Дипломная работа: Інструменти підтримки платоспроможності та ліквідності комерційного банку (на прикладі АКБ "Приватбанк")

Дипломная работа: Інструменти підтримки платоспроможності та ліквідності комерційного банку (на прикладі АКБ "Приватбанк")

ДИПЛОМНА РОБОТА

Тема: Інструменти підтримки платоспроможності та ліквідності комерційного банку (на прикладі АКБ Приватбанк”)

Зміст

Вступ

Розділ 1. Сутність ліквідності та платоспроможності комерційного банку

1.1 Загальнотеоретичні питання ліквідності та платоспроможності комерційного банку

1.2 Комплексн нструменти управління загальною ліквідностю та ліквідаційною платоспроможностю банку

1.3 Інструменти забезпечення поточної та строкової платоспроможності банку

1.4 Резервування як нструмент страхового забезпечення платоспроможності банку

Висновок розділу 1

Розділ 2. Аналіз стану платоспроможності та інструментів її підтримки в комерційному банку АКБ Приватбанк”

2.1 Загальна характеристика забезпечення платоспроможності АКБ “Приватбанк" регулятивним капіталом

2.2 Аналіз стану управління ліквідностю АКБ "Приватбанк" за механізмами нормативного контролю та страхового резервування

2.3 ГЕП-менеджмент як сучасний метод забезпечення поточної та загально платоспроможності АКБ “Приватбанк"

Висновок розділу 2

Розділ 3. Основн напрямки удосконалення інструментів підтримки ліквідності та платоспроможност АКБ “Приватбанк”

3.1 Метод облігаційної імунізації часових геп-розривів в довгостроковій платоспроможності АКБ “Приватбанк"

3.2 Метод сек’юритизаційно-іпотечної імунізації часових геп-розривів в короткостроковій платоспроможності АКБ "Приватбанк"

Висновок розділу 3

Висновки

Список використаних джерел

Додаток А

Додаток Б

Додаток В

Додаток Г

Анотація

Аннотация

The summary

Вступ

Актуальність обраної теми дипломного проекту та доцільність проведення досліджень для оцінки стану та перспектив розвитку інструментів управління платоспроможністю та ліквідністю в комерційних банках полягає в необхідност оптимізації вирішення двох основних проблем:

1) попит на ліквідні кошти банку рідко буває рівним їх пропозиції у будь - який момент часу;

2) існує дилема між ліквідністю та прибутковістю банку у вигляді зворотньо залежності.

Об’єктом дипломного дослідження є - діяльність комерційного банку АКБ Приватбанк" та порівняння його діяльності з іншими комерційними банками України першої групи рейтингу Національного банку України.

Предметом дипломного дослідження є - комплекс інструментів управління платоспроможністю та ліквідністю в АКБ “Приватбанк", а також в інших банківських установах банківської системи України.

Методами дипломного дослідження є - структурний аналіз, первинн статистичні спостереження, групування та статистистичний аналіз хронологічних рядів параметрів, побудова розрахункових алгоритмів математичних моделей обробки статистичних даних в “електронних таблицях” EXCEL-2000.

Мета дипломного дослідження полягає у теоретичному обгрунтуванн важливості оптимізації управління платоспроможністю та ліквідністю комерційного банку на базі використання інструментів та алгоритмів управління поточними грошовими потоками в банку АКБ “Приватбанк", а також пошуку напрямків удосконалення інструментів управління платоспроможністю та ліквідністю банку на основі використання моделей поточних часових та процентних геп-розривів між строками і вартістю залучених та розміщених коштів.

Для досягнення поставленої мети в дипломній роботі вирішуються так завдання:

досліджено сутність та класифікацію інструментів управління платоспроможністю та ліквідністю комерційного банку;

досліджено стан платоспроможності та інтегрально-нормативних нструментів її підтримки в АКБ “Приватбанк" у 2003 - 2007 роках та в нших комерційних банках першої групи рейтингу НБУ;

розглянуто процес застосування внутрішнього та зовнішнього резервування частини коштів, як страховий інструмент управління ліквідністю та платоспроможністю в АКБ “Приватбанк”;

проведено аналіз діючої практики управління поточною та загальною платоспроможністю в комерційних банках розвинутих країн світу з застосуванням нструментів поточних строково-процентних розривів (геп-менеджменту);

на основі моделі геп-менеджменту запропоновані шляхи удосконалення нструментів управління платоспроможністю та ліквідністю АКБ “Приватбанк" з використанням механізмів імунізації дефіцитів короткострової ліквідності за рахунок залучення довгострокових валютних грошових ресурсів з зовнішніх фінансових ринків;

На вирішення проблеми оптимального управління платоспроможністю та ліквідністю в комерційних банках спрямовані дослідження, викладені в монографіях наступних авторів: - Азаренкова Г.М., Васюренко О.В., Герасимович А.М., Жуков Е.Ф., Коцовська Р.Н., Ричаківська В.І., Мороз А.М., Українська Л.О., Савлук М.І., Панова Г.С., Примостка Л.О., Пуховкіна М.Ф., Спіцин І.О., Спіцин Я.О., Шевченко Р.І. .

Впровадження пропозицій і рекомендацій щодо шляхів оптимізац стратегії застосування не тільки інтегрально-нормативних, а і поточних нструментів управління платоспроможністю та ліквідністю комерційного банку з застосуванням механізмів геп-менеджменту, наданих в дипломній роботі, дозволить:

зосередити увагу банківських установ на доцільності комплексного застосування інтегрально-нормативних та геп-менеджментових інструментів управління платоспроможністю та ліквідністю комерційного банку;

враховуючи короткостроковість пропозиції грошових ресурсів національного ринку та сучасну тенденцію зростання довгострокового іпотечного кредитування, в якості інструментів імунізації короткострокових часових та процентних гепів впровадити використання довгострокових іпотечних облігацій (строком до 25 років) і валюті, розміщуємих на іноземних фінансових ринках у іноземних нвесторів за механізмом сек’юритизації (короткострокового рефінансування) довгострокових потечних активів з гарантованою дохідністю.

Інформаційною базою дипломного дослідження були - звітні документи АКБ Приватбанк" за 2003 - 2007 роки, статистичні матеріали Національного банку України, Асоціації українських банків, Держкомстату України.

Розділ 1. Сутність ліквідності та платоспроможності комерційного банку

1.1 Загальнотеоретичні питання ліквідності та платоспроможності комерційного банку

Предметом аналізу банківської діяльності є причинно-наслідкові зв’язки економічних явищ і процесів, які прямо або непрямо впливають на діяльність банку. Основними об’єктами аналізу банківської діяльності є [66]:

заходи щодо формування капіталу банку, а також його структура;

якість активів (кількісний і якісний аналізи структури кредитно-інвестиційного портфеля банку);

показники прибутковості функціонування банку, що дозволяють судити про ефективність його роботи;

показники ліквідності і платоспроможності банку, що характеризують його фінансову стійкість;

темпи росту банку;

різні банківські ризики, що впливають на діяльність банку.

Методом аналізу банківської діяльності є комплексне органічно пов’язане дослідження діяльності комерційного банку з використанням статистичних, економіко-математичних, облікових та інших засобів обробки інформації.

Для проведення аналізу банківської діяльності використовують наступн методичні інструменти дослідження [63]:

Метод порівняння. Припускає зіставлення невідомого (досліджуваного) явища, предметів із відомими, вивченими раніше, з метою визначення їх загальних рис або розходжень.

Метод приведення показників у порівняльний вигляд.

Метод використання абсолютних і відносних показників. Абсолютн показники характеризують кількісні розміри, а відносні відображають співвідношення будь-яких абсолютних показників.

Метод групувань. Дозволяє шляхом систематизації даних балансу розібратися в сутності явищ і процесів, що аналізуються.

Балансовий метод. Служить головним засобом для відображення співвідношень, пропорцій двох груп взаємозалежних і врівноважених економічних показників, підсумки яких повинні бути тотожними.

Графічний метод.

Рис. 1.1 Система комплексного аналізу банківської діяльності сучасного комерційного банку [63].

Успіх роботи комерційного банку гарантують три взаємозалежних фактори:

Висока доходність (прибутковість) банківської справи, що створю можливість виплати дивідендів акціонерам банка, збільшення його капіталу, створення необхідних страхових резервів, фонду розвитку та інших.

Ліквідність, тобто можливість швидкого перетворення його активів в платіжні засоби для своєчасного повернення своїх боргових обов’язків.

Платоспроможність, тобто наявність необхідної маси платіжних засобів та здатність в необхідні строки і в повному обсязі відповідати по своїм зобов’язанням перед кредиторами.

Платоспроможність банку розподіляється на оперативну, строкову та загальну [57].

Оперативна платоспроможність банку - це здатність наявним обсягом платіжних засобів:

безготівкові кошти в національній валюті на коррахунку в НБУ, коррахунках в інших комерційних банках - резидентах, в іноземній валюті на коррахунках в комерційних банках - нерезидентах;

готівкові кошти в касі банку в національній та іноземній валютах,

забезпечити щоденні вимоги клієнтів по проведенню платежів та видач готівки з каси банку.

Оперативна платоспроможність банку забезпечується залишком безготівкових коштів на коррахунках банку з врахуванням щоденних надходжень коштів на рахунки клієнті банку та власні рахунки банку (повернення кредитних коштів та сплата процентних і комісійних доходів клієнтом банку), а також залишком готівкових коштів в касі банку з врахуванням щоденних надходжень готівки в касу. Оперативна платоспроможність має нормативно мінімальний щоденний обсяг залишків на початок та кінець робочого дня, який забезпечує виконання вимог НБУ до рівня обов’язкових резервів на коррахунку, як нормативного відсотку до рівня залучених коштів клієнтів [].

Строкова платоспроможність банку є плановим прогнозом надходження та витрат безготівкових коштів на коррахунку та готівкових коштів в касі банку, основана на прогнозі сум та строків надходження та повернення строкових депозитних вкладів, сум та строків повернення і видачі кредитів та вкладень в цінні папери.

Строкова платоспроможність є основою до складення графіку забезпечення оперативної платоспроможності, який включає в себе поточні вимоги до платежів клієнтів банку та планові операції по запозиченню коштів на між банківському ринку та в Національному банку України.

Загальна платоспроможність банку (або ліквідаційна платоспроможність) - це мінімально необхідний рівень власного оборотного капіталу для компенсац можливої втрати коштів, які вкладені банком в активи з різним ризиком неповернення та неотримання доходів від використання активів. Загальна платоспроможність доповнюється нормативом достатності капіталу, в якому на відміну від нормативу платоспроможності ризики активів враховуються детально за допомогою резервів, створених банком для компенсації ризиків неповернення коштів, вкладених чи переміщених за часом у активи сумнівності повернення.

Сутність формування вимог до платоспроможності банку витікає зі специфіки банківської діяльності. Ресурси банківської діяльності формуються за рахунок власного капіталу, залучених та запозичених коштів. Банківські ресурси для отримання прибутку розміщуються в активні операції - кредитування, інвестування в цінні папери, конвертації в готівкові кошти, іноземну валюту та інші. Таким чином, комерційний банк виступає одночасно як позичальник залучених та запозичених коштів, так і кредитор коштів, розміщених в активні операції.

Власний капітал комерційного банку займає невелику питому вагу у сукупному капіталі, при цьому, якщо для суб'єктів підприємницької діяльност норма власного капіталу повинна становити біля 50%, то для комерційних банків загальноприйнята норма може бути не більше 8%. Це обумовлено специфікою банківської діяльності, при якій банк користується, в основному, чужими грошима, а власні кошти служать, передусім, для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності. Інакше кажучи, власний капітал комерційного банку виконує захисну функцію, а функція забезпечення оперативної діяльності для власного банківського капіталу є другорядною [47].

Залучені кошти комерційного банку - це кошти, які банк залучає на вклади і депозити. Депозит (вклад) - це кошти в безготівковій чи готівковій формі, що надаються фізичними чи юридичними особами в управління банку на чітко визначений строк та під процент і оформлюються відповідною угодою. Юридичною особливістю залучених коштів є те, що на період дії строку залучення кошти залишаються власністю позичальника-кредитора і можуть бути повернені (відізвані) за першою вимогою кредитора (вкладчика).

До запозичених коштів комерційного банку належать кошти, отримані від емісії і продажу облігацій, та кредити, отримані у інших банків, в тому числі в Національному банку України. Юридичною особливістю запозичених коштів є те, що на період дії строку запозичення кошти є тимчасовою власністю банку і не можуть бути повернені за вимогою кредитора.

Залучені та запозичені кошти комерційного банку є платними ресурсами, ціна на які залежить від їх виду, суми, валюти та строку залучення (запозичення).

До депозитів (залучених коштів) банку належать залишки коштів на поточних, бюджетних і розрахункових рахунках клієнтів, ощадні та строкові вклади фізичних юридичних осіб, вклади до запитання, різні види депозитних рахунків, таких як умовні, заставні, брокерські, цільові депозити, депозити в іноземній валюті, а також кошти на кореспондентських рахунках інших банків (лоро-рахунки). Усі ц джерела коштів поділяються на дві групи: трансакційні та ощадні депозити. Ознакою трансакційних депозитів є право клієнта на переказ грошей в іншу банківську установу та використання цього права на регулярній основі. Тому трансакційн депозити є найбільш рухливою частиною банківських пасивів. Ощадні депозити не мають цієї ознаки, вони стійкіші як джерела фінансування, але їх залучення коштує банку більше, оскільки з зростанням терміну залучення депозиту зроста відсоткова ставка його вартості.

Таким чином, проблема забезпечення платоспроможності банку, тобто своєчасного повернення залучених та запозичених коштів, полягає в одночасному вирішенню наступних задач [44]:

1. Розташування отриманих ресурсів в активні операції оптимального ризику з точки зору прибутковості активних операцій та мінімізації ризику неповернення коштів, розміщених в активні операції, та нарахованих процентів за х користування.

2. Розрахунок максимально допустимої частки розташування отриманих ресурсів в активні процентні операції та в високоліквідні безпроцентні активи - готівкові кошти та безготівкові кошти на кореспондентських рахунках, як забезпечують оперативну платіжну діяльність клієнтів банку та створення обов’язкових резервів в НБУ в залежності від сум запозичених ресурсів.

3. Наявність вільного власного капіталу у високоліквідних формах, який дозволяє покрити можливі ризики втрат частки коштів клієнтів, розташованих в активні операції банку.

4. Забезпечення розташування запозичених ресурсів в активні операції з строками, які дозволяють своєчасно перевести розташовані кошти (повернення кредитів, погашення цінних паперів та інше) в платіжні високоліквідні кошти для повернення їх позичальнику (клієнту банка) на його вимогу чи згідно договорних строків.

Ліквідність комерційного банку характеризує його здатність перетворити фінансові чи матеріальні активи у грошові кошти з метою вчасного виконання зобов’язань перед вкладниками [43, с.49].

Банківська ліквідність залежить від структури та стабільност депозитної бази банку, достатності капіталу, якості активів, фінансового стану позичальників, репутації банку, яка впливає на здатність швидкого запозичення коштів на ринку. На рівень ліквідності банку впливає комплекс чинників загальноекономічного характеру, таких як грошово-кредитна політика, стан грошового обігу, можливість запозичення коштів в ЦБ, регулятивні обмеження в країні тощо.

Ліквідність комерційного банку - це здатність банку вчасно погасити свої фінансові зобов'язання за рахунок наявних у нього наявних коштів, продажу активів чи мобілізації ресурсів з інших джерел. Однією з центральних завдань управління комерційним банком є підтримка оптимального співвідношення між ліквідністю банку і його прибутковістю, прибутковістю його операцій. Вимоги підтримки ліквідності вступають у протиріччя з задачею максимізації доходу на одиницю активів; тому так важливо оптимальне сполучення надійності дій разом із забезпеченням прибутковості від операцій.

З врахуванням цього у світовій банківській теорії і практиц ліквідність прийнята розуміти як "запас" чи як "потік". При цьому ліквідність як "запас" містить у собі визначення рівня можливості комерційного банку виконувати свої зобов'язання перед клієнтами у визначений конкретний момент часу шляхом зміни структури активів на користь їх високоліквідних статей за рахунок наявних у цій галузі невикористаних резервів.

Ліквідність як "потік" аналізується з погляду динаміки, що припускає оцінку здатності комерційного банку протягом визначеного періоду часу змінювати сформований несприятливий рівень ліквідності чи запобігати погіршенню досягнутого, об'єктивно необхідного рівня ліквідності (зберігати його) за рахунок ефективного управління відповідними статтями активів і пасивів, залучення додаткових позикових коштів, підвищення фінансової стійкості банку шляхом зростання доходів.

Таким чином, кожен комерційний банк повинен самостійно забезпечувати підтримку своєї ліквідності на заданому рівні на основі як аналізу її стану, що складається на конкретні періоди часу, так і прогнозування результатів діяльності і проведення в наступному науково обґрунтованої економічної політики в області формування статутного капіталу, фондів спеціального призначення резервів, залучення позикових коштів сторонніх організацій, здійснення активних кредитних операцій.

Для здійснення операційної діяльності, зв'язаної з залученням коштів хнім розміщенням в умовах ринкової невизначеності майбутнього попиту надходжень готівкових коштів за певний період, банку потрібні кошти в їх ліквідній формі, тобто такі активи, що могли б бути легко і швидко перетворен в готівку з невеликим ризиком утрат чи узагалі без нього.

Поняття ліквідності банку тісно пов’язане з ліквідністю його балансу. Ліквідність балансу визначається співвідношенням вимог (статей активу) та зобов’язань (статей пасиву). Оскільки баланс складається на певну дату, то ліквідність баланс оцінкою стану банківської ліквідності на визначену дату. Отже, ліквідність банківського балансу є складовою частиною ліквідності банку. Водночас ліквідність балансу є лише необхідною, але не достатньою умовою ліквідност банку [43].

Поняття ліквідності пов’язується з активами банку. Під ліквідністю активів розуміють їх здатність швидко та без суттєвого зниження вартост перетворюватися в грошову форму. За ступенем ліквідності (тобто легкост перетворення у грошові кошти) банківські активи поділяють на групи [40]:

Високоліквідні активи - активи, як знаходяться в готівковій формі або можуть бути швидко реалізовані на ринку. Це - готівкові кошти, дорожні чеки, банківські метали, кошти на рахунках в інших банках, державі цінні папери.

Ліквідні активи - активи, які можуть бути перетворені в грошову форму протягом певного періоду часу (наприклад 30 днів). До цієї групи відносять платежі на користь банку з термінами виконання в зазначений період, такі як кредити, в тому числі і міжбанківські, дебіторська заборгованість, інші цінні папери (крім високоліквідних), які обертаються на ринку.

Низьколіквідні активи - прострочені, пролонговані та безнадійні кредити, безнадійна дебіторська заборгованість, цінні папери, які не обертаються на ринку, господарські матеріали, будинки, споруди та інші основні фонди.

Попит на ліквідні засоби в банках для забезпечення платоспроможност підвищується з таких основних причин:

зняття клієнтами коштів зі своїх рахунків;

надходження кредитних заявок, які банк вирішує задовольнити;

настання строків погашення заборгованості за позиками, одержаними банком;

настання термінів платежів до бюджету;

виплата дивідендів акціонерам.

Отже, потреба в ліквідних коштах може виникнути як при здійсненн пасивних операцій банку, так і внаслідок проведення активних операцій, якщо рішення про розміщення коштів приймається раніше, ніж знайдено відповідн джерела фінансування.

Джерелами покриття потреби в ліквідних коштах є наступні:

надходження коштів на рахунки клієнтів банку на період до їх використання клієнтом;

настання строків погашення наданих банком кредитів;

продаж активів;

доходи від надання недепозитних банківських послуг;

залучення депозитних вкладів від фізичних та юридичних осіб;

запозичення коштів на грошовому ринку.

Джерела поповнення ліквідних коштів поділяються на внутрішні та зовнішні. До внутрішніх джерел належать накопичені ліквідні активи, величину яких можна визначити за балансом. Перетворення активів банку в ліквідну форму (готівков чи безготівкові кошти) може відбуватися автоматично з настанням строків погашення кредитів чи цінних паперів, сплати відсотків за користування кредитом, повернення дебіторської заборгованості, одержання дивідендів від пайової участі в інших підприємствах тощо. Цей процес банк може достатньо точно передбачити та спланувати.

До зовнішніх джерел поповнення ліквідних коштів належать залучення депозитів та запозичення на грошовому ринку. На вибір зовнішніх джерел поповнення ліквідності впливають такі характеристики, як доступність, відносна вартість коштів, терміновість та тривалість потреби в ліквідних засобах, правила регулювання, обмеження. Основними джерелами запозичення ліквідних коштів для банків є міжбанківські позики, угоди РЕПО, депозитні сертифікати, позики в євровалюті та механізм рефінансування операцій комерційного банку центральним банком. Підтримання ліквідності за рахунок зовнішніх джерел супроводжується ризиком зміни відсоткових ставок.

Через високу вартість внутрішніх джерел та значну ризикованість зовнішніх джерел поповнення ліквідних коштів на практиці більшість банків зупиняють свій вибір на компромісному варіанті. В такому разі частина попиту на ліквідні засоби задовольняється за рахунок внутрішніх джерел, а решта - за допомогою проведення операцій запозичення коштів на ринку (зовнішніх джерел).

Сутність проблеми банківської ліквідності полягає в тому, що попит на ліквідні засоби рідко дорівнює їх пропозиції в будь-який момент часу, тому банк постійно має справу або з дефіцитом ліквідних коштів, або з їх надлишком. Дефіцит ліквідних засобів призводить до порушення нормативних вимог центральних банків, штрафних санкцій і - що найбезпечніше для банку - до втрати депозитів.

Надмірна ліквідність породжує дилему “ліквідність - прибутковість”, адже найбільш ліквідні активи не генерують доходів. Якщо фактична ліквідність значно перевищує необхідний рівень або встановлені нормативи, то діяльність банку негативно оцінюється акціонерами з погляду не повністю використаних можливостей для отримання прибутку.

Банківська ліквідність відіграє життєво важну роль як у діяльност самих банків, так і у фінансовій системі країни. Без ліквідності банк не може виконувати свої функції і проводити операції з обслуговування клієнтів, тому вирішення проблем ліквідності повинно мати найвищий пріоритет у роботі банку. Щоденна робота з підтримки достатнього рівня платоспроможності та ліквідност неодмінною умовою самозбереження та виживання банку. Недостатній рівень ліквідності часто стає першою ознакою наявності у банка серйозних фінансових труднощів.

З огляду на винятково важливу роль ліквідності в життєдіяльності банку та підтримці рівноваги банківської системи в цілому в багатьох країнах органами банківського нагляду та законодавством передбачено встановлення нормативів ліквідності. Банки зобов’язані підтримувати показники ліквідності не нижчими від певного рівня (нормативу), що визначається з урахуванням нагромадженого досвіду та конкретних економічних умов у країні.

Дотримання нормативів є необхідною, але не достатньою умовою ефективного управління ліквідністю. З банківською ліквідністю пов’язане широке коло питань, які не можуть бути вирішені лише встановленням мінімальних вимог до рівня ліквідних коштів. Ефективність процесу управління банківською ліквідністю оцінюється за двома основними характеристиками: швидкістю перетворення активів у грошову форму і задоволення потреби в готівкових коштах (часовий компонент) та вартістю підтримки певного рівня ліквідності (вартісний компонент). Адже найбільш стабільні джерела коштів потребують найвищих витрат, а найбільш ліквідні активи - непрацюючі та низькодоходні.

Метою аналізу ліквідності банку є оцінка та прогнозування можливостей банку щодо своєчасного виконання своїх зобов’язань за умови збереження достатнього рівня прибутковості. Перед банком постає завдання пошуку оптимального співвідношення між активами і зобов’язаннями як з погляду забезпечення потреб ліквідності, так і щодо їх доходності та вартості.

Система управління банківською ліквідністю складається з підсистеми стратегічного управління і планування та підсистеми оперативного управління моніторингу ліквідності. Формування підсистеми стратегічного управління ліквідністю має відбуватися в контексті загальної стратегії банку і базуватися на обраних ним принципах і підходах до управління активами і пасивами. Оскільки вибір загальних стратегій управління банком незначний - їх лише дві, - то це стосується і ліквідності. Першу стратегію спрямовано на максимізацію прибутків, а отже, свідоме прийняття підвищеного ризику незбалансованої ліквідності. Друга має на меті мінімізацію ризику незбалансованої ліквідності та стабілізацію прибутків.

Підсистему оперативного управління ліквідністю спрямовано на визначення щоденної потреби в ліквідних коштах і вибір раціональних джерел їх поповнення для прийняття обгрунтованих управлінських рішень. Основні етапи оперативного управління ліквідністю:

контроль за дотриманням обов'язкових нормативів ліквідності;

визначення планового періоду для оцінювання потреб ліквідності;

розподіл планового періоду на інтервали згідно зі строками виконання активів і зобов'язань;

групування активів і пасивів банку за строками;

прогнозування обсягів і строків проведення активних і пасивних операцій банку у межах обраного періоду;

обчислення розриву ліквідності (фактичного та прогнозованого) у кожному з зафіксованих інтервалів;

обчислення сукупного (кумулятивного) розриву ліквідності впродовж планового періоду;

складання плану дій у разі виникнення дефіциту або позитивного сальдо ліквідності;

моніторинг ліквідної позиції банку.

У процесі формування систем управління банківською ліквідністю ефективність процесу потрібно оцінювати за двома основними параметрами: швидкістю перетворення активів у грошову форму і задоволення потреби в готівкових коштах (часовий компонент) і вартістю підтримки певного рівня ліквідності (вартісний компонент). Адже найстабільніші джерела коштів потребують найвищих витрат, а найліквідніші активи - непрацюючі та низькодохідні.

У практичній діяльності банки застосовують три основні стратегії управління ліквідністю, які по суті є проявом загальних підходів до управління активами пасивами банку:

стратегія трансформації активів (управління ліквідністю через активи);

стратегія запозичення ліквідних засобів (управління ліквідністю через пасиви);

стратегія збалансованого управління ліквідністю (через активи і пасиви).

Кожна зі стратегій має свої переваги і хиби, а економічна доцільність х застосування визначається характеристиками банківських портфелів, станом фінансових ринків, особливостями зовнішнього середовища.

(А) Стратегія трансформації активів.

Сутність цього підходу полягає в нагромадженні високоліквідних активів, які повністю забезпечують потреби ліквідності банку. У разі виникнення попиту на ліквідні засоби активи продаються доти, доки не будуть задоволені потреби у грошових коштах. Отже, відбувається перетворення (трансформація) активів у форму резервів. За такого підходу ліквідність характеризується як запас. Водночас активи повинні мати таку властивість, як стабільність цін (тобто можливість продажу значної їх кількості без суттєвого зниження ціни), а також мати ліквідний вторинний ринок для швидкого перетворення на гроші. При використання стратегії трансформації активів необхідно:

визначити оптимальне для банку співвідношення високоліквідних загальних активів з урахуванням стабільності ресурсної бази;

здійснювати порівняльний аналіз цінової динаміки на ринках, придатних для реалізації активів (якщо такий вибір існує).

Управління ліквідністю через управління активами - традиційний і найпростіший підхід. Здебільшого таку стратегію використовують невеликі банки, які не мають широких можливостей запозичення коштів і доступу на грошові ринки. Стратегія трансформації активів оцінюється як менш ризикова порівняно з іншими, але водночас і досить дорога з погляду вартості. Продаж активів супроводжується певними витратами (комісійні, брокерські, біржові внески та ін), а також призводить до погіршення стану балансу, оскільки продаються низькоризиков активи. Крім того, банк втрачає майбутні доходи, які могли б бути згенерован такими активами. Іноді банк змушений продавати активи за зниженими ринковими цінами, якщо виникає нагальна потреба у грошових коштах. Підтримка великого запасу ліквідних коштів у цілому знижує показники прибутковості банку.

(Б) Стратегія запозичення ліквідних коштів.

Зміст цього підходу полягає в запозиченні коштів у кількості, достатній для повного покриття потреб у ліквідних засобах. Позики здійснюють лише після виникнення попиту на грошові кошти, щоб уникнути нагромадження високоліквідних активів, які приносять низькі доходи. Якщо попит підвищується, банк запозичу кошти за вищою ставкою, доки повністю не задовольнить потребу в ліквідних засобах. За такого підходу до управління ліквідність характеризується як потік”, а не як “запас". Необхідною умовою застосування стратегії запозичення ліквідності є досить високий ступінь розвитку фінансових ринків, які дають змогу в будь-який час і в будь-яких кількостях позичати ліквідні кошти. У міжнародній практиці цей підхід застосовується з 60-х років. Саме на цей період припав бурхливий розвиток міжнародних ринків грошей і міжбанківських ринків. Основними джерелами запозичення ліквідних коштів для банків є міжбанківські позики, угоди РЕПО, депозитні сертифікати, позики в євровалюті та механізм рефінансування операцій комерційного банку центральним банком.

Стратегія запозичення ліквідності потребує адекватної аналітичної підтримки, яка включає:

прогнозний аналіз потреби банку у ліквідних коштах через порівняння вхідних і вихідних грошових потоків;

прогнозування стану фінансових ринків і прогнозний аналіз вартост підтримки ліквідної позиції;

інваріантний аналіз різних джерел запозичення ліквідних коштів за такими параметрами, як доступність, відносна вартість, відповідність строків залучення та тривалості потреби в ліквідних коштах, правила регулювання, обмеження на використання;

вибір оптимального варіанта підтримки ліквідної позиції та обгрунтування управлінських рішень.

Великі міжнародні банки найчастіше використовують таку стратегію у процесі управління ліквідністю, іноді повністю задовольняючи потребу в ліквідних засобах саме в такий спосіб. Управління ліквідністю через управління пасивами оцінюється як найбільш ризикова стратегія, оскільки супроводжується підвищенням ризику зміни відсоткових ставок і ризику доступності запозичених коштів. Це означає, що вартість підтримки ліквідності таким способом може бути і нижчою, ніж у разі застосування інших методів, і набагато вищою. Часто банки змушен робити позики за невигідною ціною або в період, коли зробити це непросто. Крім того, банкові, який має проблеми з ліквідністю, важче знайти кредитора, а вартість позики відчутно зростає.

(В) Стратегія збалансованого управління ліквідністю.

Згідно зі збалансованим підходом до управління ліквідністю частина попиту на ліквідні засоби задовольняється за рахунок нагромадження високоліквідних активів, а решта - за допомогою проведення операцій запозичення коштів. Для зниження ризиковості банки часто укладають попередні угоди про відкриття кредитних ліній з імовірними кредиторами, що допомагає вчасно забезпечити непередбачені потреби в ліквідних коштах. Через високу вартість стратег трансформації активів і ризиковість стратегії запозичення більшість банків зупиняють свій вибір на компромісному варіанті управління ліквідністю - стратег нтегрованого управління активами і пасивами.

Аналітична підтримка цієї стратегії управління ліквідністю найскладніша включає цілий комплекс завдань:

аналіз стабільності ресурсної бази банку з урахуванням диференціац джерел фінансування;

визначення за результатами аналізу оптимального для банку ступеня відповідності джерел фінансування та напрямів розміщення активів;

аналітичне обгрунтування оптимального співвідношення між накопиченням високоліквідних активів і можливостями їх запозичення на ринках;

прогнозний аналіз потреби у ліквідних коштах і прогнозування стану грошових ринків і з погляду динаміки відсоткових ставок, і з погляду доступност джерел поповнення ліквідності;

інваріантний аналіз напрямів підтримки ліквідної позиції банку;

аналітичне обгрунтування доцільності укладання попередніх угод про відкриття кредитних ліній з імовірними кредиторами для зниження ризику незбалансованої ліквідності.

Перевагою цієї стратегії є гнучкість, яка дає змогу менеджменту вибирати найвигідніше поєднання різних джерел поповнення ліквідних коштів залежно від економічних умов і змін у ринкових цінах.

Питання вибору раціональної стратегії управління ліквідністю залишається дискусійним вже принаймні впродовж двох століть. Традиційно вважалося, що строки розміщення активів і залучення зобов'язань мають збігатися, що дає змогу досягти рівноваги між попитом ліквідних коштів та їхньою наявністю. У банківській практиці цей підхід (стратегія мінімізації ризику незбалансовано ліквідності) отримав назву "золотого банківського правила".

З розвитком фінансових ринків теорія повної збалансованості активів пасивів для підтримання ліквідності втратила свою актуальність, адже банки здобули широкі можливості у будь-який час поповнювати ліквідні кошти через їх запозичення на ринку, завдяки чому ризик втрати ліквідності суттєво знизився. Проте на відміну великих міжнародних банків, які надають перевагу саме стратег запозичення ліквідних коштів, далеко не всі банківські установи мають необмежений доступ до джерел поповнення ліквідності і серед них банки, як працюють на ринках, що розвиваються (до них належать і українські). Тому в процесі створення системи управління ліквідністю перед більшістю вітчизняних банків постає завдання пошуку оптимального поєднання "золотого банківського правила" зі стратегією запозичення ліквідних коштів.

Для ефективного вирішення дилеми "ліквідність - прибутковість" потреби банку в ліквідних коштах мають постійно аналізуватися для уникнення надлишків, і дефіциту. Загальна потреба банку в ліквідних коштах визначається як сума очікуваної потреби в коштах для обслуговування депозитних і недепозитних зобов'язань і потреби в наданні ліквідних кредитів. У практичній діяльност менеджмент банків застосовує кілька методів оцінювання потреб банку в ліквідних засобах (інструментів управління ліквідністю банку):

метод фондового пулу (оцінювання надходжень і платежів);

метод структурування фондів (поділу джерел фінансування);

метод показників ліквідності.

Кожний з методів базується на певних припущеннях і дає лише наближену оцінку суми ліквідних коштів, необхідних банку на певний момент часу. Виконувати таку роботу можна лише за умови існування відповідного оперативно-інформаційного забезпечення, яке містить дані про наявні ліквідні кошти, очікувані надходження та майбутні платежі. Інформацію доцільно надавати у вигляді графіків вхідних вихідних грошових потоків на відповідний період - декаду, місяць, квартал. Менеджер з управління ліквідністю має постійно оцінювати потребу в ліквідних коштах на основі наданої інформації.

Зрештою, дії менеджменту щодо управління ліквідністю великою мірою грунтуються на результатах оцінювання потреб у ліквідних засобах на певний період, а ефективність процесу управління визначається точністю та реалістичністю одержаних прогнозів. Тому обраний керівництвом метод оцінювання потреб у ліквідних засобах має важливе значення під час вирішення проблем ліквідності. На практиці більшість банків створюють резерви ліквідних засобів, які складаються з двох частин [37]:

операційних резервів для підтримки потреб ліквідності за короткостроковими прогнозами;

планових резервів для забезпечення довгострокових прогнозів попиту на ліквідні засоби.

Операційні резерви можуть перевищувати або дорівнювати реальній потреб в ліквідних засобах залежно від того, якої загальної стратегії управління банком дотримується керівництво і який ступінь ризику (імовірність залишитися без ліквідних коштів) прийнятний для цього банку.

Сутність методу фондового пулу полягає у зіставленні загальної потреби в ліквідних засобах з наявними джерелами їх надходження, які перебувають у розпорядженні банку. Особливістю підходу є те, що всі надходження банку розглядаються як єдиний пул без диференціації за джерелами фінансування.

Метод фондового пулу доцільно застосовувати, коли ресурсна база банку достатньо однорідна, а можливості використання недепозитних джерел поповнення ліквідних коштів обмежені. У вітчизняній практиці такий метод можна використовувати як допоміжний, оскільки ліквідність регулюється за методом показників.

Завдання ефективного управління ліквідністю ускладнюється, якщо банк використовує принципово різні джерела залучення коштів. У такій ситуації обгрунтованим стає застосування методу структурування фондів (поділу джерел фінансування). Сутність методу полягає у встановленні відповідності між конкретними видами джерел напрямами використання ресурсного потенціалу. Частина ресурсів, сформована за рахунок мінливих джерел, таких як вклади до запитання, залишки на розрахункових рахунках клієнтів, вкладається в короткострокові кредити та цінні папери. Кошти, одержані з порівняно стабільних джерел (строкові вклади, депозити), можуть бути спрямовані на видачу довгострокових кредитів і придбання облігацій.

Метод показників ліквідності застосовує менеджмент банку для контролю за рівнем. Органи банківського нагляду встановлюють нормативи ліквідності, дотримувати яких зобов'язаний кожний банк. Практика управління ліквідністю за методом показників діє і в Україні, таку оцінку застосуємо в якості основного нструменту управління ліквідністю і в даному дипломному дослідженні, нструмент структурування активів - як допоміжно-аналітичний.

1.2 Комплексні інструменти управління загальною ліквідностю та ліквідаційною платоспроможностю банку

Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльност банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків [35].

З точки зору забезпечення платоспроможності банку регулятивний капітал виступає як гарант ліквідаційної платоспроможності банку, тобто виконання всіх зобов’язань перед клієнтами банку в умовах втрат при перетворенні коштів, вкладених в активні доходні операції банку, в високоліквідні платіжні засоби повернення залучених та запозичених коштів.

Комплексними інструментами управління загальним рівнем платоспроможност банку є контроль стану виконання нормативів Н1, Н2 та Н3 [22]:

Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1)

Норматив адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2)

Норматив адекватності основного капіталу (Н3)

Банки з метою визначення реального розміру регулятивного капіталу з урахуванням ризиків у своїй діяльності зобов'язані постійно оцінювати якість усіх своїх активів і позабалансових зобов'язань (здійснювати їх класифікацію, визначати сумнівні та безнадійні щодо погашення); здійснювати відповідні коригування х вартості шляхом формування резервів для покриття очікуваних (можливих) збитків за зобов'язаннями контрагентів3. Банки формують резерви за такими активними операціями: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 31 день та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнан банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або як зареєстровані в офшорних зонах.

Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) капіталу та додаткового (2-го рівня) капіталу.

Основний капітал уважається більш незмінним, то і таким, що не підляга передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки.

Додатковий капітал має менш постійний характер та його розмір піддається змінам.

Основний капітал (капітал 1-го рівня) складається з таких елементів:

а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал.

За підсумками року на основі фінансової звітності розмір статутного капіталу коригується на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок і в межах валових доходів або валових витрат банку відповідно до методики, визначено Національним банком.

б) розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності):

дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу;

емісійні різниці. Емісійні різниці (емісійний дохід) - сума перевищення доходів, отриманих підприємством від первинної емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав);

резервні фонди, що створюються згідно із законами України;

загальні резерви, що створюються під невизначений ризик при проведенні банківських операцій.

Ці складові частини включаються до капіталу 1-го рівня лише за умови, що вони відповідають таким критеріям:

відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податков зобов'язання;

призначення резервів та фондів і рух коштів по цих резервах і фондах окремо розкрито в оприлюднених звітах банку;

фонди мають бути в розпорядженні банку з метою необмеженого і негайного х використання для покриття збитків;

будь-яке покриття збитків за рахунок резервів та фондів проводиться лише через рахунок прибутків та збитків.

в) загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням розміру очікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів та зменшується на суму:

недосформованих резервів під можливі збитки за: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 30 днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах;

нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

капітальних вкладень у нематеріальні активи;

збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;

збитків поточного року.

Додатковий капітал (капітал 2-го рівня) складається з таких елементів:

а) резерви під стандартну заборгованість інших банків;

б) резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;

в) підтверджена аудитором (аудиторською фірмою) за результатами звітного фінансового року відповідно до статті 69 Закону України "Про банки банківську діяльність" сума збільшення (за результатами переоцінки) вартост основних засобів, які є власністю банку і належать до нерухомого майна (нежитлов будівлі, приміщення), що забезпечує технологічне здійснення банківських функцій (тобто використовується для здійснення операцій, визначених статтею 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

У розрахунку нормативу адекватності регулятивного капіталу/платоспроможност (H2) до часу підтвердження аудитором (аудиторською фірмою) результату переоцінки основних засобів сума збільшення вартості основних засобів не враховується;

г) результат поточного року (прибуток), що зменшений на суму доходів, неотриманих понад 30 днів з дати їх нарахування (крім доходів за державними цінними паперами та цінними паперами, емітованими Національним банком). У цьому разі сума неотриманих нарахованих доходів, що приймається до коригування, зменшується на суму сформованого резерву за простроченими і сумнівними до отримання нарахованими доходами. Якщо прибуток поточного року менше загально суми коригування, то на суму такої різниці зменшується розмір основного капіталу банку. Сума неотриманих понад 30 днів нарахованих доходів повинна надалі відображатися відповідно до Правил бухгалтерського обліку доходів витрат банків України [13], Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків [21] ;

ґ) субординований борг, що враховується до капіталу (субординований капітал);

д) нерозподілений прибуток минулих років;

ж) прибуток звітного року, що очікує затвердження.

Субординований капітал включає кошти, що залучені від юридичних осіб - резидентів нерезидентів, як у національній, так і в іноземній валюті на умовах субординованого боргу.

Субординований борг - це звичайні незабезпечені боргові капітальн н-струменти (складові елементи капіталу), які відповідно до угоди не можуть бути взяті з банку раніше п'яти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються нвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, уключених до капіталу, не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу з щорічним зменшенням на 20 відсотків від його первинно вартості протягом п'яти останніх років дії угоди.

Кошти, залучені на умовах субординованого боргу, можуть включатися до капіталу банку після отримання дозволу Національного банку в разі їх відповідност таким критеріям:

є незабезпеченими, субординованими і повністю сплаченими;

не можуть бути погашені за ініціативою власника;

можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред'явлення банку вимоги щодо припинення торговельних операцій;

дозволяють відстрочення обслуговування зобов'язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє банку здійснити такі виплати.

На капітал 2-го рівня накладаються такі обмеження:

при розрахунку загальної суми регулятивного капіталу загальний розмір додаткового капіталу не може бути більше ніж 100 відсотків основного капіталу;

розмір субординованого капіталу не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу.

Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загальний розмір капіталу 1-го і 2-го рівнів додатково зменшується на:

а) балансову вартість акцій та інших цінних паперів з нефіксованим прибутком, що випущені банками, у торговому портфелі банку та у портфелі банку на продаж (зменшену на суму фактично сформованого резерву за пайовими цінними паперами у портфел банку на продаж, які обліковуються за собівартістю);

б) суму вкладень у капітал асоційованих та дочірніх установ, а також вкладень у капітал інших установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу (зменшену на суму фактично сформованого резерву за цими вкладеннями);

в) балансову вартість акцій (паїв) власної емісії, що прийняті в забезпечення наданих банком кредитів (інших вкладень);

г) суму перевищення загальної суми операцій, що здійснені щодо одного контрагента, над установленим нормативним значенням нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) з урахуванням вимог пункту 2.11 глави 2 розділу VI цієї Інструкції;

ґ) суму перевищення загальної суми операцій, що здійснені щодо одного нсайдера, над установленим нормативним значенням нормативу максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9);

д) суму операцій, що здійснені з інсайдерами (пов'язаними особами) на сприятливіших за звичайні умовах (у тому числі за угодами, які передбачають нарахування відсотків і комісійних на здійснення банківських операцій, як менші, ніж звичайні);

е) суму коштів, що вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу.

Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше ніж 25 відсотків капіталу банку. Це обмеження не поширюється на:

приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;

майно, яке перейшло у власність банку на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави або набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з часу набуття права власності на нього.

Національний банк установлює норматив мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1), якого всі банки зобов'язані дотримуватися.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1) діючих банків ма становити:

а) для місцевих кооперативних банків:

на 1 січня 2007 року - не менше ніж 1 500 000 євро;

б) для банків, які здійснюють свою діяльність на території одн області (регіональних), у тому числі спеціалізованих ощадних та іпотечних:

на 1 січня 2007 року - не менше ніж 5 000 000 євро;

в) для банків, які здійснюють свою діяльність на території вс України (міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих інвестиційних розрахункових (клірингових), центрального кооперативного банку:

на 1 січня 2007 року - не менше ніж 8 000 000 євро.

Норматив адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2)

Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її приймають на себе власники банку; навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що приймають на себе кредитори/вкладники банку.

Норматив адекватності регулятивного капіталу встановлюється для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів/вкладників банку.

Значення показника адекватності регулятивного капіталу визначається як співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансових нструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями та на суму забезпечення кредиту (вкладень в боргові цінні папери) безумовним зобов'язанням або грошовим покриттям у вигляді застави майнових прав.

Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його активи поділяються на п'ять груп за ступенем ризику та підсумовуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів зваження:

а) I група активів із ступенем ризику 0 відсотків:

готівкові кошти;

банківські метали;

кошти в Національному банку;

боргові цінні папери органів державної влади, що рефінансуються Національним банком, у торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфел банку до погашення;

боргові цінні папери, емітовані Національним банком, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

нараховані доходи за борговими цінними паперами органів державно влади, що рефінансуються Національним банком, у торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

нараховані доходи за борговими цінними паперами, емітованими Національним банком, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

боргові цінні папери органів державної влади в торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

зобов'язання з кредитування, які надані клієнтам та за якими банк не бере на себе ризик;

валюта та банківські метали до отримання, за купленими опціонними контрактами з метою хеджування;

б) II група активів із ступенем ризику 10 відсотків:

короткострокові та довгострокові кредити, що надані органам державно влади;

нараховані доходи за кредитами, що надані органам державної влади;

в) III група активів зі ступенем ризику 20 відсотків:

боргові цінні папери органів місцевого самоврядування, що рефінансуються Національним банком, у торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

боргові цінні папери органів місцевого самоврядування в торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

нараховані доходи за борговими цінними паперами органів місцевого самоврядування, що рефінансуються Національним банком, у торговому портфелі банку, у портфел банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

нараховані доходи за коштами до запитання, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

депозити овернайт, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

інші короткострокові депозити, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

нараховані доходи за депозитами овернайт, іншими короткостроковими депозитами, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

кредити овердрафт, овернайт та інші короткострокові кредити, що розміщен в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

нараховані доходи за кредитами овердрафт, овернайт та іншими короткостроковими кредитами, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

валюта та банківські метали, які куплені за умовами спот у банку-контрагента, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

г) IV група активів зі ступенем ризику 50 відсотків:

кошти до запитання в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;

нараховані доходи за коштами до запитання в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;

депозити овернайт, які розміщені в інших банках, що не належать до нвестиційного класу;

короткострокові та довгострокові кредити, що надані органам місцевого самоврядування;

нараховані доходи за кредитами, що надані органам місцевого самоврядування;

гарантійні депозити в інших банках (покриті);

зобов'язання з кредитування, які надані банкам;

валюта та банківські метали, які куплені за форвардними контрактами;

активи до одержання;

валюта та банківські метали, які куплені за умовами спот у банку-контрагента, що не належить до інвестиційного класу;

кредити овернайт, які надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу;

валюта та банківські метали до отримання за іншими опціонними контрактами;

дисконт/премія до отримання за форвардними валютними контрактами;

хеджовані процентні доходи майбутніх періодів в іноземній валюті;

витрати майбутніх періодів, які хеджовані;

ґ) V група активів із ступенем ризику 100 відсотків:

прострочені нараховані доходи за коштами на вимогу в інших банках;

прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані органам державно влади та місцевого самоврядування;

короткострокові вклади (депозити), що розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;

нараховані доходи за строковими вкладами (депозитами), що розміщені в нших банках, що не належать до інвестиційного класу;

довгострокові вклади (депозити), що розміщені в інших банках;

гарантійні депозити в інших банках (непокриті) за даними аналітичного обліку;

прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за строковими вкладами (депозитами), що розміщені в інших банках;

кредити овердрафт, кошти за операціями репо та інші короткостроков кредити, які надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу;

довгострокові кредити, що надані іншим банкам;

нараховані доходи за кредитами, що надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу;

фінансовий лізинг (оренда), що наданий іншим банкам;

прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані іншим банкам;

кредити, що надані суб'єктам господарювання;

нараховані доходи за кредитами, що надані суб'єктам господарювання;

прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані суб'єктам господарювання;

сумнівна заборгованість інших банків і за кредитами, що надані суб'єктам господарювання;

сумнівна заборгованість за нарахованими доходами за міжбанківськими операціями;

дебіторська заборгованість за операціями з банками та за операціями з клієнтами банків;

сумнівна дебіторська заборгованість за операціями з банками та за операціями з клієнтами банків;

транзитний рахунок за операціями, здійсненими платіжними картками через банкомат;

прострочена та сумнівна заборгованість за кредитами, які надані органам державної влади та місцевого самоврядування;

кредити, які надані фізичним особам;

нараховані доходи за кредитами, які надані фізичним особам;

прострочена заборгованість та прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані фізичним особам;

сумнівна заборгованість за кредитами, що надані фізичним особам;

сумнівна заборгованість за нарахованими доходами за операціями з клієнтами;

акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у торговому портфелі банку та в портфелі банку на продаж;

боргові цінні папери, випущені банками, небанківськими фінансовими установами та нефінансовими підприємствами, у торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

нараховані доходи за акціями та іншими цінними паперами з нефіксованим прибутком у торговому портфелі банку та в портфелі банку на продаж;

нараховані доходи за борговими цінними паперами в торговому портфел банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

прострочені нараховані доходи за борговими цінними паперами в портфел банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

товарно-матеріальні цінності;

основні засоби (у разі виключення з регулятивного капіталу банку суми перевищення основних засобів над регулятивним капіталом банку така сума перевищення не зважується на коефіцієнт ризику);

інші активи банку;

зобов'язання за всіма видами гарантій (акцептами, авалями);

непокриті акредитиви;

сумнівні вимоги за операціями з валютою та банківськими металами;

цінні папери до отримання за операціями андеррайтингу;

сумнівні вимоги за операціями з фінансовими інструментами, крім інструментів валютного обміну;

інші зобов'язання, що надані клієнтам.

Нормативне значення нормативу Н2 діючих банків має бути не меншим, ніж 8 відсотків, починаючи з 01.03.2004 - не меншим, ніж 10 відсотків.

Для банків, що розпочинають операційну діяльність, цей норматив ма становити:

протягом перших 12 місяців діяльності (з дня отримання ліцензії) - не менше 15 відсотків;

протягом наступних 12 місяців - не менше 12 відсотків;

надалі - не менше 10 відсотків.

Норматив адекватності основного капіталу (Н3)

Норматив адекватності основного капіталу встановлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різноманітних ризиків.

Показник адекватності основного капіталу банку розраховується як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку.

Для розрахунку нормативу адекватності основного капіталу загальний розмір основного капіталу коригується (зменшується) на суму:

недосформованих резервів під можливі збитки за активними операціями банків;

нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

капітальних вкладень у нематеріальні активи;

збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;

збитків поточного року.

Загальні активи банку для розрахунку адекватності основного капіталу включають:

готівкові кошти;

банківські метали;

кошти в Національному банку;

казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються та емітовані Національним банком;

кошти в інших банках;

сумнівну заборгованість за нарахованими доходами за міжбанківськими операціями;

дебіторську заборгованість за операціями з банками;

кредити, що надані органам державної влади та місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання, фізичним особам;

дебіторську заборгованість за операціями з клієнтами;

транзитний рахунок за операціями з клієнтами;

цінні папери в торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

інвестиції в асоційовані та дочірні компанії;

товарно-матеріальні цінності;

інші активи банку;

суми до з'ясування та транзитні рахунки;

основні засоби.

При розрахунку нормативу адекватності основного капіталу сума загальних активів відповідно зменшується на розрахункову суму резервів за всіма активними операціями банку, на суму неамортизованого дисконту за цінними паперами та зносу основних засобів.

Нормативне значення нормативу Н3 має бути не меншим, ніж 4 відсотки.

Групи банків за рівнем капіталу

Для забезпечення реальної капіталізації та платоспроможності банків України всі банки поділяються за рівнем достатності капіталу на [22]:

добре капіталізовані; достатньо капіталізовані; недокапіталізовані; значно недокапіталізовані; критично недокапіталізовані.

Добре капіталізованим уважається банк, в якого:

розмір регулятивного капіталу відповідає встановленим мінімальним вимогам;

співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватност регулятивного капіталу Н2), перевищує його нормативне значення і становить не менше ніж 17 відсотків;

співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) більше ніж його нормативне значення становить 8 відсотків та більше.

1.3 Інструменти забезпечення поточно та строкової платоспроможності банку

Основними інструментами управління поточною та строковою платоспроможністю та ліквідністю банку є платіжні календарі, структурування фондів (“фондування активів”) та встановлення граничних значень нормативів управління ліквідністю [29].

Платіжні календарі управління платоспроможністю розподіляються на:

1. Витратний платіжний календар:

а) оперативний щоденний платіжний календар

б) строковий плановий щотижневий платіжний календар

в) довгостроковий плановий платіжний календар

2. Платіжний календар надходжень коштів:

а) оперативний щоденний календар надходжень

б) строковий плановий календар надходжень

в) довгостроковий плановий календар надходжень

3. Прогнозний календар розширення обсягів залучених та власних

ліквідних коштів

4. Прогнозний календар розширення обсягів активних операцій та оцінки

ступеня ліквідності нових активів

Процес управління ліквідністю банку за допомогою інструмента "фондування активів" складається з таких етапів [29]:

1) розподіл зобов’язань банку на такі групи:

"гарячі гроші" (кошти інших банків (крім цільових кредитів), кошти бюджету та кошти, прирівняні до них);

мінливі зобов’язання (поточні кошти юридичних та фізичних осіб, як мають нестабільний характер);

стабільні зобов’язання (стабільні залишки на рахунках юридичних та фізичних осіб, строкові депозити юридичних та фізичних осіб, а також цільов кредити міжнародних фінансових організацій);

безстрокові пасиви;

2) розподіл портфеля активів на групи:

високоліквідні активи;

вторинні резерви (ліквідні державні цінні папери та кошти, розміщені в нших банках (стандартна заборгованість));

ліквідні активи (надані кредити, недержавні цінні папери та дебіторська заборгованість);

низько ліквідні та неліквідні активи (проблемні активи, вкладення на власні потреби банку);

3) "закріплення" груп пасивів за групами активів на основ таких принципів:

найменш стабільні пасиви відповідають найбільш ліквідним активам:

а) ризикові залишки та мінливі зобов’язання - високоліквідні

активи та вторинні резерви;

б) стабільні зобов’язання - ліквідні активи;

в) безстрокові пасиви - низько ліквідні активи;

виключне фінансування неліквідних активів за рахунок власних джерел.

З метою контролю за станом ліквідності банків Національний банк установлю такі інструменти - нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточно ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6) [22].

Норматив миттєвої ліквідності (Н4)

Норматив миттєвої ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках).

Норматив миттєвої ліквідності визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунками.

Нормативне значення нормативу Н4 має бути не менше ніж 20 відсотків.

Норматив поточної ліквідності (Н5)

Норматив поточної ліквідності встановлюється для визначення збалансованост строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку.

Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховуються вимоги зобов'язання банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (включно).

Норматив поточної ліквідності визначається як співвідношення активів первинної та вторинної ліквідності до зобов'язань банку з відповідними строками виконання.

До активів первинної та вторинної ліквідності при розрахунку нормативу поточної ліквідності належать:

готівкові кошти;

банківські метали;

кошти на кореспондентських рахунках, які відкриті в Національному банку та інших банках;

строкові депозити, які розміщені в Національному банку та інших банках;

боргові цінні папери, що рефінансуються Національним банком, у торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

боргові цінні папери, емітовані Національним банком, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

боргові цінні папери в торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

надані кредити.

До зобов'язань належать:

кошти до запитання;

короткострокові та довгострокові кредити, які одержані від Національного банку та інших банків;

кошти бюджету України;

строкові депозити інших банків та клієнтів;

цінні папери власного боргу, емітовані банком;

субординований борг банку;

зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів;

зобов'язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.

Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менше ніж 30 відсотків

Норматив короткострокової ліквідності (Н6)

Норматив короткострокової ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів.

Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношення ліквідних активів до короткострокових зобов'язань.

До розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються ліквідн активи та короткострокові зобов'язання з початковим строком погашення до одного року.

До ліквідних активів при розрахунку нормативу короткострокової ліквідност включаються:

готівкові кошти;

банківські метали;

кошти на кореспондентських рахунках, що відкриті в Національному банку та інших банках;

короткострокові депозити, що розміщені в Національному банку та інших банках;

короткострокові кредити, що надані іншим банкам;

боргові цінні папери органів державної влади в торговому портфел банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення.

До короткострокових зобов'язань включаються:

кошти до запитання;

кошти бюджету України;

короткострокові кредити, які одержані від Національного банку та інших банків;

короткострокові депозити інших банків і клієнтів;

короткострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком;

зобов'язання за всіма видами гарантій, порук, авалів;

зобов'язання з кредитування, які надані банкам і клієнтам.

Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше ніж 20 відсотків.

Використання перелічених та інших показників допомагає всебічно аналізувати потреби й стан ліквідності, а також точніше оцінювати ризик незбалансовано ліквідності банку. Розробивши внутрішньобанківську систему деталізуючих показників ліквідності, менеджмент матиме змогу контролювати оперативні дані та планувати діяльність з урахуванням специфіки операцій конкретного банку.

Метод показників ліквідності є найпростішим підходом до управління ліквідністю і застосовується в умовах слаборозвиненого банківського сектору. Недолік методу полягає в тому, що в такому разі необхідно підтримувати великі обсяги активів у ліквідній формі, що негативно позначається на доходах. З розвитком розширенням фінансових ринків у банків з'являються ширші можливості для управління ліквідністю. Однак і в цьому разі метод показників ма використовуватися банківським менеджментом для аналізу тенденцій зміни ліквідності та в процесі порівняльного аналізу, що дає змогу приймати обгрунтован управлінські рішення.

Таблиця 1.2. Коефіцієнти для аналізу ліквідності банку

1.4 Резервування як інструмент страхового забезпечення платоспроможності банку

При управлінні поточною платоспроможністю банку однією з конкуруючих проблем використання ліквідних коштів банку для забезпечення виконання щоденного платіжного календарю є нормативні вимоги до незнижуємого рівня залишків на коррахунку в НБУ - обов’язкових резервів в комерційних банках, як формуються згідно "Положення про порядок визначення та формування обов'язкових резервів для банків України" [17].

Національний банк України (далі - Національний банк) використову нормативи обов'язкового резервування як один із монетарних інструментів для регулювання обсягів грошової маси в обігу та управління грошово-кредитним ринком без нарахування процентів за залишками коштів, що формують обов'язков резерви.

Норматив обов'язкового резервування - це установлений Національним банком розмір до зобов'язань щодо залучених банком коштів.

Об'єкт резервування - це сума пасивів (склад зобов'язань), а за окремими активно-пасивними рахунками - пасивне сальдо за зведеним балансом банку.

Обов'язковому резервуванню підлягають усі залучені банком кошти юридичних та фізичних осіб як у національній, так і в іноземній валюті, за винятком кредитів, одержаних від інших банків та іноземних інвестицій, залучених від міжнародних фінансових організацій, а також коштів, залучених на умовах субординованого боргу.

Банки формують обов'язкові резерви, виходячи із встановлених нормативів обов'язкового резервування до зобов'язань щодо залучених банком коштів, у цілому за зведеним балансом банку - юридичної особи з урахуванням усіх філій.

Норматив обов'язкових резервів установлюється єдиним для всіх банків. За спеціалізованими банками можуть установлюватися окремі нормативи обов’язкового резервування.

Національний банк може встановлювати для різних видів зобов'язань диференційовані нормативи обов'язкового резервування залежно від:

строку залучення коштів (короткострокові зобов'язання банку, довгострокові зобов'язання банку);

виду зобов'язань у розрізі валют (національна, іноземна).

Формування та зберігання банками коштів обов'язкових резервів здійснюється в національній валюті на кореспондентському рахунку банку в Національному банку.

Залежно від стану грошово-кредитного ринку та прогнозу його подальшого розвитку Правління Національного банку приймає окремі рішення щодо:

звітного періоду резервування;

нормативів обов'язкового резервування;

складу зобов'язань банку (об'єкт резервування), до яких встановлюються нормативи обов'язкового резервування;

обсягу обов'язкових резервів, який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку.

Обсяг обов'язкових резервів, який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку, установлюється для звітного періоду резервування в процентному відношенні (від 20 до 80 процентів) до суми обов'язкових резервів за попередній звітний період резервування, визначеної без урахування покриття будь-якими активами банку.

Національний банк окремим рішенням Правління Національного банку може встановлювати на відповідні звітні періоди резервування розмір та вид активів, що можуть зараховуватися для покриття обов'язкових резервів, але не більше ніж 40 процентів від суми активів, що можуть зараховуватися для покриття обов'язкових резервів.

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України установлюється порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків [21].

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (далі - резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

З метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальників (контрагентів банку) оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках як у національній, так і в іноземній валюті.

Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства.

До заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать:

строкові депозити, які розміщені в інших банках, і сумнівна заборгованість за ними;

кредити, які надані іншим банкам, і сумнівна заборгованість за ними;

вимоги, що придбані за операціями факторингу із суб'єктами господарювання, сумнівна заборгованість за ними;

кредити, що надані за операціями репо суб'єктам господарювання;

кредити, що надані за врахованими векселями суб'єктам господарювання, сумнівна заборгованість за ними;

кредити суб'єктам господарювання в поточну діяльність, в інвестиційну діяльність і сумнівна заборгованість за ними;

іпотечні кредити, що надані суб'єктам господарювання, і сумнівна заборгованість за ними;

кредити, що надані органам державної влади та місцевого самоврядування, сумнівна заборгованість за ними;

іпотечні кредити, що надані органам державної влади та місцевого самоврядування, і сумнівна заборгованість за ними;

кредити на поточні потреби та в інвестиційну діяльність, що надан фізичним особам, і сумнівна заборгованість за ними;

іпотечні кредити, що надані фізичним особам, і сумнівна заборгованість за ними;

кредити, що надані за врахованими векселями фізичним особам, і сумнівна заборгованість за ними;

кредити овердрафт, що надані суб'єктам господарювання та фізичним особам;

гарантії, поручительства, підтверджені акредитиви, акцепти та авалі, що надані банкам;

сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, виданими іншим банкам;

гарантії та авалі, що надані клієнтам (крім банків);

сумнівні гарантії, що надані банкам і клієнтам;

сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, виданими суб'єктам господарювання;

сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, виданими фізичним особам;

зобов'язання з кредитування, що надані банкам і клієнтам. До розрахунку резерву береться 50% від суми зобов'язань з кредитування.

З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залеж-но від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитно заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожно кредитної операції: "стандартна", "під контролем", "субстандартна", "сумнівна" чи "безнадійна". Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.

Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

Банки зобов'язані формувати резерв на всю суму коштів, розміщених на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнан банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або як зареєстровані в офшорних зонах.

Таблиця 1.2. Коефіцієнти резервування кредитних ризиків [21]

Формування резерву під кредитні ризики за операціями в іноземній валюті, що проводяться на міжбанківському ринку, здійснюється за коефіцієнтами резервування 1%, 5%, 20%, 50%, 100% відповідно до категорії кожної окремо операції без додаткової оцінки надходжень позичальника в іноземній валюті.

З метою реальної оцінки доходів і визначення розміру регулятивного капіталу банку встановлюється порядок формування та використання резерву під прострочені та сумнівні щодо отримання нараховані доходи за активними операціями банків. Нараховані доходи за активними операціями банків уважаються сумнівними щодо отримання, якщо платіж за основним боргом прострочений понад 180 днів або проценти за ним прострочені понад 60 днів.

Банки зобов'язані формувати резерви незалежно від їх фінансового стану (прибуткової або збиткової діяльності) на всю суму прострочених понад 31 день сумнівних щодо отримання нарахованих доходів.

"Положення про розрахунок та формування банками України резерву за операціями з цінними паперами" [20] обумовлює зобов'язання банку здійснювати перегляд цінних паперів, які класифіковані ним до портфеля на продаж і портфеля до погашення, не рідше одного разу на місяць з дати визнання їх на балансі. За результатами аналізу фінансового стану емітентів, поточної вартості цінних паперів, грошових потоків і доходів за цінними паперами, а також усієї наявно в розпорядженні банку інформації про обіг відповідних цінних паперів на фондовому ринку банк визначає нестандартні цінні папери, під які мають створюватися резерви.

Розрахунок резерву за операціями з цінними паперами здійснюється залежно від їх класифікації до відповідного портфеля та методу визначення балансової вартості.

Банк має право не формувати резерв під цінні папери, які емітован центральними органами виконавчої влади та Національним банком, незалежно від того, до якого портфеля вони класифіковані, а також під вкладення в акції (частки) бірж, депозитаріїв, платіжних систем, кредитних бюро.

Висновок розділу 1

Платоспроможність банку розподіляється на оперативну, строкову та загальну.

Комплексними інструментами управління загальним рівнем платоспроможност банку є контроль стану виконання нормативів Н1, Н2 та Н3:

Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1)

Норматив адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2)

Норматив адекватності основного капіталу (Н3)

Основними інструментами управління поточною та строковою платоспроможністю та ліквідністю банку є платіжні календарі, структурування фондів (“фондування активів”) та встановлення граничних значень нормативів управління ліквідністю: миттєво ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).

Інструментами страхового забезпечення платоспроможності банку обов’язкове резервування частки залучених коштів клієнтів на зовнішньому коррахунку в НБУ та створення за рахунок частки прибутку внутрішніх резервів регулятивного капіталу на погашення ризиків можливих збитків від активних операцій банку.

Розділ 2. Аналіз стану платоспроможності та інструментів її підтримки в комерційному банку АКБ “Приватбанк”

2.1 Загальна характеристика забезпечення платоспроможності АКБ “Приватбанк" регулятивним капіталом

Заснований 1992 року, комерційний банк ПриватБанк є банком, що розвивається найбільш динамічно в Україні, і займає лідируючі позиції банківського рейтингу країни. Станом на 1 січня 2007 року розмір чистих активів Приват-Банку склада 33,777 млрд. грн. Статутний фонд банку складає 2,082 млрд. грн., власний капітал - 3,288 млрд. грн. Кредитний портфель банку складає 28,768 млрд. грн., в тому числі кредити фізичним особам - 11,564 млрд. грн. Фінансовий результат ПриватБанку за підсумками 2006 року склав 506, 208 млн. грн.

У ході дослідження ринку банківських послуг, проведеного компанією GFK Ukraine, 23,3% опитаних жителів України назвали ПриватБанк найбільш привабливим для себе українським банком. ПриватБанк також має найбільш високий рівень впізнаваності серед населення без підказки: 64%. ПриватБанк також є лідером серед українських комерційних банків за кількістю клієнтів: його послугами користується понад 23% населення України [86].

Станом на 01.01.2006 року (за результатами 2005 року) АКБ „Приват-банк був лідером банківської системи України і займав наступні рейтингові місця [85]:

Обсяг валюти активів балансу - 21 664,360 млн. грн. (1 місце);

Обсяг власного капіталу - 2 307,466 млн. грн. (1 місце);

Обсяг статутного капіталу - 189,228 млн. євро (2 місце);

Обсяг кредитно-інвестиційного портфеля

16 763,230 млн. грн. (1 місце);

Обсяг поточних і строкових депозитів фізичних осіб

9 966,027 млн. грн. (1 місце);

Обсяг поточних і строкових депозитів юридичних осіб

4 016,333 млн. грн. (3 місце);

Обсяг балансового прибутку - 472,042 млн. грн. (1 місце);

Прибутковість статутного капіталу - 41,774% (11 місце);

Прибутковість активів балансу - 2,179% (6 місце);

Станом на 01.01.2007 року (за результатами 2006 року) АКБ „Приват-банк закріпив позиції лідера і займає наступні рейтингові місця в банківській системі України [85] та відносні частки фінансів банківської системи України:

Обсяг валюти активів балансу - 32 680,0 млн. грн. (1 місце - 10,31%);

Обсяг власного капіталу - 4 0290,442 млн. грн. (1 місце - 9,49%);

Обсяг статутного капіталу - 312,971 млн. євро (2 місце);

Обсяг кредитно-інвестиційного портфеля

27 532,83 млн. грн. (1 місце - 10,9%);

Обсяг поточних і строкових депозитів фізичних осіб

14 735,393 млн. грн. (1 місце - 15,1%);

Обсяг поточних і строкових депозитів юридичних осіб

8 240,128 млн. грн. (1 місце - 9,534%);

Обсяг балансового прибутку - 471,775 млн. грн. (1 місце - 11,91%);

Прибутковість статутного капіталу - 22,66% (24 місце);

Прибутковість активів балансу - 1,444% (33 місце);

В Додатку А приведені баланси та звіти про результати діяльності АКБ "Приватбанк" у 2003 - 2007 роках [86].

В табл. .2.1 наведені основні характеристики розвитку інфраструктури АКБ "Приватбанк" у 1999 - 2007 роках [86].

На рис.2.1 - 2.2 наведена структура та обсяги ресурсної бази та кредитно-інвестиційного портфелю АКБ "Приватбанк" станом на 01.01.2006 (12_2005) та на 01.01.2007 (12_2006).

Рис.2.1 - Структура та обсяги ресурсної бази АКБ "Приватбанк" станом

на 01.01.2006 (12_2005) та на 01.01.2007 (12_2006).

Рис. 2.2 - Структура та обсяги кредитно-інвестиційного портфелю АКБ

"Приватбанк" станом на 01.01.2006 (12_2005) та на 01.01.2007 (12_2006).

Комплексними інструментами управління загальним рівнем платоспроможност банку є контроль стану виконання нормативів Н1, Н2 та Н3 [22]:

Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1)

Норматив адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2)

Норматив адекватності основного капіталу (Н3)

На рис.2.7 наведені динаміка величин регулятивного та статутного капіталу АКБ "Приватбанк" у 2003 - 2006 роках (в млн. євро). Як показує аналіз графіків рис.2.5, мінімальний рівень регулятивного капіталу не менше 8,0 млн. євро, визначений НБУ [22], перевиконується в АКБ "Приватбанк" в десятки раз (фактичний рівень регулятивного капіталу становить 605,7 млн. євро на 01.01.2007 року).

На рис.2.3 - 2.4 наведені динаміка величин нормативу адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2) в АКБ "Приватбанк" та інших банках першої групи рейтингу банків України у 2003 - 2006 роках. Як показує аналіз графіків рис.2.3 - 2.4, мінімальний рівень нормативу Н2 (не менше 10%) виконується банками на рівні не вище 10,5 - 11,5%, тобто банки працюють на межі нормативу (в АКБ "Приватбанк" фактичний рівень нормативу Н2 становить 10,3 - 11,9% на протязі 2006 року).

На рис.2.5 - 2.6 наведені динаміка величин нормативу адекватності основного капіталу (Н3) в АКБ "Приватбанк" та інших банках першої групи рейтингу банків України у 2003 - 2006 роках. Як показує аналіз графіків рис.2.5 - 2.6, мінімальний рівень нормативу Н2 (не менше 4%) виконується банками на рівні не вище 5,0 - 8,0%, тобто банки працюють в діапазоні постійного перевищення нормативу на +20-100% (в АКБ "Приватбанк" фактичний рівень нормативу Н3 становить 5,0 - 6,2% на протязі 2006 року).

Рис. 2.3 Динаміка виконання нормативу Н2 в АКБ “Приватбанк" та нших банках першої групи рейтингу банків

України у 2003 -2006 роках (1 частина)

Рис. 2.4 Динаміка виконання нормативу Н2 в АКБ “Приватбанк" та нших банках першої групи рейтингу банків

України у 2003 -2006 роках (2 частина)

Рис.2.5 Динаміка виконання нормативу Н3 в АКБ “Приватбанк" та нших банках першої групи рейтингу банків

України у 2003 -2006 роках (1 частина)

Рис. 2.6 Динаміка виконання нормативу Н3 в АКБ “Приватбанк" та нших банках першої групи рейтингу банків

України у 2003 -2006 роках (2 частина)

Рис.2.7 Динаміка виконання нормативу Н1 в АКБ “Приватбанк" у 2003 -2006 роках

2.2 Аналіз стану управління ліквідностю АКБ "Приватбанк" за механізмами нормативного контролю та страхового резервування

Основними інструментами управління поточною та строковою платоспроможністю та ліквідністю АКБ "Приватбанк" є платіжні календарі та встановлення граничних значень нормативів управління ліквідністю.

В табл.2.2 наведені результати розрахунку нормативів ліквідності Н4, Н5, Н6 в АКБ "Приватбанк" у 2003 - 2006 роках [86].

За даними таблиці видно, що всі нормативи ліквідності виконувалися за аналізуємий період. Але при цьому спостерігається велике перевищення норми показників миттєвої та поточної ліквідності на 26,65% і 25,56% відповідно.

Таблиця 2.2. Виконання нормативів ліквідності ЗАТ КБ ПриватБанк

Максимальне значення всіх показників ліквідності припадає на 2005 рік, після цього року показники поступово знижувалися, але не нижче нормативного значення.

На рис.2.8 наведена динаміка виконання АКБ "Приватбанк" всіх нормативів Н2 -Н13 у 2003 - 2006 роках.

Рис. 2.8 - Аналіз управління ризиками ліквідності та валютними ризиками з застосуванням нормативних обмежень

НБУ в АКБ “Приватбанк" у 2003 - 2006 роках

Внутрішнє резервування ризиків активних операцій в АКБ "Приватбанк" виконується згідно нормативних інструкцій НБУ [10], [20], [21] в розрізі:

резервування ризиків розміщення коштів в інших банках;

резервування ризиків кредитування юридичних та фізичних осіб;

резервування ризиків позабалансових операцій гарантування операцій банків та клієнтів;

резервування ризиків розміщення коштів в цінні папери;

резервування ризиків комерційного кредитування у вигляді дебіторсько заборгованості в операціях з клієнтами та іншими комерційними банками;

резервування ризиків неотримання нарахованих доходів від активних операцій з клієнтами та іншими комерційними банками;

В табл.2.3 наведені результати вибірки по першій групі комерційних банків України рейтингу НБУ [84] по абсолютним обсягам вищенаведених категорій резервів та відносним показникам частки резервів в загальних активах банка та характерних резервуємих агрегатах активів банка.

На рис.2.9 наведені графіки рівня відволікання активів банку на резервування ризиків за активними операціями в першій групі банків України станом на 01.01.2007 року [84].

Як показує аналіз графіків рис.2.9 - в АКБ "Приватбанк" найбільша частка резервування ризиків - 9,73% від загальної валюти активів балансу. Для порівняння в інших банках першої групи частка резервів не перевищує 1,72 - 5,52% від загального обсягу валюти балансу.

Таким чином, досліджуємий АКБ "Приватбанк" активно використовує інструментарій створення внутрішніх резервів для підтримання платоспроможност банку, що при високій вартості внутрішнього резервування свідчить про неможливість використання банком зовнішніх ресурсів великого обсягу.

Таблиця 2.3. Активи, зобов’язання та резерви в першій групі банків України станом на 01.01.2007 року

Рис.2.9 - Рівень відволікання активів банку на резервування ризиків за активними операціями в першій групі

банків України станом на 01.01.2007 року

При управлінні поточною платоспроможністю банку однією з конкуруючих проблем використання ліквідних коштів банку для забезпечення виконання щоденного платіжного календарю є нормативні вимоги до незнижуємого рівня залишків на коррахунку в НБУ - обов’язкових резервів в комерційних банках, як формуються згідно "Положення про порядок визначення та формування обов'язкових резервів для банків України" [17].

В таблиці 2.4 наведена динаміка встановлення Національним банком нормативів обов’язкового резервування окремих агрегатів залучених банками коштів у 1998-2006 роках [84].

Як показує, аналіз даних табл.2.4, регулююча політика НБУ на сучасному етапі робить вигідним залучення строкових коштів юридичних та фізичних осіб, оскільки рівень обов’язкового резервування за цими видами залучених ресурсів знизився з 6,0% на початок 2006 року до 0,5% на кінець 2006 року та у 2007 році. Одночасно НБУ суттєво знизив рівень обов’язкового резервування за поточними коштами юридичних та фізичних осіб в національній валюті з рівня 8% на початок 2006 року до 1% на кінець 2006 року та на протязі 2007 року.

Таким чином, НБУ у кінці 2006 - на протязі 2007 року мінімізував вплив зовнішнього страхового інструменту обов’язкового резервування залучених коштів на забезпечення платоспроможності банку. На графіках рис.2.10 наведен результати порівняння рівня частки високоліквідних коштів від валюти балансу активів, яку банки використовують для забезпечення "платіжного" вікна та обов’язкового резервування на коррахунку в НБУ, а також у вигляді готівкових коштів в касах та банкоматах банку.

Як показують результати порівняльного аналізу на рис.2.10, АКБ "Приватбанк", навіть при глобальній мережі банкоматів розміщує 7,7% активів в високоліквідн платіжні засоби, тоді як діапазон високоліквідних активів в банках першої групи становить 3,48 - 15,6%.

Таблиця 2.4. Динаміка ставок обов‘язкового резервування залучених коштів комерційними банками з 1998 по 2006 роки [84]

1ЮО - юридичні особи; ФО - фізичні особи

Рис.2.10 - Рівень відволікання активів банку на забезпечення платіжного вікна" та обов’язкове резервування залучених коштів на корреспондентському рахунку в НБУ в першій групі банків України станом на 01.01.2007 року

2.3 ГЕП-менеджмент як сучасний метод забезпечення поточної та загальної платоспроможності АКБ “Приватбанк"

ГЕП - менеджмент - це комплексний метод одночасного управління платоспроможністю, ліквідністю та прибутковістю банку з застосуванням механізму поточного порівняння строків, сум та вартості залучених коштів і строків, сум та доходів від розміщення цих залучених коштів в активні операції банка (кредити та цінні папери) [46].

Регулюючи геп-розриви за рахунок оперативного запозичення коштів на міжбанківському ринку, включаючи механізми регулювання ліквідності, пропонуєм НБУ [], банк наражається на проблеми відсоткового ризику, тобто ціна на короткострокові ресурси запозичень може суттєво знизити прибутковість банку, оскільки такі запозичення є додатковими витратами банку, які знижують рівень розрахункової процентної маржі між вартістю залучених коштів та доходами від їх розміщення в активні операції.

Стратегія управління гепом має на меті при збереженні вимог по забезпеченню платоспроможності та ліквідності банку отримання підвищених прибутків передбачає свідомий ризик банку, а тому характеризується як агресивніша. У раз реалізації ризику маржа банку знизиться, що буде зумовлено підвищенням ставок за від'ємного гепу або зниженням ставок за додатного гепу. У процесі реалізац стратегії управління гепом необхідно досягти відповідності між видом гепу (додатний чи від'ємний) та прогнозами зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Очевидно, запорукою успіху цієї стратегії є наявність надійного прогнозу (або можливість отримати такий прогноз) і передбачуваність економічної ситуації. Якщо спрогнозувати зміну відсоткових ставок неможливо, наприклад, через нестабільність економіки або під час кризових періодів, набагато безпечнішою для банку буде стратегія фіксації спреду.

Основними параметрами управління ГЕПом є строки та обсяги активів зобов'язань банку. Узгодження строків розміщення активів і залучення зобов'язань - один із методів, з допомогою якого банк фіксує спред і нейтралізує ризик зміни відсоткової ставки. Припускається, що всі відсоткові ставки і за активними, за пасивними операціями змінюються з однаковою швидкістю в одному напрямі. Це припущення пов'язане з концепцією "паралельного зсуву" криво дохідності.

Сутність прийомів комплексного управління активами та пасивами банку (УАП) полягає у встановленні співвідношень між строками залучення та розміщення однакових за обсягом коштів.

Узгодження строків вхідних і вихідних фінансових потоків використовується менеджментом банків паралельно з іншими прийомами управління платоспроможністю, ліквідністю та відсотковим ризиком, оскільки на практиці узгодити всі позиції за строками та сумами майже неможливо.

Показник гепу визначається як різниця між величиною чутливих активів чутливих зобов'язань банку в кожному із зафіксованих інтервалів [45]:

 (2.1)

де GAP (t) - величина гепу (у грошовому виразі) в періоді t;

FA (t) - активи, чутливі до зміни відсоткової ставки в періоді t;

FL (t) - пасиви, чутливі до зміни ставки в періоді t.

Геп може бути додатним, якщо активи, чутливі до змін ставки, перевищують чутливі зобов'язання (FA (t) > FL (t)), або від'ємним, якщо чутливі зобов'язання перевищують чутливі активи (FA (t) < FL (t)).

Збалансована позиція, коли чутливі активи та зобов'язання рівні між собою, означає нульовий геп. За нульового гепу маржа банку буде стабільною, незалежною від коливань відсоткових ставок, а відсотковий ризик - мінімальним. Проте одержати підвищений прибуток внаслідок сприятливої зміни відсоткових ставок на ринку за нульового гепу неможливо. І додатний, і від'ємний геп надають банку потенційну можливість отримати більшу маржу, ніж у разі нульового гепу.

Для визначення співвідношення чутливих активів і зобов'язань банку використовують коефіцієнт гепу - FGAP (t), який обчислюється як відношення чутливих активів до чутливих зобов'язань [45]:

 (2.2)

Якщо коефіцієнт гепу більший за одиницю, це означає, що геп додатний, якщо менший - геп від'ємний. Якщо коефіцієнт дорівнює одиниці, геп нульовий.

Головна ідея управління гепом полягає в тому, що величина та вид (додатний або від'ємний) гепу мають відповідати прогнозам зміни відсоткових ставок.

Правило управління гепом [55]:

якщо геп додатний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа банку зростатиме і, навпаки, у разі їх зниження маржа зменшуватиметься;

якщо геп від'ємний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа банку зменшуватиметься, а з їх зниженням - збільшуватиметься.

Це означає, що для банку не так вже й важливо, як змінюються відсотков ставки на ринку. Головне - щоб геп відповідав тому напряму руху ставок, який забезпечить підвищення прибутку, тобто був додатним за підвищення ставок від'ємним - за їх зниження.

Проте менеджменту банку потрібно пам'ятати, що потенційна можливість одержання додаткового прибутку супроводжується підвищеним рівнем відсоткового ризику. Якщо прогноз зміни ставок виявиться помилковим або не справдиться, то це може призвести до зниження прибутку і навіть до збитків. Отже, за наявност в банку додатного чи від'ємного гепу цілком реальною є і ймовірність одержання додаткових прибутків, і ймовірність фінансових втрат.

Тому геп є мірою відсоткового ризику, на який наражається банк упродовж зафіксованого часового інтервалу. Незалежно від того, додатний чи від'ємний геп має банк, що більша абсолютна величина гепу, то вищий рівень відсоткового ризику бере на себе банк і то більше змінюється його маржа.

Головне завдання менеджменту банку в процесі управління гепом - досягти відповідності між видом гепу та прогнозом зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Необхідною умовою управління гепом є наявність надійного прогнозу (або можливість одержати такий прогноз) і передбачуваність економічно ситуації.

Метод гепу дає змогу банку зважено керувати співвідношенням обсягів активів і зобов'язань банку, проте на практиці виникає необхідність одночасного управління і обсягами, і строками фінансових потоків банку. Для цього застосовують метод кумулятивного гепу.

За економічним змістом кумулятивний геп - це інтегральний показник, що відбиває рівень ризику відсоткових ставок, на який наражається банк упродовж розглянутого часового горизонту. Банк може управляти цим ризиком, встановлюючи ліміт кумулятивного гепу як максимально допустиму його величину та увідповіднюючи структуру чутливих активів і зобов'язань до установленого ліміту.

На рис. Г.1 - Г.6 Додатку Г наведені результати аналізу величин гепу та кумулятивного гепу повалютно для сумарного гривневого еквіваленту в АКБ "Приватбанк" у 2005 - 2006 роках.

Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими геп-розривами в короткострокових активах та пасивах АКБ “Приватбанк" станом на 01.01.2006 року та на 01.01.2007 року (повалютно), наведений на графіках рис. Г.5 показує, що для короткострокових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи (розрив між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають від'ємний характер, тобто управління пасивами та активами, начебто, спрямоване на прогноз зниження відсоткових ставок на пасиви та активи в короткостроковому періоді. При цьому у 2006 році величина кумулятивного від’ємного гепу для короткострокових періодів зросла практично в 10 разів за рахунок стратегії роботи в діапазоні строків активів та пасивів від 1до 31 дня (“короткі гроші”).

Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими геп-розривами в довгострокових активах та пасивах АКБ “Приватбанк" станом на 01.01.2006 року та на 01.01.2007 року (повалютно), наведений на графіках рис. Г.6 показує, що для довгострокових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи (розрив між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають додатний характер, тоб-то управління пасивами та активами, начебто, спрямоване на прогноз підвищення відсоткових ставок на пасиви та активи в довгостроковому періоді. При цьому у 2006 році величина кумулятивного від’ємного гепу для довгострокових періодів зросла практично в 4 рази за рахунок стратегії роботи в діапазоні строків активів та пасивів більше 365 днів (“довгі гроші”).

Аналіз структури активів та пасивів АКБ “Приватбанк", в той же час показує, що довгострокові кредити (строк більше 365 днів) у 2005 - 2006 роках зросли за рахунок масового іпотечного кредитування фізичних осіб. При цьому пасивна база залучених ресурсів має, в основному, короткостроковий характер.

Висновок розділу 2

Проведений аналіз якості управління платоспроможністю та ліквідністю АКБ "Приватбанк" у 2003 - 2006 роках з застосуванням інструментарію нормативів Н1 - Н13 Національного банку України показав:

1. Мінімальний рівень регулятивного капіталу не менше 8,0 млн. євро, визначений НБУ, перевиконується в АКБ "Приватбанк" в десятки раз (фактичний рівень регулятивного капіталу становить 605,7 млн. євро на 01.01.2007 року).

2. Мінімальний рівень нормативу Н2 (не менше 10%) перевиконується банками першої групи рейтингу НБУ на рівні не вище 10,5 - 11,5%, тобто банки працюють в діапазоні постійного перевищення нормативу на +5 - 15% (в АКБ "Приватбанк" фактичний рівень нормативу Н2 становить 10,3 - 11,9% на протязі 2006 року).

3. Мінімальний рівень нормативу Н2 (не менше 4%) виконується банками першої групи рейтингу на рівні 5,0 - 8,0%, тобто банки працюють в діапазон постійного перевищення нормативу на +20-100% (в АКБ "Приватбанк" фактичний рівень нормативу Н3 становить 5,0 - 6,2% на протязі 2006 року).

Таким чином, згідно визначенням НБУ АКБ "Приватбанк" по рівню капіталізованості відноситься до "достатньо капіталізованого банку", але на нижній границі діапазону "достатності капіталізації".

Аналіз виконання нормативів ліквідності Н4, Н5, Н6 в АКБ "Приватбанк" у 2003 - 2006 роках. показав, що всі нормативи ліквідності виконувалися за аналізуємий період. Але при цьому спостерігається велике перевищення норми показників миттєвої та поточної ліквідності на 26,65% і 25,56% відповідно, що результатом масового впровадження системи банкоматів АКБ "Приватбанка" (до 50% від сумарної кількості банкоматі у всій банківській системі України).

Аналіз рівня відволікання активів банку на резервування ризиків за активними операціями в першій групі банків України станом на 01.01.2007 року показав, що в АКБ "Приватбанк" найбільша частка резервування ризиків - 9,73% від загальної валюти активів балансу. Для порівняння в інших банках першої групи рейтингу частка резервів не перевищує 1,72 - 5,52% від загального обсягу валюти балансу.

Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими геп-розривами в короткострокових активах та пасивах АКБ “Приватбанк" станом на 01.01.2006 року та на 01.01.2007 року (повалютно) показує, що для короткострокових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи (розрив між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають від'ємний характер. При цьому у 2006 році величина кумулятивного від’ємного гепу для короткострокових періодів зросла практично в 10 разів за рахунок стратегії роботи в діапазоні строків активів та пасивів від 1 до 31 дня (“короткі гроші”).

Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими геп-розривами в довгострокових активах та пасивах АКБ “Приватбанк" станом на 01.01.2006 року та на 01.01.2007 року (повалютно) показує, що для довгострокових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи (розрив між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають додатний характер. При цьому у 2006 році величина кумулятивного від’ємного гепу для довгострокових періодів зросла практично в 4 рази за рахунок стратег роботи в діапазоні строків активів та пасивів більше 365 днів (“довгі гроші”).

Аналіз структури активів та пасивів АКБ “Приватбанк", в той же час показує, що довгострокові кредити (строк більше 365 днів) у 2005 - 2006 роках зросли за рахунок масового іпотечного кредитування фізичних осіб. При цьому пасивна база залучених ресурсів має, в основному, короткостроковий характер.

Стратегією збереження ліквідності банку при наявності короткострокового геп-розрив (ресурсна база є короткостроковою, а активні вкладення - довгостроковими) застосування механізму імунізації короткострокового геп-розриву за рахунок рефінансування довгострокових активів іпотечного характеру на базі використання емісії вторинних іпотечних цінних паперів.

Розділ 3. Основні напрямки удосконалення інструментів підтримки ліквідності та платоспроможності АКБ “Приватбанк”

3.1 Метод облігаційної імунізац часових геп-розривів в довгостроковій платоспроможності АКБ “Приватбанк"

Одним із сучасних інструментів, застосовуємих західними банками для управління часовими розривами в плані надходження та витрат високоліквідних коштів, є метод облігаційної імунізації часових геп-розривів в довгостроковій платоспроможності, який можна застосовувати при високому рівні довіри до рейтингу АКБ “Приватбанк", що дозволяє йому проводити залучення довгострокових коштів за механізмом емісії цінних паперів.

Інструмент оснований на випуску - емісії довгострокових боргових цінних паперів банку, які дозволяють отримати високоліквідні платіжні кошти в обмін на довгострокові обов’язки банку сплатити вартість цінного паперу та процентів по ньому тільки після строку погашення цінного паперу.

Емісія довгострокових цінних паперів - облігацій підприємств та банків передбачена Законом України “Про цінні папери та фондовий ринок" [4].

Оскільки нові терміни Закону [4] передбачають міжнародний дентифікаційний номер цінних паперів - номер (код), який дозволяє однозначно дентифікувати цінні папери або інший фінансовий інструмент та дозволяють обіг облігацій серед нерезидентів, впровадження цього механізму дозволяє залучити довгострокові валютні кошти іноземних інвесторів в цінні папери банку. .

Статус емітованих облігацій наступний [4]:

1. Облігації підприємств розміщуються юридичними особами тільки після повної сплати свого статутного капіталу.

Облігації підприємств підтверджують зобов'язання емітента за ними та не дають право на участь в управлінні емітентом.

2. Не допускається розміщення облігацій підприємств для формування поповнення статутного капіталу емітента, а також покриття збитків від господарсько діяльності шляхом зарахування доходу від продажу облігацій як результату поточної господарської діяльності.

3. Юридична особа має право розміщувати облігації на суму, яка не перевищує трикратного розміру власного капіталу або розміру забезпечення, що надається їй з цією метою третіми особами.

4. Умови розміщення облігацій, що розміщуються акціонерним товариством, можуть передбачати можливість їх конвертації в акції акціонерного товариства (конвертован облігації).

5. Рішення про розміщення облігацій підприємств приймається відповідним органом управління емітента згідно з нормами законів, що регулюють порядок створення, діяльності та припинення юридичних осіб відповідної організаційно-правово форми.

6. Реєстрацію випуску облігацій підприємств здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку в установленому нею порядку.

19 грудня 2003 року ПриватБанк успішно розмістив на європейському ринку трирічні облігації участі у кредиті ПриватБанку (єврооблігацій) на суму 100 млн. дол. США. Покупцями єврооблігацій ПриватБанку на первинному ринку стали найбільші банки і приватні інвестори з Великобританії, Данії, Греції й інших країн світу. Залучені банком кошти призначені для збільшення обсягів кредитування реального сектора економіки, юридичних і фізичних осіб. За допомогою випуску "євробондів" ПриватБанк одержав значний обсяг довгих доларових ресурсів, створив кредитну історію на відкритих ринках капіталів, підвищив свій імідж як надійної і прозорої структури, став першою фінансовою структурою і другою компанією України, що випустила "євробонди" на відкритих ринках капіталів

Розміщення облігацій участі у кредиті ПриватБанку (Loan Partіcіpatіon Notes) пройшло на стандартних міжнародних умовах для такого типу випуску. Лід-менеджер випуску - найбільший інвестиційний банк CSFB - після проведення презентацій ПриватБанку в Москві, Гонконгу, Сінгапурі, Лондоні, Женеві, Цюріху й Афінах установив даному випускові процентну ставку в розмірі 10,875%.

Банк одержав високі рейтинги і показав, як необхідно працювати на ринках, щоб забезпечити собі і країні довіру інвесторів. При цьому, ПриватБанк став першим банком в Україні, що одержав рейтинг Standard & Poor's, а також банком, що має рейтинги декількох найбільших міжнародних агентств. Зокрема, міжнародне рейтингове агентство Standard & Poor's надало облігаціям участ у кредиті ПриватБанку рейтинг "В-". Міжнародне рейтингове агентство Fіtch Ratіngs також надало "євробондам" ПриватБанку підсумковий довгостроковий рейтинг "В-" [86].

На думку більшості експертів фінансового ринку, перше успішне розміщення ПриватБанком єврооблігацій відкрило дорогу українським банкам і іншим фінансовим установам на перспективний європейський ринок приватних запозичень, оскільки тепер для інвестора Україна - це вже не абстрактне поняття, а визначений рівень довіри.

Успішне погашення у 2006 році АКБ "Приватбанк" валютних облігацій 2003 року надало можливість подальшого траншу облігацій та отримання коштів з іноземних ринків капіталу в обсягах, які неможливо залучити на вітчизняних фінансових ринках.

Залучення коштів довгострокового облігаційного валютного займу дозволило АКБ "Приватбанк" ліквідувати довгостроковий валютний ГЕП, який виникнув з початком довгострокового іпотечного кредитування фізичних осіб на придбання житла (на 10-20 років) в валюті при наявності джерел ресурсів у вигляді валютних депозитів з строком 6 місяців - 1 рік (максимум).

При цьому відносно короткострокові облігації терміном 3 роки тільки частково вирішили проблему ГЕП-розривів, особливо для 3-5 річного ринку кредитування фізичних осіб на придбання автомобілів.

3.2 Метод сек’юритизаційно-іпотечно мунізації часових геп-розривів в короткостроковій платоспроможності АКБ "Приватбанк"

Відносно короткострокові облігації терміном 3 роки, описані як інструмент в розділі 3.2, тільки частково вирішили проблему ГЕП-розривів, особливо для 3-5 річного ринку кредитування фізичних осіб на придбання автомобілів.

Наступним інструментом для імунізації ГЕП-розривів стало застосування нових цінних паперів України - довгострокових іпотечних цінних паперів.

Згідно Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" в редакції 2006 року [4] в Україні в цивільному обороті можуть бути емісійн потечні цінні папери:

а) іпотечні облігації;

б) іпотечні сертифікати;

в) заставні;

г) сертифікати фондів операцій з нерухомістю (далі - сертифікати ФОН);

Згідно Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" [5] з 2004 року в Україні почали роботу нові інструменти іпотечного ринку та нові економічні терміни методології цих інструментів:

1. Консолідований іпотечний борг та іпотечний пул

Реформування іпотечних активів є об'єднання зобов'язань за договорами про іпотечний кредит у неподільну цілісність зобов'язань - консолідований іпотечний борг, та одночасне об'єднання відповідних іпотек за іпотечними договорами в потечний пул.

Кредитодавець має право реформувати в один або декілька консолідованих потечних боргів зобов'язання певної кількості боржників здійснювати платеж протягом певного строку в рахунок погашення основного зобов'язання за договорами про іпотечний кредит.

Основне зобов'язання за договором про іпотечний кредит одночасно може бути реформоване тільки в один консолідований іпотечний борг.

Одночасно з таким реформуванням кредитодавець створює відповідн потечні пули. До таких іпотечних пулів включаються іпотеки, що забезпечують виконання основних зобов'язань за договорами про іпотечний кредит, реформованими у відповідний консолідований іпотечний борг. Розмір іпотечного пулу має бути більшим, ніж забезпечений ним консолідований іпотечний борг.

До іпотечного пулу мають входити іпотеки, які відповідають таким вимогам:

предметом іпотеки є нерухомість, яку збудовано та належним чином зареєстровано у відповідному Державному реєстрі;

предмет іпотеки на повну вартість застрахований на користь іпотекодержателя від ризиків загибелі або пошкодження;

основне зобов'язання за договором про іпотечний кредит застраховане від визначених у цьому Законі фінансових ризиків на користь кредитодавця.

Сума реформованих у консолідований іпотечний борг зобов'язань боржників щодо здійснення платежів у рахунок погашення основного зобов'язання протягом строку існування іпотечних активів є вартістю іпотечних активів.

Строк, на який зобов'язання за договорами про іпотечний кредит реформовані у консолідований іпотечний борг, є строком існування іпотечних активів.

2. Порядок реформування зобов'язань

Рішення щодо реформування зобов'язань за договорами про іпотечний кредит приймає виконавчий орган кредитодавця (тобто банку). .

Кредитодавець самостійно визначає кількість діючих договорів про іпотечний кредит, зобов'язання за якими підлягають реформуванню, та вимоги до них з урахуванням строків дії договорів та розміру зобов'язань за ними.

До консолідованого іпотечного боргу можуть бути включені тільки зобов'язання за договорами про іпотечний кредит на придбання, будівництво або реконструкцію нерухомості, забезпечені іпотекою.

Консолідований іпотечний борг має об'єднувати зобов'язання не менш як трьох боржників.

Кредитодавець має право вилучати зобов'язання з консолідованого іпотечного боргу за одними договорами про іпотечний кредит та замінювати їх на зобов'язання за іншими подібними договорами, а також одночасно змінювати склад відповідного іпотечного пулу.

У консолідований іпотечний борг кредитодавець може включити тільки зобов'язання, які мають однакові умови договорів про іпотечний кредит, умови потечних договорів та інші умови, перелік яких визначає кредитодавець.

Не підлягають реформуванню в консолідований іпотечний борг зобов'язання, забезпечені іпотекою, предмет якої перебуває у власності обмежено дієздатних чи недієздатних осіб, а також зобов'язання, забезпечені наступною іпотекою.

3. Операції з консолідованим іпотечним боргом

Кредитодавець, після реформування у консолідований іпотечний борг зобов'язань за договорами про іпотечний кредит і об'єднання відповідних іпотек в іпотечний пул, має право проводити операції з відчуження іпотечних активів.

Операція з продажу іпотечних активів може бути зворотною, якщо другий кредитодавець зобов'язується у визначений договором строк продати першому кредитодавцю придбані у нього іпотечні активи, а перший кредитодавець зобов'язується купити такі активи на умовах цього договору. Строк, протягом якого іпотечн активи належать другому кредитодавцю, є строком відчуження іпотечних активів.

Згідно Закону України "Про іпотечні облігації" [7] з 2006 року на ринку цінних паперів України мають оборот іпотечні облігації:

1. Іпотечними облігаціями є облігації, виконання зобов'язань емітента за якими забезпечене іпотечним покриттям у порядку, встановленому цим Законом. Іпотечн облігації є іменними цінними паперами. Іпотечна облігація засвідчує внесення грошових коштів її власником і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цієї облігації та грошового доходу в порядку, встановленому цим Законом та проспектом емісії, а в разі невиконання емітентом зобов'язань за іпотечною облігацією надає її власнику право задовольнити свою вимогу за рахунок іпотечного покриття.

2. Можуть випускатися такі види іпотечних облігацій:

1) звичайні іпотечні облігації;

2) структуровані іпотечні облігації.

3. Емітентом звичайних іпотечних облігацій є іпотечний кредитор, що несе відповідальність за виконання зобов'язань за такими іпотечними облігаціями потечним покриттям та всім іншим своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення.

4. Емітентом структурованих іпотечних облігацій є спеціалізована потечна установа, яка несе відповідальність за виконання зобов'язань за такими потечними облігаціями лише іпотечним покриттям.

5. Державну реєстрацію випусків і проспектів емісії іпотечних облігацій здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

6. Проспект емісії іпотечних облігацій, що пропонуються для відкритого продажу, підлягає опублікуванню у повному обсязі в офіційному друкованому виданні Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку не менш як за 10 днів до початку відкритого (публічного) розміщення іпотечних облігацій.

7. На момент реєстрації випуску іпотечних облігацій емітент зобов'язаний сформувати іпотечне покриття, що відповідає вимогам, встановленим цим Законом.

8. Випуск іпотечних облігацій здійснюється у бездокументарній формі. Глобальний сертифікат випуску іпотечних облігацій повинен містити їх найменування (звичайна чи структурована іпотечна облігація), посилання на те, що виконання зобов'язань емітента забезпечується іпотечним покриттям, а також інші реквізити, встановлені законодавством.

9. Обіг іпотечних облігацій, облік та перехід прав власності на них здійснюються відповідно до вимог, встановлених законодавством.

10. На момент реєстрації випуску іпотечних облігацій іпотечне покриття формується виключно з іпотечних активів. Протягом строку обігу іпотечних облігацій до складу іпотечного покриття також можуть включатися інші активи у випадках, передбачених цим Законом.

11. Іпотечні активи можуть включатися до складу іпотечного покриття за таких умов:

1) іпотечні активи належать емітенту на праві власності і можуть бути відчужені у разі невиконання зобов'язань за іпотечними облігаціями;

2) забезпечені іпотекою зобов'язання боржників підлягають виконанню у грошовій формі;

3) відомості про те, що емітент є іпотекодержателем за відповідним потечним договором, внесені до відповідного державного реєстру в установленому законодавством порядку;

4) іпотечні активи не перебувають у заставі чи не обтяжені іншим чином для забезпечення виконання емітентом зобов'язань інших, ніж його зобов'язання за іпотечними облігаціями;

5) за відповідним іпотечним чи кредитним договором не прийнято рішення про звернення стягнення і щодо боржника не порушено провадження у справі про банкрутство;

6) умови відповідного іпотечного договору не передбачають можливост заміни чи відчуження іпотекодавцем предмета іпотеки без згоди іпотекодержателя;

7) предмет іпотеки знаходиться на території України, застрахований на його повну вартість від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування;

8) іпотечні активи не включені до складу іпотечного покриття (іпотечного пулу) іншого випуску іпотечних цінних паперів, якщо інше не передбачено цим Законом;

9) основна сума боргу боржника за забезпеченим іпотекою зобов'язанням не перевищує 75 відсотків оціночної вартості предмета іпотеки, визначено суб'єктом оціночної діяльності, а у разі випуску структурованих іпотечних облігацій - відсоток, вказаний у проспекті емісії;

10) зобов'язання боржника не забезпечується наступною іпотекою, якщо нше не передбачено у проспекті емісії структурованих іпотечних облігацій;

11) іпотечні активи відповідають іншим вимогам, передбаченим законом.

12. Іпотечні та інші активи, включені до складу іпотечного покриття іпотечних облігацій, вважаються переданими у заставу, яка забезпечує виконання зобов'язань емітента-заставодавця перед власниками іпотечних облігацій - заставодержателями.

Застава іпотечного покриття не потребує укладення договору застави виникає відповідно до цього Закону з моменту державної реєстрації випуску потечних облігацій. Іпотечні та інші активи, що включаються до складу іпотечного покриття після державної реєстрації випуску іпотечних облігацій, вважаються переданими у заставу з моменту внесення до реєстру іпотечного покриття відомостей про включення цих активів до складу іпотечного покриття.

Відомості про обтяження заставою іпотечного покриття вносяться управителем до Державного реєстру обтяжень рухомого майна протягом п'яти робочих днів з дня державної реєстрації випуску іпотечних облігацій у порядку, встановленому законодавством.

Наступна застава іпотечного покриття не допускається.

13. Власники іпотечних облігацій - заставодержателі мають вищий пріоритет перед правами чи вимогами інших осіб щодо іпотечного покриття. Реєстрація у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження заставою потечного покриття не змінює вищий пріоритет прав власників іпотечних облігацій на іпотечне покриття.

14. Іпотечне покриття та операції з ним обліковуються емітентом відокремлено у порядку, встановленому Національним банком України для емітентів-банків або спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг - для емітентів, що є небанківськими фінансовими установами.

15. Обслуговуванням іпотечних активів у складі іпотечного покриття заходи, спрямовані на забезпечення належної реалізації функцій іпотечного кредитора у взаємовідносинах з боржниками за відповідними іпотечними активами. Обслуговування потечних активів включає:

1) приймання від боржників платежів за забезпеченими іпотекою зобов'язаннями та їх облік (ведення реєстру платежів);

2) контроль за додержанням боржниками умов кредитних та іпотечних договорів;

3) контроль за станом предметів іпотеки та їх збереженням;

4) пред'явлення боржникам вимог щодо виконання ними забезпечених потекою зобов'язань;

5) здійснення заходів із звернення стягнення на предмет іпотеки в раз порушення боржниками умов забезпечених іпотекою зобов'язань;

6) реалізація інших прав та виконання обов'язків іпотекодержателя відповідно до кредитних та іпотечних договорів і договору про обслуговування потечного покриття.

16. Для кожного випуску звичайних іпотечних облігацій формується окреме потечне покриття.

До складу іпотечного покриття звичайних іпотечних облігацій не можуть включатися іпотечні активи, зобов'язання боржників за якими забезпечен потекою об'єктів незавершеного будівництва або іпотекою майнових прав.

Протягом строку обігу звичайних іпотечних облігацій сукупний розмір потечних активів, зобов'язання боржників за якими забезпечені іпотекою жилих будинків або квартир, повинен становити не менше ніж 85 відсотків від сукупного розміру усіх іпотечних активів, включених до складу іпотечного покриття звичайних іпотечних облігацій. Основна сума боргу за іпотечними активами, предметом іпотеки за якими є нерухомість нежилого призначення та які включен до складу іпотечного покриття, не повинна перевищувати 60 відсотків від оціночної вартості предмета іпотеки.

17. Протягом строку обігу звичайних іпотечних облігацій характеристики потечного покриття стосовно строків, дохідності і порядку погашення повинн бути збалансованими з відповідними характеристиками звичайних іпотечних облігацій:

1) середньозважений строк іпотечних та інших активів у складі іпотечного покриття повинен перевищувати строк повного виконання зобов'язань за звичайними потечними облігаціями;

2) середньозважений розмір процентів (доходу) за іпотечними та іншими активами у складі іпотечного покриття повинен перевищувати розмір процентів (доходу) за звичайними іпотечними облігаціями;

3) регулярність та розмір періодичних платежів у рахунок сплати процентів за іпотечними та іншими активами у складі іпотечного покриття повинн відповідати регулярності та розміру періодичних платежів емітента у рахунок сплати процентів за звичайними іпотечними облігаціями.

За рейтингом журналу CREDIT MAGAZINE "Угодою місяця" на світових фінансових ринках став випуск сек’юритизаційних облігацій ПриватБанку в березні 2007 року [86].

Впливове британське фінансове видання - журнал CREDIT MAGAZINE визнав випуск сек’юритизаційних паперів ПриватБанку "Угодою місяця" світового фінансового ринку. У квітневому номері журналу аналізуються найбільші угоди кінця лютого-березня, серед яких кращою визнано саме розміщення ПриватБанком врооблігацій на суму 180 млн. дол. США на строк 25 років, забезпечених потечними кредитами банку.

Як відзначає CREDIT MAGAZINE, це не тільки дебютна сек’юритизація для емітента, але і перша для України сек’юритизация, при якій забезпеченням цінних паперів служить пул іпотечних кредитів. "Існує мало можливостей купівлі при 200 базових пунктах вище ставки Libor, в якості стартової ставки, за якою не знаходиться яка-небудь історія; інвестори побачили в цьому можливість заробити і таку, що довго чекати не буде, - відзначає Ендрю Денніс, голова ABS синдикату в Лондонському офісі UBS. - В основі угоди - 10'828 доларових кредитів, важливою особливістю є їхнє широке поширення по регіонах України: на кредити, видані в одній області, припадає не більше 20% всієї транзакції, що для угоди гарантією відображення загальнонаціональних тенденцій іпотечного ринку, на противагу залежності від якого-небудь сегмента благополучного регіону, де ринок демонструє ефект "роздутого міхура".

Крім того, відзначає CREDIT MAGAZINE, угода такого рівня була підготовлена реалізована в гранично короткі терміни, що говорить про високий професіоналізм команди банку. ПриватБанк успішно завершив угоду з випуску врооблігацій на суму 180 млн. дол. США, забезпечених іпотечними кредитами наприкінці лютого 2007 року. Організатором випуску виступив міжнародний нвестиційний банк UBS, податковим і фінансовим консультантом угоди - аудиторська компанія Делойт. Перший транш "А" паперів на 134,1 млн. дол. США має купон на 210 базисних пунктів вище одномісячного LIBOR. Висока якість потечного портфеля ПриватБанку забезпечила інвестиційний рейтинг за цими паперами - він був встановлений вище спекулятивного рівня суверенного рейтингу України на рівні "Baa3" від агентства Moody's і "BBB-" від агентства Fitch.

"Відносно висока якість кредитів і здорові внутрішні процедури Приват-Банку позитивні для тако угоди", - говорить Стефан Огустін, аналітик агентства Moody's в Лондоні. "Отримання рейтингу інвестиційного класу для цієї угоди було вирішальним, - відзначає Ігор Гордієвич, виконавчий директор підрозділу ринків боргового капіталу в регіоні CEMEA, UBS (Лондон). - Ряд структурних особливостей сприяли отриманню рейтингу на чотири-п'ять пунктів вищого суверенного рейтингу України".

На думку аналітиків журналу, незважаючи на те, що ПриватБанк домінує на українському банківському ринку, його іпотечний бізнес все ще розвивається, що робить цю угоду віхою для ПриватБанку. Закордонні фінансові інститути, такі як Raiffeissen, BNP Paribas та Banca Intesa вже купили або в процесі придбання українських банків: ця угода служить важливим показником того, що інститути, які знаходяться в українській власності, можуть зберігати перевагу. Ця угода поліпшить можливості ПриватБанку з управління активами і пасивами і, в кінцевому підсумку, знизить ціну іпотечних кредитів для покупців житла в Україні. "З погляду ризику, це - 25-річне фінансування і важлива основа для іпотечного бізнесу емітента, Приват-Банк підтвердив, що він здатний генерувати довгострокове фінансування на основі великого кошику кредитів на житлову власність".

Основними інвесторами випуску виступили банки та інвестиційні компан з Європи та Північної Америки, причому британські інвестори викупили 28% випуску, інвестори з Німеччини і Австрії - по 21%, також в пулі інвесторів випуску взяли участь французькі, португальські, російські, італійські, грецьк та канадські інвестиційні банки і компанії.

На рис.3.1 наведені графіки зміни величини короткострокового ресурсного гепу (перевищення обсягів короткострокових депозитів над обсягами Короткострокових активів) за рахунок емісії довгострокових іпотечних облігацій на суму 1 млрд. грн.

Грошовий ефект від імунізації розраховується як відсутність витрат на запозичення оперативних коштів на міжбанківському ринку за середньою ставкою 7% річних. Таким чином економія за місяць становить біля 5,8 млн. грн. відсотків, які повинні були бути сплачені для ліквідації поточного гепу в короткостроковій ліквідності АКБ "Приватбанк".

Рис.3.1 - Ефективність імунізації короткострокового ресурсного гепу (перевищення обсягів короткострокових

депозитів над обсягами короткострокових активів) за рахунок еміс довгострокових іпотечних облігацій на суму

1 млрд. грн.

Висновок розділу 3

Короткострокові облігації АКБ “Приватбанк" терміном 3 роки тільки частково вирішили проблему короткострокових ресурсних ГЕП-розривів, особливо для 3-5 річного ринку кредитування фізичних осіб на придбання автомобілів.

Наступним інструментом для імунізації короткострокових ресурсних ГЕП-розривів стало застосування нових цінних паперів України - довгострокових потечних цінних паперів - у березні 2007 року розміщення ПриватБанком врооблігацій на суму 180 млн. дол. США на строк 25 років, забезпечених потечними активами - заставою іпотечних кредитів банку.

Проведений аналіз ефекту від імунізації для АКБ "Приватбанк" показав, що економія витрат за місяць становить біля 5,8 млн. грн. відсотків, які повинн були бути сплачені для ліквідації поточного гепу в короткостроковій ліквідност АКБ "Приватбанк".

Висновки

Платоспроможність банку розподіляється на оперативну, строкову та загальну.

Оперативна платоспроможність банку - це здатність наявним обсягом платіжних засобів:

безготівкові кошти в національній валюті на коррахунку в НБУ, коррахунках в інших комерційних банках - резидентах, в іноземній валюті на коррахунках в комерційних банках-нерезидентах;

готівкові кошти в касі банку в національній та іноземній валютах,

забезпечити щоденні вимоги клієнтів по проведенню платежів та видач готівки з каси банку.

Оперативна платоспроможність банку забезпечується залишком безготівкових коштів на коррахунках банку з врахуванням щоденних надходжень коштів на рахунки клієнті банку та власні рахунки банку (повернення кредитних коштів та сплата процентних і комісійних доходів клієнтом банку), а також залишком готівкових коштів в касі банку з врахуванням щоденних надходжень готівки в касу. Оперативна платоспроможність має нормативно мінімальний щоденний обсяг залишків на початок та кінець робочого дня, який забезпечує виконання вимог НБУ до рівня обов’язкових резервів на коррахунку, як нормативного відсотку до рівня залучених коштів клієнтів.

Строкова платоспроможність банку є плановим прогнозом надходження та витрат безготівкових коштів на коррахунку та готівкових коштів в касі банку, основана на прогнозі сум та строків надходження та повернення строкових депозитних вкладів, сум та строків повернення і видачі кредитів та вкладень в цінні папери.

Загальна платоспроможність банку (або ліквідаційна платоспроможність) - це мінімально необхідний рівень власного оборотного капіталу для компенсац можливої втрати коштів, які вкладені банком в активи з різним ризиком неповернення та неотримання доходів від використання активів. Загальна платоспроможність доповнюється нормативом достатності капіталу, в якому на відміну від нормативу платоспроможності ризики активів враховуються детально за допомогою резервів, створених банком для компенсації ризиків неповернення коштів, вкладених чи переміщених за часом у активи сумнівності повернення.

Ліквідність комерційного банку характеризує його здатність перетворити фінансові чи матеріальні активи у грошові кошти з метою вчасного виконання зобов’язань перед вкладниками.

З врахуванням цього у світовій банківській теорії і практиц ліквідність прийнята розуміти як "запас" (загальна ліквідність) чи як "потік" (строкова та поточна ліквідність). При цьому ліквідність як "запас" містить у собі визначення рівня можливості комерційного банку виконувати свої зобов'язання перед всіма клієнтами у визначений конкретний момент часу шляхом зміни всієї структури активів на користь їх високоліквідних статей (ліквідаційне перетворення) для погашення зобов’язань перед клієнтами.

Ліквідність як "потік" аналізується з погляду динаміки, що припускає оцінку здатності комерційного банку протягом визначеного періоду часу змінювати сформований несприятливий рівень ліквідності чи запобігати погіршенню досягнутого, об'єктивно необхідного рівня ліквідності (зберігати його) за рахунок ефективного управління відповідними статтями активів і пасивів, залучення додаткових позикових коштів, підвищення фінансової стійкості банку шляхом зростання доходів.

Комплексними інструментами управління загальним рівнем платоспроможност банку є контроль стану виконання нормативів Н1, Н2 та Н3:

Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1)

Норматив адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2)

Норматив адекватності основного капіталу (Н3)

Основними інструментами управління поточною та строковою платоспроможністю та ліквідністю банку є платіжні календарі, структурування фондів (“фондування активів”) та встановлення граничних значень нормативів управління ліквідністю: миттєво ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).

Інструментами страхового забезпечення платоспроможності банку обов’язкове резервування частки залучених коштів клієнтів на зовнішньому коррахунку в НБУ та створення за рахунок частки прибутку внутрішніх резервів регулятивного капіталу на погашення ризиків можливих збитків від активних операцій банку.

Проведений аналіз якості управління платоспроможністю та ліквідністю АКБ "Приватбанк" у 2003 - 2006 роках з застосуванням інструментарію нормативів Н1 - Н13 Національного банку України показав:

1. Мінімальний рівень регулятивного капіталу не менше 8,0 млн. євро, визначений НБУ, перевиконується в АКБ "Приватбанк" в десятки раз (фактичний рівень регулятивного капіталу становить 605,7 млн. євро на 01.01.2007 року).

2. Мінімальний рівень нормативу Н2 (не менше 10%) перевиконується банками першої групи рейтингу НБУ на рівні не вище 10,5 - 11,5%, тобто банки працюють в діапазоні постійного перевищення нормативу на +5 - 15% (в АКБ "Приватбанк" фактичний рівень нормативу Н2 становить 10,3 - 11,9% на протязі 2006 року).

3. Мінімальний рівень нормативу Н2 (не менше 4%) виконується банками першої групи рейтингу на рівні 5,0 - 8,0%, тобто банки працюють в діапазон постійного перевищення нормативу на +20-100% (в АКБ "Приватбанк" фактичний рівень нормативу Н3 становить 5,0 - 6,2% на протязі 2006 року).

Таким чином, згідно визначенням НБУ АКБ "Приватбанк" по рівню капіталізованості відноситься до рівня "достатньо капіталізованого" - на нижній границі діапазону "достатності капіталізації", тобто банку, в якого:

розмір регулятивного капіталу відповідає встановленим мінімальним вимогам;

співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватност регулятивного капіталу Н2), відповідає його нормативному значенню і становить не менше ніж 8 відсотків або наближається до 17 відсотків;

співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) становить не менше ніж 4 відсотки або наближається до 8 відсотків.

Тобто, у АКБ "Приватбанк" для переходу в категорію "добре капіталізований банк" по шкалі вимог НБУ існують проблеми з підвищенням рівня запасу платоспроможності відносно нормативів, що забезпечується впровадженням заходів по зростанню обсягу власного капіталу чи заходів по зниженню рівня обсягів кредитно-інвестиційного портфелю.

Основними інструментами управління поточною та строковою платоспроможністю та ліквідністю АКБ "Приватбанк" є платіжні календарі та встановлення граничних значень нормативів управління ліквідністю.

Аналіз виконання нормативів ліквідності Н4, Н5, Н6 в АКБ "Приватбанк" у 2003 - 2006 роках. показав, що всі нормативи ліквідності виконувалися за аналізуємий період. Але при цьому спостерігається велике перевищення норми показників миттєвої та поточної ліквідності на 26,65% і 25,56% відповідно, що результатом масового впровадження системи банкоматів АКБ "Приватбанка" (до 50% від сумарної кількості банкоматі у всій банківській системі України).

Аналіз рівня відволікання активів банку на резервування ризиків за активними операціями в першій групі банків України станом на 01.01.2007 року показав, що в АКБ "Приватбанк" найбільша частка резервування ризиків - 9,73% від загальної валюти активів балансу. Для порівняння в інших банках першої групи рейтингу частка резервів не перевищує 1,72 - 5,52% від загального обсягу валюти балансу.

Таким чином, досліджуємий АКБ "Приватбанк" активно використовує інструментарій створення внутрішніх резервів для підтримання платоспроможності банку, що при високій вартості внутрішнього резервування свідчить про неможливість використання банком зовнішніх ресурсів великого обсягу, оскільки банк є явним лідером банківської системи України і оперує дуже великими обсягами коштів, які відсутні на ринку міжбанківських запозичень в Україні.

Регулююча політика НБУ на сучасному етапі робить вигідним залучення строкових коштів юридичних та фізичних осіб, оскільки рівень обов’язкового резервування за цими видами залучених ресурсів знизився з 6,0% на початок 2006 року до 0,5% на кінець 2006 року та у 2007 році. Одночасно НБУ суттєво знизив рівень обов’язкового резервування за поточними коштами юридичних та фізичних осіб в національній валюті з рівня 8% на початок 2006 року до 1% на кінець 2006 року та на протязі 2007 року.

Таким чином, НБУ у кінці 2006 - на протязі 2007 року мінімізував вплив зовнішнього страхового інструменту обов’язкового резервування залучених коштів на забезпечення платоспроможності банку. Проведений аналіз результатів порівняння рівня частки високоліквідних коштів від валюти балансу активів, яку банки використовують для забезпечення "платіжного" вікна та обов’язкового резервування на коррахунку в НБУ, а також у вигляді готівкових коштів в касах та банкоматах банку показав, що АКБ "Приватбанк", навіть при глобальній мережі банкоматів розміщує тільки 7,7% активів в високоліквідн платіжні засоби, тоді як діапазон високоліквідних активів в банках першої групи становить 3,48 - 15,6%.

В дипломному проекті запропонований новий метод забезпечення ліквідності та платоспроможності банку на основі стратегії управління часовим ГЕПом та відсотковим ставками підпроцентних активів та пасивів.

Інструментами імунізації часових та процентних гепів запропоноване використання середньострокових облігацій (до 3 років) та довгострокових потечних облігацій (строком до 25 років) і валюті, розміщуємих на іноземних фінансових ринках у іноземних інвесторів.

Стратегія управління гепом має на меті при збереженні вимог по забезпеченню платоспроможності та ліквідності банку отримання підвищених прибутків і передбачає свідомий ризик банку, а тому характеризується як агресивніша. У разі реалізації ризику маржа банку знизиться, що буде зумовлено підвищенням ставок за від'ємного гепу або зниженням ставок за додатного гепу. У процесі реалізації стратегії управління гепом необхідно досягти відповідності між видом гепу (додатний чи від'ємний) та прогнозами зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Очевидно, запорукою успіху цієї стратегії є наявність надійного прогнозу (або можливість отримати такий прогноз) і передбачуваність економічної ситуації. Якщо спрогнозувати зміну відсоткових ставок неможливо, наприклад, через нестабільність економіки або під час кризових періодів, набагато безпечнішою для банку буде стратегія фіксац спреду.

Основними параметрами управління ГЕПом є строки та обсяги активів зобов'язань банку. Узгодження строків розміщення активів і залучення зобов'язань - один із методів, з допомогою якого банк фіксує спред і нейтралізує ризик зміни відсоткової ставки.

Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими геп-розривами в короткострокових активах та пасивах АКБ “Приватбанк" станом на 01.01.2006 року та на 01.01.2007 року (повалютно) показує, що для короткострокових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи (розрив між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають від'ємний характер, тобто управління пасивами та активами, начебто, спрямоване на прогноз зниження відсоткових ставок на пасиви та активи в короткостроковому періоді. При цьому у 2006 році величина кумулятивного від’ємного гепу для короткострокових періодів зросла практично в 10 разів за рахунок стратегії роботи в діапазоні строків активів та пасивів від 1 до 31 дня (“короткі гроші”).

Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими геп-розривами в довгострокових активах та пасивах АКБ “Приватбанк" станом на 01.01.2006 року та на 01.01.2007 року (повалютно) показує, що для довгострокових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи (розрив між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають додатний характер, тобто управління пасивами та активами, начебто, спрямоване на прогноз підвищення відсоткових ставок на пасиви та активи в довгостроковому періоді. При цьому у 2006 році величина кумулятивного від’ємного гепу для довгострокових періодів зросла практично в 4 рази за рахунок стратегії роботи в діапазоні строків активів та пасивів більше 365 днів (“довгі гроші”).

Аналіз структури активів та пасивів АКБ “Приватбанк", в той же час показує, що довгострокові кредити (строк більше 365 днів) у 2005 - 2006 роках зросли за рахунок масового іпотечного кредитування фізичних осіб. При цьому пасивна база залучених ресурсів має, в основному, короткостроковий характер.

Таким чином, для збереження ліквідності банку та зростання маржі в довгостроковому періоді необхідно при зростанні відсоткових ставок за короткостроковими пасивами, які є сучасною ресурсною базою для довгострокових кредитів впровадити регулюєму зростаючу відсоткову ставку за довгостроковими кредитами, а також залучити довгострокові пасиви за мінімальними відсотками.

19 грудня 2003 року ПриватБанк успішно розмістив на європейському ринку трирічні облігації участі у кредиті ПриватБанку (єврооблігацій) на суму 100 млн. дол. США. Покупцями єврооблігацій ПриватБанку на первинному ринку стали найбільші банки і приватні інвестори з Великобританії, Данії, Греції й інших країн світу.

Розміщення облігацій участі у кредиті ПриватБанку (Loan Partіcіpatіon Notes) пройшло на стандартних міжнародних умовах для такого типу випуску. Лід-менеджер випуску - найбільший інвестиційний банк CSFB - після проведення презентацій ПриватБанку в Москві, Гонконгу, Сінгапурі, Лондоні, Женеві, Цюріху й Афінах установив даному випускові процентну ставку в розмірі 10,875%.

Перше успішне розміщення ПриватБанком єврооблігацій відкрило дорогу українським банкам і іншим фінансовим установам на перспективний європейський ринок приватних запозичень, оскільки тепер для інвестора Україна - це вже не абстрактне поняття, а визначений рівень довіри.

Залучення коштів довгострокового облігаційного валютного займу дозволило АКБ "Приватбанк" ліквідувати довгостроковий валютний ГЕП, який виникнув з початком довгострокового іпотечного кредитування фізичних осіб на придбання житла (на 10-20 років) в валюті при наявності джерел ресурсів у вигляді валютних депозитів з стрком 6 місяців - 1 рік (максимум).

При цьому відносно короткострокові облігації терміном 3 роки тільки частково вирішили проблему ГЕП-розривів, особливо для 3-5 річного ринку кредитування фізичних осіб на придбання автомобілів.

Наступним інструментом для імунізації короткострокових ресурсних ГЕП-розривів стало застосування нових цінних паперів України - довгострокових потечних цінних паперів - у березні 2007 року розміщення ПриватБанком врооблігацій на суму 180 млн. дол. США на строк 25 років, забезпечених потечними активами - заставою іпотечних кредитів банку.

Проведений аналіз ефекту від імунізації для АКБ "Приватбанк" показав, що економія витрат за місяць становить біля 5,8 млн. грн. відсотків, які повинн були бути сплачені для ліквідації поточного гепу в короткостроковій ліквідност АКБ "Приватбанк".

Впровадження пропозицій і рекомендацій щодо шляхів оптимізац стратегії застосування не тільки інтегрально-нормативних, а і поточних нструментів управління платоспроможністю та ліквідністю комерційного банку з застосуванням механізмів геп-менеджменту, наданих в дипломній роботі, дозволить:

зосередити увагу банківських установ на доцільності комплексного застосування інтегрально-нормативних та геп-менеджментових інструментів управління платоспроможністю та ліквідністю комерційного банку;

враховуючи короткостроковість пропозиції грошових ресурсів національного ринку та сучасну тенденцію зростання довгострокового іпотечного кредитування, в якості інструментів імунізації короткострокових часових та процентних гепів впровадити використання довгострокових іпотечних облігацій (строком до 25 років) і валюті, розміщуємих на іноземних фінансових ринках у іноземних нвесторів за механізмом сек’юритизації (короткострокового рефінансування) довгострокових потечних активів з гарантованою дохідністю.

Список використаних джерел

1. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про банки і банківську діяльність” // від 7 грудня 2000 року N 2121-III (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 16 листопада 2006 року N 358-V)

2. Закон України “Про Національний банк України" // від 20 травня 1999 року N 679-XIV (станом на 10.01.2002 року N 2922-III)

3. Закон України “Про господарські товариства” // від 19 вересня 1991 року N 1576-XII (від 17 травня 2001 року N 2409-III)

4. ЗАКОН УКРАЇНИ “Про цінні папери та фондовий ринок" від 23 лютого 2006 року N 3480-IV

5. ЗАКОН УКРАЇНИ "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" від 19 червня 2003 року N 979-IV // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 15 грудня 2005 року N 3201-IV

6. ЗАКОН УКРАЇНИ “Про іпотеку" від 5 червня 2003 року N 898-IV // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 22 грудня 2005 року N 3273-IV

7. ЗАКОН УКРАЇНИ “Про іпотечні облігації" від 22 грудня 2005 року N 3273-IV // Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 23 лютого 2006 року N 3480-IV

8. ЗАКОН УКРАЇНИ “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10 грудня 1997 року N 710/97-ВР // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 9 лютого 2006 року N 3421-IV

9. ЗАКОН УКРАЇНИ “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30 жовтня 1996 року N 448/96-ВР // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 15 березня 2006 року N 3541-IV

10. Інструкція з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України // Постанова Правління Національного банку України від 15 вересня 2004 року N 435

11. Методичні вказівки з інспектування банків "Система оцінки ризиків" // Постанова Правління НБУ від 15.03.2004 № 104.

12. Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик - менеджменту в банках України // Постанова Правління Національного банку України від 02.08.2004 № 361

13. Правила бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України // Постанова Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року N255 // Законодавчо-довідкова система законодавства України WWW.LIGA-ZAKON.com.ua, квітень 2006 року

14. Положення про регулювання Національним банком України ліквідност банків України // Постанова Правління Національного банку України від 26 вересня 2006 року N 378

15. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій // Постанова Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року N 275 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 12 жовтня 2005 року N 373)

16. Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України // Постанова Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року N 280 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 6 березня 2006 року N 76)

17. Положення про порядок формування обов'язкових резервів для банків України // Постанова Правління Національного банку України від 16 березня 2006 року N 91

18. Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансово звітності банків України // Постанова Правління Національного банку України від 7 грудня 2004 року N 598 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України від 13 грудня 2006 року N 458)

19. Про внесення змін до Методики розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків в Україні // ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА від 11 квітня 2005 року N 125 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 22 грудня 2005 року N 493 та листом НБУ від 29.03.2007 р. N 40-117/1092-3316)

20. Положення про порядок формування резерву під операції банків України з цінними паперами // Постанова Правління Національного банку України від 2 лютого 2007 року N 31

21. Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків // Постанова Правління Національного банку України від 6 липня 2000 року N 279 (Із змінами доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України від 19 березня 2007 року N 83)

22. Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльност банків в Україні // Постанова Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року N 368 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 19 лютого 2007 року N 52)

23. Про розподіл банків на групи // НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ КОМІСІЯ З ПИТАНЬ НАГЛЯДУ ТА РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ, РІШЕННЯ від 25 грудня 2006 року N 364

24. Про встановлення мінімального розміру регулятивного капіталу банків у гривнях // ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ ПОСТА-НОВА від 15 лютого 2006 року N 50

25. Про затвердження Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України // Постанова Правління Національного банку України від 19 березня 2003 року N 124 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 16 червня 2005 року N 223)

26. Принципи Ефективного Управління Ліквідністю у Банківських Установах // Базельський Комітет з Банківського Нагляду, Базель, Лютий 2000 - http://www.bank.gov.ua, 2007

27. Аналіз банківської діяльності: Підручник / А.М. Герасимович та ін.; За ред. А.М. Герасимовича. - К.: КНЕУ, 2003. - 599 с.

28. Азаренкова Г.М., Дікань Л.В., Новосельцева Т.О. Сучасні комерційні банки: персонал, розвиток, організація: Монографія. - Харків: ВД “ІНЖЕК”, 2003 - 131 с.

29. Банківський менеджмент: Навч. посібник / За ред. О.А. Кириченка. - К.: Знання-Прес, 2002. - 438 с.

30. Банківські операції: Підручник / За ред. А.М. Мороз. - К.: КНЕУ, друге видання. - 2002. - 476 с.

31. Банковское дело: Учебник / Под ред. О.И. Лаврушина - Москва, "Фи-нансы и статистика", 1998 - 576 с.

32. Банківські операції: Підручник. - 2-ге вид., випр. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2002. - 476 с.

33. Банки и банковские операции: Учебник для вузов / Под ред. проф. Е.Ф. Жукова. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. - 471 с.

34. Банківські операції: Підручник/За ред. Міщенка В.І., Слав"янсько Н.Г. - Київ: Знання-Прес, 2006. - 727 с.

35. Банківський нагляд: Навчальний посібник / Міщенко В. І.; Яценюк А. П.; Коваленко В. В.; Коренєва О.Г. - К.: Знання, 2004. - 406 с. - (Вища освіта ХХI століття)

36. Банківський нагляд: Навчальний посібник / Мін-во освіти і науки України; Ун-т економіки та права "Крок"; Грушко В. І.; Лаптєв С. М.; Любунь О. С.; Раєвський К. Є. - К.: ЦНЛ, 2004. - 264 с.

37. Бланк, Игорь Александрович. Основы финансового менеджмента/ И.А. Бланк. - 2-е изд., перераб. и доп. - К.: Эльга: Ника-ЦентрТ.1. - 2004. - 622 с

38. Бланк, Игорь Александрович. Основы финансового менеджмента/ И.А. Бланк. - 2-е изд., перераб. и доп. - К.: Эльга: Ника-ЦентрТ.2. - 2004. - 618 с

39. Васюренко О.В. Банківськ операції: Навчальний посібник. - 4-те вид., перероблене доповнене - Київ: Знання, 2004. - 324 с. - (Вища освіта ХХІ століття)

40. Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Навчальний посібник. - Київ: Академія, 2001. - 313 с.

41. Васюренко О.В., Сердюк Л.В., Сидоренко О.М., Карасьова З.М., Каднічанська В.М., Федоренко Н.С. Облік аудит у банках: Навчальний посібник. - К.: Знання, 2003. - 524 с.

42. Васюренко Л.В., Федосік І.М. Ресурси комерційного банку: теоретичний та прикладний аналіз: Монографія. - Харків: ПП Яковлєва, 2003. - 88 с.

43. Васюренко О.В., Азаренкова Г. Управління ліквідністю банку з погляду зміни швидкості його фінансових потоків // Банківська справа (укр). - 2003. - № 1. - C.60-64

44. Васюренко, Олег Володимирович. Економічний аналіз діяльності комерційних банків: Навчальний посібник/ О.В. Васюренко, К.О. Волохата. - К.: Знання, 2006. - 464 с. - (Вища освіта XXI століття)

45. Волошина О. Факторные модели анализа ликвидности коммерческого банка // Банковские технологии (рус). - 2002. - № 12. - C.27-30

46. Голубев И.А. Гэп-анализ структурной ликвидности: теория и практика // Финансы и кредит (рус). - 2002. - № 18. - C.2-7

47. Гроші та кредит: Підручник / За ред. проф. М.І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2002. - 578 с.

48. Деньги. Кредит. Банки: Учебник для вузов / под ред. профессора Е.Ф. Жукова. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1999. - 622 с.

49. Доугерти, Кристофер. Введение в эконометрику: Учебник/ К. Доугер-ти. - 2-е изд. - М.: ИНФРА-М, 2007. - 419 с. - (Университетский учебник)

50. Збірник задач з аналізу банківської діяльності: Навчальний посібник/ І.М. Парасій-Вергуненко, Л.О. Примостка; Ред.А.М. Герасимович. - К.: КНЕУ, 2006. - 504 с. - (До 100-річчя Київського національного економічного університету)

51. Коцовська Р., Ричаківська В та інш. Операції комерційних банків - Львів: ЛБІ НБУ, 2001 - 276 с.

52. Кулинич, Омелян Іванович. Теорія статистики: Підручник/ О.І. Кулинич, Р.О. Кулинич. - 3-тє вид., переробл. і допов. - К.: Знання, 2006. - 294 с. - (Вища освіта XXI століття)

53. Лютий, Ігор Олексійович. Банківський маркетинг: Навчальний посібник/ І.О. Лютий, О.О. Солодка. - К.: Знання, 2006. - 395 с. - (Вища освіта XXI століття)

54. Лугінін, Олег Євгенович. Статистика національної економіки та світового господарства: Навчальний посібник для студ. вищих навчальних закладів/ О. Є. Лугінін, С.В. Фомішин. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 503 с.

55. Миллер Р.Л., Ван-Хуз Д.Д. Современные деньги и банковское дело / Пер. с англ. - М.: ИНФРА - М, 2000. - 856 с.

56. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку/ пер. с. англ. за ред. С.Ф. Голова - К.: Федерація професійних бухгалтерів та аудиторів України, 1998. - 736 с.

57. Молчанов О.В. Теоретичні підходи до управління ліквідністю сучасних банків // Формування ринкових відносин в Україні (укр). - 2006. - № 10. - C.48-51

58. Нікітін, Андрій Валерійович. Маркетинг у банку: Навчальний посібник/ А.В. Нікітін, Г.П. Бортніков, А.В. Федорченко. - К.: КНЕУ, 2006. - 432 с. - (До 100-річчя Київського національного економічного університету)

59. Никонова И.А., Шамгунов Р.Н. Стратегия и стоимость коммерческого банка. - М.: Альпина Бизнес Букс, 2004. - 304 с.

60. Облік та аудит у комерційних банках / А.М. Герасимович, Т.В. Кривов'яз, О.А. Мазур та ін.; За ред. проф. А.М. Герасимовича. - Львів: Видавництво "Фенікс", 1999. - 512 с.

61. Облік і аудит у банках: Навчальний посібник/ Л.В. Сердюк, О.М. Сидоренко; Ред. О.В. Васюренко. - К.: Знання, 2006. - 596 с. - (Вища освіта XXI століття)

62. Полфреман Д. Основы банковского дела /Пер. с англ. - М.: ИНФРА-М, 1996. - 624 с.

63. Примостка Л.О. Аналіз банківської діяльності: сучасні концепції, методи та моделі: Монографія. - КНЕУ, 2002. - 316 с.

64. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. - 2-е вид., доп. і перероб. - К.: КНЕУ. 2004. - 468 с.

65. Раєвський К. Є., Конопатська Л.В., Домрачев В.М. Банківський нагляд: Навчально-методичний посібник / Мін-во освіти і науки України; КНЕУ/ Раєвський К. Є., Конопатська Л.В., Домрачев В.М. - К.: КНЕУ, 2003. - 174 с.

66. Роуз П.С. Банковский менеджмент. Пер. с англ. со 2-го изд. - М.: "Дело ЛТД", 1995. - 768 с.

67. Семко Т.В. Гроші та кредит у схемах і таблицях: Навчальний посібник/ Т.В. Семко, М.В. Руденко. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 158 с

68. Синки, Дж. мл. Управление финансами в коммерческих банках. Пер. с англ.4-го переработанного изд. / под ред.Р.Я. Левиты, Б.С. Пинкерса. - М.: 1994, Catallaxy. - 820 c.

69. Ситник, Людмила Степанівна. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник/ Л.С. Ситник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 352 с

70. Статистичне забезпечення управління економікою: прикладна статистика з використанням аналітичних можливостей програмного середовища Microsoft EXCEL: Навчальний посібник/ А.В. Головач, В.Б. Захожай, І.Г. Манцуров, Н.А. Головач. - К.: КНЕУ, 2006. - 322 с. - (До 100-річчя Київського національного економічного університету)

71. Стандарти житлового іпотечного кредиту // Українська національна потечна асоціація, Протокол № 3 від “12" березня 2004 р.

72. Статут Державної іпотечної установи // Постанова Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 р. N 1715

73. Суржинський М. Поняття і сутність банківського регулювання та банківського нагляду в Україні // Юридичний журнал. - 2004. - № 8. - С.83-93.

74. Ткачук В.О. Маркетинг у банку: Навчальний посібник - Тернопіль: “Синтез-Поліграф”, 2006. - 225 с.

75. Уманець, Тетяна Василівна. Економічна статистика: Навчальний посібник/ Т.В. Уманець. - К.: Знання, 2006. - 429 с. - (Вища освіта XXI століття)

76. Управление деятельностью коммерческого банка (банковский менеджмент) / Под ред. доктора экон. наук, профессор О.И. Лаврушина. - М: Юристь, 2003 - 688 с.

77. Шелудько, Валентина Миколаївна. Фінансовий менеджмент: Підручник/ В.М. Шелудько. - К.: Знання, 2006. - 439 с. - (Вища освіта XXI століття)

78. Шевченко Р.І. Банківські операції: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т - К.: КНЕУ, 2003. - 276с.

79. Шиян, Дмитро Вікторович. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник/ Д.В. Шиян, Н.І. Строченко. - К.: А.С.К., 2005. - 240 с. - (Університетська б-ка)

80. Щетинін А.І. Гроші та кредит: Підручник для студ. вищих навчальних закладів/ А.І. Щетинін. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 432 с

81. Щибиволок, Зіновій Іванович. Аналіз банківської діяльності: Навчальний посібник / З.І. Щибиволок; Відп. за вип. С.І. Шкарабан. - К.: Знання, 2006. - 312 с

82. Эдгар М. Управление финансами в коммерческих банках / Пер. с англ. - М.: Альпина Бизнес Букс, 2004. - 208 с.

83. Ющенко В.А., Міщенко В.І. Управління валютними ризиками.: Навчальний посібник. - Товариство “Знання", КОО, 1998. - 444 с.

84. Офіційний Інтернет-сайт НБУ - HTTP://www.bank.gov.ua

85. Офіційний Інтернет-сайт Асоціації банків України - HTTP://WWW.AUB.com.ua

86. Офіційний сайт АКБ “Приватбанк" - http://www.privatbank. dp.ua

87. Законодавчо-довідкова система законодавства України - HTTP://WWW.LIGA-ZAKON.com.ua

Додаток А

Таблиця А.1. Основні характеристики інфраструктури та клієнтської бази АКБ “Приватбанк”

Додаток Б

Таблиця А.1. Фінансові характеристики АКБ ”Приватбанк" за 2003 – 2006 роки

Таблиця А.2. Звіт про фінансові результати діяльності АКБ “Приватбанк" у 2003 - 2006 роках

Таблиця A.3. Зведений баланс КБ ПРИВАТБАНК за 30-03-2007 []

Додаток В

Основні характеристики банківської системи України станом на 01.01.2007 року []

Додаток Г

Результати аналізу величин гепу та кумулятивного гепу повалютно для сумарного гривневого еквіваленту в АКБ "Приватбанк" у 2005 - 2006 роках.

Рис. Г.1. Аналіз ефективності управлінням часовими геп-розривами в короткострокових активах та пасивах АКБ “Приватбанк" станом на 01.01.2006 року (повалютно)

Рис. Г.2. Аналіз ефективності управлінням часовими геп-розривами в довгострокових активах та пасивах АКБ “Приватбанк" станом на 01.01.2006 року (повалютно)

Рис. Г.3. Аналіз ефективності управлінням часовими геп-розривами в короткострокових активах та пасивах АКБ “Приватбанк" станом на 01.01.2007 року (повалютно)

Рис. Г.4. Аналіз ефективності управлінням часовими геп-розривами в довгострокових активах та пасивах АКБ “Приватбанк" станом на 01.01.2007 року (повалютно)

Рис. Г.5. Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими геп-розривами в короткострокових активах та пасивах АКБ “Приватбанк" станом на 01.01.2006 року та на 01.01.2007 року (повалютно).

Рис. Г.6. Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими геп-розривами в довгострокових активах та пасивах АКБ “Приватбанк" станом на 01.01.2006 року та на 01.01.2007 року (повалютно)

Анотація

________________ (ПІБ). Інструменти підтримки платоспроможності та ліквідності комерційного банку (на прикладі АКБ “Приватбанк”). Дипломна робота, подана для присвоєння кваліфікації магістр за спеціальністю фінанси. - Національна академія управління. - Київ, 2007.

Робота містить теоретичні узагальнення сутності понять "платоспроможність банку" та "ліквідність банку", їх суттєві відмінності та взаємозв’язок. Основна увага в роботі приділена аналізу наявних інструментів управління платоспроможністю та ліквідністю комерційного банку та ідентифікац проблем їх забезпечення в реальній діяльності АКБ "Приватбанк". На основі аналізу зарубіжного та національного досвіду функціонування комерційних банків визначено класифікацію платоспроможності та ліквідності банку як нтегральних показників абсолютного (термінового), короткострокового та загального часового діапазону. На основі проведеної класифікації відділенн основні інструменти інтегрального управління платоспроможністю та ліквідністю банку в указаних часових діапазонах.

В дипломному проекті запропонований сучасний метод забезпечення поточної, строкової та загальної ліквідності і платоспроможності банку на основі стратегії управління часовим ГЕПом та відсотковим ставками підпроцентних активів та пасивів.

Враховуючи короткостроковість пропозиції грошових ресурсів національного ринку, інструментами імунізації часових та процентних гепів запропоноване використання середньострокових облігацій (до 3 років) та довгострокових іпотечних облігацій (строком до 25 років) і валюті, розміщуємих на іноземних фінансових ринках у іноземних інвесторів.

Ключові слова: платоспроможність, ліквідність, інструментарій управління платоспроможністю, геп-менеджмент управління часовими розривами, мунізація розривів платоспроможності, іпотечні облігації.

Аннотация

________________ (ФИО). Инструменты поддержки платежеспособности и ликвидности коммерческого банка (на примере АКБ “Приватбанк”). Дипломная работа, представленная для присвоения квалификации магистр по специальности финансы. - Национальная академия управления. - Киев, 2007.

Работа содержит теоретические обобщения сущности понятий "платежеспособность банка" и "ликвидность банка", их существенные отличия и взаимосвязь. Основное внимание в работе уделено анализу имеющихся инструментов управления платежеспособностью и ликвидностью коммерческого банка и идентификации проблем их обеспечения в реальной деятельности АКБ "Приватбанк".

На основе анализа зарубежного и национального опыта функционирования банков определена классификация платежеспособности и ликвидности банка как интегральных показателей абсолютного (моментального), краткосрочного и общего временного диапазона. На основе проведенной классификации выделены основные инструменты интегрального управления платежеспособностью и ликвидностью банка во временных диапазонах.

В дипломном проекте предложен современный метод обеспечения текущей, срочной и общей ликвидности и платежеспособности банка на основе стратегии управления временным гэпом и процентными ставками подпроцентных активов и пассивов.

Учитывая краткосрочность предложения денежных ресурсов национального рынка, инструментами иммунизации временных и процентных гэпов предложено использование среднесрочных облигаций (до 3 лет) и долгосрочных ипотечных облигаций (сроком до 25 лет) в валюте, размещаемых на зарубежных финансовых рынках у иностранных инвесторов.

Ключевые слова: платежеспособность, ликвидность, инструментарий управления платежеспособностью, гэп-менеджмент управления временными разрывами, иммунизация разрывов платежеспособности, ипотечные облигации.

The summary

__________________ (Name). Tools of support the payment-ability and the liquidation-ability of commercial bank (on an example JSB “Privatbank”). Degree work submitted for assignment to qualification the magistr on a speciality the finance. - National academy of management. - Kiev, 2007.

The work contains theoretical generalizations of essence of concepts " the payment-ability of the bank " and " the liquidation-ability of the bank ", their essential differences and interrelation. The basic attention in work is given to the analysis of available tools of management the payment-ability and liquidation-ability of commercial bank and identification of problems of their maintenance in real activity JSB "Privatbank".

On the basis of the analysis of foreign and national experience of functioning of banks the classification a payment-abilities and liquidation-ability of bank as integrated parameters of an absolute (instant), short-term and general (common) temporary range is determined. On the basis of the carried out (spent) classification the basic tools of integrated management the payment-ability and the liquidation-ability of bank in temporary ranges are allocated.

In the degree project the modern method of maintenance current, urgent and general (common) liquidation-ability and the payment-ability of bank is offered on the basis of strategy of management temporary GAP both interest rates a percentage actives and passives.

Taking into account the shot-term of the offer of money resources of the national market, tools immunization temporary and percentage GAP use of the intermediate term bonds (till 3 years) and the long-term ipotec bonds (for till 25 years) in currency placed in the foreign financial markets with the foreign investors is offered.

Keywords: the payment-ability, the liquidation-ability, toolkit of management the payment-ability, GAP-management in the temporary breaks, the immunization from breaks the payment-ability, the ipotec bond.