Курсовая работа: Принципи підбору основ для м'яких лікарських форм

Курсовая работа: Принципи підбору основ для м'яких лікарських форм

Зміст. 3

Вступ. 4

1. Основи для приготування лікарських форм для місцевого застосування. 7

2. Вимоги ДФ до основ для мазей. Показники якості 8

3. Класифікація основ для мазей. 10

4. Біофармацевтична оцінка мазевих основ. 12

5. Основні принципи приготування м’яких лікарських засобів. 40

Практична частина. 46

Висновки та рекомендації 67

Список використаної літератури. 69

Мазі – лікарська форма для зовнішнього застосування, що має м'яку консистенцію і здатна утворювати на поверхні шкіри чи слизової оболонки рівну, суцільну, не сповзаючу плівку.

Маз одна з найдавніших лікарських форм, широко розповсюджена ще в античному світі, де вони стали застосовуватися більш ніж за 3000 років до н.е. Маз широко використовувалися Гіппократом, Галеном, Авіценою. Найдавніший з відомих російських медичних трактатів, написаний у 30‑х роках XII сторіччя онучкою Володимира Мономаха Євпраксією й утримуючий опис способів заготівлі, збереження і використання лікарських речовин, називався «Мазі».

Мазі – офіціальна лікарська форма. У ДФХ їм присвячені спеціальна загальна стаття №709 і п'ять часток статей. У рецептур радянських аптек мазі займають близько 10%.

Мазі є складною лікарською формою і складаються з лікарських і допоміжних речовин.

Лініментами (лат. linere – мазати, натирати), чи втираннями, називається відособлена група рідких лікарських форм для зовнішнього вживання, застосовуваних найчастіше шляхом втирання в шкіру. Часто лініменти розглядають як категорію рідких мазей.

З технологічної сторони лініменти не відрізняються від мазей специфічними особливостями і є групою рідких чи легко розріджуючихся лікарських форм, об'єднаних лише спільністю застосування, але не виробничими ознаками. Багато лініментів відрізняються високим ступенем стійкості при збереженні і відносяться до числа препаратів масової заводської заготівлі.

Супозиторії – тверді при кімнатній температурі дозовані лікарські форми і розплавляються чи розчиняються при температурі тіла, застосовувані для введення в порожнині тіла.

Уперше про супозиторії згадується в пам'ятниках чотирьохтисячної давнини. У папірусі Еберса вже розрізняють супозитор проносні і для лікування геморою. Супозиторії загальної дії – антиастматичний, утримуючий аніс, мирру, мед, гусячий жир, увів Гіппократ. Сам термін «супозиторії» з'явився в XVII столітті, він був утворений від латинського слова supponere – заміняти. Цей термін стає легко зрозумілим, якщо згадати, що саме в 1650 р. були створені мильні супозиторії, що широко практикувалися замість очисних клізм.

Супозиторії – складна лікарська форма, також як мазі складається з лікарських і допоміжних речовин

Ці різні по місцю введення ліки розглядаються разом, оскільки вони мають багато загального в технолог приготовляються за допомогою однакових основ. Усі вони більш-менш тверді при кімнатній температурі і розплавляються при температурі тіла чи розчиняються у вмісті порожнини.

У якості основ для готування м'яких лікарських форм відповідно до вказівок ДФХ застосовують олію какао, рослинні, тваринні, гідрогенізовані жири, ланоль, сплави гідрогенізованих жирів з воском, спермацетом, знесмоленим озокеритом, твердим парафіном і різними емульгаторами, желатино-гліцеринові і мильно-гліцеринові гелі, поліетиленоксиди й інші речовини.

Лише в дуже рідких випадках одна й та ж сама речовина має одночасно потрібну фармакологічну властивість необхідні структурно-механічні властивості (фітостерин, бентоніт).

Лікарські речовини, будучи терапевтично активним компонентом, визначають медичний зміст призначення мазей, лініментів і супозиторіїв. У кількісному відношенні ця група звичайно склада меншу частину лікарських форм.

Допоміжні речовини в сукупності називаються основою. Це основна частина лікарської форми, що забезпечує її необхідний обсяг, консистенцію і відповідну концентрацію діючих речовин. Між медикаментозною частиною ліків і її основою спостерігається дуже складна взаємодія, що змушує розглядати основу не як інертний носій лікарських речовин, а як важливий засіб забезпечення максимальної терапевтичної д лікарської речовини.

Терапевтична ефективність визначається різноманітними причинами. Вірогідно встановлено, що одна й та ж сама лікарська речовина, що застосовується в складі м'якої лікарської форми, може зробити зовсім різну по силі прояву терапевтичну дію в залежності не тільки від того, як вона введена в ліки, але і від того, з якою основою вона застосована.

Поряд з активним впливом на прояв терапевтичної дії лікарських речовин основи також впливають на їхню стабільність під час збереження. Одержання стійких форм, що добре зберігаються, можливо лише при використанні основ, що володіють достатньою хімічною ндиферентністю і стійкістю до впливу світла, повітря, вологи, мікроорганізмів, температурних факторів і не володіють вираженою здатністю старіння.

Властивості основи повинн також відповідати меті призначення ліків. Наприклад, основи, що використовуються для готування лініментів, призначених з метою надання максимальної резорбтивної дії, повинні мати здатність проникати крізь шкірний покрив чи сприяти такому проникненню лікарських компонентів. У той час, як основи для поверхово діючих мазей, навпаки, не повинні мати здатність всмоктуватися, не заважаючи в той же час локальній (місцевій) дії лікарських нгредієнтів мазі.

Забезпечити настільки різноманітні властивості застосуванням якого-небудь одного продукту зовсім неможливо. Саме тому як основи використовується значний асортимент різноманітних речовин природного і штучного походження.

У зв'язку з цим дуже актуальним є вивчення основ для м'яких лікарських форм хніх властивостей. А також дуже важливе уміння підбирати основи для різних видів м'яких лікарських форм.

1. Основи для приготування лікарських форм для місцевого застосування

Мазев основи можуть бути у вигляді індивідуальних чи суми різних речовин, як обумовлюють необхідний обсяг відповідну консистенцію і деякі специфічн особливості мазі. Завдяки консистенції основа – прекрасний змазуючий засіб для шкіри, що робить її м'якою, гладенькою, еластичною і охороняє від висихання. Під дією основи природний жировий захист шкіри підсилюється, швидше загоюються тріщини і садна, зменшується випаровування води, завдяки чому набухає роговий шар і затримується природна теплота, чим досягається значний захист від вологості і холоду. Остання обставина має істотне значення для плавців, що перебувають у воді в період змагань. Крім того, основи добре вбирають у себе зовнішнє забруднення шкіри і полегшують його видалення.

Між лікарською речовиною й основою існують складні взаємини, що не дозволяють розглядати її як інертного носія, який не приймає участі в дії мазі. Мазі необхідно розглядати як єдність форми і вмісту. Форма повинна бути активною у відношенні прояву і розкриття її вмісту.

Доведено, що та сама лікарська речовина, застосовувана у вигляді мазі, може діяти зовсім по-різному в залежності не тільки від того, як вона введена у мазь, але і від того, з якою мазевою основою вона скомбінована. Так, наприклад, мазі багатьох антибіотиків на вазелін малоактивні, але ті ж мазі, приготовлені на гідрофілізованій вазелін-ланоліновій основі, мають більш виражену антибіотичну дію.

Різні дослідження показують, що мазева основа не просто індиферентний носій, а активний компонент фармакодинаміки мазі.

Вибір мазевої основи залежить від фізико-хімічних властивостей призначуваних лікарських засобів і характеру дії мазі.

Основа, яка б забезпечувала максимальний терапевтичний ефект мазі, повинна відповідати таким вимогам:

·     мати мажучу здатність, тобто необхідні структурно-механічн (консистентні) властивості: в'язкість, пластичність, текучість, тиксотропність т. п.;

·     добре сприймати лікарські речовини, тобто мати абсорбуючу здатність;

·     не змінюватися під дією повітря, світла, коливань температури і не реагувати з лікарськими речовинами, що вводяться в неї, тобто мати хімічну стійкість;

·     бути індиферентною у фармакологічному відношенні, не мати подразнюючої і сенсибілізуючої дії, сприяти зберіганню первісного значення рН шкіри (3–4 од.) чи слизової оболонки;

·     не піддаватися обсіменінню мікроорганізмами;

·     не повинна бруднити одягу, не бути занадто липкою, легко змиватися за допомогою мила і без нього;

·     властивості основи повинні відповідати меті призначення мазі: основи захисних мазей, застосовувані з профілактичною метою, повинні швидко засихати і щільно прилягати до поверхні шкіри; основи для поверхнево діючих мазей не повинні всмоктуватися; основи для мазей резорбтивної дії повинні, навпаки, глибоко проникати в шкіру, досягати кров'яного русла і сприяти всмоктуванню лікарських речовин.

Однак мазевих основ, що цілком відповідали б цим вимогам, немає. Тому для одержання необхідної якості основи часто застосовують суміші різних речовин (складн мазеві основи).

Для виготовлення супозиторних лікарських форм повинні використовуватися основи, що мають специфічні особливості. До супозиторних основ пред'являються наступні вимоги:

·     достатня твердість при кімнатній температурі і здатність плавитися (чи розчинятися) при температурі не вище, ніж 37 °С, тобто здатність різко переходити від твердого стану до рідини, минаючи стадію розм'якшення – мазевидну стадію; достатня в'язкість, відсутність запаху, забезпечення максимального контакту між лікарськими речовинами і слизовою оболонкою;

·     хімічна і фармакологічна індиферентність, відсутність подразнюючо дії, стійкість до дії зовнішніх факторів (світла, тепла, вологи, кисню повітря, мікроорганізмів);

·     здатність легко набувати відповідної форми, змішуватися з якомога більшою кількістю лікарських речовин, не взаємодіяти з ними і бути стійкими при зберіганні;

·     здатність легко вивільняти лікарські речовини, сприяти прояву їх фармакологічної дії, що залежить як від властивостей основ, так і від способу введення лікарських речовин в основу;

·     наявність відповідних реологічних показників і оптимальних структурно-механічних властивостей.

Якість основ визначається по ДФ XI чи по НТД.

При перевірці якості жирових основ передбачається визначення температури плавлення, кислотного і йодного чисел (вони не повинн перевищувати встановлених для цих основ значень), випробування на відсутність сторонніх домішок. Дуже важливе значення для якості основ мають їх твердість пластичність, від яких залежить зручність введення приготовлених на цих основах супозиторіїв. Для визначення твердості жирових основ користуються приладом Осмініна, що показує величину навантаження в г/см, необхідну для того, щоб брусок масла стандартної величини був розрізаний дротом діаметром 0,25 см протягом 1 хвилини. Для цього може бути використаний прилад «пенетрометр», при застосуванні якого виміряється глибина занурення в масло стандартного конуса визначеної ваги протягом установленого часу, а також «твердометр» і деякі інш прилади.

3. Класифікація основ для мазей

Речовини, використовувані як основи для мазей, відрізняються за джерелами одержання, хімічним складом, фізико-хімічними властивостям і т. п. Це знайшло сво відображення в класифікації основ, приведених у різних навчальних посібниках, підручниках, оглядах і статтях. Істотним недоліком багатьох пропонованих класифікацій є те, що вони змішують основи для мазей з їх окремими компонентами.

Залежно від джерел одержання мазеві основи та їх компоненти підрозділяються на натуральні і штучні. В останню групу входять основи, що є різноманітними синтетичними чи напівсинтетичними речовинами або їх сумішами як одна з одною, так і з натуральними речовинами.

За хімічним складом основи поділяються на ефіри гліцерину з вищими жирними кислотами, складні ефіри цих кислот з високомолекулярними одноатомними спиртами, високомолекулярні вуглеводні і їх аміни, неорганічн сполуки, полісахариди та ін.

В основу класифікації повинна бути покладена найбільш характерна ознака, що дозволяє об'єднати речовини в єдину, органічно зв'язану групу. Така характерна ознака для всіх речовин чи композицій основ -їх здатність взаємодіяти з водою. По інтенсивності взаємодії з водою всі основи поділяють на три групи: гідрофобні, гідрофільні та дифільні. Така класифікація вважається найбільш раціональною. Вона прийнята ДФ XI.

Гідрофобні основи мають яскраво виражену ліпофільність, тобто здатність, як правило, цілком змішуватися з жирами, жироподібними речовинами або розчинятися в них. Винятки з цього правила рідкі і відносяться до розряду несумісностей. Так, наприклад, олія касторова погано змішується з вуглеводнями. Характерна властивість цієї групи основ вони не змішуються з водою і не емульгують її, якщо не рахувати тих невеликих кількостей води чи водних розчинів, які вони можуть утримати за рахунок сво в'язкості.

Гідрофільні основи: гел високомолекулярних вуглеводів і білків (ефіри целюлози, крохмалю, желатину, агару), гелі неорганічних речовин (бентоніти), гелі синтетичних високо-молекулярних сполук (поліетиленоксиду, полівінілпіролідону, поліакриламіду) та ін.

Характерна властивість для цієї групи основ активна взаємодія з водою: вони або змішуються з нею необмежено, або змочуються чи набухають у ній.

Дифільні (ліпофільно-гідрофільні) основи – безводні сплави ліпофільних основ з емульгаторами (сплав вазеліну з ланоліном або з іншими емульгаторами). Емульсійні основи типу В/О (суміш вазеліну з водяним ланоліном, консистентна емульсія вода/ вазелін та ін.) і О/В в якості емульгаторів використовують натрієві, калієві, триетано-ламінні сол жирних кислот, твін‑80 та ін.

Запропонована класифікація дає можливість чіткіше характеризувати властивості мазевих основ, важливі в технологічному відношенні, допомагає зробити більш правильний вибір основи залежно від фізико-хімічних властивостей лікарської речовини, визначити спосіб її введення. Крім того, поділ мазевих основ на зазначені групи да можливість певною мірою судити про швидкість надходження лікарської речовини з мазі в тканини та рідини організму.

У даний час для виготовлення супозиторіїв застосовується великий асортимент основ, що розрізняються фізико-хімічними властивостями. їх можна поділити на дві групи: гідрофобні і гідрофільні.

Характеристика ліпофільних основ. До цієї групи відносяться: жирові, вуглеводневі та силіконові основи.

Жирові основи. Серед жирових основ найбільш широке застосування мають жири тваринного і рослинного походження, а також продукти їх промислової переробки. Вони є тригліцеридами вищих жирних кислот і близькі за своїм складом до жирових виділень шкіри. Жири індиферентні, добре всмоктуються, змішуються з багатьма лікарськими речовинами і добре їх вивільняють, порівняно легко змиваються теплою мильною водою.

Але разом з тим вони недостатньо стійк розкладаються (гіркнуть) з утворенням вільних жирних кислот, альдегідів та нших сполук, які можуть вступати в хімічні реакції з наявними у складі мазей лікарськими речовинами і діяти подразнююче на шкіру.

Свинячий жир (Adeps suillus depuratus. Axungia porcina depurata) одержують витоплюванням жиру, що покриває внутрішні органи свині. Він являє собою суміш з 62–68% тригліцеридів олеїнової кислоти і до 35% трипальмітину і тристеарину. Продукт білого кольору, м'якої ніжної консистенції, має дуже слабкий запах, плавиться при температурі 34–35 °С, у свіжому вигляді не подразнює шкіру не перешкоджає шкірному подиху, досить легко проникає крізь епідерміс і добре передає шкірі змішані з ним лікарські речовини.

Свинячий жир легко змішується і сплавляється з ншими жирами, восками, вуглеводнями, смолами і жирними кислотами, не втрача мазеподібної консистенції при поглинанні до 20% води (завдяки наявност невеликої кількості холестерину). Під впливом зовнішніх факторів (тепла, світла, кисню повітря та ін.) свинячий жир легко гіркне, набуваючи неприємного запаху, кислої реакції та подразнюючої дії.

Хоча свинячий жир належить до числа кращих основ для мазей, його застосування дуже обмежене, бо він є харчовим продуктом.

ДФ IX рекомендує застосовувати жир при виготовленні мазі сірчаної простої, мазі калію йодиду і мазі ртутної сірої. Остання готується з додаванням яловичого жиру.

Яловичий жир (Sebum bovinum) відноситься до числа твердих жирів, оскільки містить до 58% три-гліцеридів твердих насичених жирних кислот пальмітинової і стеаринової і порівняно мало тригліцеридів ненасичених кислот типу лінолевої. Він має жовтувате забарвлення і слабкий запах, температура його плавлення 42–52 °С. При кімнатній температур він твердий і крихкий, через те в чистому вигляді як мазева основа непридатний. Іноді він використовується для ущільнення мазей на жирових основах.

Аналогічні властивості і застосування ма баранячий жир.

Гусячий жир (Adeps anserinum) – м'яка маса жовтувато-кремового кольору з температурою плавлення 26–34 °С; належить до числа важкозастигаючих жирів, використовується у складі мазей при обмороженнях.

Рослинні жири (олії). Велика частина рослинних жирів відноситься до числа рідких, тому вони в чистому вигляді як основи не використовуються. Вони досить широко застосовуються як добавки до твердих основ (жирів, восків, вуглеводнів), утворюючи сплави м'якої консистенції. У технології мазей використовують олії: мигдальну, абрикосову, персикову, соняшникову, сливову, бавовняну, оливкову та ін.

Гідрогенізовані жири – це продукти промислової переробки жирів і рослинних олій.

Процес гідрування природних жирів здійснюється в реакторах при підвищеній температурі (180–240 °С) і тиску, у присутност каталізаторів (зазвичай мідно-нікелевих) і при постійній подачі водню.

В результаті насичення воднем гліцеридів ненасичених жирних кислот останні перетворюються в насичені, утворюючи продукти будь-якої консистенції з різними температурами плавлення аж до твердих продуктів, що мають більшу стабільність фізико-хімічних показників.

Гідрогенізовані жири можуть бути використані:

а) самостійно як основи для мазей, якщо вони в'язкопластичні;

б) як компоненти основ для мазей, якщо вони тверді чи напіврідкі.

ДФ XI як мазеві основи рекомендує використовувати такі мазеподібні продукти:

Саломас, чи гідрожир (Adeps hydrohenisatus), одержуваний з рафінованих рослинних олій, схожий з свинячим жиром, але більш щільний.

Рослинне сало (Axungia vegetabilis) – сплав, що складається з 88–90% гідрожиру і 10–12% рослинної олії.

Комбіжир (Adeps compositus) – сплав, що складається з 55% саломасу, 30% рослинної олії і 15% яловичого, свинячого чи гідрованого китового жиру.

Вуглеводневі основи. У 1876 р. у фармацевтичну практику був уведений вазелін як основа для мазей. Як компоненти основ для мазей у цей час стали також застосовувати рідкі і тверді парафіни. Комбінації рідких і твердих вуглеводнів давали можливість створювати мазев основи необхідної консистенції, які б не гіркли, були нейтральними і сумісними з великою кількістю лікарських препаратів.

Вазелін (Vaselinum) (ДФ IX ст. 746) являє собою очищену суміш твердих, м'яких і рідких вуглеводнів, одержуваних з нафти.

Однорідна, що тягнеться нитками, мазеподібна маса без запаху, білого чи жовтуватого кольору. При намазуванні на скляну пластинку дає рівну несповзаючу плівку. З жирними оліями і жирами змішується у всіх співвідношеннях. При розплавлюванні дає прозору рідину зі слабким запахом парафіну або нафти. Температура плавлення 37–50 °С. Не омилюється розчинами лугів, не окисляється, не гіркне на повітрі і не змінюється при д концентрованих кислот.

Вазелін широко застосовують як самостійну мазеву основу для поверхнево діючих дерматологічних мазей. Для застосування на слизові оболонки і збільшення резорбтивної здатності вазеліну його комбінують з ланоліном.

Для очної практики застосовують вазелін сорту «для очних мазей», очищений від відновлюючих домішок і підданий гарячому фільтруванню і стерилізації.

Поряд з фармакопейним застосовують також вазелін медичний за ДСТ 3682–52, одержуваний сплавкою церезину, парафіну, очищеного петролатуму чи їх домішок з очищеною нафтовою олією.

Петролатум (Petrolatum) – це суміш твердого парафіну з мінеральною олією, ясно-коричнева маса з температурою плавлення вище 60 °С. Одержують при депарафінізації нафтових авіаційних олій. Для медичних цілей додатково очищається і використовується у складних основах для мазей як наповнювач.

Парафін (ParafFmum solidum) являє собою білу кристалічну масу, жирну на дотик. Складається з граничних високомолекулярних вуглеводнів, має температуру плавлення 50–57 °С, застосовується як добавка до основ з метою ущільнення їх консистенції. В умовах жаркого клімату до звичайної основи ДФ X рекомендує додавати 10% парафіну чи воску.

Олія вазелінова, чи рідкий парафін (Oleum Vaselini, Paraffinum liquidum) – це фракція нафти, одержувана після відгонки гасу. Безбарвна масляниста рідина без запаху і смаку, нерозчинна у воді і легко змішується у всіх відношеннях з рослинними оліями (крім касторової). Застосовується з метою одержання основи м'якшої консистенції.

Озокерит (Osokeritum) – воскоподібний природний мінерал, чи гірський віск, суміш високомолекулярних вуглеводнів. Застосовується у складних основах у вигляді знесмоленого озокериту ясно-жовтої маси, що плавиться при температурі вище 60 °С.

Церезин (Ceresinum) – рафінований озокерит, що представляє собою аморфну безбарвну ламку масу, що плавиться при 68–72 °С. У хімічному відношенні індиферентний. Добре сплавляється з жирами вуглеводнями, утворюючи сплави, що не кристалізуються. Застосовується для одержання складних мазевих основ (штучних вазелінів).

Вазелін штучний (Vaselinum artificiale) – це складн сплави, приготовлені з рідкого і твердого парафінів, знесмоленого озокериту або церезину, іноді з добавкою петролатуму. У найпростішому випадку це сплав 1 частини парафіну і 4 частин вазелінової олії (Oleum Vaselini). Сплав схильний до синерезису і при зберіганні стає зернистим. Якість цих сплавів зазвичай тим краща, чим складніше їх поєднання.

Нафталанська нафта (Naphthalanum liquidum, Naphtha Naphthalani) – густа сиропоподібна рідина чорного кольору з зеленкуватою флюоресценцією і своєрідним запахом. Змішується у всіх співвідношеннях із гліцерином, оліями і жирами. Діє дезинфікуюче болезаспокійливо. Ефективний лікувальний засіб при опіках І і II ступеня. Є ряд прописів з нафталанською нафтою для лікування корости, сверблячки, екзем, бешихи шкіри, артритів, радикулітів та інших захворювань.

Входить до складу нафталанної мазі, яка представляє собою суміш з 70 частин нафталанської рафінованої нафти, 18 частин парафіну і 12 частин петролатуму (пропис ДФ IX).

У вітчизняній літературі є відомості про використання технічних вуглеводнів у складі основ для мазей. Так, для лікування лускатого лишаю, екземи, нейродерміту рекомендуються мазі, що містять амідохлоридну ртуть, ксероформ, вісмуту нітрат основний, приготовлені на штучному вазелін Боля (парафіну твердого – 1 частина, автолу чи олії турбінної – 2 частини). Для лікування екзем, псоріазу, дерматозів рекомендується мазь на основі, що складається з технічного автолу №17 – 60%, парафіну твердого – 30% (до складу мазі входить дерматол і вісмуту нітрат основний по 5%).

Однак застосовувати технічні, малоочищен вуглеводні слід обережно, щоб уникнути негативного впливу на шкіру чи на слизові оболонки.

Силіконові основи. Роботами М.Т. Алюшина покладено початок застосування силіконових рідин у складі основ для мазей. У даний час наша промисловість виробляє полідиметил-, полідіетил- і поліметилфеніл-силіконов рідини.

З перерахованих силіконових рідин найкращу сумісність з лікарськими речовинами та іншими компонентами основ мають полідіетилсилоксани. Вони змішуються з вазеліновою чи рослинною оліями (крім касторової), сплавляються з вазеліном, парафіном, церезином, жирами, спермацетом, воском та ін.

У полідіетилсилоксанових рідинах добре розчиняються ментол, камфора, фенилсаліцилат, дьоготь, фенол та інші лікарські речовини.

На відміну від жирних олій силіконові рідини при зберіганні не гіркнуть. Вони також застосовуються для виготовлення захисних мазей, кремів, тому що не змочуються водою і не розкладаються від впливу мінеральних кислот.

Поряд з есилоном-4 і есилоном-5 у фармацевтичній практиці широко використовується кремнію діоксид SіО2, відомий за назвою оксил чи аеросил – білий аморфний порошок, непористий, високодисперсний, має високу адсорбційну здатність. Аеросил може утримувати без втрати сипкості 15–60% різних рідин, у воді не набухає, але зв'язує її, утворюючи суспензію, яку потім можна перетворити в гомогенну мазеву основу.

При виготовленні м'яких лікарських форм доцільно використовувати аеросил з високою питомою поверхнею, тобто аеросил А‑380 (промисловістю випускаються марки: А‑175, А‑300, А‑380, що розрізняються ступенем дисперсності). Як допоміжна речовина аеросил використовується як загущувач і стабілізатор мазевих основ у концентрації до 5%.

Відома есилон-аеросильна основа, що представляє собою 84% есилону-5, загущеного 16% аеросилу. Це безбарвний високов'язкий прозорий гель, нейтральної чи слабокислої реакції зі своєрідним запахом.

Есилон-аеросильна основа має високу хімічну стабільність, не розшаровується і не гіркне при тривалому зберіганні, забезпечує місцеву поверхневу дію і стабільність лікарських речовин. Може бути використана і як захисна мазь для захисту шкіри від пролежнів, при лікуванн кишкових свищів та ін.

Характеристика гідрофільних основ. Гідрофільн мазеві основи містять у собі речовини різної хімічної природи, поєднуван загальною властивістю розчинятися чи набухати у воді. Вони являють собою драгл високомолекулярних сполук (природні або синтетичні) чи високодисперсних гідрофільних глин.

Деякі з цих основ добре всмоктуються через шкіру, нші – утворюють на шкірі більш-менш пружні захисні плівки, тобто втрачають воду за рахунок випаровування. Оскільки випаровування води пов'язане з поглинанням тепла, гідрофільні основи мають охолоджуючу дію, що нагадує дію вологої пов'язки. Гідрофільні основи сумісні з багатьма лікарськими сполуками легко їх віддають із зовнішньої водної фази в тканини організму.

Мильні основи одержують розчиненням мила при нагріванні у воді або в результаті взаємодії гліцерину і стеаринової кислоти з розчинами натрію чи калію карбонатів. Концентрація мила коливається від 5 до 10%. Вони легко всмоктуються в шкіру, добре змішуються з жирними основами, утворюючи емульсійні системи.

Основи на базі мил мають лужну реакцію і тому не можуть вважатися індиферентними.

Калійне (зелене) мило має необхідні для мазей консистентні властивості і досить часто використовується в склад протикоростяних мазей.

Желатино-гліцеринові основи виготовляються з різним вмістом желатину, гліцерину і води.

Желатинові гелі в концентрації до 3% – ніжні легкоплавк драглі, що розріджуються при втиранні в шкіру, повільно всмоктуються, широко застосовуються при виготовленні різних кремів.

Гелі, що містять більше 5% желатину, густі, пружні, не плавляться при температур тіла, важко розріджуються, наносяться на шкіру в розплавленому стані за допомогою пензлика.

Желатинові основи легко вражаються мікроорганізмами і вимагають консервування, при зберіганні піддаються висиханню.

Крохмально-гліцеринова основа, або гліцеринова мазь (Unguentum Glycerini) являє собою білуватого кольору напівпрозору драглювато консистенції масу, легко розчинну у воді і секретах слизових оболонок. Ця остання обставина сприяла її тривалому застосуванню як основи для виготовлення мазей, що наносяться на слизові оболонки. Згідно ДФ IX крохмально-гліцеринову мазь готують шляхом змішування 7 частин пшеничного крохмалю з рівною кількістю води очищеної з наступним додаванням 93 частин гліцерину при обережному нагріванні на водяній бані до одержання 100 частин однорідної маси. Основа стійка у відношенні мікрофлори, але нестійка у фізико-хімічному відношенні, бо при зберіганні піддається синерезису.

Колагенові основи. Колаген (ВФС 42–726–78) природний біополімер, що представляє собою фібрилярний білок сполучно тканини тварин. Одержують його з визначених ділянок шкіри у вигляд пастоподібної маси або розчину. Колаген раніше використовували для виготовлення ряду медичних виробів (шовний матеріал, судинні протези і т. п.). Потім з нього почали одержувати плівки, що містять лікарські речовини різного призначення. Колаген дуже перспективний для мазей, тому що забезпечує виражений терапевтичний ефект і пролонговану дію.

Як гідрофільні основи були запропонован трагаканто-гліцеринові драглі, що містять З% трагаканту і до 40% гліцерину.

У закордонній практиці знайшли застосування: пектинові, альгінові, муцинові та інші основи з рослинних ВМС.

У нашій країні були досліджені можливост застосування розчинів полісахаридів мікробного походження як основи для мазей.

Метилцелюлоза (МЦ) – простий ефір, одержуваний взаємодією лужної целюлози і хлористого метилу. Приготування водних розчинів МЦ див. на стор. 286.

Введення МЦ у мазі на жирових основах надає їм гідрофільність і більш швидку вивільнюваність лікарських речовин, поліпшується контактування лікарських речовин з ураженими ділянками шкіри. Володіючи адсорбційними властивостями, МЦ поглинає різного роду виділення ушкоджено шкіри і створює захисну плівку на поверхні шкіри. МЦ сумісна з багатьма лікарськими препаратами.

Натрій-карбоксиметилцелюлоза (Натрій-КМЦ). Розчини натрій-КМЦ як основи для мазей застосовуються обмежено, хоча й мають перспективи.

Основи на базі МЦ і натрій-КМЦ зазвичай одержують, змішуючи їх із гліцерином за прописами:

1) метилцелюлози 6,0 г, гліцерину 20,0 г, води 74 мл;

2) натрій-КМЦ 6,0 г, гліцерину 10,0 г, води 84 мл. В основи додають консерванти. Заслуговують на увагу й інші похідн целюлози, що випускаються у виробничому масштабі.

Як основи для мазей відоме застосування оксипропілметилцелюлози (ОПМЦ) і ацетофталілцелюлози (АФЦ).

Поліетиленоксидн (поліетиленгліколеві) (ПЕО) основи одержують сплавлюванням твердих і рідких поліетиленоксидів.

ПЕО – основа складається з 60,0 г ПЕО‑400 40,0 г ПЕО‑4000 чи 70,0 г ПЕО‑400 і 30,0 г ПЕО‑1500. На водяній бані при 70 °С розплавляють ПЕО‑4000 (ПЕО‑1500), додають ПЕО‑400 і перемішують механічною мішалкою протягом 30 хвилин до одержання однорідної м'якої сметаноподібної маси.

Поліетиленгліколева основа – нейтральна, нетоксична, при тривалому застосуванні не мацерує шкіру, легко вивільня лікарські речовини, не є середовищем для розвитку мікроорганізмів.

Крім цього, ПЕО-основи мають здатність розчиняти гідрофільні та гідрофобні лікарські речовини; слабку бактерицидну дію, обумовлену наявністю в молекулі первинних гідроксильних груп; осмотичну активність, що сприятливо позначається при лікуванні забруднених ран. У таких випадках мазі на ПЕО діють як вимиваючі і очищаючі засоби.

Поліетиленові гелі (наприклад, аеросилу 4 ч., олії вазелінової 84 ч., парафіну 6 ч., поліетилену високого тиску 15 ч.) входять до складу захисних мазей (для захисту шкіри від дії лугів, кислот), прохолоджуючих емульсійних кремів та ін. Вони індиферентні, погано змиваються з поверхні шкіри, несумісні з водою водними розчинами лікарських речовин, спиртом, березовим дьогтем, іхтіолом.

Основи з глинистих мінералів. До складу глин глинистих порід входять найбільш характерні і специфічні для них мінерали: каолініт – основний мінерал медичної білої глини, монтморилоніт-бентонітових глин і т. п. Вони на 90% складаються з оксидів кремнію, алюмінію, заліза, магнію і води. У незначних кількостях до складу мінералів також входять оксиди кальцію, натрію, калію, титану. Деякі з цих оксидів в окремих мінералах відсутні.

Для фармацевтичних цілей бентоніт і інші глинист мінерали повинні застосовуватися цілком очищеними від грубих домішок і піску. Це досягається відмулюванням з наступним висушуванням (і одночасною стерилізацією) порошку мінералу.

За своїм станом глинисті мінерали високодисперсні системи. Вони характеризуються активною фізико-хімічною взаємодією з водою (набухають і міцно її утримують). Так, наприклад, натрієв форми бентонітів при змочуванні водою набухають, збільшуючись в обсязі у 15–18 разів. Утворені м'які драглі добре розподіляються на шкірі і сприймають багато лікарських речовин, тому що мають хімічну індиферентність.

Здатність бентоніту при додаванні води перетворюватися в гель робить можливим його використання для виготовлення сухих концентратів у формі порошків чи таблеток.

За найпростішими прописами бентонітова основа складається з 13–20% натрієвої форми мінералу, 10% гліцерину і 70–77% води.

Фітостеринові основи. Фітостерин являє собою білий чи злегка жовтуватий порошок, жирний на дотик, одержуваний при гідроліз соснової деревини.

При збовтуванні з гарячою водою розбухає і поглина до 120% води, утворюючи мазеподібні продукти різної щільності, має здатність стабілізувати емульсійні системи.

Для виготовлення мазей запропонована основа, що складається з фітостерину (12–15%) води (85–88%). Фітостерин змішують з холодною водою і суміш нагрівають до 50–60 °С протягом 4–6 годин при постійному перемішуванні. Утворюється біла чи злегка жовтувата маса, що легко і рівномірно намазується на шкірний покрив. Вона легко змішується з лікарськими речовинами і не змішується з вазеліном, жирами й оліями.

При тривалому зберіганні фітостеринова основа висихає. Однак при наступному змішуванні фітостерину, що залишився, з теплою водою (50–60 °С) знову утворюється маса, що має початкові властивості. Ця властивість фітостерину дає можливість одержувати сухі концентрати мазей. Фітостеринова основа сама по собі підсушує запалену шкіру.

Характеристика ліпофільно-гідрофільних (дифільних) основ. Це різні за складом композиції, що мають як ліпофільні, так гідрофільні властивості. Вони характеризуються здатністю змішуватися як з жиророзчинними речовинами, так і з водними розчинами лікарських речовин.

До цієї групи відносяться основи як безводн сплави ліпофільних основ з емульгаторами, що здатні поглинати значну кількість води (абсорбційні основи), так і водомісткі емульсійні основи.

Ліпофільно-гідрофільні основи, на відміну від вуглеводнів, забезпечують значну резорбцію лікарських речовин з мазей, не заважають газо- і теплообміну шкірного покриву, мають гарні консистентн властивості. Таким чином, це одна з найбільш розповсюджених і перспективних основ.

Найпоширеніший представник цієї групи ланолін (Lanolinum), який одержують із промивних вод овечої вовни. Тому часто цю речовину називають шерстяним воском (Adeps lanae). Природна суміш складних ефірів високомолекулярних циклічних спиртів, жирних кислот і вільних високомолекулярних спиртів (холестерину та ізохолестерину). Очищений ланолін – маса біло-жовтого кольору, густої, в'язкої, мазеподібної консистенції, зі своєрідним слабким запахом; температура плавлення 36–42 °С. У воді ланолін нерозчинний, але змішується з нею, поглинаючи (емульгуючи) її понад 150%, не втрачаючи при цьому сво мазеподібної консистенції. На цій важливій і цінній властивості засноване застосування безводного ланоліну (Lanolinum anhydricum), оскільки за допомогою його в мазі можна вводити велику кількість водних рідин. Безводний ланолін ма досить високу стабільність і хімічну індиферентність. Він здатний всмоктуватися шкірою і слизовими оболонками, не подразнює їх, легко. сплавляється з жирами, вуглеводнями і воском. Недолік безводного ланоліну як основи – висока в'язкість, клейкість і труднощі намазування – не дозволяє застосовувати його в чистому вигляді. З цієї причини він майже завжди застосовується в суміші з ншими основами і найчастіше – з вазеліном.

ДФ X рекомендує користатися ланоліном водним (Lanolinum hydricum), якщо в рецепті не зазначений вид ланоліну. Водний ланолін це густа жовтувато-білого кольору в'язка маса, що складається з 70 частин ланоліну безводного і 30 частин води. При нагріванні, як всяка емульсійна система, він розшаровується.

Недолік ланоліну – несприятливий вплив на шкіру, що виявляється у вигляді алергійних реакцій, особливо в дерматологічних хворих. Для поліпшення властивостей ланоліну його стали піддавати різній обробці. У результаті цього отримане ацетильоване похідне ланоліну. Ацетильованний ланолін має меншу липкість, здатність змішуватися з мінеральними оліями, кращі пластифікаційні властивості, позбавлений алергійних властивостей. Використовують як пом'якшуючу добавку в мазях.

Розроблено методи одержання оксиетильованих похідних ланоліну, що одержали назву водорозчинних ланолінів («водлани»). Емульгуюч властивості їх невисокі, але вони гарні стабілізатори і пластифікатори, надають емульсіям кращого вигляду і стійкості при зберіганні.

З ланоліну шляхом гідролізу одержують вищі жирн спирти. Нерозділена суміш спиртів випускається у вигляді невеликих шматків, що плавляться при температурі близько 60 °С, носить назву спиртів шерстяного воску, що застосовуються як емульгатори при виготовленн емульсій типу В/О.

З метою поліпшення властивостей спиртів шерстяного воску (підвищення стійкості до впливу кислот і лугів, одержання продуктів стабільнішого складу, зменшення окисного псування та ін.) їх піддають оксиетилюванню. Оксиетильовані похідні спиртів стабілізують емульс типу О/В, а також можуть бути солюбілізаторами.

Для підвищення виходу спиртів ланолін піддають гідруванню. Гідрогенізація ланоліну здійснюється методами, застосовуваними при гідруванні жирів. Був отриманий гідролін, який можна використовувати як емульгатор для одержання емульсійних основ для мазей. Гідролін у порівнянні з ланоліном має нижчі значення кислотного й ефірного чисел. Він ясно-жовтого кольору, майже позбавлений запаху, має меншу липкість і більш високу емульгуючу здатність.

Спермацет (Cetaceum) – твердий воскоподібний продукт, одержуваний з кашалотового жиру. Це складний ефір етилового спирту пальмітинової кислоти, температура плавлення 45–54 С, стійкий при зберіганні. Легко сплавляється з жирами, восками, вазеліном. Ці сплави мають визначену щільність, своєрідну слизькість і здатність поглинати водні рідини, утворюючи грубі емульсії, тому часто застосовуються в косметиці для виготовлення кремів.

Віск (Cera). Бджолиний віск являє собою тверду, зернисту, ламку масу від жовтого до коричневого кольору зі слабким запахом меду. Плавиться при температурі 63–65 °С.

З жовтого воску (Cera flava) під впливом сонячного світла на повітрі або хімічною обробкою одержують білий віск (Cera alba). Для виготовлення мазей краще використовувати віск жовтий.

Бджолиний віск добре сплавляється з жирами, вуглеводнями й іншими восками. Завдяки наявності вищих спиртів віск здатний емульгувати деякі кількості води. Він додає основам і мазям пластичність підвищує їх щільність.

Часто як основу використовують суміш, що складається з воску жовтого (10 частин), олії мигдальної (35 частин), води очищеної (25–30 частин). Іноді для пом'якшення шкіри як мазь використовують композицію, що складається з воску жовтого (7 частин), спермацету (8 частин), олії мигдальної (60 частин), води очищеної (25 частин).

Емульсійні основи для мазей, як і вс емульсії, – мікрогетерогенні дисперсні системи. Вони складаються, як правило, з рідини, нерозчинної чи малорозчинної в іншій рідині чи високов'язкій речовині. Найчастіше для виготовлення емульсійних мазевих основ використовують рідини з яскраво вираженою полярністю (вода, водні розчини гліцерину, вуглеводів, етиленгліколі і т. п.) і неполярні чи малополярні речовини (жири, вуглеводні, силіконові рідини та ін.). Емульсійні основи для мазей є концентрованими емульсіями як першого, так і другого роду, у яких вміст дисперсної фази часом досягає 50–70% і більше. Через надлишок вільної поверхневої енергії на міжфазній поверхні емульсійні основи нестійкі, тому для одержання стабільних композицій у їх склад вводять поверхнево-активні речовини, так зван емульгатори.

Мазі на емульсійних основах характеризуються малими значеннями в'язкості, зменшують сухість шкіри, підвищують її м'якість еластичність, підтримують нормальний водний баланс шкіри, знижують запальн явища, мають гарний товарний вигляд.

Емульсійні основи типу О/В мають хорошу консистенцію, відмінний естетичний вигляд, не залишають на шкірі жирного сліду, легко з неї змиваються. Дисперсійним середовищем цих основ є вода, тому внаслідок її випаровування мазі, що готуються з їх допомогою, характеризуються охолоджуючою дією на шкіру і слизові.

Для стабілізації основ у якості емульгаторів використовують як іоногенні (катіонактивні й аніонактивні), так і неіоногенн ПАР. Катіонактивною ПАР є цетилперидинію-хлорид – білий порошок, мильний на дотик, розчинний у воді і спирті, дуже легко розчинний в ефірі. При збовтуванн водних розчинів утворюється рясна піна. Як емульгатор О/В використовується в концентрації 0,1–0,5%. Катіонактивні ПАР використовуються обмежено внаслідок їх високої токсичності. Аніонактивні ПАР застосовуються значно ширше. Аніонактивними емульгаторами є мила й алкілсульфати.

Емульгатори – мила лужних металів. Натрієві, калієві й амонієві солі жирних кислот добре емульгують рослинн гідрогенізовані жири. Вони більше придатні для виготовлення рідких мазей (лініментів).

Емульгатори полівалентні мила. Багатовалентні металеві мила (цинкове, кальцієве) можуть утворювати високодисперсні емульсії типу В/О з високим вмістом води (до 70%) як дисперсної фази.

Емульгатори-мила, утворен триетаноламіном, також здатні своїми аніонами стабілізувати основи, утворюючи на олійній фазі поверхневі адсорбційні шари.

Емульгатори-алкілсульфати – сірчанокисл ефіри вищих спиртів. Найбільш застосовувані в даний час натрієві сол алкілсульфатів: натрійлаурилсульфат, натрійцетилсульфат, натрійстерилсульфат.

Поряд з алкілсульфатами знаходять застосування також деякі алкілсульфонати, наприклад, натрійцетилсульфонат.

Значно більше у фармацевтичній практиц використовуються неіоногенні емульгатори, гідрофільні властивості яких різко посилені оксиетилюванням.

Емульгатори-твіни одержують шляхом обробки спенів (спанів) оксидом етилену в присутності каталізатора – натрію дкого.

У залежності від того, який зі спенів вступає в реакцію етерифікації і яка ступінь полімеризації оксиду етилену, розрізняють наступні твіни, що мають торгову назву Твін‑20, Твін‑40, Твін‑60, Твін‑80 та ін. Усі вони мають рідку консистенцію, добре розчиняються у воді й органічних розчинниках.

Емульгатор №1 (П.С. Угрюмою) (ФС 42–285–72) – суміш натрієвих солей сірчанокислих ефірів високомолекулярних спиртів каталогового жиру з температурою плавлення 49±2 °С і вільних високомолекулярних жирних спиртів (цетилового, октадецилового та ін.). Це тверда маса буруватого кольору, жирна на дотик, із запахом каталогового жиру. 1 частина емульгатора здатна заемульгувати 9 частин води.

Рекомендовано емульсійну основу, до складу якої входять натрію лаурилсульфат – 2 частини, білий віск – 1 частина, пропіленгліколь – 10 частин, цетиловий спирт – 15 частин, вода очищена – 72 частини. На водяній бані сплавляють віск, пропіленгліколь і цетиловий спирт. Отриманий сплав енергійно змішують з теплим (60 °С) водним розчином натрію лаурилсульфату до одержання однорідної маси. її можна використовувати для виготовлення мазей із сульфаніламідами, осадженою сіркою, саліциловою бензойною кислотами, препаратами ртуті та ін.

Для виготовлення очних мазей з пілокарпіну гідрохлоридом використовують основу, що складається з емульгатора №1–15 частин, коричного спирту – 0,15 частин і води очищеної – 77,85 частин. Емульсійні основи типу В/О при тривалому перебуванн на шкірі можуть викликати її мацерацію, що ще більше сприяє резорбц лікарського препарату. Вони характеризуються невеликими значеннями пластично в'язкості, границі текучості, тому легко наносяться на шкіру. Будучи емульсіями другого роду, вони менше здатні змінювати свою консистенцію при зберіганні.

Емульгатори – вищі жирні спирти і їх похідні. Цінними компонентами мазевих основ є продукти омилення спермацету: цетиловий і стеариновий спирти, що мають температуру плавлення 50 і 59 °С відповідно. Обидва хороші емульгатори. Мазеві основи, що містять їх у кількост 5–10%, здатні інкорпорувати до 50% водних розчинів, утворюючи емульсії типу В/О.

До похідних вищих жирних спиртів відноситься емульгатор ДО, застосовуваний у виробництві косметичних мазей. Він являє собою калієву сіль ефіру високомолекулярних спиртів (фракція, збагачена цетиловим спиртом) фосфорної кислоти.

Сплав, що складається з 30% емульгатора ДО і 70% високомолекулярних спиртів кашалотового жиру, одержав назву емульсійного воску. Це тверда однорідна маса світло-кремового кольору, добре сплавляється з жирами, оліями, вуглеводнями.

Емульгатори – похідні полімеризованого гліцерину. До цієї групи відносяться мазеві основи, приготовлені за допомогою твердих емульгаторів Т‑1 і Т‑2. Т‑1 – суміш неповних моно- диефірів дигліцерину зі стеариновою кислотою; Т‑2 – суміш неповних складних диефірів тригліцерину і стеаринової кислоти.

Емульгатори – спани (спени). Цю назву мають неповні ефіри сорбітану і вищих жирних кислот. Залежно від того, яка кислота вступає у взаємодію із сорбітаном, утворювані спени мають різні властивост розрізняються за цифровими позначеннями: спан‑20, спан‑40, спан‑60, спан‑80 (відповідно ефіри сорбітану і лауринової, пальмітинової, стеаринової, олеїнової кислот).

Незважаючи на те, що майже всі спени стабілізують емульсії типу В/О, спен‑80 є емульгатором типу О/В.

У промислових масштабах виробляється сорбітанолеат, що представляє собою суміш моно- і диефірів сорбітану й олеїнової кислоти. За зовнішнім виглядом – це високов'язка, що тягнеться нитками, маса ясно-коричневого кольору. Рекомендується для виготовлення емульсійних основ для мазей.

Емульгатор-пентол. ПАР, що представляє собою суміш моно-, ди- і тетраефірів чотириатомного спирту пентаеритриту й олеїнової кислоти. Сплави вазеліну з 5% пентолом утворюють стійкі високодисперсні емульсійні системи типу В/О з 50–60% води. Основа стійка при зберіганні, заморожуванні і нагріванні.

Емульгатори-жироцукри. Під жироцукрами розуміють неповні складні ефіри сахарози з вищими кислотами («цукрові мила»).

Вихідною сировиною для одержання жироцукрів служать сахароза й індивідуальні жирні кислоти (стеаринова, пальмітинова, лауринова та ін.) або суміш кислот кокосової, пальмової та інших рослинних олій.

За властивостями жироцукри є ПАР і, отже, можуть бути емульгаторами. Ф.А. Жогло синтезував і вивчив ряд моно- і диефірів сахарози. Ним установлено, що диефіри пальмітинової і стеаринової кислот у кількості 2% здатні з вазеліновим маслом (47%), водою (45%), метилцелюлозою (1%) і церезином (5%) утворювати стійку консистентну емульсію типу В/О. Метилцелюлоза і церезин у ній виконують роль загущувача.

У чистому вигляді жироцукри являють собою безбарвні кристалічні речовини без смаку і запаху. В організмі розпадаються на жирні кислоти, глюкозу і фруктозу. Не діють алергічно на шкіру, зберігають постійні значення рН шкіри і нормальний водний баланс.

На базі емульгатора Т‑2 Е.Н. Кутумова запропонувала мазеву основу, яка згідно з ФС 42–124–72 називається «консистентна емульсія вода-вазелін» і готується так:

Вазелін з емульгатором сплавляють при помішуванн на водяній бані, поступово додають гарячу воду (90–95%), знову перемішують доти, поки температура не знизиться до 30 °С, і залишають у прохолодному місці до наступного дня.

Маса мазеподібної консистенції білого кольору з жовтуватим відтінком. Вона включена в ДФ ЇХ як основа для виготовлення мазей сірчаної простої, скипидарної і з калію йодидом.

Для аптечного виготовлення мазей рекомендован дві емульсійні основи. До складу першої входить ланолін безводний -168 частин, вазелін -240 частин, вода очищена – 72 частини.

Друга емульсійна основа складається з ланоліну безводного, олії соняшникової і води очищеної, взятих у рівних кількостях. Спочатку сплавляють ліпофільні компоненти, потім додають при помішуванні гарячу воду, емульгування продовжують до повного охолодження основи.

Термін придатності цих основ обмежений при температурі не вище 25 °С для першої основи – 15 діб, для другої – 5 діб.

Абсорбційні основи. Поряд з емульсійними основами широке застосування знайшли безводні сплави ПАР з компонентами, що мають гідрофільні та гідрофобні властивості.

Ці своєрідні консистентні напівфабрикати ряд дослідників відносять до особливого класу мазевих основ, називаючи їх абсорбційними. Завдяки наявності ПАР ці основи здатні змішуватися з водою, водними розчинами лікарських речовин, утворюючи емульсії типу В/О або М/В. У зв'язку з цим термін «абсорбційна» позначає лише властивість основи нкорпорувати воду.

Для одержання емульсійної основи на спиртах шерстяного воску слід до розплавлених інгредієнтів абсорбційної основи при перемішуванні додати 50% води, нагрітої до 70–80 С. В цю основу можна вводити різні лікарські речовини: сірку, цинку оксид, борну і саліцилову кислоти, гідрокортизон, левоміцетин, калію йодид, стрептоцид та ін. Стабільність мазі зберігається більше 2 років.

До складу багатьох абсорбційних основ поряд з ПАР, оліями, восками включені вуглеводні. Це зв'язано з прагненням зменшити несприятливий вплив вуглеводнів на шкіру, слизову, раневі поверхні. Для виготовлення мазей також використовуються сплави вазеліну з ланоліном безводним у різних співвідношеннях: 9:1,8:2,6:4.

Численн дослідження показують, що основи для мазей по їх здатності забезпечувати найбільш інтенсивне вивільнення і резорбцію лікарських препаратів можна розташувати в наступний ряд: гідрофільні, емульсійні типу О/В, емульсійні типу В/О, абсорбційні і гідрофобні. Але дотримувати зазначеної вище залежност активності мазі від характеру основи при одержанні мазей з новими лікарськими препаратами не можна. Існує чимало даних, які показують, що в кожному конкретному випадку в першу чергу необхідно враховувати направленість дії лікарського препарату, його властивості, характер взаємодії з компонентами основи й інш фактори.

Для виготовлення супозиторіїв у даний час застосовується великий асортимент основ, що розрізняються фізико-хімічними властивостями. їх можна поділити на дві групи: гідрофобні і гідрофільні.

Гідрофобні основи. ДФ XI рекоменду як гідрофобні основи застосовувати масло какао, сплави масла какао з парафіном та гідрогенізованими жирами, рослинні і тваринні гідрогенізовані жири, твердий жир типу А і Б, ланоль, сплави гідрогенізованих жирів з воском, твердим парафіном та інші основи, дозволені для медичного застосування.

Масло какао (Oleum Cacao seu Butyrum Cacao) одержують способом гарячого пресування з підсмаженого і очищеного насіння шоколадного дерева, фільтрують і розливають у форми. Після остигання воно явля собою густу однорідну масу ясно-жовтого кольору зі слабким ароматичним запахом приємним смаком.

Вперше масло какао застосував у 1766 р. французький аптекар Антуан Бом. При кімнатній температурі це твердий продукт, у хімічному відношенні характеризується вмістом змішаних тригліцеридів: тристеарину, трипальмітину, триолеїну, трилаурину, триарахіну. Має різко виражену температуру плавлення (30–34 °С), змішується з різними лікарськими речовинами. При додаванні невеликої кількості ланоліну безводного перетворюється в пластичну масу. Йому властивий поліморфізм і зв'язана з ним мінливість температури плавлення. При зберіганні масла какао при температурі вище 10 °С воно піддається фазовим перетворенням, що ведуть до утворення склоподібної модифікації, яка плавиться при температурі 24–26 °С (супозиторії будуть деформуватися в руках хворого). Найбільш стабільною (з снуючих а, b1 і b форм) є b модифікація масла какао.

Крім цього, слід зазначити, що при нагріванн вище температури плавлення (35 °С) воно важко твердне. Тому його використовують в основному тільки для методу ручного викачування і пресування супозиторіїв.

Масло какао містить до 30% олеїнової кислоти, яка причиною його згіркання (біліє і поступово втрачає духмяність). Його важко використовувати в жаркий час року: воно погано емульгує воду і водні розчини (всього 4–5%). Масло какао містить життєздатні мікроорганізми, тому свічі, що містять розчини лікарських засобів, пліснявіють, а лікарські засоби розкладаються.

Масло лавра черешкового (Oleum Cinnamomi pedunculati) одержують з ядер плодів лавра. Це маса жовтуватого кольору твердої консистенції, приємного ароматичного смаку, тане в роті, займає по якост проміжне місце між кокосовим маслом і маслом какао. Температура плавлення 34–35 °С. Дуже важливо, що при цій температурі олія, минаючи мазеподібну консистенцію, відразу переходить у рідкий стан. Масло лавра черешкового у вигляді супозиторіїв має такі ж властивості, як і масло какао.

Масло коріандрове (Oleum Coriandri) одержують як побічний продукт із залишків насіння після відгону ефірної олії. У жирному коріандровому маслі міститься близько 50% щільної частини, яка складається з триглицеридів петрозелінової кислоти, що має температуру плавлення 30–31 °С. Масло може бути використане як супозиторна основа в якост замінника масла какао. З рослин сімейства зонтичних, крім коріандрового масла, виділені і вивчені жирні масла кмину, анісу. Тверда їх частина складається в основному з триглицеридів петрозелінової кислоти, яких міститься близько 20%, температура плавлення їх 29–31,5 °С. За фізико-хімічними та іншими властивостями перераховані масла наближаються до коріандрового, тому можуть бути використані як супозиторні основи.

Гідрогенізовані жири. Як замінники масла какао широко застосовуються сплави гідрогенізованих жирів з жироподібними речовинами, емульгаторами чи вуглеводневими продуктами.

Такі речовини, як віск, парафін і спермацет, застосовуються для підвищення температури плавлення сплавів, а ланолін, лецитин, холестерин і інші – для поліпшення зміщуваності отриманих сплавів з водою.

Експериментально встановлено, що додавання 8% гідрогенізованого жиру (температура плавлення 46 °С) і 4% парафіну (температура плавлення 56 °С) підвищують плавкість маси на 2–3 °С, а твердість збільшується у 2–3 рази. Заміна парафіну воском не дає потрібного результату внаслідок своєрідної в'язкості воску.

Уперше сплав гідрогенізованих жирів з 4% парафіну під назвою бутирол запропонований у 1934 р. А.Г. Босіним. У даний час основа бутирол складається з 50% гідрогенізованих жирів, 20% парафіну, 30% масла какао (ВФС 42–836–73), має точку плавлення 37 °С і твердість стосовно масла какао 66,5%.

З гідрогенізованих жирів найбільше часто застосовують саломас, що має температуру плавлення 32–34 °С, одержуваний шляхом гідрогенізації бавовняної чи соняшникової олії і наступного очищення. Гідрогенізовані жири згідно з ДФ XI прийняті в якості супозиторних основ багатьма фармакопеями світу. Наприклад, Швейцарською фармакопеєю прийнята гідрована арахісова олія, Британською гідрована соняшникова олія і т. п.

Гідрогенізовані жири з добавками ПАР. Ця група супозиторних основ у даний час здобуває найбільшу популярність. Наприклад, Ю.А. Благовидова, І. С. Ажгіхін установили, що сплав гідрованої ол бавовняної з 4–5% емульгатора Т‑2 (ГХМ‑5Т) за своїми властивостями не поступається маслу какао і має деякі переваги за рахунок вмісту емульгатора Т‑2, що сприяє поглинанню водних розчинів і підсилює всмоктування лікарських речовин. Основа рекомендована при виготовленні супозиторіїв методом виливання з різними речовинами: норсульфазолом, сульфадимезином, натрію сульфапіридазином, натрієвою сіллю новобіоцину та ін. А. І. Тенцовою, В.В. Сергєєвим запропонована супозиторна основа – сплав гідрогенізованої ол арахісової з 3% емульгатора Т‑2 чи з 3% емульгатора пропілен-гліколя моностеарату.

Продукти термічного фракціонування жирів та гідрогенізатів. В основі виробництва цих продуктів лежить виділення з природних чи гідрогенізованих жирів за хімічною чи температурною ознакою вузьких фракцій гліцеридів, близьких за властивостями до масла какао. Перша основа такого типу себувінол (Sebuvinolum) являє собою фракцію яловичого жиру, що ма твердість масла какао і температуру плавлення 36–37 °С. Має істотн недоліки – швидко гіркне, дає малопластичну супозиторну масу. Ця основа використовується для виготовлення супозиторних лікарських форм методом виливання. І. С. Ажгіхіним запропоновані ацетонорозчинні фракції гідрогенізатів яловичого жиру і пальмояд-рового масла. Після видалення ацетону одержують тверді продукти, до яких додають для одержання основи один з емульгаторів: Т‑2 у кількості 3%, пропіленглікольмоностеарат (ПГМС) – 5 чи 10%, сахарогліцериди (СГ) – 0,5%, дистеарат сахарози (ДСС) – 0,5%.

Жирні і жироподібні основи залежно від їх складу мають різну в'язкість і пластичність, від яких залежить використання того чи ншого методу виготовлення супозиторних лікарських форм. Основи, що містять жири, можуть згіркати. Багато лікарських засобів гірше адсорбуються з жирних жироподібних основ, мають найменшу активність і частково виводяться з каналів разом з основою.

До гідрофобних основ відносяться продукти спрямованої етерифікації високомолекулярних спиртів з жирними кислотами, одержувані напівсинтетичним шляхом. З ефірів гліцерину найбільш цікавий ефір гліцерину і лауринової кислоти, ефір фталевої кислоти і високоатомних спиртів та ін.

Імхаузен (Imhausen H) чи вітепсол (Witepsol H) – це імпортна патентована основа (ФРН), складається з тригліцеридів лауринової і стеариново кислот. Емульгатор – моногліцериновий ефір лауринової кислоти. Температура плавлення 33,5–35,5 °С. Час повної деформації супозиторіїв у межах 15 хвилин.

Лазупол (Lasupolum G) включений як основа у фармакопе ряду закордонних країн. Він являє собою суміш ефірів фталевої кислоти з вищими спиртами, наприклад, цетиловим, і вільних спиртів. Температура плавлення 34–37 °С. Час повної деформації в межах 15 хвилин.

Ланоль – суміш складних ефірів фталевої кислоти з високомолекулярними спиртами каталогового жиру. Це тверда воскоподібна маса жовто-бурого кольору, своєрідного запаху. Температура плавлення 35,5–37,5 °С. Ланоль використовують для виготовлення супозиторіїв методом виливання.

Твердий жир. В аптечній практиці використовують твердий жир типу А і Б. Твердий жир типу А містить 100% твердого кондитерського жиру. Рекомендується при використанні методу виливання, для супозиторіїв, у які входять ліпофільн (рослинні олії, олійні розчини) і порошкоподібні речовини в кількості до 15%. Твердий жир типу Б містить 95–99% твердого кондитерського жиру і 1–1,5% моногліцериду стеаринової кислоти (емульгатор Т‑1 чи емульгатор №1). Рекомендується для виготовлення супозиторіїв з водожиронерозчинними порошкоподібними речовинами і рідкими екстрактами.

Гідрофільні основи. ДФ XI як гідрофільні основи рекомендує: желатино-гліцеринові і мильно-гліцеринові гелі, сплави поліетиленоксидів різної молекулярної маси й інші, дозволені до медичного застосування.

Процес всмоктування лікарських засобів з цих основ відбувається незалежно від температури їх плавлення, тому що всмоктування обумовлене лише швидкістю дифузії лікарських засобів з основи і швидкістю розчинення самих основ. Ці основи можуть застосовуватися для виготовлення свіч, кульок і паличок тільки методом виливання.

Желатино-гліцеринова основа (Massa gelatinosa) складається з желатину, гліцерину і води, що у різних фармакопеях прописуються в різних співвідношеннях. Вміст желатину в основі може варіювати в межах від 10% (Франція) до 20% (Угорщина). Щільність желатино-гліцеринової основи залежить від кількості желатину: чим його менше, тим основа м'якша і плавиться швидше. Від кількості гліцерину залежить ступінь висихання основи, особливо при тривалому зберіганні: чим більше гліцерину, тим висихання її відбувається повільніше. Тому в залежності від вимог, пропонованих до основи, змінюють кількість наявних у ній складових частин. Вона добре поглинає речовини, розчинні у воді і гліцерині. Офіцинальний пропис желатино-гліцеринової основи: желатину – 1, води – 2, гліцерину – 5 частин.

Виготовлення основи: подрібнений желатин заливають очищеною водоюТомнатної температури і залишають набухати на 30–40 хвилин, після чого додають гліцерин і нагрівають до утворення прозоро однорідної маси. Готової основи повинно вийти 8,0 г.

Желатино-гліцеринова основа має ряд недоліків. Внаслідок малої механічної міцності вона найчастіше використовується для виготовлення вагінальних супозиторіїв. При введенні значної кількост електролітів спостерігається явище синерезису. Драглі також несумісні з кислотами, лугами і в'язкими засобами. Желатин із солями важких металів утворю нерозчинні продукти. При зберіганні желатино-гліцеринова основа швидко висиха пліснявіє, тому що вона є гарним середовищем для розвитку мікроорганізмів.

Мильно-гліцеринова основа (Massa sapo-glycerinata) являє собою розчин мила в гліцерині. Готують цю основу різними методами в залежності від вихідних складових частин та їх кількості. Австрійська і Польська фармакопе рекомендують готувати мило зі стеаринової кислоти і натрію карбонату. За фармакопеями інших країн (США, Угорщина, Голландія) основи одержують шляхом сплавлення готового медичного мила з гліцерином. В Угорській фармакопе приведено наступний пропис: мила медичного – 10 частин, гліцерину – 90 частин, води – 10 частин.

Офіцинальний пропис мильно-гліцеринової основи по ДФ X на 20 супозиторіїв має такий склад: гліцерину 60,0 г, натрію карбонату (кристалічного) 2,6 г, кислоти стеаринової 5,0 г.

Можна також застосовувати як основу для супозиторіїв 8–10% розчин мила в гліцерині, що раціональніше і простіше для виготовлення. Готують сплавленням медичного мила, що складається головним чином зі стеарату і пальмітату натрію з гліцерином. При цому одержують досить щільн драглі.

Свічі, отримані на мильно-гліцериновій основ (мильця), мають значну гігроскопічність і, як правило, використовуються без додавання інших лікарських засобів. Вони діють як проносне, це зв'язано з місцевою подразнюючою дією, що викликає рефлекторну перистальтику кишківника. При відпуску свічі слід загортати у фольгу.

Синтетичні основи. З водорозчинних синтетичних основ у вітчизняній практиці так само, як і за рубежем, використовують продукти різного ступеня полімеризації окису етилену, що мають повну фізіологічну індиферентність. Відомо, що тверді полімери окису етилену використовують у Німеччині за назвою «Postonal», а м'якої консистенції – «Postonal В», у Франції вони називаються «Scurol», США випускають «Carbowax», що наближається за температурою плавлення до Postonal і плавиться при температурі людського тіла.

Поліетиленоксидні основи. Про одержання поліетиленоксидів, їх властивості і застосування як основи для мазей згадується вище. Сполучаючи між собою різні по консистенції поліетиленоксиди, можна одержати основи з потрібними структурно-механічними властивостями. Залежно від температури плавлення, ступеня полімеризації, молекулярної маси, твердості й нших властивостей ПЕО можна використовувати не тільки як мазеву основу, але як основу для супозиторіїв.

Поліетиленоксидні основи мають ряд позитивних властивостей:

·           вони здатні розчинятися в секретах слизових, що дозволяє усунути необхідність підбору речовин з точно заданою температурою плавлення;

·           повністю віддають включені в них лікарські засоби і не подразнюють слизові;

·           зберігаються тривалий термін, не змінюються і не створюють середовища для розвитку мікроорганізмів;

·           при виготовленні супозиторних лікарських форм можна використовувати методи пресування і виливання;

·           можуть бути використані в субтропічних районах, тому що добре переносять температурні коливання;

·           супозиторії з поліетиленоксидів мають гарний товарний вигляд, порівняно дешеві;

·           процес виготовлення легко автоматизується. Недоліки поліетиленоксидних основ:

·           несумісність з великою кількістю лікарських речовин (фенол, резорцин, танін, саліцилати, йодиди, броміди, солі ртуті, вісмуту, срібла та н.);

·           повільна і неповна розчинність у прямій кишці, отже, повільна непостійна швидкість всмоктування лікарських речовин;

·           поліетиленоксиди притягають вологу з навколишніх тканин розчиняються в ній, що викликає антифізіологічний екзоосмос (зневоднення слизових оболонок), неприємні відчуття в прямій кишці;

·           розчини ПЕО мають малу в 'язкість і здатні випливати з порожнини.

У зв'язку з зазначеними недоліками використання поліетиленоксидів як основи для ректальних супозиторіїв скоротилося. Однак вони знаходять застосування для вагінальних форм. У літературі для виготовлення супозиторних основ можна зустріти різні комбінації ПЕО. Найбільш оптимальним складом вважають: ПЕО‑400 60%, ПЕО‑4000 20%, ПЕО‑1500 20%. Застосовують і інші співвідношення. Основи одержують шляхом сплавки нгредієнтів на водяній бані.

5. Основні принципи приготування м’яких лікарських засобів

При відсутності в рецепті точних вказівок відносно концентрації мазей їх, відповідно до вимог ДФХ, готують зі вмістом лікарської речовини в кількості 10%, якщо тільки не має спеціальних затверджених официнальных прописів. Виключення складають мазі, що містять речовини, включені в список А та Б. Якщо основа для мазі лікарем не позначена, варто готувати мазь на вазеліні.

Основним технологічним завданням при готуванн мазей є перетворення мазевих компонентів у максимально однорідну систему, що має належну консистенцію, достатню ступінь стійкості, з рівномірним розподілом лікарських речовин по всій її масі.

Вибір способу готування тієї чи іншої маз залежить від фізико-хімічних властивостей лікарських речовин і застосовувано мазевої основи.

В аптечних умовах речовини, що входять до складу мазей-сплавів, а також мазеві основи розплавляють на водяних банях у порцелянових випарювальних чашках чи за допомогою лампи ІЧ-випромінювання. Розтирання, розчинення лікарських речовин і їхнє змішування з мазевими основами здійснюють у порцелянових ступках за допомогою товкачика з того ж матеріалу. Порцелянову чашку і ступку з товкачиком варто підбирати відповідної величини в залежност від кількості мазі. При виготовленні великої кількості мазі в маленькій ступц важко змішувати інгредієнти і досягти однорідності мазі. Готування мало кількості мазі в великій ступці приводить до значних втрат.

Ступку з маззю для запобігання від потрапляння пилу і мікроорганізмів з повітря накривають скляною чи пластмасовою пластинкою. При відважуванні мазевої основи і переносу її в ступку користуються шпателями з нержавіючої сталі, пластмаси, рога, порцеляни. В залежності від хімічних властивостей до складу мазі речовин і кількості мазі беруть шпатель відповідного розміру, виготовлений з індиферентного стосовно компонентів маз матеріалу. Так, при виготовленні мазей утримуючих йод, солі важких металів (наприклад, солі ртуті), саліцилову кислоту, дубильні і деякі інші речовини, взаємодіючі з металом, не можна користатися металевим шпателем.

Уведення лікарських речовин у мазев основи. При введенні лікарських речовин у мазеві основи керуються наступними загальними правилами, приведеними в ДФХ.

1. Лікарські речовини, легко розчинні в мазевій основі, жирах і жирних оліях, попередньо розтирають з невеликою кількістю ол чи розчиняють при обережному нагріванні на водяній бані в частині основи, а потім додають іншу кількість її до необхідної маси.

2. Лікарські речовини, легко розчинні у воді, змішують з основою, попередньо розчинивши їх у мінімальній кількості води.

3. Лікарські речовини, нерозчинні чи важкорозчинні в основах, попередньо перетворюють у дрібний порошок, розтирають з невеликою кількістю спорідненої до основи рідини (вазелінова, жирна олія чи вода) чи з частиною розплавленої основи і потім додають іншу кількість основи до необхідної маси.

4. Якщо лікарські речовини прописані в мазях у великих кількостях (більш 25%), їх розтирають у дрібний порошок і ретельно змішують з попередньо розплавленою основою.

У ДФХ містяться також додаткові вказівки, що відносяться до способів введення деяких лікарських речовин у мазеві основи.

Резорцин, пірогалол і цинку сульфат додають до мазей (крім очних) у виді дрібних порошків після розтирання їх з невеликою кількістю жирної чи вазелінової олії, але без розчинення чи розтирання їх з водою. Введення цих речовин у розчиненому у воді вигляді (а вони розчинні у воді) значно підсилює їхню всмоктуваність, що супроводжується токсичним впливом на організм.

Сухі і густі екстракти, що включаються в мазі, опій попередньо розтирають з рівною кількістю спирто-гліцерино-водної суміш (1:3:6).

Леткі речовини вводять до складу мазей в останню чергу.

При виготовленні мазей з лікарськими речовинами, що є в розчині електролітами, не застосовують бентонітових сумішей (основи їхніх глинистих мінералів).

Так само як і при виготовленні мазей, існують визначені правила введення лікарських речовин в основи для суппозиториев. Лікарські речовини змішують з основою безпосередньо чи після розчинення, розтирання з декількома краплями води, гліцерину чи вазелінової олії. Рідкі інгредієнти, що не містять летких речовин, можна сконцентрувати. Лікарські речовини, що входять до складу желатиново-гліцеринових супозиторіїв, розчиняють у воді або гліцерині чи ретельно змішують з розплавленою основою. Термічно нестійкі речовини додають до напівостиглої основи перед її виливанням у форми. Порядок введення лікарських речовин у супозиторну основу визначається головним чином видом основи фізико-хімічними властивостями препаратів. Наприклад, у випадку використання жирових основ розчинні в них інгредієнти розчиняють в основі. При цьому для ущільнення основи допускається заміна її частини воском чи іншою тугоплавкою речовиною. Речовини, розчинні в воді чи інших індиферентних розчинниках (сол алкалоїдів, екстракт опію, амідопірин і т. д.), попередньо розчиняють у декількох краплях води чи іншого розчинника і тільки після цього змішують з жировою основою. Нерозчинні лікарські речовини, такі як ксероформ, левоміцетин, осарсол, стрептоцид і інші, якщо вони прописані в невеликих кількостях, попередньо розтирають з декількома краплями жирної олії і змішують з основою. При великих кількостях прописаних речовин, їх розтирають з частиною розплавленої основи. Рідкі препарати (наприклад, настойки) додають безпосередньо до подрібненої основи. Якщо при виготовленні супозиторіїв використовуються водорозчинні основи, то препарати спочатку розчиняють в одному з компонентів основи (воді, гліцерині), після чого змішують з основою. У тому випадку якщо медикаменти нерозчинні в жодному зі складових основи, то їх попередньо розтирають з одним з рідких компонентів основи і потім домішують до готової основи.

Крім того, методика введення лікарських речовин в основи багато в чому залежить від методу виготовлення супозиторіїв. Наприклад, при виготовленні супозиторіїв методом викачування медикаменти змішують з основою після розчинення з декількома краплями води, гліцерину чи парафіну рідкого. У якості пластифікуючої речовини при виготовленні супозиторіїв методом викачування застосовують ланолін безводний. Густі і рідкі речовини (наприклад, нафту нафталанську, іхтіол) змішують безпосередньо із супозиторною масою. У цьому випадку немає необхідност додавання ланоліну безводного. При викачуванні супозиторіїв, якщо до олії какао додають ментол, камфору, хлоралгідрат і інші речовини, що утворять евтектичн суміші, для ущільнення супозиторної маси застосовують віск чи парафін. Кількість їх підбирають у процесі виготовлення суппозиторіїв, додаючи невеликими частинами. При використанні методу виливання лікарські речовини, що входять до складу желатиново-гліцеринових супозиторіїв, розчиняють у воді або гліцерині або ретельно змішують з розплавленою основою. Слід зазначити, що при виготовленні супозиторіїв на тривалий термін можуть застосовуватися консерванти чи антиоксиданты. Однак їх вживання в дитячих супозиторіях не бажано.

Лікарські речовини підбирають відповідно до пропису рецепта чи нормативної документації. Останнім часом у більшості випадків в аптечній практиці, для виготовлення супозиторіїв, особливо ректальних, використовуються нерозчинні у воді основи, а саме жири продукти їхньої переробки. Якщо лікарем у рецепті основа не зазначена, то беруть олію какао. Олія какао й інші тверді основи подрібнюють за допомогою тертки чи пристрою для подрібнення твердих основ. Для полегшення цього процесу х попередньо витримують у холодильнику (при цьому підвищується крихкість полегшується подрібнення). Ступку і товкачик відповідних розмірів підбирають з урахуванням маси супозиторіїв.

Для дозування олії какао, перенесення його в ступку застосовують двосторонні лопаточки чи шпател (металеві, порцелянові чи пластмасові).

Варто пам'ятати, що металев шпателі не можна використовувати при виготовленні супозиторіїв, що містять дубильні речовини, йод і інші окислювачі. Для очищення ступки, товкачика використовують целулоїдну пластинку. Зважування основи й інгредієнтів роблять у залежності від фізико-хімічних властивостей на ручних чи тарних вагах: основу зважують на аркушах вощеного, парафінованого чи пергаментного паперу; у поглиблення, зроблене в основі, кладуть густі і пахучі рідини (іхтіол, дьоготь т.п.).

Практична частина

Рецепт 1.

Візьми: Нафти нафталанської 70,0

Парафіну 18,0

Петролатум 12,0

Змішай, щоб утворилася мазь

Дай. Познач. Для пов'язок.

Rp.: Naphthalani liquidi raffinati 70,0

Paraffini 18,0

Petrolati 12,0

Misce, fiat unguentum

Da. Signa. Для пов'язок.

ЛФ – мазь-сплав, що містить нафту нафталанську, парафін та петролатум. Рецепт виписаний на рецептурному бланку Ф №1 (Згідно наказу 360 від 19.07.2005). Рецепт оформлений вірно. Дози не перевіряємо. Лікарська форма може бути виготовлена.

Oleum Vaselini Олія вазелінова Paraffinum liquidum Рідкий парафін

Опис. Безбарвна масляниста нефлюоресцирующая рідина без запаху смаку. Розчинність. Препарат практично нерозчинний у воді і спирті. Розчинний в ефірі, хлороформі, бензині. Змішується з рослинними оліями, крім касторового.

Густина 0,875 – 0.890. Температура застигання не вище -5°.

Зберігання. У закритій скляній тарі, у захищеному від світла місці.

Зворотній бік ППК.

m(заг) = 12 + 18 + 70 = 100,0

Лицьовий бік ППК.

Дата № рецепта

Petrolati 12,0

Paraffini 18,0

Naphthalani liquidi raffmati 70,0

m(заг) = 100,0

Приготував: (підпис)

Перевірив: (підпис)

Розплавляють петролатум (tплав 60–62 °С), до отриманого розплаву при помішуванні додають парафін (tплав 50–54 °С) і в останню чергу – нафту нафталанську. Сплав перемішують у теплій ступці до повного остигання.

Готову мазь переносять зі ступки в банки за допомогою шпателя і целулоїдної пластинки, якою збирають мазь спочатку з товкачика, а потім зі стінок ступки. Банки слід підбирати по обсягу мазі. При заповненні банки маззю не повинно залишатися вільних просторів (порожнечі), для чого необхідно вносити мазь окремими порціями й ущільнювати постукуванням дна банки об долоню.

Відповідно до вказівок ДФ XI всі мазі слід зберігати в прохолодному, захищеному від світла місці в добре закупорених банках.

Мазі, приготовлені в аптеках, – не більше 10 днів при температурі не вище 25 °С чи в холодильнику (3–5 °С).

Якість приготовлених мазей оцінюють так само, як і інших лікарських форм, тобто перевіряють документацію (рецепт, паспорт), упаковку, оформлення, відсутність розшаровування і механічних включень, відхилень у масі. Визначення справжност проводять візуально за зовнішнім виглядом та органолептичними ознаками (запах, колір та ін.), які залежать від властивостей складових лікарських речовин та використаних мазевих основ.

Однорідність мазей визначають по величині часток твердої фази (ДФ XI). Для цього використовують біологічний мікроскоп, оснащений окулярним мікрометром МОБ‑1 при збільшенні окуляра 15х об'єктива 8х. Ціну поділки окулярного мікрометра вивіряють по об'єкт-мікрометру для проникаючого світла (ОПМ). Пробу мазі відбирають, як зазначено в статті «Добір проб лікарських засобів», і вона повинна бути не менше 5,0 г. Якщо концентрація лікарських речовин у мазях перевищує 10%, то їх розбавляють відповідною основою до вмісту близько 10% і перемішують. При доборі слід уникати подрібнення часток.

Важливий критерій якості мазей – показники їх структурно-механічних (реологічних) властивостей. Консистенція мазей впливає на процеси їх виготовлення і розфасовки, намазуваності мазей і вивільнення з них лікарських речовин.

Один з важливих факторів, від яких залежить консистенція, – це гранична напруга зсуву, яка характеризує здатність маз чинити деякий опір при намазуванні та еструзії (здатності видавлюватися з туб, дозаторів і т. п.).

Важливими реологічними характеристиками мазей пластична в'язкість, яку можна визначити на ротаційному віскозиметрі, а також пластична міцність, що визначається на конічному пластометрі.

Рецепт 2.

Візьми: Дімедролу

Папаверіну гідрохлориду по 0,05

Новокаїну 0,15

Олії какао q.s.

Змішай, щоб утворився супозиторій

Дай таких доз №10

Познач. По 1 свічі на ніч.

Rp.: Dimedroli

Papaverini hydrochloridi ana 0,05

Novocaini 0,15

Olei Cacao q.s.

Misce, fiat suppositorium

Da tales doses №10

Signa. По 1 свічі на ніч.

Ректальні супозиторії типу емульсії В/О, до складу яких входять сильнодіючі лікарські речовини, добре розчинні у воді.

Здійснюємо перевірку разових і добових доз сильнодіючих речовин (димедролу, папаверину гідрохлориду, новокаїну)

Димедрол:

ВРД = 0,1

ВДД = 0,25

РД = 0,05 Доза не завищена

ДД = 0,05 * 3 = 0,15 Доза не завищена

Папаверін:

ВРД = 0,2

ВДД = 0,6

РД = 0,05 Доза не завищена

ДД = 0,05 * 3 = 0,15 Доза не завищена

Новокаїн:

ВРД = 0,25

ВДД = 0,75

РД = 0,15 Доза не завищена

ДД = 0,15 * 3 = 0,45 Доза не завищена

Ліки можуть бути виготовлені

Dimedrolum Димедрол

β-диметиламіноетилового ефіру бензгидрола гідрохлорид

Опис. Білий дрібнокристалічний порошок, без запаху чи з слобко вловимим запахом, гіркого смаку, викликає на язиці почуття оніміння. Гігроскопічний.

Розчинність. Дуже легко розчинний у воді, легко розчинний в спирті і хлороформі, дуже мало розчинний в ефірі і бензолі.

Зберігання. Список Б. У добре укупоренной тарі, що охороняє від дії світла і вологи.

Вища разова доза усередину 0,1 г.

Вища добова доза усередину 0,25 г.

Вища разова доза внутрішньом’язево 0,05 г.

Вища добова доза внутрішньом’язево 0,15 г.

Novocainum Новокаїн

Опис. Безбарвні кристали чи білий кристалічний порошок, без запаху, гіркого смаку. мовою викликає почуття оніміння.

Розчинність. Дуже легко розчинний у воді, легко розчинний у спирті, мало розчинний у хлороформі, практично нерозчинний в ефірі.

Зберігання. Список Б. У добре укупоренных банках жовтогарячого скла.

Вища разова доза усередину 0,25 г.

Вища добова доза усередину 0,75 г.

Вища разова доза внутримышечно (2% розчин) 0,1 г.

Вища добова доза внутримышечно (2% розчин) 0,1 г.

Вища разова доза у вену (0,25% розчин) 0,05 г.

Papaverini hydrochloridum Папаверину гідрохлорид

Опис. Білий кристалічний порошок без запаху, злегка гіркуватого смаку.

Розчинність. Повільно розчинний у 40 ч. води, мало розчинний у 95% спирті, розчинний у хлороформі, практично нерозчинимо в ефірі.

Зберігання. Список Б, У добре укупоренной тарі, що охороняє від дії світла.

Вища разова доза усередину 0,2 г.

Вища добова доза усередину 0,6 г.

Вища разова доза під шкіру, внутримышечно й у вену 0,1 г.

Вища добова доза під шкіру, внутримышечно й у вену 0,3 г.

Зворотній бік ППК

m(димедролу) = 0,05 * 10 = 0,5 г

m (папаверину гідрохлориду) = 0,05 * 10 = 0,5 г

m(новокаїну) = 0,15 * 10 = 1,5 г.

m (одного супозиторію) = 3,0 г.

m (масла какао) = 30,0 – (0,5 + 0,5 + 1,5) = 27,5 г.

Лицьовий бік ППК

Дата № рецепта

Dimedroli 0,5

Papaverini hydrochloridi 0,5

Novocaini 1,5

Aquae purificatae gtts XX (1 ml = 20 крап.)

Olei Cacao 27,5

Lanolini anhydrici 0,5

–

Massae suppositoriorum 31,5

m (одного супозиторію) = 3,1 №10

Приготував: (підпис)

Перевірив: (підпис)

У ступку поміщають лікарські речовини (за правилом виготовлення порошків), подрібнюють їх спочатку в сухому вигляді, а потім додають приблизно 1 мл (20 крапель) води очищено (виходячи з розчинності лікарських речовин) і розтирають до розчинення. Отриманий розчин змішують з частиною подрібненого масла какао, поступово додаючи решту. У разі потреби додають безводний ланолін (приблизно 0,5 г). Змішують до одержання однорідної маси, що відстає від стінок ступки, яку зважують. Масу відзначають на звороті рецепта й у паспорті письмового контролю. З маси формують стержень, поділяють його на 10 порцій і з кожної порц викачують свічу. Для контролю кілька доз зважують, відхилення в масі не повинн перевищувати ±5%. Супозиторії повинні бути однакової форми, довжини і товщини.

Готові супозиторні лікарські форми повинні мати визначену твердість, щоб забезпечити їх використання, інакше вони непридатні, бо можуть деформуватися в руках хворого до їх використання.

Рецепт 3.

Візьми: Ефедрину гідрохлориду 0,1

Дімедролу 0,2

Ментолу 0,3

Цинку оксиду 2,0

Ланоліну 8,0

Вазеліну 20,0

Змішай, щоб утворилась мазь

Дай. Познач. Мазь для носа.

Rp.: Ephedrini hydrochloridi 0,1

Dimedroli 0,2

Mentholi 0,3

Zinci oxydi 2,0

Lanolini 8,0

Vaselini 20,0

Misce, fiat unguentum

Da. Signa. Мазь для носа.

ЛФ – Комбінована мазь: стосовно ментолу мазь-розчин, ефедрину гідрохлориду і димедролу (легко розчинні у воді) мазь-емульсія, цинку оксиду (не розчинний ні у воді, ні в основі) мазь-суспензія зі вмістом твердої фази більше 5%.

Рецепт виписаний на рецептурному бланку Ф №1 (Згідно наказу №360 від 19.07.2005). Рецепт оформлений вірно. Дози не перевіряємо. Лікарська форма може бути виготовлена.

Dimedrolum Димедрол

β-диметиламіноетилового ефіру бензгидрола гідрохлорид

Опис. Білий дрібнокристалічний порошок, без запаху чи з слобко вловимим запахом, гіркого смаку, викликає на язиці почуття оніміння. Гігроскопічний.

Розчинність. Дуже легко розчинний у воді, легко розчинний в спирті і хлороформі, дуже мало розчинний в ефірі і бензолі.

Зберігання. Список Б. У добре укупоренной тарі, що охороняє від дії світла і вологи.

Вища разова доза усередину 0,1 г.

Вища добова доза усередину 0,25 г.

Вища разова доза внутрішньом’язево 0,05 г.

Вища добова доза внутрішньом’язево 0,15 г.

Zinci oxydum Цинку окис

Опис. Білий чи білий з жовтуватим відтінком аморфний порошок без запаху. Поглинає вуглекислоту повітря.

Розчинність. Практично нерозчинний у вод спирті, розчинний у розчинах лугів, розведених мінеральних кислотах, а також в оцтовій кислоті.

Зберігання. У добре укупоренной тарі.

Mentholum Ментол l‑2‑изопропил‑5‑метилциклогексанол‑1, С10Н20О

Опис. Безбарвні кристали із сильним запахом перцевої м'яти і смаком, що холодить. Летучий при звичайній температур переганяється з водяною парою. При розтиранні препарату з рівною кількістю камфори, хлоралгідрату, фенолу, чи резорцину тимолу утворяться рідини.

Розчинність. Дуже мало розчинний у воді, дуже легко розчинний у 95% спирті, ефірі, оцтовій кислоті, легко розчинний у рідкому парафіні і жирних оліях.

Температура плавлення 41 – 44°.

Питоме обертання від –49° до –51° (10% розчин у 95% спирті).

Зберігання. У добре укупоренной тарі, у прохолодному місці.

Oleum Vaselini Олія вазелінова

Опис. Безбарвна масляниста нефлюоресцирующая рідина без запаху смаку. Розчинність. Препарат практично нерозчинний у воді і спирті. Розчинний в ефірі, хлороформі, бензині. Змішується з рослинними оліями, крім касторового.

Густина 0,875 – 0.890. Температура застигання не вище -5°.

Зберігання. У закритій скляній тарі, у захищеному від світла місці.

Ephedrini hydrochioridum Ефедрину гідрохлорид

Опис. Безбарвні голчасті кристали чи білий кристалічний порошок без запаху, гіркого смаку.

Розчинність. Легко розчинний у воді, розчинний у 95% спирті, практично нерозчинний в ефірі.

Зберігання. Список Б. У добре укупоренной тарі, що охороняє від дії світла.

Вища разова доза усередину і під шкіру 0,05 г.

Вища добова доза усередину і під шкіру 0,15 г.

Lanolinum anhydricum Ланолін безводний

Опис, Ланолін являє собою очищену жироподібну речовину, що складається зі складних ефірів високомолекулярних спиртів та кислот і вільних високомолекулярних спиртів. Густа в’язка маса буро-жовтого кольору, слабкого своєрідного запаху.

Розчинність. Практично нерозчинний у воді, дуже важко розчинний у 95% спирті, легко розчинний у ефірі, хлороформі, ацетоні і бензині. При розтиранні з водою препарат поглинає близько 150% води без втрати мазеподібної консистенції.

Зберігання. У добре укупоренных банках, заповнених доверху, у прохолодному, захищеному від світла місці.

Примітка: Якщо прописаний ланолін, відпускають ланолін водний.

Зворотній бік ППК

m(заг) = 0,1 + 0,2 + 0,3 + 2,0 + 8,0 + 20,0 = 30,6

m (Ланоліну водного 30%) = 8,0

m(води) = 8,0 * 30% / 100 = 2,4 мл

m (Ланоліну безводного) = 8,0 – 2,4 = 5,6

Лицьовий бік ППК

Дата № рецепта

Vaselini 20,0

Mentholi 0,3

Zinci oxydi 2,0

Ephedrini hydrochloridi 0,1

Dimedroli 0,2

Aquae purificatae 2,4 ml

Lanolini anhydrici 5,6

–

m(заг) = 30,6

Приготував: (підпис)

Перевірив: (підпис)

У порцеляновій (фарфоровій) випарювальній чашці на водяній бані розплавляють близько 1/3–1/4 частини вазеліну при температурі не вище 50 °С і в ньому розчиняють 0,3 г ментолу. У теплу суху ступку поміщають 2,0 г цинку оксиду ретельно розтирають з невеликою кількістю (= 1,0 г) розчину ментолу у вазеліні, потім додають решту розчину ментолу у вазеліні і перемішують до відсутност окремих видимих часток цинку оксиду. Отриману масу знімають целулоїдною пластинкою зі стінок ступки і поміщають на край ступки (чи зсувають до носика). У ступку, що звільнилася, поміщають 0,1 г ефедрину гідрохлориду і 0,2 г димедролу і розчиняють у 2,4 мл води (30% водного ланоліну). До розчину додають 5,6 г ланоліну безводного і змішують до повного поглинання рідкої фази. Отриману емульсію ретельно змішують з раніше приготовленою маззю-суспензією вазеліном, що залишився, до одержання однорідної маси ясно-жовтого кольору з характерним запахом ментолу.

Готову мазь переносять зі ступки в банки за допомогою шпателя і целулоїдної пластинки, якою збирають мазь спочатку з товкачика, а потім зі стінок ступки. Банки слід підбирати по обсягу мазі. При заповненні банки маззю не повинно залишатися вільних просторів (порожнечі), для чого необхідно вносити мазь окремими порціями й ущільнювати постукуванням дна банки об долоню.

Відповідно до вказівок ДФ XI всі мазі слід зберігати в прохолодному, захищеному від світла місці в добре закупорених банках.

Мазі, приготовлені в аптеках, – не більше 10 днів при температурі не вище 25 °С чи в холодильнику (3–5 °С).

Якість приготовлених мазей оцінюють так само, як і інших лікарських форм, тобто перевіряють документацію (рецепт, паспорт), упаковку, оформлення, відсутність розшаровування і механічних включень, відхилень у масі. Визначення справжност проводять візуально за зовнішнім виглядом та органолептичними ознаками (запах, колір та ін.), які залежать від властивостей складових лікарських речовин та використаних мазевих основ.

Однорідність мазей визначають по величині часток твердої фази (ДФ XI). Для цього використовують біологічний мікроскоп, оснащений окулярним мікрометром МОБ‑1 при збільшенні окуляра 15х об'єктива 8х. Ціну поділки окулярного мікрометра вивіряють по об'єкт-мікрометру для проникаючого світла (ОПМ). Пробу мазі відбирають, як зазначено в статті «Добір проб лікарських засобів», і вона повинна бути не менше 5,0 г. Якщо концентрація лікарських речовин у мазях перевищує 10%, то їх розбавляють відповідною основою до вмісту близько 10% і перемішують. При доборі слід уникати подрібнення часток.

Важливий критерій якості мазей – показники їх структурно-механічних (реологічних) властивостей. Консистенція мазей впливає на процеси їх виготовлення і розфасовки, намазуваності мазей і вивільнення з них лікарських речовин.

Один з важливих факторів, від яких залежить консистенція, – це гранична напруга зсуву, яка характеризує здатність маз чинити деякий опір при намазуванні та еструзії (здатності видавлюватися з туб, дозаторів і т. п.).

Важливими реологічними характеристиками мазей є пластична в'язкість, яку можна визначити на ротаційному віскозиметрі, а також пластична міцність, що визначається на конічному пластометрі.

Рецепт 4.

Візьми: Мазі стрептоцидової 3% 10,0

Дай. Познач. Змазувати рани.

Rp.: Unguenti Streptocidi 3% 10,0

Da. Signa. Змазувати рани.

ЛФ – суспензійна мазь зі вмістом твердих речовин менше 5% (3%).

Streptocidum Стрептоцид

Опис. Білий кристалічний порошок без запаху.

Розчинність. Мало розчинний у воді, легко розчинний у кипячій воді, у розведеній соляній кислоті, розчинах їдких лугів ацетоні, важко розчинний у спирті, практично нерозчинний в ефірі і хлороформі.

Зберрігання. Список Б. У добре укупоренной тарі.

Вища разова доза усередину 2,0 г.

Вища добова доза усередину 7,0 г.

Зворотній бік ППК

m(Стрептоцид) = 10,0 * 3% / 100 = 0,3

m (вазелінового масла) = 0,3 / 2 = 0,15 = gtts IX (За правилом Дєрягіна)

m(вазеліну) = 10,0 – 0,3 = 9,7

Лицьовий бік ППК

Дата № рецепта

Streptocidi 0,3

Olei Vaselini gtts IX

Vaselini 9,7

–

m(заг) = 10,0

Приготував: (підпис)

Перевірив: (підпис)

Стрептоцид (0,3 г) як важкопорошковану речовину подрібнюють у присутності декількох крапель спирту чи ефіру, а потім ретельно розтирають з декількома краплями (0,15 г.) вазелінового масла і до отримано кашкоподібної маси в 2–3 прийоми додають вазелін при постійному помішуванні до одержання однорідної маси.

Готову мазь переносять зі ступки в банки за допомогою шпателя і целулоїдної пластинки, якою збирають мазь спочатку з товкачика, а потім зі стінок ступки. Банки слід підбирати по обсягу мазі. При заповненні банки маззю не повинно залишатися вільних просторів (порожнечі), для чого необхідно вносити мазь окремими порціями й ущільнювати постукуванням дна банки об долоню.

Відповідно до вказівок ДФ XI всі мазі слід зберігати в прохолодному, захищеному від світла місці в добре закупорених банках.

Мазі, приготовлені в аптеках, – не більше 10 днів при температурі не вище 25 °С чи в холодильнику (3–5 °С).

Якість приготовлених мазей оцінюють так само, як і інших лікарських форм, тобто перевіряють документацію (рецепт, паспорт), упаковку, оформлення, відсутність розшаровування і механічних включень, відхилень у масі. Визначення справжност проводять візуально за зовнішнім виглядом та органолептичними ознаками (запах, колір та ін.), які залежать від властивостей складових лікарських речовин та використаних мазевих основ.

Однорідність мазей визначають по величині часток твердої фази (ДФ XI). Для цього використовують біологічний мікроскоп, оснащений окулярним мікрометром МОБ‑1 при збільшенні окуляра 15х об'єктива 8х. Ціну поділки окулярного мікрометра вивіряють по об'єкт-мікрометру для проникаючого світла (ОПМ). Пробу мазі відбирають, як зазначено в статті «Добір проб лікарських засобів», і вона повинна бути не менше 5,0 г. Якщо концентрація лікарських речовин у мазях перевищує 10%, то їх розбавляють відповідною основою до вмісту близько 10% і перемішують. При доборі слід уникати подрібнення часток.

Важливий критерій якості мазей – показники їх структурно-механічних (реологічних) властивостей. Консистенція мазей впливає на процеси їх виготовлення і розфасовки, намазуваності мазей і вивільнення з них лікарських речовин.

Один з важливих факторів, від яких залежить консистенція, – це гранична напруга зсуву, яка характеризує здатність маз чинити деякий опір при намазуванні та еструзії (здатності видавлюватися з туб, дозаторів і т. п.).

Важливими реологічними характеристиками мазей є пластична в'язкість, яку можна визначити на ротаційному віскозиметрі, а також пластична міцність, що визначається на конічному пластометрі.

Рецепт 5.

Візьми: Ксероформу 3,0

Вініліну 6,0

Олії рицини 100,0

Змішай. Дай. Познач. Для нанесення на рани.

Rp.: Xeroformii 3,0

Vinilini 6,0

Olei Ricini 100,0

Misce. Da. Signa. Для нанесення на рани.

ЛФ Лінімент-суспензія, до складу якого входить пахуча речовина – вінілін нерозчинна в основі, пахуча, світлочутлива – ксероформ (лінімент Вишневського). Для подрібнення ксероформу як придатну рідину доцільно використовувати вінілін (менш в'язка речовина, ніж касторова олія).

Vinylinum Вінілін Balsamum Schostacovsky Бальзам Шостаковського Ефір полівінілбутиловий

Опис. Густа, в’язка рідина ясно-жовтого кольору, специфічного запаху. На повітрі не густіє і не висихає. Водяна витяжка ма нейтральну реакцію.

Розчинність. Практично нерозчинна в воді, дуже мало розчинний у метиловому спирті, мало розчинний в етиловому спирті, легко розчинний у пропиловому спирті. Змішується у всіх співвідношеннях з бутиловим і ізоаміловим спиртами, хлороформом, ефіром, ацетоном, а також з рослинними оліями і рідким парафіном.

Густина 0,903 – 0,921. Показник заломлення 1,450 1,457.

Відносна в'язкість 0,63–0,68 (1% розчин в толуолі).

Збереження. У добре укупоренной тарі.

Xerofortmum Ксероформ

Трибромфенолят вісмуту основний з окисом вісмуту

Опис. Дрібний аморфний порошок жовтого кольору з слабким своєрідним запахом.

Розчинність. Практично нерозчинний у воді, 95% спирті, ефірі і хлороформі.

Збереження. У тарі, що охороняє від дії вологи і світла.

Oleum Ricini Олія рицинова

Опис. Прозора рідина яскраво-жовтого кольору, без запаху з слабким своєрідним запахом, приємного маслянистого смаку. На повітрі не висихає. При температурі –10° олія не повинна застигати, залишаючись рідкою прозорою, допускається лише поява тонкої плівки на поверхні олії.

Розчинність. Розчинна в 60 ч. абсолютного спирту, легко розчинна в ефірі, хлороформі.

Щільність 0,914–0,920. Показник заломлення 1,470–1,473. Кислотне число не більш 2,5. Число омилення 187–195. Йодне число 96–103.

Зворотній бік ППК

m(заг) = 3,0 + 6,0 + 100,0 = 109,0

Лицьовий бік ППК

Дата № рецепта

Xeroformii 3,0

Vinilini 6,0

Olei Ricini 100,0

–

m(заг) = 109,0

Приготував: (підпис)

Перевірив: (підпис)

У ступку поміщають 3,0 г відваженого на ручних вагах ксероформу, подрібнюють у сухому вигляді. Потім додають половинну кількість вініліну – 1,5 г (відмірюють краплями) і подрібнюють ксероформ за правилом Дерягіна. При перемішуванні додають 4,5 г вініліну, що залишилися, частинами 100,0 г касторової олії (попередньо відваженої в склянку для відпуску). Переносять у склянку для відпуску, закупорюють і оформляють.

Лінімент бальзамічний по Вишневському інод називають маззю Вишневського, що зв'язано зі способом застосування даного препарату – він не втирається в шкіру, як більшість лініментів, а намазується або накладається на рани за допомогою стерильної пов'язки.

Контроль якост лініментів здійснюють за відхиленням у масі, а також за органолептичними показниками: однорідністю, відсутністю сторонніх включень, кольором, запахом.

Упаковують лініменти зазвичай в скляні флакони з нагвинчуваними кришками. Відповідно до вказівок фармакопеї лініменти, як і всі мазі, зберігають у прохолодному, захищеному від світла місці, якщо немає інших вказівок у власних статтях. Гетерогенні лініменти оформляють додатковою етикеткою «Перед вживанням збовтувати». Лініменти густої консистенції відпускають у широкогорлих флаконах.

Рецепт 6.

Rp.: Zinci oxydi 10,0

Vaselini 90,0

Misce, fiat unguentum

Da. Signa. Наносити на уражену ділянку шкіри.

ЛФ Мазь цинкова (ДФ X, ст. 737).

Зворотній бік ППК

m(заг) = 10,0 + 90,0 = 100,0

Лицьовий бік ППК

Дата № рецепта

Zinci oxydi 10,0

Vaselini 90,0

–

m(заг) = 100,0

Приготував: (підпис)

Перевірив: (підпис)

У ступці розтирають 10,0 г цинку оксиду (не занадто натискаючи товкачиком), потім додають половинну кількість (5,0 г) розплавленого вазеліну, після чого в кілька прийомів при розтиранні додають решту вазеліну.

Рецепт 7.

Rp.: Ichthyoli 0,25

Massae gelatinosae q.s.

Misce fiat pessarium

Da tales doses №10

Signa. По 1 песарію 2 рази в день.

ЛФ – Песарії на желатино-гаіцериновій основі.

Зворотній бік ППК

У даному випадку маса песаріїв не зазначена, тому готують їх так:

m(песарії) = 4,0 г.

Відповідно визначають коефіцієнт заміщення для іхтіолу по желатино-гліцериновій основі:

EЖ = 1,1 х 0,826 = 0,91.

Значить 2,5 г іхтіолу заміщають:

2,5 / 0,91 = 2,7 г желатино-гліцеринової основи.

При виливанні її в 4‑грамові форми необхідно взяти:

m(основи) = 40,0 – 2,7 = 37,3 г.

Таким чином, для такої кількості основи беруть:

m(желатину) = 4,7 г

V(води) = 9,4 мл

m(гліцерину) = 23,3 г

Лицьовий бік ППК

Дата № рецепта

Gelatini 4,7

Aquae purificatae 9,4 ml

Glycerini 23,3

Ichthyoli 2,5

–

m(заг) = 40,0

Приготував: (підпис)

Перевірив: (підпис)

Іхтіол додають безпосередньо в чашку до теплої желатино-гліцеринової маси, перемішують до однорідності і відразу розливають у змазані вазеліновим маслом форми. Після охолодження песарії виймають, загортають і оформляють до відпуску.

Рецепт 8.

Rp.: Unguenti Xeroformii 100,0

Da. Signa. Мазь для пов'язок.

ЛФ Мазь-суспензія, до складу якого входить нерозчинна в основі, пахуча, світлочутлива – ксероформ.

Зворотній бік ППК

m(Ксероформу) = 100,0 * 10% / 100 = 10,0

m(Вазеліну) = 100,0 – 10,0 = 90,0

Лицьовий бік ППК

Дата № рецепта

Xeroformii 10,0

Olei Vaselini 90,0

–

m(заг) = 100,0

Приготував: (підпис)

Перевірив: (підпис)

Для виготовлення даної мазі слід взяти 10,0 ксероформу і 90,0 вазеліну. У ступц ксероформ подрібнюють спочатку в сухому вигляді, а потім з половинною кількістю (5,0 г) розплавленого вазеліну. Після цього в кілька прийомів при ретельному розтиранні додають вазелін, що залишився.

Рецепт 9.

Rp.: Novocaini 1,0

Kalii iodidi 0,5

Lanolini

Vaselini aa 5,0

Misce, fiat unguentum

Da. Signa. Змазувати уражені ділянки шкіри.

ЛФ – Емульсійна мазь типу В/О з легкорозчинними речовинами. У складі мазі прописані інгредієнти, дуже легко розчинні у воді.

Зворотній бік ППК.

m (Води очищеної (з ланоліну водного)) = 5,0 * 30% / 100 = 1,5 мл (30 крапель)

m (Ланоліну безводного) = 5,0 – 1,5 = 3,5 г

Лицьовий бік ППК

Дата № рецепта

Novocaini 1,0

Kalii iodidi 0,5

Aquae purificatae 1,5 ml (gtts XXX)

Lanolini anhydrici 3,5

Vaselini 5,0

–

m(заг) = 11,5

Приготував: (підпис)

Перевірив: (підпис)

Новокаїн і калію йодид поміщають у ступку розчиняють у 1,5 мл води, що входить до складу водного ланоліну (30%), замінивши його після відповідних розрахунків ланоліном безводним. Потім додають 3,5 г ланоліну безводного і емульгують водний розчин лікарських речовин. До отриманої емульсії додають вазелін і перемішують до утворення однорідної маси.

Рецепт 10.

Rp.: Theophyllini 0,2

Olei Cacao 1,5

Misce, fiat suppositorium

Da tales doses №10

Signa. По 1 свічі 2 рази в день.

ЛФ – Супозиторії типу суспензії, до складу яких входить лікарська речовина, що практично не розчиняється у воді й основі.

Зворотній бік ППК.

m(заг) = 1,5 * 10 + 0,2 * 10 = 17,0

Лицьовий бік ППК

Дата № рецепта

Theophyllini 2,0

Olei Cacao 15,0

–

m(заг) = 17,0

Приготував: (підпис)

Перевірив: (підпис)

Спочатку в ступці подрібнюють теофілін (2,0 г), змішують з частиною подрібненої чи розплавленої основи (1,0 г), поступово додають залишок масла какао й уминають до одержання однорідної супозиторної маси. Для додання пластичності додають безводний ланолін. Отриману супозиторну масу дозують, формують свічі, упаковують і оформляють до відпуску.

Лініментами називається відособлена група рідких ліків для зовнішнього вживання, застосовуваних найчастіше шляхом утирання в шкіру.

Зміст призначення лініментів найчастіше зводиться до подразнюючої чи, навпаки, анальгезируючої дії. Рідше мається на увазі в'яжуча, протизапальна, висушуюча, інсектицидна чи дезінфікуюча дія.

Супозиторії – дозован лікарські форми, тверді при кімнатній температурі і розплавляються чи розчиняються при температурі тіла, застосовувані для введення в порожнини тіла.

Мазі – лікарська форма для зовнішнього застосування, що має м'яку консистенцію і здатна утворювати на поверхні шкіри чи слизової оболонки рівну, суцільну, не сповзаючу плівку.

Медичне призначення мазей може бути різним. Мазі можуть служити захисним покривом для шкіри, слизових оболонок і ран, що попереджають висихання і захищають покриту ділянку від впливу повітря, різних розчинів і розчинників, забруднення пилом, інфікування мікроорганізмами і т. п. Метою застосування мазей можуть бути також дезінфекція і лікування ран, опіків і інших ушкоджень шкіри, лікування патологічно зміненої шкіри і слизової оболонки, їхнє живлення лікарськими речовинами, жирами й іншими речовинами, видалення волосся і т. п. Нарешті, мазі можуть використовуватися як ліки загальної (резорбтивної) дії, при якій лікарські речовини, що містяться в складі мазі, головним чином антибіотики, гормони і вітаміни, всмоктуються в глибокі шари шкіри, підшкірну клітковину, у кров'яне і лімфатичне русло.

Допоміжні речовини в сукупності називаються мазевою основою. Це основна частина мазі, що забезпечу необхідний обсяг, консистенцію і відповідну концентрацію діючих речовин. Між медикаментозною частиною мазі і її основою спостерігається дуже складна взаємодія, що змушує розглядати мазеву основу не як інертний носій лікарських речовин, а як важливий засіб забезпечення максимальної терапевтичної д лікарської речовини, що входить до складу мазі.

Терапевтична ефективність мазей визначається різноманітними причинами. Вірогідно встановлено, що те саме лікарська речовина, застосовувана в складі мазі, може зробити зовсім різний по силі прояв терапевтичної дія в залежності не тільки від того, як вона введена в мазь, але і від того, з якою мазевою основою вона застосована.

Поряд з активним впливом на прояв терапевтичної дії лікарських речовин мазеві основи також впливають на хню стабільність під час збереження мазі. Одержання стійких мазей, що добре зберігаються можливо лише при використанні основ, що володіють достатньою хімічною індиферентністю і стійкістю до впливу світла, повітря, вологи, мікроорганізмів, температурних факторів і не володіють вираженою здатністю старіння.

Властивості основи повинн також відповідати меті призначення мазі. Основи, використовувані для готування мазей, призначених з метою надання резорбтивного дії, повинні мати здатність проникати крізь шкірний покрив чи сприяти такому проникненню лікарських компонентів. Основи для поверхово діючих мазей, навпаки, не повинні мати здатність усмоктуватися, не заважаючи в той же час локальному (місцевому) д лікарських інгредієнтів мазі.

Крім перерахованих обставин, що враховуються при оцінці мазевих основ, визначене практичне значення ма питання про легкість видалення залишків мазі з білизни і поверхні шкіри, особливо з її волосистих ділянок. Різні мазеві основи в різному ступен відповідають зазначеним вище вимогам.

1.   Государственная фармакопея СССР. – 11‑е изд. - М.: Медицина, 1987.-Т.1.-336 с. - Т. 2.  40 с.

2.   Государственная фармакопея СССР. – 10‑е изд. – М.: Медицина, 1968. – 1079 с.

3.   Государственная фармакопея СССР. – 9‑е изд. – М.: Медгиз, -1961. – 911 с.

4.   Кондратьева Т.С., Иванова Л.А. Технология лекарственных форм в 2‑х томах. – Т. 1. – М.: Медицина, 1991.  496 с.

5.   Руководство к лабораторным занятиям по аптечной технологии лекарсвенных форм Т.С. Кондратьева, Л.А. Иванова Ю.И. Зеликсон М. Медицина 1986.

6.   Машковський М.Д. Лекарственные средства.-М.:Медицина, 2000.-Т.1–2.

7.   Перцев І.М., Шевченко Л, Д., Чаговець Р.К. Практикум з аптечної технології ліків. – Харків: Прапор, 1995. – 303 с.

8.   Перцев И.М., Чаговец Р.К. Руководство к лабораторным занятиям по аптечной технологии лекарственных форм.-К.: Вища школа, 1987.-290 с.

9.   СиневД.Н. Гуревич И.Я. Пособие для фармацевтов аптек. М. Медицина 1982

10.      Тихонов 0.І., Ярних Т.Г. Аптечна технологія ліків. – Харків: Оригінал, 1995. – 600 с.

11.      Тихонов О.І. Ярних Т.Г. Навчальний посібник з аптечної технології ліків. Х. Основа, 1998.

12.      Н‑з №44 від 16.03.93 р. Про організацію зберігання в аптечних установах різних груп ЛЗ.

13.      Н‑з №96 від 03.04.91 р. О контроле качества ЛС изготовляемых в аптеках.

14.      Н‑з №275 від 05.05.06 р. «Про затвердження інструкц з санітарно-протиепідемічного режиму аптечних закладів».

15.      Н‑з №276 від 27.09.91 р. О нормах отклонения, допустимых при изготовлении ЛС.

16.      Н‑з №583 від 19.07.72 р. Единственные правила оформлении лекарств изготовляемых в аптеках.

17.      Н‑з №626 від 15.12.2004 р. «Про затвердження правил виробництва (виготовлення) ЛЗ в умовах аптеки».