписа М. –М.: АО КонсалтБанкир, 1998. – 432 с.

18.    Банковское дело: Учебник / Под ред. В.И. Колесникова и Л.П.Кроливецкой. – М.: Финансы и статистка, 1997. – 368 с.

19.    Банковское дело / Под ред. Петрова О.И. –М.: Перл, 1997. – 208 с.

20.    Белоусов Л.Ю. Основы банковского дела: Учебное пособие. – К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. – 390 с.

21.    Білецька Н. Розрахунок доходів і витрат банку внаслідок впровадження НСМЕП // Банківська справа. – 2002. - № 4. – С.49-57.

22.    Богатин Ю.В. Экономическая оценка качества и эффективности работы предприятия. – М.: Издательство стандартов, 1997. – 216 с.

23.    Бойчук І.М., Хопчан М.І. Економіка підприємства. К.: МП Сирин, 1997. – 224 с.

24.    Бор З. Петенко В. Менеджмент банков: организация, стратегия, планирование. – М.: ДИС, 1997. – 284 с.

25.    Бровкова Е.І., Продиус М.П. Фінансово-кредитна система держави. – К.: МП Сирин, 1997. – 224 с.

26.    Бургіна Є. Сучасні технології у міжбанківських платіжних системах Туреччини та Південно-Африканської Республіки // Віснк НБУ. 2002. - № 11. – С.57-62.

27.    Васюренко О.В. Банківські операції: Навчальний посібник – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2001. – 255 с.

28.    Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Посібник. К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. – 320 с.

29.    Ващенко Т.П. Математика финансового менеджмента. – М.: Перспектива, 1996. – 80 с.

30.    Гальчинський А. Теорія грошей: Навчальний посібник. К.: Основи, 1998. – 415 с.

31.    Гігієнічна класифікація умов праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу. – К.: МОЗ України, 1998. – 34 с.

32.    Глухов В.В., Бакрамов Ю.М. Финансовый менеджмент. – Санкт-Петербург: Специальная литература, 1995. – 429 с.

33.    Гнедиш І. Актуальність використання платіжних карток в Україні. – 2002. - № 9 (476). – С.16.

34.    Гроші та кредит: Підручник / За ред. проф. Б.С. Івасіва. – Тернопіль: Карт-бланш, 2000. – 510 с.

35.    Денисенко Г.Ф. Охрана труда: Учебное пособие. – М.: Высш. шк., 1985. – 319 с.

36.    Деньги, кредит, банки / Под ред. Кравцовой Г.И. Минск: Меркаванне, 1994. – 288 с.

37.    Джигирей В.С., Житецький В.Ц. Безпека життєдіяльності. – Львів: Афіша, 1999. – 254 с.

38.    Долин П.А. Справочник по технике безопасности. – М.: Энергоиздат, 1984. – 824 с.

39.    Егорова В.Н., Ступов А.М. Модели и методы анализа финансовых инструментов кредитной политики банка и динамики его развития в условиях переходного периода. – М.: ЦЭМК, 1997. – 52 с.

40.    Едронова В.Н., Миреновский Е.А. Учет и анализ финансовых активов. – М.: Финансы и статистика, 1995. 267 с.

41.    Єрохіна Н.А. Електронні гроші в платіжній систем держави // Фінанси України. – 2002. - № 3. – С.39.

42.    Жидецький В.Ц., Джигерей В.С., Мельников О.В. Основи охорони праці. – Львів: Афіша, 1999. – 348 с.

43.    Жидецький В.Ц. Охорона праці в застосуванн комп'ютерної техніки. – Київ: Палітра друку, 1997. – 67 с.

44.    Жидецький В.Ц. Джигерей В.С., Мельников О.В. Основи охорони праці. – Вид. 3-є, доповнене. – Львів: Афіша, 2000. – 350 с.

45.    Иванов И.А. Банковское дело. – М.: Перл, 1997. – 208 с.

46.    Ілляшенко С. Кредитні ризики та створення резервів для їх покриття // Вісник НБУ. 1997. - №7. – С.39-42.

47.     Иокин В.Я. Экономическая теория: введение в рынок и микроэкономический анализ. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 512 с.

48.    Ипатов А.И. Банковское дело. – М.: Перл, 1997. – 208 с.

49.    Ковалев В.В. Финансовый анализ. – М.: Финансы и статистика, 1997. – 512 с.

50.    Корчинський В.Є. Вдосконалення вексельного обігу спосіб вирішення проблеми неплатежів у народному господарстві: Збірник наукових праць. Том 5. – Луцьк.: Вежа ВДУ, 1999 – 517 с.

51.    Коцовська Р.Є., Ричаківська В.І. Операц комерційних банків. – 2-ге вид., доп. – Львів: ЛБІ НБУ, 2001. – 516 с.

52.    Кравець В.М. Перспективи здійснення безготівкових розрахунків в Україні: Збірник наукових праць. Том 3. – Луцьк.: Вежа ВДУ, 1999 520 с.

53.    Кравець В. Розвиток платіжної системи України за десятиріччя // Вісник НБУ. – 2001. - № 5. – С. 10-18.

54.    Кредитный процесс коммерческих банков /Под Ред. Абалкина А.И. М.: ДЕКА, 1998. – 200 с.

55.    Кредит і кредитні правовідносини: економічна природа і практика законодавчого регулювання / Під ред. М. Олексієнко. – К.: Козаки, 1996. – 144 с.

56.    Кредитный процесс коммерческого банка / Под ред. А.Г.Грязновой – М.: ДЕКА, 1995. – 112 с.

57.    Мазурова И.И., Романовский М.В. Варианты прогнозирования и анализа финансовой устойчивости организации: Учебное пособие. Санкт-Петербург: УЭФ, 1995. – 112 с.

58.    Маркова О.В. Коммерческие банки и их операции. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995. – 288 с.

59.    Методичний посібник з питань експлуатації та застосування вогнегасників / Під ред. Л.А. Присяжнюк. – К.: Либідь, 1998. – 152 с.

60.    Мірошниченко Т. СЕП НБУ: міжбанківські розрахунки у 2001 році // Вісник НБУ. – 2002. - № 3. – С.55-56.

61.    Облік та аудит у комерційних банках. Під ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Герасимовича. – Львів: Видавництво “Фенікс”, 1999. – 512 с.

62.    Общая теория денег и кредита: Учебники / Под ред. Жукова Е.Ф. – М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 1995. – 304 с.

63.    Ольшанский А.И. Банковское кредитование. М.: Русская деловая литература, 1997. – 308 с.

64.    Ольшанский А.И. Кредитование в банках. – М.: РОЛ, 1998. – 350 с.

65.    Организация и планирование кредита / Под ред. Лаврушина О.И. – М.: Финансы и статистика, 1995. – 336 с.

66.    Основы банковского дела / Под ред. А.П. Мороза. – К.: МП Лиора, 1994. – 330 с.

67.    Охорона праці користувачів комп'ютерів: Навчальний посібник / В.Ц. Житецький. – Л.: “Афіша”, 2000. – 174 с.

68.    Панова Г.С. Кредитная политика коммерческого банка. М.: ИКЦ ДИС, 1997. – 464 с.

69.    Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. – К.: ТОВ Лібра, 1998. – 338 с.

70.    Петрина А.А. Проблеми та особливості розвитку INTERNET-BANKING як нової банківської послуги: Збірник наукових праць. Том 4. – Луцьк.: Вежа ВДУ, 1999. – 517 с.

71.    Пожежна безпека. Нормативні акти та інші документи; у 4-х томах; т.3. – К.: Основа, 1998. – 234 с.

72.    Правила пожежної безпеки в Україні. – К.: Укрархбудінформ, 1995. – 195 с.

73.    Радионова В.М., Федотова М.А. Финансовая устойчивость предприятия в условиях инфляции. – М.: Перспектива, 1995. – 112 с.

74.    Реформа фінансово-кредитної системи перехідно економіки України: Збірник наукових праць. – Луцьк: ВДУ, 1998. – 351 с.

75.    Рогач І.Ф., Сендзюк М.А., Антонюк В.А. Інформаційн системи у фінансово-кредитних установах: Навч. посібник. – 2-ге видання, перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 239 с.

76.    Родзинский Ю.Л. Банковская деятельность. Регулирование и надзор. Сравнительный анализ денежно-кредитного регулирования и контроля США и России. – СПб.: «Альфа», 2000. – 112 с.

77.    Рожков А.П. Пожежна безпека на виробництві. – К.: Либідь, 1997. – 448 с.

78.    Роль фінансово кредитної системи у стимулюванн економічного зростання в Україні: Збірник наукових праць. – Луцьк.: Вежа ВДУ, 1999. – 517 с.

79.    Романенко Л.Ф. Особливості використання українськими комерційними банками пластикових карток у зарплатних проектах // Фінанси України. – 2002. - № 6 – С.104-107.

80.    Сапкина М.А., Чибриков Г.Г. Экономическая теория. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 456 с.

81.    Стельмах В.С., Єпіфанов А.О., Сало І.В., Кандиба О.М., Савченко А.С., Бірюков А.В. Економічна інформатика. – Суми: Видавництво Слобожанщина”, 2000. – 260 с.

82.    Сулла М.Б. Охрана труда: пособие для студентов. – М.: Просвещение, 1989. – 272 с.

83.    Тимоли У.Кох. Управление банком: Пособие; Пер. с англ. В 5-ти книгах; Часть V. – Уфа: Спектр, 1993. – 192 с.

84.    Усоскин В.М. Современный коммерческий банк: управление и операции. – М.: Антидор, 1998. – 320 с.

85.    Фінансова стійкість комерційних банків та шлях зміцнення. – К.: Наукова думка, 1998. – 159 с.

86.    Финансы. Денежное обращение. Кредит: Учебники для вузов / Под ред. Дробозиной Л.А. – М.: Финансы ЮНИТИ, 1997. – 479 с.

87.    Финансовый менеджмент: Теорія и практика: Учебники / Под ред. Стояновой Е.С. – М.: Издательство Перспектива, 1997. – 574 с.

88.    Харченко В.А. Регулювання функціонування платіжно системи та процесу переказу грошей в Україні з використанням платіжних карток // Вісник НБУ. – 2002. - № 7. – С.62.

89.    Шкодун Д. Моделювання роботи банку в систем електронних платежів // Вісник НБУ. – 2001. - № 1. – С.41-48.

90.    Шульга Н. Конкурентна позиція банку на ринку платіжних карток // Вісник НБУ. – 2002. - № 3. – С.50-54.

91.    Щедрій Я.І., Джинцей В.С., Кидисюк А.І. Безпека життєдіяльності. – Львів: Афіша, 1997. – 275 с.

92.     Экономика: Учебник / Под ред. доц. Булатова А.С. – М.: БЕК, 1997. – 816 с.

93.    Юргелевич С. Правові аспекти електронної комерц // Вісник НБУ. – 2001. - № 4. – С.32-41.

94.    Ющенко В.А., Савченко А.С., Цокол С.Л., Новак І.М., Страхарчук В.П. Платіжні системи. – К.: Національний банк України, 1998.

Додаток А

Обіг коштів у системі електронних міжбанківських платежів

Додаток Б

Частка безготівкових та готівкових розрахунків у платіжному обороті держави

Додаток Д

Розподіл учасників за моделями роботи в СЕП (станом на 01.01.2008 р.)

Додаток Г

Питома вага основних розрахункових документів у комерційних банках України

Додаток Е

Використання форм безготівкових розрахунків в АСУБ “Грант”

Додаток В

Структура форм розрахунків