Курсовая работа: Методика навчання стрибків дітей раннього молодшого та дошкільного віку

Курсовая работа: Методика навчання стрибків дітей раннього молодшого та дошкільного віку

План

Вступ

1. Визначення, види, загальна характеристика рухів

2. Значення стрибків

3. Види вправ з стрибків

4. Особливості виконання стрибків дітьми

5. Техніка виконання стрибків

6. Методика навчання вправ з стрибків

Висновки

Список літератури

Актуальність: Аналіз передово наукової і науково-методичної літератури вказує на необхідність звернути увагу на біологічні основи методики розвитку рухових якостей дітей молодшого шкільного віку. Досить важливим моментом процесу навчання рухових якостей є спрямованість даного процесу на розвиток вмінь та навичок рухових дій. Весь процес навчання передбачає використання різних підходів, засобів та методів.

Предмет дослідження: основи методики навчання стрибків дітей раннього молодшого та дошкільного віку.

Проблема: полягає в тому, щоб правильно цілеспрямовано організувати процес освоєння вмінь та навичок рухових дій при виконанні стрибків.

Робоча гіпотеза: можна вважати, що важливим етапом методики розвитку рухових якостей дітей молодшого шкільного віку є етапність навчання та засвоєння рухових вмінь та навичок.

Мета дослідження: обґрунтування основ методики та техніки стрибків у дітей молодшого шкільного віку.

Задачі дослідження:

1.    Дати визнання, види та характеристику рухів.

2.    З`ясувати значення стрибків.

3.    Проаналізувати особливості виконання стрибків дітьми.

4.    Проаналізувати техніку виконання стрибків.

5.    Охарактеризувати методику навчання вправ з стрибків.

Наукова новизна: узагальнені сучасні дані про основи методики розвитку рухів дають можливість вибору раціонального підходу для розвитку рухових якостей дитини.

Практична значимість: для організації спрямованого процесу навчання рухових якостей дітей необхідно керуватися особливостями методики формування рухових якостей, етапністю навчального процесу та біологічними особливостями організму дитини в даному віці.

Довільні рухи — це рухи, якими можна керувати для досягнення певної мети. Рухову дію треба розуміти як систему взаємопов'язаних рухів. У системі рухів керування тісно пов'язане із знанням її структури. Вивчення структури рухів і керування ними дає змогу використовувати закони рухів у руховій діяльності.

Рухи людини являють собою цілісні, динамічні і складні системи процесів. Всі рухові дії виконуються рухами тіла в просторі протягом певного часу, отже, складаються з двох елементів: просторових і часових. Елементи рухів як складові частини системи також рухи, але менші за обсягом і простіші, їх виділяють для аналізу системи для побудови спеціальних вправ. Елементи об'єднуються в комплекси, з яких складається система. Той самий елемент може входити до складу кількох об'єднань: більш включають у себе дрібніші.

Структура системи — це закономірності взаємодій упорядкованих компонентів (підсистем і їх елементів). Структура визнача перебіг внутрішніх процесів, взаємодію із зовнішнім середовищем, вияви властивостей і можливості розвитку системи. Зміна рухів, поліпшення їхньо структури у процесі фізичного виховання залежить від застосовуваних засобів методів. Структура рухів міняється з віком: у дитячому віці вона порівняно швидко удосконалюється, у середньому — стабілізується, під старість — поступово розпадається.

Взаємодії всередині кожно підсистеми і між підсистемами при удосконаленні рухів розвиваються, тобто об'єднані в систему елементи набувають нових властивостей.

Внутрішні взаємод зумовлюють цілісність системи, а зовнішні формуються під впливом зовнішніх сил. Від спрямованості взаємодій, їх міцності, пристосованості до нових умов та від багатьох інших особливостей залежить можливість подальшої перебудови системи розвиток.

Кожна підсистема має свою структуру, яка входить до загальної структури, тобто структура рухів багатоступенева. У системі рухів можуть бути такі види структур: кінематична, динамічна, інформаційна і узагальнена.

Кінематична структура — це закономірності взаємодії рухів (підсистем і їх елементів) у просторі і в часі. Спостереженню піддаються форма і характер рухів: траєкторія, тривалість, темп, ритм, швидкість і прискорення. Просторові характеристики руху розкривають форму рухів у просторі і їх зв'язок, часові — показують організацію системи рухів у часі і просторі, просторово-часові є головними показниками швидкості зміни положення і руху. Разом, у взаємозв'язку, вони утворюють загальну кінематичну структуру, при високій досконалості якої спостерігається чітка просторово-часова узгодженість системи рухів.

Динамічна структура містить в собі закономірності силової взаємодії частин тіла між собою і з зовнішніми тілами (середовище, опора, прилади). Для дослідження причини рухів і їх зміни треба вивчати динамічні характеристики, прикладені сили й інерційні опори. Щоб визначити силову структуру, потрібно розглянути прикладення сил до ланок тіла, х взаємний вплив і ефект спільної дії.

Анатомічну структуру встановлюють вивченням м'язових сил, їх спільної дії, системи відношень, що виникають всередині груп м'язів і між групами.

Інформаційна структура — це закономірності взаємозв'язків між інформаціями (впорядкованими в час просторі повідомленнями), які несуть як повідомлення про рухи і умови їх виконання, так і команди про підготовку до дії і її здійснення. Інформаційн процеси відіграють важливу роль у керуванні рухами. У мозок надходять сигнали від органів чуттів, до м'язів поступають команди з мозку, тобто утворюються потоки інформації, спричинені багатьма зовнішніми і внутрішніми подразниками, в тому числі кінематичними і динамічними факторами. Взаємодіючи, потоки нформації закономірно поєднуються, утворюючи складну інформаційну структуру рухів. Кінематичні і динамічні структури також зв'язані між собою відповідними нформаційними структурами.

В інформаційній структур виділяють сенсорну частину — синтези чутливих сигналів від зовнішніх внутрішніх факторів, перероблені і узагальнені. Відображаючись у свідомост людини, воші разом з слідами в нам'яті утворюють психологічну структуру рухово навички (знання і уявлення про власну техніку, техніку інших виконавців, вимоги до неї і т. д.). Еферентну частину інформаційної структури складають команди, спрямовані від мозку до м'язів та інших органів, які забезпечують виконання рухів.

Узагальнені структури (ритмічна, фазова і координаційна) — цс закономірності взаємозв'язків досліджуваних сторін дії.

Ритмічна структура розкрива порядок слідування фаз, співвідношення їх тривалості, час і тривалість прикладання сил, злиття ритмів підсистем у єдиний ритм системи. Може використовуватись як орієнтир під час оволодіння системою рухів.

Фазова структура показу взаємодію фаз, що забезпечують цілісність системи. Вона наголошує на значенн окремих деталей руху для загального ефекту дії.

Координаційна структура включає всі перераховані структури рухів, внутрішні взаємозв'язки системи, а також сукупність взаємодій спортсмена із зовнішнім середовищем, єдність внутрішньої і зовнішньої структур.

Вивчення системи рухів включає визначення складу і структури системи, її стану, «поведінки» встановлення керування системою.

Про стан системи свідчать характеристики в той чи інший момент часу. Поведінка системи виявляється у зміні її станів, характеристик (наприклад, перехід з вихідного стану в кінцевий). Керування системою — це процес переведення її у новий, заздалегідь передбачений стан (досягнення мети), спрямування її поведінки через вплив, що змінює її характеристики.

Структурна схема керування у найпростішому випадку складається з керованої підсистеми (об'єкт керування—ОК), керуючої підсистеми (апарат керування — АК) і середовища, в якому діє керована підсистема. Вона ма «вхід» для надходження команди і «вихід», через який проявляється її поведінка як зміна стану. При розімкнутому контурі зв'язку система не має відомостей про середовище і не одержує даних про результати дії і тому малоефективна у змінних умовах. У складнішій системі із замкнутим контуром зв'язку є канали зворотного зв'язку, якими надходять відомості про стан середовища і керованої підсистеми, а також про результати дії.

Однією з основних відмінностей рухів живих організмів від руху неживих тіл є здатність до самокерування. Самокерована система має обидві підсистеми — керуючу і керовану два канали зворотного зв'язку — зовнішнього (від середовища до системи) внутрішнього (між підсистемами). Зворотні зв'язки замикають канали зв'язку у кільця.

Зворотні зв'язки можуть бути позитивними і негативними. Перші посилюють ефект дії, підтверджують цілеспрямованість і спонукають вести таку лінію поведінки далі. Негативн сигналізують про відхід від заданої лінії поведінки і знижують ефект дії. Обидва види зворотного зв'язку можуть здійснюватись через ті самі канали.

Ступінь оволодіння технікою легкоатлетичних вправ залежить від розвитку рухових (або фізичних) якостей: сили, швидкості, витривалості, спритності і гнучкості. Окремі види легко атлетики потребують переважного розвитку однієї з цих якостей.

Фізичні вправи можуть впливати на процес вікового розвитку рухових якостей, згладжувати нерівномірності і виправляти відхилення. Активні заняття фізичними вправами сприяють швидкому формуванню морфологічних структур і функціональних систем молодого організму. Залежно від рівня його розвитку вирішуються завдання, застосовуються методи і підбираються педагогічні впливи для формування рухових якостей

На початку занять зі стрибків рекомендується виконувати вправи для розвитку швидкості, потім сили і витривалості, допускається проведення спочатку силових вправ, а потім швидкісних. Вправи на витривалість виконуються після швидкісних і силових. Така черговість зумовлена особливостями нейродинаміки і станом периферичного рухового апарату. Необхідною умовою ефективного виконання швидкісних і силових вправ є висока функціональна лабільність і збудливість рухових центрів та достатня сила нервових процесів. Розвиткові витривалості сприяє підвищення функціональних можливостей центрів.

У молодшому дошкільному віц стрибки переважно розвивають спритність, швидкість рухів і гнучкість. Особлива увага приділяється розвитку швидкості, одночасно підвищується роль вправ силового і швидкісно-силового характеру.

Завдання 1. Створити правильне уявлення і розуміння техніки стрибка у висоту найпростішим способом.

Засоби. 1. Пояснення суті й особливостей техніки стрибка у висоту. 2. Розповідь про правила й організацію змагань з стрибків у висоту. 3. Демонстрування техніки стрибка (зразковий показ, розбір кінограм, кінокільцівок, схем, фотографій).

Методичні вказівки. Планку ставлять на висоту, яку діти беруть легко. Їх увагу загострюють на найважливіших фазах стрибка, особливо на поштовху і польоті.

Завдання 2. Навчити правильно робити відштовхування.

Засоби. 1. Мах правою ногою вперед-угору з положення стоячи лівим боком до опори: ліва нога виставлена вперед, як для поштовху, права — позаду. 2. Те саме, з відштовхуванням від рунту. 3. Те саме, з одного — трьох кроків. 4. Те саме, але затримати праву руку ззаду на останньому кроці поштовховою ногою. 5. Стрибок через планку з прямого розбігу (три кроки), підтягуючи вгору поштовхову ногу. 6. Те саме, але з зміною кута розбігу відповідно до виучуваного способу стрибка.

Методичні вказівки. При виконанні першої вправи не відштовхуватись від землі, а лише піднятись на носок. У всіх вправах махову ногу треба виносити швидким рухом від таза. При виконанні п'ятої і шостої вправ тулуб слід тримати вертикально; приземлятися можна на одну або обидві ноги. У способі «перекидний» приземлятися треба на махову ногу, у способі «перекат» — на поштовхову.

Навчання вправ стрибків у довжину

Завдання 1. Створити правильне уявлення розуміння техніки стрибка в довжину виучуваним способом.

Засоби. 1. Пояснення суті й особливостей техніки стрибка у довжину. 2. Роз'яснення правил і організац змагань з стрибків у довжину. 3. Демонстрування техніки стрибка (зразковий показ виконання, розбір кінограм, кінокільцівок, схем, фотографій).

Методичні вказівки. Зосередити увагу на основних фазах стрибка, використавши для цього наочні посібники.

Завдання 2. Навчити відштовхування.

Засоби. 1. З вихідного положення поштовхова нога попереду махової на 30 — 40 см на всій стопі руки вздовж тулуба винести зігнуту махову ногу вперед-угору й одночасно випрямити поштовхову ногу. 2. Вихідне положення те саме, тільки однойменна поштовховій нозі рука відведена назад, друга — винесена вперед; виконати попередню вправу, але руки повинні відповідно рухатись. 3. З кроку поштовховою ногою виконати попередню вправу. 4. Те саме, з відштовхуванням вгору. 5. Те саме, з двох кроків розбігу.

Методичні вказівки. Під час виконання вправ тулуб тримати вертикально. Під кінець руху маховою ногою поштовхова має бути повністю випрямленою. У момент відштовхування однойменна рука трохи відводиться в сторону з піднятим ліктем. При виконанні п'ятої вправи перший крок слід робити більшим на 20—30 см, ніж другий. Поштовхову ногу треба ставити якомога ближче до проекції ЗЦВ тіла на всю стопу або перекочуючи з п'ятки на носок.

З дітьми дошкільного віку вивчають такі стрибки: на місці і з висоти (до 40 см) з м'яким приземленням, у довжину з місця, у висоту і довжину з розбігу.

Стрибки на місці розучують для м'якого приземлення. З вихідного положення ноги на ширині плечей діти спочатку можуть виконувати вправу без допомоги рук (руки на поясі, потім опущені вздовж тулуба). Для цього вони згинають ноги в колінах до напівприсіду, потім розгинають і підстрибують угору, приземляючись на носки в положення напівприсіду, спина випрямлена. При виконанні вправи з допомогою рук руки, опущені вздовж тулуба, одночасно із згинанням ніг у колінах треба відвести назад, а в момент відштовхування підняти вгору дугою вперед і під час приземлення витягнути вперед (рис. 1).

Після цього переходять до засвоєння стрибка вниз. Спочатку дошкільнята зстрибують із гімнастичної лави (вихідне положення: напівприсід на носках, руки спереду, намагатися зберегти рівновагу).

У міру оволодіння стрибком руки відводять назад; змахувати ними і відштовхуватися треба одночасно. Потім діти стрибають з гімнастичних матів, колоди тощо, збільшуючи поступово висоту. Навички можна закріплювати у рухливих іграх і т. д.

При стрибках в довжину з місця треба відштовхуватись обома ногами одночасно. Дитина стає обличчям до напряму стрибка, стопи паралельні і на ширині плечей, руки опущені вздовж тулуба. Привстаючи на носки, він одночасно піднімає руки вгору дугою вперед, потім згинає ноги до напівприсіду і в цей же час відводить руки дугами вперед-униз-назад, відштовхується вперед-угору з різким рухом руками вперед-угору. У польоті дитина виносить ноги вперед і згинає їх під час приземлення в яму для стрибків або на гімнастичні мати (рис. 2); руки в цей момент також простягує вперед.

Послідовність оволодіння стрибком у довжину з місця може бути такою:

1. Довільний стрибок з приземленням на обидві ноги.

2. Стрибок у довжину, відштовхуючись обома ногами одночасно.

3. Те саме, з напівприсіду, руки на поясі (потім вздовж тулуба, відведені назад-униз).

4. Те саме, але руки, відведені назад, під час стрибка рухаються вниз-вперед-угору, а в момент приземлення слід простягнути їх вперед.

Після цього починають удосконалюватися в техніці виконання стрибка.

Навчаючи дошкільників стрибка в довжину, ставлять за мету сформувати в них уміння правильно відштовхуватися приземлятися. Діти спочатку виконують стрибок з одного кроку: з вихідного положення махова нога попереду пошговхової, за 30—40 см від краю ями або мати, поштовхова на носку ступити крок поштовховою вперед, ставлячи її на всю стопу трохи зігнувши, потім зразу відштовхнутися, одночасно зробити другою, зігнутою в коліні, мах угору і приземлитися на обидві ноги (на п'ятки з швидким перекочуванням на всю стопу). Після цього діти 2-4 років виконують стрибки з двох — шести кроків.

Рис. 1. Стрибок у довжину з місця

Рис. 2. Стрибок способом «зігнувши ноги»

Під час виконання стрибка у довжину найчастіше допускають такі помилки: 1) неправильно ставлять ногу на місце відштовхування; 2) недостатньо згинають махову ногу в момент відштовхування, внаслідок чого стегно мало піднімається вгору; 3) неповністю випрямляють поштовхову ногу в момент відштовхування. Щоб усунути першу помилку, треба розмітити дистанцію розбігу; другу — виконувати стрибки через стрічку, натягнуту поперек розбігу біля місця відштовхування (висота 10—15 см) або через набивний м'яч; третю помилку можна виправити, стрибаючи вгору, щоб дістати рукою підвішений предмет.

Спеціально-підвідними вправами до стрибка у висоту можуть бути: настрибування на м'яку перешкоду, стрибки у довжину через невисокі перешкоди, стрибки з діставанням рукою високо підвішених предметів (м'ячів).

Спочатку долають висоту 10—15 см з розбігу один — три кроки; поступово збільшують як висоту стрибка, так і довжину. Після оволодіння технікою стрибка на 40 см можна приступати до вдосконалення в техніці (також на більшу висоту), орієнтуючись на виконання навчальних норм, а не на максимальний результат.

Стрибки з місця мають прикладне значення, сприяють розвитку швидкісно-силових якостей, а також застосовуються при оволодінні угрупованню в польоті і навчанню приземленню в стрибках у довжину.

Техніка стрибка в довжину з місця (мал. 3). Стрибок виконується з вихідного положення вузька стійка ноги нарізно (ступні ніг паралельно, на ширині однієї ступні) руки вперед-нагору; вправа починається з відведення рук назад, потім активний рух руками вниз-уперед-нагору сполучається зі швидким підсіданням, що переходить у розгинання.

Рис. 3. Техніка стрибка з місця

Початок польоту характеризується випрямленням тіла вперед-нагору. Потім ноги, згинаючи в колінних суглобах, підтягуються до грудей (угруповання). Приземлення має бути на зігнуті ноги (руки виносяться вперед), забезпечуючи амортизацію і збереження рівноваги. У стрибках на результат за умови відмінного місця для приземлення допускається винос гомілки вперед при приземленні, але з обов'язковим наступним згинанням ніг у колінному суглобі. При стрибках на твердій поверхн обов'язковим є м'яке приземлення і збереження рівноваги.

Техніка стрибків у висоту з місця відрізняється більш вертикальним напрямком зусиль у відштовхуванні і більшим угрупованням (підтягуванням колін до грудей) при переході через перешкоду. Приземлення на тверду поверхню починається з торкання ґрунту передньою частиною стопи з наступною амортизацією за рахунок згинання в гомілковостопному, колінному тазостегновому суглобах.

Діти дошкільного віку здатн опанувати елементами стрибків з місця. Однак момент відштовхування в них недостатньо активний, часто спостерігається зайве присідання перед відштовхуванням і тверде приземлення.

Указівки до навчання

Початкове навчання може проводитися на площадках з рівним покриттям. Бажане приземлення на гімнастичн мати. При стрибках на результат яма з піском повинна бути добре підготовлена. На початку навчання стрибки в довжину з місця проводяться в розімкнутих шеренгах. При виконанні стрибків на дальність кількість одночасно виконуючих вправу школярів залежить від розмірів ями.

При навчанні стрибкам з місця варто домагатися правильного махового руху руками з розгинанням ніг у відштовхуванні. Варто також навчити використовувати енергію пружної деформац м'язів ніг. Цьому буде сприяти швидке виконання присідання й активний мах руками.

Послідовність навчання стрибкам з місця

1. Стрибки вперед-вгору з місця з напівприсіда руки на пояс.

2. Стрибки вперед-вгору з швидким виконанням напівприсіда.

3. Виконання маху напівзігнутими руками з різкою зупинкою при положенні ліктів на рівні плечового пояса.

4. Стрибки в довжину з місця з напівприсіда, руки відведені назад.

5. Стрибки з місця нагору з виконанням швидкого напівприсідання і маху руками.

6. Стрибки в довжину на точність і на результат.

7. Застрибування на перешкоду висотою 30 — 40 см у положенні присіда.

8. Стрибки з місця у висоту.

До техніки рухів стрибка в довжину пред`являються наступні вимоги (мал. 4):

Рис. 4.Техніка рухів стрибка в довжину

а) у відштовхуванні махова нога, зігнута в колінному суглобі, швидко виноситься вперед — нагору руху рук з більшою амплітудою і швидкістю. Закінчення відштовхування і початок польоту повинні мати положення «широкого кроку» — повне випрямлення штовхової ноги, винос стегна махової ноги паралельно землі, вертикальне положення тулуба;

б) у п`ятирічних дітей відштовхування недостатньо акцентоване («змазане»), зусилля спрямовані більше вперед;

в) у польоті, у зв'язку з малою його довжиною, штовхова нога після відриву від опори, згинається підтягується до махового, обидві руки виносяться вперед, тулуб нахиляється вперед.

Указівки до навчання

Починати навчання слід з оволодіння відштовхування однією ногою і приземлення на дві. У відштовхуванн варто домагатися активного маху зігнутої в коліні ногою і повним випрямленням штовхової ноги. При виконанні стрибка з розбігу місце відштовхування не слід обмежувати, щоб учень зміг зосередити увагу на швидкому виконанні останнього кроку.

Послідовність навчання

1. Стрибки в довжину з місця з в.п. поштовхова нога попереду, махова позаду на носку. Домагатися активного виносу стегна махової ноги і приземлення на обидві ноги (мал. 5).

Рис. 5 Приземлення

2. Стрибки з 4—6-х кроків. Домагатися швидкого виконання останнього кроку, правильного положення тулуба при відштовхуванні й у польоті.

Стрибки у висоту

Внаслідок неможливості значно змінити напрямок руху через невисокий рівень розвитку сили (швидкісно-силових якостей) відмінність техніки стрибка у висоту від стрибка в довжину несуттєва. Відмінність складається лише в більшому угрупованні при переході через планку способі приземлення (як у стрибках у висоту з місця) (мал. 6).

Рис. 6. Стрибки у висоту

Указівки до навчання

Через велику подібність доцільно вивчати стрибки в довжину й у висоту паралельно. Спочатку навчання необхідно, щоб діти відштовхувалися і лівою і правою ногою. Місце відштовхування варто позначати на доріжці. Змінюючи відстань від місця відштовхування до перешкоди (планки), можна домагатися зміни напрямку відштовхування. При виконанні стрибків варто домагатися, щоб учні не зупинялися перед відштовхуванням, не розтягували останній крок. Для відчуття групування можна використовувати місток з гумовим покриттям. Слід, однак, мати на увазі, що систематичне його застосування негативно позначається на формуванні навичок відштовхування.

Послідовність навчання

Запригування в упор присівши на перешкоду (купа гімнастичних матів) висотою 20—30 см і з в.п. поштовхова нога попереду, махова позаду на носку.

Застрибування в упор присівши на перешкоду 30—40 см з 2—3—4-х кроків розбігу (мал. 7).

Рис. 7. Застрибування в упор

1. Стрибки у висоту з прямого розбігу 3—4 кроків. Висота планки — 30—40 см.

Розподіл навантаження

Навантаження в стрибках на кожну з форм занять розраховуються, виходячи з вимог до тижневого рухового режиму, орієнтовного обсягу рухової активності дітей 2 – 5-річного віку, що рекомендується програмою дошкільного закладу. Розподіл навантаження залежить від організації занять по фізкультурі у вікових групах, можливостей виконання дітьми певних завдань.

На заняттях фізкультури при визначенні дозування в стрибках варто враховувати навантаження, одержуване при виконанні інших вправ, складність вправ, їхній вплив на організм, рівень підготовленості і вікові особливості дошкільнят.

На одному занятт рекомендується наступне дозування:

1 група — різновиди підскакування, стрибків на двох і одній нозі — 30—40 разів.

2 група — стрибки з місця, зстрибування 8—10 разів.

3 група — стрибки з розбігу — 8—10 разів.

В одне заняття може включатися 2—3 види стрибків, але так, щоб їхній обсяг не перевищував зазначених. У цей обсяг входить і кількість стрибків, виконуваних в іграх.

На заняттях у дитячому садку звичайно проводиться одна-дві ігри в молодшій групі, а в старшій — по одній.

Страхування при стрибках проводиться за допомогою гімнастичних матів. Діти стрибають тільки на мати.

Завданням навчання в дитячому садку є оволодіння навичкою відштовхування нагору, необхідною для багатьох вправ і ознайомлення зі стрибком у висоту з прямого розбігу й у довжину з розбігу «зігнувши ноги». Для вирішення цієї загальної задачі варто навчити концентрації зусиль у відштовхуванні, використанню енергії пружної деформац м'язів, збереженню правильного положення тіла у відштовхуванні, сполученню рухів частин тіла. Крім цього учнів варто навчити м'якого приземлення, розвивати швидкісно-силові якості, «стрибкову сміливість і спритність».

У молодшій та середній групах дошкільнят матеріал з стрибків вивчається при проходженні розділів програми гімнастики і рухливих ігор.

При визначенні завдань навчання і підборі засобів навчання і розвитку фізичних якостей варто враховувати особливості вікового розвитку опорно-рухового апарату та рухового аналізатора, а також неоднаковий рівень підготовленості в стрибках. Діти, що пройшли спеціальне навчання, мають більш досконалі навички в стрибках, їх якісні та кількісні показники.

Спостереження показують, що в кінці п`ятого році життя діти опановують елементами техніки стрибка в довжину й у висоту з місця, з розбігу, краще узгоджують рухи рук і ніг. Однак момент відштовхування недостатньо активний і енергійний.

Діти шостого року життя можуть у достатньому ступені опанувати технікою стрибка в його різноманітних видах.

З п`яти років починати навчання потрібно з вивчення підскакувань (мал. 8). Варто пам'ятати, що підскакування на довільну висоту в початковому періоді застосування легше підскакування з діставанням орієнтира над головою і на задану висоту. Вправи в підскакуванні сприяють зміцненню м'язово-зв'язкового апарату, формуванню уміння концентрувати зусилля у відштовхуванні. Найважливішою задачею при застосуванн підскакувань є навчання м якому приземленню, без значних струсів. При цьому варто застосовувати приземлення, спочатку торкаючись ґрунту передньою частиною стоп, амортизуючи приземлення невеликим згинанням ніг у колінних суглобах.

Рис. 8. Вивчення підскакувань

При виконанні підскакувань необхідно звертати увагу на положення частин тіла відносно одна одної й опори: не допускати надмірного нахилу при випрямлених ногах.

Підскакування на двох ногах виконуються на місці, а потім з невеликим просуванням уперед. Це більш складна в координаційному відношенні вправа. При приземленні тут необхідно домагатися стійкої рівноваги за рахунок оптимального згинання в колінних і тазостегнових суглобах. Бажано, щоб у момент торкання опори передньою частиною стопи плеч таз складали вертикальну лінію, а під час амортизації не було зайвого нахилу вперед (амортизація за рахунок згинання ніг у колінному та тазостегновому суглобах). Підсідання при амортизації з підвищенням координації рухів розвитком опорно-рухового апарату зменшується. Після оволодіння підскакуванням можна приступити до стрибків на двох ногах.

Стрибки на двох ногах на місці і з просуванням уперед, стрибки на одній нозі відрізняються від підскакування тим, що відразу після амортизації починається формування режиму роботи м'язів, характерного для легкоатлетичних стрибків — реверсивного. Так називають режим скорочення зі зміною напрямку руху і з переходом від уступаючого до переборючого. Реверсивний режим скорочення дозволяє максимально використовувати енергію пружної деформації м'язів. Ефективність відштовхування підвищується при виконанні активного маху руками. Стрибки з просуванням варто виконувати невеликими по величині просуваннями. Далекі стрибки приводять до «натикання», труднощів у збереженні правильного положення тіла, неможливост швидко виконати відштовхування. Для підвищення ефективності закріплення навичок в стрибках варто широко використовувати рухливі ігри, як: «Зайці в городі», «Попригунчики-горобці», «Стрибки по купинах», «Салки на одній нозі», «Стрибки по смужках». Для створення правильного уявлення про відштовхування корисно застосовувати стрибки, що імітують: «Як стрибає м'яч». «Як стрибає пташка» так далі.

Послідовність навчання «підскакуванням» і стрибкам на двох і одній нозі:

1. Стрибки на місці на двох ногах без якого-небудь визначеного положення рук. Спочатку даються стрибки низькі, потім більш високі, а далі чергуються низькі з високими.

2. Стрибки на місці на двох ногах з визначеним вихідним положенням рук.

3. Стрибки на одній нозі, потім на іншій.

4. Стрибки на одній нозі, чергуючись через визначену кількість (три-чотири) зі стрибками на іншій нозі.

5. Стрибки на двох ногах з невеликим просуванням уперед та назад (мал. 9).

Мал 9. Стрибки на двох ногах

6. Стрибки на одній нозі з невеликим просуванням

Більш складними вправами зстрибування, вивчення якого випливає після оволодіння технікою підскакування. Якщо в попередніх видах стрибків виділялося уміння концентрувати зусилля в поштовху нагору, то цей різновид стрибків вимагає уміння м'яко приземлятися. М'якому приземленню після стрибків необхідно приділяти особливу увагу. Чим меншу підготовку має дитина, тим глибше вона повинна присідати після стрибка, зм'якшуючи поштовхи і струси, а потім негайно випрямляти ноги. На початку навчання правильним приземленням варто дозволяти приземлятися до упора присівши, переходячи потім до присідань і напівприсідань. Висота предметів, з яких виконується зстрибування, може збільшуватися тільки за умови правильного виконання завдання. Поряд з навчанням м'якому приземленню варто учити дітей 4-5 років володіти тілом у польоті, розвивати «стрибкову сміливість і спритність».

Зстрибування мають наступн різновиди: з вихідного положення при змішаній опорі (руками і ногами), з напівприсіду, з положення у висі на руках, з положення стоячи.

При проведенні зстрибування варто передбачити міри безпеки.

Послідовність навчання зстрибуванням.

1. Стрибки на місці з м'яким приземленням.

2. Стрибки нагору — уперед з м'яким приземленням.

3. Стрибки нагору — убік з м'яким приземленням.

4. Стрибки з гімнастичних лав (мал. 10).

Мал 10. Стрибки з гімнастичних лав

5. Те ж з виконанням додаткових завдань: рух рук перед відштовхуванням, у польоті і при приземленн (мал. 10).

6. Стрибки з гімнастичного ослона вправо, уліво назад з м'яким приземленням.

7. Стрибки з висоти до 30 см з приземленням в упор присівши, присід і напівприсід.

Після оволодіння умінням м'яко приземлятися можна переходити до вивчення групи навичок, пов'язаних з перестрибуванням.

Рухову дію треба розуміти як систему взаємопов'язаних рухів. У системі рухів керування тісно пов'язане із знанням її структури. Вивчення структури рухів і керування ними дає змогу використовувати закони рухів у руховій діяльності людини. Усі рухові дії протікають у простор та часі і виконуються з певним зусиллям, тому можна говорити про їх просторові, часові, просторово-часові, динамічні та ритмічні характеристики.

Вправи зі стрибків можуть впливати на процес вікового розвитку рухових якостей, згладжувати нерівномірності і виправляти відхилення. Активні заняття фізичними вправами сприяють швидкому формуванню морфологічних структур і функціональних систем молодого організму.

Легкоатлетичні стрибки для дітей дошкільного віку бувають у довжину (через горизонтальну перешкоду) і у висоту (через вертикальну). В цілому стрибок — одноактна вправа, у якій не має фаз, що повторюються.

Особливістю виконання стрибків дітьми є підбір простих вправ для їх виконання, посильне навантаження для дитини.

1.   Ашмарин Б.А. Особенности обучения в физическом воспитании. — В кн.: Теория и методика физ. воспитания/Под ред. Б.А. Ашмарчна. М., 1979.

2.   Белинович В.В. Обучение в физическом воспитании. — М.: ФиС, 1958.

3.   Бернштейн Н.А. Физиология движений.— В кн. Физиология труда. М., 1934.

4.   Гандельсман А.Б., Смирнов К.М., Физиологические основы спортивной тренировки. — М.: ФиС, 1970.

5.   Гордеева Н.Д., Зинченко В.П. Функциональная структура действия. — М.: Изд-во МГУ, 1982.

6.   Гранит Р. Основы регуляции движений. — М.: Мир, 1973.

7.   Грантынь К.X. Основы обучения физическим упражнениям. — В кн.: Теория физ. воспитания. М., 1953.

8.   Донской Д.Д. Спортивная техника.— М: ФиС, 1962 83.

9.   Мазниченко В.Д. Обучение движениям (двигательным действиям).— В кн.: Теория и методика физ. воспитания, т. 1. М., 1976.

10.      Никифоров В. Технология обучения. — Наука и техника, 1981, № 11.

11.      Основы регуляции движений./ Под ред Р. Гранита. – М.: Мир, 1976.

12.      Физиология развития ребенка. / Под ред. Козлова В.И. и др. – М., 1983. – 385 с.

13.      Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів (Практикум). – Львів: Світ, 1993. – 184 с.

14.      Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. В 2-х частинах: Навчальний посібник. – Тернопіль, 2001.